Материал: Загадки творчості Шекспіра

Дослівний переклад:

Найблагороднішій і найнезрівняннішій парі братів - Уїльяму, графу Пембруку (далі титули і посади) і Філіпу, графові Монтгомері (далі посади і дифірамби), лордам.

У книзі ця сторінка опиняється безпосередньо під титульним аркушем із портретом. Залишивши заголовок вгорі і вирізавши, як нам сказано, портрет Шекспіра, отримаємо напис:. WILLIAM SHAKESPEARES COMEDIES, HISTORIES, & TRAGEDIES.according to the True Originall Copies.BRETHREN.Earle of Pembroke, &c. Lord Chamberlaine to the Kings moft Excellent Maiefty.Earle of Montgomery, &c. Gentleman of his Maiefties Bed-Chamber. Both Knights of the moft Noble Order of the Garter, and our fingular good LORDS.Honourable,

У результаті операції, виконаної відповідно до вказівок, зазначених у вірші "До читача", з'явився новий титульний аркуш, з якого стає очевидним, що "Пана Вільяма Шекспіра комедії, історії і трагедії" - це назва книги. А авторами цієї книги є брати - Уїльям, граф Пембрук, і Філіп, граф Монтгомері, лорди [Додаток В.3] Що ж до пана Шекспіра, то він має до цієї книги таке ж відношення, як і доктор Ватсон до "Записок про Шерлока Холмса" [5;29].

Розділ 2. Жанрові особливості сонета

.1 Історія сонета

Соне́т (іт. sonetto - звучати) - ліричний вірш, що складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, двох чотиривіршів (катренів) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцин) з усталеною схемою римування: абаб, абаб, ввд, еед або (рідше) перехресною абаб, абаб, вде, вде чи абаб, абаб, ввд, еед і т.п. Микола Зеров називав сонет формою «ліро-епічної мініатюри окремої схеми» [6; 25].

Припускають, що зародкові початки сонета губляться в поезії провансальських трубадурів, але виник він в Італії. Першими сонетами вважають твори Ф. де Барберіні й А. де Темпо. Остаточної форми йому надав, встановив чисельність рядків і порядок рим Ф. Петрарка (1304 - 1374). Сонет проходить через всю історію європейської та світової літератури, розкриваючись у поезії П. Ронсара у Франції (16 ст.) та В. Шекспіра в Англії (17 ст.).

Зневажений класицизмом, сонет відродився в добу романтизму, став улюбленою формою «парнасців» (Ж.-М. де Ередіа, Ш. Леконт де Ліля) та символістів.

шекспір сонет біографія

2.2 Сонет в українській літературі

В українській поезії сонет відомий із 1830 (вірш Сапфо і сонети Адама Міцкевича в переспіві Опанаса Шпигоцького). Далі він зустрічається в поезії Л. Боровиковського, А. Метлинського, М. Шашкевича, Ю. Федьковича, Б. Грінченка, Степана Чарнецького.

Особливого поширення він набуває у кінці 19 - початку 20 ст. Видатну роль у розробці сонета відіграв Іван Франко: «Сонети» (1882), цикли «Вільні сонети», «Тюремні сонети» тощо. Сонети писали Леся Українка і Микола Чернявський («Донецькі сонети», 1898).

Найвищого розвитку досягає сонет у творчості неокласиків М. Зерова (його «Sonnetarium», виданий 1948 за кордоном, містить 85 оригінальних і 28 перекладних сонетів), Максима Рильського й інших [6; 26].

З початком 30-их pp. майстерні зразки сонетів з'являються в галицькій поезії (цикл Б. І. Антонича «Зриви й крила» та ін.), натомість в УРСР під тиском репресій сонет зазнає занепаду і дещо оживає із середини 50-их рр.

В українській поезії в еміграції сонет набув значного поширення і в багатьох випадках високої майстерності. Серед інших зустрічається він у творчості Ю.Клена, М. Ореста, Б. Кравцева, С. Гординського, Яра Славутича, Остапа Тарнавського, Ігоря Качуровського, Емми Андієвської й інших.

2.3 Поетичні особливості сонета

Попри ніби закам'янілу тісну форму, сонет містить у собі достатньо сприятливих для висловлення почуття й думки даних: зручний для версифікації й читання розмір - в італійців так звана ендекасилаба (одинадцятискладник), якому в українській поезії відповідає 5-стопний ямб із чергуванням чоловічих і жіночих закінчень.

У цілому, сонет сприяє дисциплінуванню поетичного мовлення. Адже кожна з чотирьох його частин має бути синтаксично викінченою, рими - точними і дзвінким, рекомендується регулярне римування, уникнення повторень у віршовому тексті одних і тих же слів (крім службових або спеціально вмотивованих за ліричним сюжетом) [6; 26].

Особливий внесок в осмислення теорії сонета зробив Й. Бехер, вважаючи його «найдіалектичнішим художнім видом», наголошуючи на його інтенсивній драматургійності, коли перший вірш містить у собі тезу, другий - антитезу, а тривірші - синтез, так званий «сонетний замо́к», що завершується переважно чотирнадцятим рядком (здебільшого ця «тріада» варіюється).

2.4 Форми сонета

Внутрішня гнучкість сонетної форми тяжіє до постійного оновлення канону. Вже, приміром, В. Шекспір застосовував три чотиривірші і двовірш. Крім цього, можливі також неканонічні форми сонета, приміром «хвостаті сонети» («сонет з кодою»), тобто з додатковим рядком; перевернуті сонети, що починаються двома тривіршами; суцільні - побудовані на двох римах; «безголові» - з одним чотиривіршем і двома тривіршами; «кульгаві», в яких останні рядки чотиривіршів усічені; напівсонети - один чотиривірш та один тривірш тощо; сонетоїди (типові зразки у збірці М. Зерова «Catalepton»).

Складна композиція, що утворюється з 14 сонетів (у яких перший рядок кожного наступного є повторенням останнього рядка попереднього сонету) і завершується п'ятнадцятим (маґістралом), укладеним послідовно з перших рядків усіх попередніх сонетів - називається вінком сонетів. Він зустрічається у багатьох українських поетів.

Сонети найбільш поширені в медитативній ліриці, наявні й в інших жанрових формах, зокрема в пейзажній ліриці (цикли «Крим» та «Київ» М. Зерова) [6; 25].

Розділ 3. Загадки сонетів Шекспіра

.1 Загадковий друг, оспіваний у сонетах

Якщо ми вже ступили на хиткий ґрунт здогадок і припущень, не можна не сказати про сонети Шекспіра. Навряд чи можна вважати їх творами автобіографічного характеру в прямому сенсі. Можливо, що багато сонетів слід розглядати як літературні експерименти на теми кохання і зради, дуже поширені в поезії Відродження, що підтверджується порівнянням сонетів Шекспіра з сонетами його сучасників. І все-таки занадто велика спокуса, щоб можна було зовсім відмовитися від пошуків у сонетах особистих зізнань Шекспіра. Навіть якщо він писав сонети, так би мовити, на задану тему, то не міг не вкласти в них хоч якусь частку особистого досвіду, власних переживань, звичайно, перетворивши їх, як того вимагали канони поезії.

І досі вчені сперечаються, кому ж присвячені сонети, хто були прототипами шекспірівських поезій?

Перша частина сонетів присвячена загадковому другові.

Про «нього» відомо лише, що цей чоловік молодший за автора і, ймовірно, займає більш високе суспільне становище. Якщо він був знатним, то цілком можливо, що сонети адресовані графу Саутгемптону, якому Шекспір присвятив також свої поеми. Але з таким же успіхом адресатом міг бути який-небудь інший молодий вельможа. Перше посмертне видання п'єс Шекспіра було присвячено графам Пембрук і Монтгомері. У присвяті відзначалося, що обидва графи "надавали честь як п'єсам, так і їх автору", потім повторюється, що їм "подобалися деякі з цих п'єс, коли їх грали, ще до того, як вони були надруковані ". З цього можна зробити висновок, що, крім Саутгемптона, Шекспіру надавали заступництво інші меценати.

Деякі дослідники припускають, що це міг бути Вільям Герберт, який народився у 1580 році і був на чотирнадцять років молодшим за Шекспіра і на стільки ж років пережив його (помер у "1630 році).

Оскільки немає ніяких достовірних даних, щоб визначити, хто був молодим другом, якого оспівав Шекспір, ми не будемо втрачати час на безплідні здогадки. Припустимо, однак, що такий друг існував. Що можна сказати про відносини між ним і Шекспіром на підставі сонетів? То була глибока та щира дружба з боку поета. Друг був молодий, зі світлим волоссям і гарний. Він володів жіночно прекрасним виглядом [8; 26].

Его лицо - одно из отражений

Тех дней, когда на свете красота

Цвела свободно, как цветок весенний,

И не рядилась в ложные цвета {*}.

(* Сонет 68-й. Сонети цитуються в перекладі С. Маршака.)

Якщо їм трапляється розлучатися, поет сумує і пише йому вірші. Друг

весь час живе в його думках: і вдень і вночі.

Как тяжко мне, в пути взметая пыль,

Не ожидая дальше ничего,

Отсчитывать уныло, сколько миль

Отъехал я от счастья своего!.. {*}

{* Сонет 50-й.}

Друг являється йому уві сні:

День без тебя казался ночью мне,

А день я видел по ночам во сне {*}.

{* Сонет 43-й.}

У середовищі гуманістів, людей нової культури, ідеал дружби мав важливе значення. Вони бачили в ній противагу індивідуалізму й егоїстичним прагненням людей. Вивчаючи історію, філософію й поезію античності, гуманісти епохи Відродження знайшли в далекій давнині класичні приклади дружби: Орест і Пілад, Ахілл і Патрокл, Дамон і Піфій. Попередник Шекспіра Джон Лілі у своїй п'єсі "Ендіміон" (надрукована у 1591 році, створена дещо раніше) писав у властивій йому завуальованій манері: " Дружба чоловіка до чоловіка - нескінченна і безсмертна ... Яка різниця між красою і чеснотою, плоттю і тінню, барвами і життям, така ж велика різниця між любов'ю і дружбою... Дружба непохитно стоїть серед вітрів. Час накладає зморшки на красиве обличчя, але надає все більше свіжих фарб вірній дружбі, яку ні жар, ні холод, ні бідність, ні статус і ніяка доля не можуть знищити " [2; 26].

3.2 Образ Смаглявої Леді

Вчитуючись у сонети, ми починаємо помічати, що відносини між поетом і його другом не були безхмарними. Ще більш серйозному випробуванню піддалася дружба, коли між ними стала жінка.

Одним із найважливіших елементів гуманістичної культури епохи Відродження було захоплення красою - красою людини в першу чергу. Ми вже бачили, як високо цінував Шекспір красу свого юного друга. Чи треба нагадувати про культ жіночої краси, створений художниками і поетами Ренесансу? Прекрасні лики мадонн та язичницьких богинь, які дивляться на нас із полотен італійських художників Відродження, висловлюють воістину дивовижний ідеал жіночої краси, що виникла в той час. Поети не відставали від художників. Данте і Петрарка в своїх сонетах створили зразки поетичного опису жіночої краси. З тих пір серед поетів стало традиційним описувати своїх реальних і вигаданих коханих як втілення жіночої досконалості. Вони обов'язково схожі на ангелів, а очі у них подібні до зірок, хода повітряна, одним словом, існував готовий набір ознак краси, який поети доповнювали все більш витонченими порівняннями.

Кохана, описана в сонетах Шекспіра, зовсім не схожа на ідеальних красунь художників і поетів Відродження. В ті часи модним був білявий колір волосся або золотавий. Королева Єлизавета була рудою, і це вплинуло на англійський ідеал краси в часи її владарювання. "Прекрасним не вважався чорний колір ", - зауважує Шекспір у сонеті 127-му.

А тим часом - и волосы и взор

Возлюбленной моей чернее ночи, -

Как будто носят траурный убор

По тем, кто краской красоту порочит {*}.

{* Сонет 127-й.}

В останньому рядку натяк на тих, хто фарбує волосся, щоб виглядати так, як належить за модою. Шекспір взагалі не терпів помилкових хитрощів для надання вигляду видимості краси. У нападі гніву Гамлет викриває не тільки жорстокість і несправедливість, але навіть косметику і витончені світські манери. «Чув я про ваше мальоване цілком достатньо», - кричить він Офелії. - «Бог дав вам одне обличчя, а ви собі робите інше ...» [3; 26]. ("Гамлет", III, 1. Переклад М. Лозинського.)

Кохана, описана в сонетах, отримала ім’я Смаглява Леді (the Dark Lady). Шекспір описав її, підкреслюючи, що ця жінка - реальна, земна, а не ідеал, відірваний від життя.

Ее глаза на звезды не похожи,

Не белоснежна плеч открытых кожа,

И черной проволокой вьется прядь.

С дамасской розой, алой или белой,

Нельзя сравнить оттенок этих щек.

А тело пахнет так, как пахнет тело,

Не как фиалки нежный лепесток.

Ты не найдешь в ней совершенства линий,

Особенного света на челе.

Не знаю я, как шествуют богини,

Но милая ступает по земле.

И все ж она уступит тем едва ли,

Кого в сравненьях пышных оболгали. {*}

{* Сонет 130-й.}

Заключний випад спрямований проти віршів, у якому створений штучний ідеал краси. Вигаданим жінкам Шекспір протиставляє реальну:

Беда не в том, что ты лицом смугла, -

Не ты черна, черны твои дела! {*}

{* Сонет 131-й.}

Вона не ідеальна і в моральному відношенні. Поет добре знає про невірність своєї коханої, але готовий їй усе пробачити.

Сталося так, що, їдучи, поет залишив Смагляву Леді на піклування свого друга. Виникла подвійна зрада. Поет гірко нарікає на те, що його друг

...сердечных уз не пощадил,

Где должен был нарушить долг двойной.

Неверную своей красой пленя,

Ты дважды правду отнял у меня. {*}

{* Сонет 41-й.}

Втрату товариша поет переживає болючіше, ніж втрату коханої. Він завжди був не впевнений в ній і знав її мінливість. Але другові він вірив безмежно, і ця втрата страшніша:

Полгоря в том, что ты владеешь ею,

Но сознавать и видеть, что она

Тобой владеет, - вдвое мне больнее.

Твоей любви утрата мне страшна. {*}

{* Сонет 42-й.}

Отже, ліричному герою страшна також думка про те, що смаглява леді може зрадити так само і його друга.

Це викликає самозабуття, відданий друг починає страждати з подвійною силою: за себе і за нього. Поет не перестав любити обох. Його серце розривається від страшної муки:

На радость и печаль, по воле Рока,

Два друга, две любви владеют мной:

Мужчина светлокудрый, светлоокий

И женщина, в чьих взорах мрак ночной. {*}

{* Сонет 144-й.}

Мабуть, друзі примирилися. Минув якийсь час, і нова образа вже була спровокована поетом:

То, что мой друг бывал жесток со мною,

Полезно мне. Сам испытав печаль,

Я должен гнуться пред своей виною,

Коль это сердце - сердце, а не сталь.

И если я потряс обидой друга,

Как он меня, - его терзает ад,

И у меня не может быть досуга

Припоминать обид минувших яд.

Пускай та ночь печали и томленья

Напомнит мне, что чувствовал я сам,

Чтоб другу я принес для исцеленья,

Как он тогда, раскаянья бальзам.

Я все простил, что испытал когда-то,

И ты прости, - взаимная расплата! {*}

{* Сонет 120-й.} [2; 26].

Наскільки це можливо, ми спробували уявити, що в сонетах відображена якась справжня історія взаємин трьох осіб. Але не будемо приховувати: це лише домисел, який нічим не можна підтвердити. У нас немає ніяких доказів того, що молода людина, яку поет у описує у перших сімнадцяти сонетах і друг, якого він так гаряче любив, одна й та сама особа. Єдиний і цілісний образ лише у смаглявої красуні. Він із дивовижною рельєфністю відображений Шекспіром. Вона цілком реальна, і не схоже, щоб цей образ був повністю вигаданий поетом. Смагляву Леді найчастіше ототожнюють із Мері Фітон, придворною дамою королеви Єлизавети. У сонетах розповідається болісна історія "любові втрьох". У ній стільки життєвості, що важко повірити, ніби це всього лише вигадка поета, який вирішив спробувати себе у віршуванні на гостру психологічну тему. Найвірогідніше ця історія була пережита насправді. Можливо, це якраз і була "хвороба", на яку хворів "старий актор" W.S., згаданий Генрі Віллоубі. Адже і Шекспір писав:

Любовь - недуг. Моя душа полна

Томительной, неутолимой жаждой,

Того же яда требует она,

Который отравил ее однажды {*}.

{* Сонет 147-й.}

Образ Смаглявої Леді надовго закарбувався у свідомості Шекспіра. Він ще раз ожив під його пером багато років потому - в образі єгипетської цариці з трагедії "Антоній і Клеопатра", такою ж невірною, як загадкова красуня сонетів і такою ж владно привабливою своєю чаклунською красою.