2. «Празька школа».
І. Теорія літератури. Словникова робота.
Еміграція — переселення зі своєї Батьківщини до іншої країни, зумовлене соціально-економічними, політичними або релігійними причинами.
Діаспора (з грец. — розсіяння) — розсіяння народів по різних країнах, вигнання за межі Батьківщини завойовниками. Релігійні та етнічні групи, що живуть за межами своєї історичної території у статусі національно-культурної меншини.
ІІ. «Празька школа»
Вигнанці з України опинялися в таборах Німеччини, Австрії, Польщі, Чехословаччини. Ще вчора вони зі зброєю в руках боронили українську державу, а сьогодні сотнями вмирали від голоду, холоду, хвороб. Але навіть в умовах табірного життя не згасав вогонь духовного життя: організовувалися школи, літературно-мистецькі осередки, виходили газети, журнали і навіть підручники.
Чи не найгостріше прийняла і найприхильніше поставилася до людей, що змушені були через політичні переконання покинути рідну землю, Чехословаччина. Цьому особливо сприяли проукраїнські симпатії тодішнього президента країни Томаша Масарика, який доклав багато зусиль, щоб українські емігранти могли здобувати тут освіту рідною мовою.
р. — переведення з Відня Українського вільного університету.
р. — недалеко від Праги, у Продбарах, була заснована Українська господарська академія. Згодом у Празі відкрилися Вищий педагогічний інститут імені М. Драгоманова, Українська мистецька студія. Крім цього, багато молоді навчалося у Кардовому університеті, чеському Високому університеті та інших навчальних закладах. Майже весь цвіт української наукової та творчої інтелігенції зосередився у Празі та Продебарах.
В такій суспільній та культурно-мистецькій атмосфері і сформувалося літературне явище, яке здобуло назву «празької школи», Основу її складали вчорашні учасники нещасливих для України визвольних змагань 1917-1921 рр., інтерновані в табори (Ю. Дараган, Є. Маланюк, О. Ольжич, Л. Мосендз, Олена Теліга, Наталя Лівицька-Холодна, Оксана Лятурінська, О. Стефанович та ін.).
«Празьку школу» репрезентують поети, чия творчість почалася в еміграції, переважно в Празі та Подбарах, хоч деякі з них пізніше виїхали з Чехословаччини.
Термін «празька школа» умовний — у тому розумінні, що це не була організаційно об'єднана група, яка б мала свій статус чи принаймні чітку ідеологічну й естетичну платформу. Тому ставлення до цього терміну було неоднозначне. Приміром, Є. Маланюк взагалі заперечував існування «празької школи».
До «Празької школи» належало багато митців слова, серед них Юрій Дараган, Олекса Стефанович, Оксана Лятуринська, Юрій Липа, Олена Теліга, Юрій Клен, Олег Ольжич, Леонід Мосендз, Євген Маланюк та ін.
ІІІ. Євген Маланюк.
Змінив зброю воїна («стилет») на зброю поета («стилос»).
Найактивніший діяч українського літературного процесу в еміграції.
«Поет абстрактів і контрастів».
Поезія Євгена Маланюка народжувалася в середовищі української політичної еміграції, що поразку УНР і встановлення Радянської влади на Україні сприйняло як національну трагедію і втрату державності. Глибоке почуття любові до України поєднується з болем і тяжкою гіркотою. «Вічна рана» — туга за втраченою Батьківщиною. Образи «Україна-мати», «Вона-мати», «Ти-Син» навіюють трагічний зміст взаємин між матір'ю та сином.
Євген Маланюк вірить у те, що Україна — рідна, мила, свята, історично зумовлена та має право на своє існування.
«У Маланюка закрадається часто нотка песимізму: може, це прокляття нашої землі бути постійно в неволі через свою красу? Через свої природні багатства? Поет свідомо нехтує Гелладою з її культурними цінностями, а бажає для своєї землі стати Римом із його твердим порядком, бо лиш у цьому твердому порядку бачить він запоруку свободи» (Остап Тарнавський).
Юрій Клен.
Зобразив жахливу реальність: сваволю карально-репресивного апарату, жертвами якого стали понад три чверті українських письменників; приголомшливі масштаби голодомору 1933 р., що немає аналогів у світовій історії. «З убивць водою цілого ставка / не змити кров невинного Косинки, / не воскресити мертвого Близька».
Відтворив тут істинний національний характер українця, котрий у добу трагічних випробувань не втратив свого природного життєлюбства та гідності. Свідчення цьому — героїчна боротьба українського народу проти окупантів.
Юрій Клен — безсумнівний лірик, вірний естетиці неокласицизму.
Олег Ольжич.
Історична тематика його поезії — це не тільки зображення минулого, це погляд у сучасне, це пошук джерел вічного, це ствердження життя та «героїчні духовності».
– У поезіях майже немає пишних епітетів, описовості, але скрізь — символ, натяк, недомовленість, які спонукають читача проаналізувати прочитане, створити свій образ. Виражальні засоби — аскетичні, лапідарні, точні.
Один з тієї когорти «гострозорого мужнього покоління» (П. Филипович). Творив поезію, яка була дороговказом багатьом патріотам, яка покликала «на зов Києва» і його самого віддати своє молоде життя за незалежність України.
«...Оцінюють його як поета, як ученого, як політика, але так мало можна прочитати про нього як про надзвичайно тонкого знавця природи, вірного товариша і ЛЮДИНУ в вищому розумінні цього слова. Не вихолощена людина-безбатченко, ...а людина в новому замислі: жива українська душа, зв'язана із своїм народом не зовнішніми, а найглибшими й найміцнішими, які лише існують, путами. Він не міг бути ніким іншим, лиш українцем, націоналістом, і якраз через те йому прислуговує назва ЛЮДИНИ в цьому найвищому, найціннішому значенні...» (Марк Антонович).
Олена Теліга
У її елегантно-карбованих віршах вимальовується яскравий образ вольової людини, відданої ідеям національного відродження України, життєлюба, морального максималіста, апологета загальнолюдських цінностей.
Героїзм як найвища чеснота, як взірець людської гідності, — то визначальний орієнтир її життя і творчості, тісно пов'язаних із боротьбою за національне визволення рідного народу.
Роль жінки в суспільстві, у житті нації - одна з головних тем лірики. Це не квола істота, не рабиня,, це дружина і помічник чоловіка-воїна, це новий тип особистості — вольової, цілісної, внутрішньо дисциплінованої натури, невтоленного життєлюба, який свідомо йде назустріч небезпекам в ім'я високих ідеалів.
ІV. Контрольні запитання.
Хто написав «Поетику вогняних меж»? (О. Теліга)
Хто автор книги «Княжа емаль», «Гусла»? (О. Лятуринська)
Хто автор однойменної поеми «Євшан-зілля» М. Вороного? (Л. Мосендз)
Кого назвали княжною української народності? (О. Лятуринську)
Справжнє прізвище О. Ольжича? (Олег Кандиба)
Хто автор поезій «Мужчинам», «Сучасникам»? (О. Теліга)
Думка Є. Маланюка щодо приналежності до «празької школи»?
Література
1. Нестандартні уроки. Українська література./ Укладач Л.І.Нечволод. – Харків: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2008. – С.219-255.