Материал: Європейська валютна інтеграція та її сучасні проблеми

Рисунок 2.8 - Ринкова інтеграція - інтенсивність прямих іноземних інвестицій в Єврозоні за 2002-2011 рр.

Наступним критерієм оптимальності вважається внутрішній розмір регіональної торгівлі. Виграш держави буде тим більше, чим щільніше інтегровано його народне господарство в економіку валютної зони.

Рисунок 2.9 - Внутрішній експорт країн Єврозони за 1995-2012 рр., % до ВВП

Зробити висновки про ступінь інтеграції можна, дослідивши внутрішній товарний ринок. На рис. 2.9-2.10 проілюстровано внутрішній рівень експорту та імпорту між країнами Єврозони: як бачимо, більша частина країн експортує та імпортує 10-20% від свого виробничого обсягу в інші країни ЄС. Це достатньо високий показник, проте значно нижчий, ніж, наприклад, між регіонами США. Тому, внутрішній торговий оборот Єврозони не є достатньо великим, щоб слугувати беззаперечним аргументом оптимальності Єврозони. При цьому в динаміці особливих підйомів показників торгівлі після введення єдиної валюти також не спостерігається.

Рисунок 2.10 - Внутрішній імпорт країн Єврозони за 1995-2012 рр., % до ВВП

Теорія оптимальних валютних зон свідчить, що активна торгівля допомагає державам-учасникам оперативно пристосовуватися до порушення рівноваги на ринку виробничих ресурсів. Основним елементом мінімізаціі чистоти і масштабу економічних шоків є однорідність структури народного господарства. Не можна сказати, що структура економік країн Європейського союзу повністю гетерогенна (про це свідчить великий обсяг внутрішньогалузевої торгівлі), проте, існують серйозні відмінності. Країни Північної Європи краще, ніж південні держави забезпечені капіталом і кваліфікованою робочою силою, у зв'язку з цим, товари, у виробництві яких необхідна велика інтенсивність низькокваліфікованої робочої сили, переважно виготовляються в південних регіонах.

Доступ до ресурсів підтримки - наступний критерій оптимальної валютної зони. Якщо через гомогенність, відсутність гнучкості або з інших причин валютний курс загрожує вийти за допустимі рамки, валютний режим зможе вижити тільки за умови надання суттєвої підтримки іншими країнами. Ця підтримка може виражатися у вигляді трансферту ресурсів, наприклад, бюджетних трансфертів. Вони дозволять компенсувати безробіття, що виникло в результаті переоцінки валютного курсу або негнучкого ринку праці.

Проте в даний час бюджет Європейського Союзу та бюджети національних держав розмежовані, а загальний бюджет Союзу за розміром сягає 1,24% ВНП європейських країн. Бюджетна політика країн-членів Євросоюзу децентралізована і заснована на рішеннях урядів окремих держав-членів ЄС, а бюджет Союзу спрямований, скоріше, на функціонування самої організації, а не на вирішення загальнонаціональних проблем. З аналізу бюджетних дефіцитів країн ЄС можна зробити висновок, що бюджет Європейського Союзу в даний час не є важливим інструментом економічної політики ЄС. Він виявився найбільш негнучким інструментом політики спільноти. У європейській економічній архітектурі відбулося безліч змін за останні 10 років, проте бюджет ЄС за цей час не зазнав серйозних змін. (24)

Виходячи з аналізу факторів оптимальності традиційного підходу, можна констатувати, що ринки товарів і факторів виробництва ЄС не інтегровані в належній мірі і Європейський союз, а також Економічний і валютний союз (Єврозона) не відповідають критеріям оптимальної валютної зони. Торгівля з партнерами по ЄС зазвичай не перевищує четверту частину ВВП країн-учасників. І, якщо на шляху рух капіталу не існує особливих бар'єрів, мобільність робочої сили вкрай далека від належного рівня, необхідного для адаптації ринку у випадку порушення рівноваги. Тому, можна констатувати, що в момент створення Єврозони (1999 рік) не було переконливих економічних аргументів для її існування. Заснування Економічного і валютного союзу було скоріше політичним, ніж економічним кроком.

Проте варто згадати також ефект конвергенції . Незважаючи на те , що в момент створення Єврозона не відповідала критеріям оптимальності , підстава Економічного і валютного союзу могло створити імпульс до того , щоб нове об'єднання з плином часу стало оптимальної валютної зоною. Професор університету Берклі Ендрю Роуз (Andrew Rosse) проаналізував 26 досліджень, що стосуються впливу ефекту Єврозони на Європейську торгівлю і констатував , що , залежно від консервативності інтерпретації , Економічний і валютний союз збільшив обсяг торгівлі в рамках Єврозони від 8 до 23% [27]. Е. Роуз пояснив даний ефект синхронізацією бізнес циклів. На думку професора, в ході розширення торгівлі і синхронізації економічних циклів, зменшується потреба Єврозони в грошово-кредитній політиці, що наближає Економічний і валютний союз до стану оптимальної валютної зони. У свою чергу, до тих пір, поки Єврозона не відповідає критеріям оптимальності, продовжує існувати ймовірність стохастичних шоків.

Альтернативний підхід теорії оптимальних валютних зон передбачає аналіз оптимальності, виходячи з аналізу можливих переваг і недоліків від валютної інтеграції. Розглянемо деякі з них на практиці Єврозони.

Перевагою валютної інтеграції є підвищення цінності грошей з точки зору засобу заощадження, засобу обміну й міри вартості.

Цінність грошей як засобу обігу визначається їх купівельною спроможністю. На рис. 2.11 наведена динаміка паритету купівельної спроможності країн Єврозони до і після введення спільної валюти. Як бачимо, даний показник з 2001 по 2009 рік практично по всіх країнах мав тенденцію до зростання. А показник Великобританії, яка не приєдналася до зони євро, є найнижчим з наведених країн.

Рисунок 2.11 - Паритет купівельної спроможності країн Єврозони за 1995-2012 рр.

З точки зору засобу заощадження, цінність грошей вимірюється нормою процента, яка є платою за зберігання грошей в одній із форм [1].

Проаналізуємо динаміку процентних ставок країн Єврозони за період останніх етапів валютної інтеграції (рис. 2.12). Отже, середня процентна ставка в Єврозоні як за короткостроковими, так і довгостроковими формами вкладень за період 1995-2012 рр. значно знизилась. Тому висновок про підвищення цінності грошей як засобу заощадження в даному випадку зробити не можна.

Також, для перевірки першої переваги валютної інтеграції, доцільно прослідкувати динаміку валютного курсу євро як вираження ціни даної грошової одиниці.

Рисунок 2.12 - Середня процентна ставка в Єврозоні за різними строками вкладень за 1995-2012 рр., %

Рис. 2.13 зображує динаміку курсу євро до долару США с початку його впровадження. Очевидно, що у 2008 році у зв’язку зі світовою кризою курс значно впав, проте до цього часу зберігалась тенденція до зростання. Загалом, євро за короткий час стала другою світовою валютою, виступає в ролі резервної, тому дану тенденцію можна вважати перевагою від валютної інтеграції для країн, що її впровадили.

Рисунок 2.13 - Курс євро за 2000-2012 рр., дол. США

Наступна перевага полягає в тому, що відбувається збільшення потоку товарів і послуг між державами об’єднання, оскільки усувається частина трансакційних витрат, пов'язаних з необхідністю конвертації валюти, а також зняття різного роду економічних та адміністративних бар'єрів для вільної торгівлі товарами та послугами. На рис. 2.9-2.10 видно, що обсяги експорту та імпорту між країнами Єврозони зросли. При цьому тенденція динаміки експорту та імпорту Великобританії, як країни, що не впровадила євро, мало відрізняється від інших країн. Тому не можна зі 100% впевненістю стверджувати, що зростання торгових потоків між країнами Єврозони спричинене саме валютною інтеграцією.

Недоліком валютної інтеграції вважається втрата незалежності грошово-кредитної політики. Витрати відмови від самостійної грошово-кредитної політики проявляються також у тому, що держава не може використовувати звичні інструменти регулювання економіки, коли виникає необхідність захисних заходів від економічного шоку, і це веде до підвищеної економічної нестабільності. Це означає, що ціни і заробітна плата повинні швидко адаптуватися до зміни грошово-кредитної політики, якщо валютна інтеграція є оптимальною, а економіка повинна мати високу «витривалість» до безробіття.

Рисунок 2.14 - Індекс інфляції в країнах Єврозони за 2005-2012 рр.

Як видно з рис. 2.7, рівень безробіття в країнах Єврозони значно підвищився, оскільки держави не мали засобів для вирішення цієї проблеми через фінансову кризу. Проте, якщо прослідкувати за динамікою рівня цін в Єврозоні в період 2005-2012 рр. (рис. 2.14), можна зробити висновок, що ціни також не в змозі адаптуватися до змін грошово-кредитної політики.

Отже, враховуючи вищевикладений аналіз і відповідність інших показників критеріям теорії оптимальних валютних зон, можна здійснити оцінку оптимальності Європейської валютної зони за заданими критеріями (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 - Відповідність Єврозони критеріям оптимальної валютної зони

РОЗДІЛ 3. СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ВАЛЮТНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

.1 Сучасні проблеми Європейської валютної інтеграції

Теоретично створення валютного союзу і впровадження єдиної валюти повинно було відкрити перед ЄС нові можливості для економічного зростання і зміцнити позиції Західної Європи на міжнародній арені. Однак на шляху реалізації цих планів встав ряд суттєвих перешкод, у тому числі і таких, які відображають загальні для ЄС проблеми.

Першою проблемою є невідповідність критеріїв конвергенції сучасному стану економіки країн Єврозони і ЄС в цілому. Адаптація до суворих вимог Маастрихтського договору супроводжувалася низкою економічних проблем в європейських країнах, зокрема, зростанням безробіття. Але з 1999 року їх поступово вдалося привести в норму, що свідчило про здатність учасників Євросоюзу утриматися на маастрихтських планках. Проте з прийняттям в ЄС нових членів в рамках ЄС відбуваються значні відмінності в рівнях цін і заробітних плат, що суперечить одному з критеріїв. Внаслідок цього виникає недосконалість конкуренції.

Країна, що вступає у валютний союз, втрачає можливості проводити автономну грошову політику. Відповідно, у разі зростання державної заборгованості у країни відсутня необхідність змінювати внутрішню процентну ставку, збільшення якої мало б компенсувати інфляційні і девальваційні ризики. Негативні наслідки, що виникають на фінансових ринках через збільшення боргу, впливають не на країну-боржника, а на весь Європейський Валютний Союз.

Щоб відповідати Маастрихтським критеріям, багато країн змушені частково згорнути соціальні програми, що, природно, наразиться на протести населення. До того ж, Європейський центральний банк займається контролем виключно економічних критеріїв, не беручи до уваги рівень безробіття. Для прикладу, Федеральна резервна система США встановила цільовий рівень безробіття і на сучасному етапі фактичний рівень безробіття США становить 7,7%, в той час як в Єврозоні рівень безробіття сягнув рекордних висот (11,4%).

При цьому мовні та культурні бар'єри не дозволяють Європі створити єдиний ринок праці, аналогічний національному. Аналіз показників міграції показав, що робоча сила в Єврозоні набагато менш мобільна, ніж капітал. Інакше кажучи, багато людей, що втратили роботу у своїй країні, віддадуть перевагу швидше залишитися на місці, отримуючи допомоги з безробіття, ніж пуститися на пошуки роботи в інших державах-членах ЄС.

Очевидно, що економічні труднощі , які виникають в окремих країнах у зв'язку з створенням валютного союзу, починають поширюватися і на сусідні держави. В умовах виключно тісних промислових, фінансових і торговельних зв'язків всередині ЄС цей процес може набути характеру ланцюгової реакції. З іншого боку, Європейський валютний союз є об’єднанням досить розвинутих держав і висока кон'юнктура в одних країнах гаситиме економічні труднощі в інших. У зв'язку з цим виникає наступна проблема.

Проблема нерівномірності економічного розвитку, адже всередині союзу продовжують існувати угруповання, що відрізняються один від одного за рівнем свого господарського розвитку, можливостями економічної політики, мотивами інтеграції. Прийом нових членів з числа країн Центральної та Східної Європи веде до наростання такої неоднорідності. Проблема виникає в нерівномірності темпів економічного зростання - більш слабкі країни не в змозі швидко адаптуватися до рівня основної групи, це призводить до значного розриву в рівнях економічного розвитку між країнами, і таким чином, вступає в протиріччя з політикою економічної конвергенції.

Проблема неоднорідності ЄС у зв'язку з переходом до єдиної валюти не обмежується відносинами між учасниками «зони євро» і рештою держав Союзу. Всередині самого валютного союзу виникають більш-менш постійні коаліції. Одна з них - об’єднання Німеччини і Франції, який активно заявляє про себе і у валютній сфері. Тому від координації їх дій багато в чому залежатиме подальша доля валютної інтеграції. Незважаючи на єдність, усередині ЄС часто виникають гострі конфлікти, сторонами яких виступають «Стара Європа», яка прагне створити новий міжнародний центр влади, і «Нова Європа», що займає деколи проамериканську, антиросійську позицію. До «Нової Європи» найчастіше примикає Великобританія.

Баланс витрат і вигод, пов'язаних з установою валютного союзу, для кожної окремої країни складається по-різному. Виконання програм конвергенції вимагає особливо великих зусиль від країн, що мають значний дефіцит держбюджету і державного боргу. А адже вони в основному і складають відносно слабку в економічному плані частина ЄС. Таким чином, передові країни в змозі перенести кризовий період з меншими втратами, а для слабших країн це означає тільки збільшення проблем.

Існує проблема національного суверенітету, оскільки введення єдиної валюти проходить у зв'язку з гармонізацією податкових систем країн ЄС, а даний процес відбувається повільно. Причиною цього є необхідність прийняття рішень в даній сфері лише одноголосно.

Проблема суверенітету гостро позначилася ще на стадії підготовки Маастрихтського договору. У спеціально підписаному Протоколі Великобританія обмовила своє право зберегти повноваження у сфері валютної політики відповідно до національного законодавства, а Банк Англії зарезервував можливість не брати участь в ЄСЦБ.

Стратегічні плани керівництва ЄС далеко не завжди знаходять розуміння у пересічних громадян Союзу. Ця проблема має місце не тільки в процесі європейської інтеграції, а і в контексті переходу до єдиної валюти. Вона заявила про себе практично відразу - як тільки почалася ратифікація Маастрихтського договору. Тоді, несподівано для лідерів ЄС та національних урядів, у ряді країн населення виступило проти створення Європейського Союзу. У Данії потрібно проведення повторного референдуму, а у Франції перевага прихильників Маастрихта виявилась дуже малою.

В процесі введення євро Великобританія і Данія відмовились від введення спільної валюти і для них було передбачене спеціальне послаблення: вони можуть офіційно не приєднуватися до Єврозони до того моменту, поки їх уряди не вирішать це питання або парламентським голосуванням, або проведенням референдуму.