Секція зарубіжної літератури
Базова
дисципліна - зарубіжна література
Реферат з теми:
Загадки
творчості Шекспіра
КИЇВ - 2014
Вступ
Скількох велетнів світової літератури можна поставити поруч із Шекспіром? Може, ще трьох, щонайбільше чотирьох. Але й перед ними він матиме переваги, бо не віддалився на художній Олімп, де мешкають боги і куди люди зазирають лише у дні ювілеїв. Він живе серед нас - на сценах театрів, на кіноекранах, на полицях книгарень. Однак про буття Юлія Цезаря, якого Шекспір зробив героєм однієї зі своїх трагедій і якого було вбито за шістнадцять століть до народження Шекспіра, відомо більше вірогідного, ніж про Шекспірове власне буття.
Шекспірівське питання, суть якого полягає у визначенні, чиєму перу належать твори, видані під ім’ям Вільяма Шекспіра, вже декілька століть цікавить літературознавців, дослідників його творчості і, безперечно, читачів. На думку автора роботи, питання залишається актуальним і сьогодні. Саме це і стало поштовхом для вибору теми пошуково-дослідницької роботи: «Загадки творчості Шекспіра».
Мета роботи - дослідити шекспірівське питання.
Поставлена мета передбачає вирішення таких завдань:
ознайомитися із працями шекспірознавців;
виявити у біографії Шекспіра факти, що доводять або спростовують антишекспірівські теорії;
на основі літературних джерел окреслити коло осіб, які б могли бути справжніми авторами творів, що загальноприйнята вважати Шекспіровими;
окреслити жанрові особливості сонета;
визначити тематику сонетів Шекспіра;
проаналізувати їх зміст.
Методи наукового пізнання, що були використані в роботі:
порівняння;
аналіз;
синтез.
Об’єкт дослідження - життєвий і творчий шлях Шекспіра.
Предмет дослідження - шекспірівське питання.
Оскільки дискусія щодо авторства творів Шекспіра точиться декілька століть, багато дослідників присвятили свої праці цьому питанню. Серед найбільш авторитетних монографій, присвячених шекспірівському питанню - праця Іллі Гілілова «Игра об Уильяме Шекспире, или тайна великого Феникса». У книзі обрано науковий підхід до вирішення цієї загадки, а не шлях бездоказових припущень і здогадок. Також у пошуково-дослідницькій роботі автор опирається на працю відомого українського літературознавця Дмитра Затонського «Вічна загадка Шекспіра». Дослідженню загадок Першого фоліо та портрета «у масці» присвячена праця Валентини Новомірової «Кто выдумал Шекспира?» Спробу розгадати таємниці віршованих творів Шекспіра здійснив відомий шекспірознавець Олександр Анікст у статті «Сонеты Шекспира».
Практична цінність роботи полягає у створенні брошури «Таємниці творчості Шекспіра», яка може бути використана в навчальному процесі гімназії на уроках зарубіжної літератури.
Розділ 1. Загадка особистості Шекспіра в працях літературознавців
.1 Міфи і загадки біографії Шекспіра
Більш ніж півтора століття триває дискусія, чи є Вільям Шекспер зі Стретфорда-на-Ейвоні і Вільям Шекспір, автор драматичних і поетичних творів, однією і тією ж особою.
Вільям Шекспер народився в 1564 році в родині неписьменного шевця-рукавичника. Відвідував початкову школу, але змушений був її залишити, після цього більше ніде не навчався. У віці вісімнадцяти років він одружився з донькою місцевого фермера Енн Хатауей, котра народила йому трьох дітей: Сюзанну в 1583 році і близнюків Гамлета й Джудіт у 1585 році. Події наступних семи років життя Шекспіра, до появи записів, що свідчать про його успіхи в Лондоні як актора й драматурга, залишаються загадкою. Згідно з деякими свідченнями, він став співвласником найбільш прославленої театральної трупи Лондона, якою опікувався лорд Чемберлен. На життя заробляв лихварством, торгівлею й операціями з нерухомістю.
Незважаючи на популярність Великого Барда ще за життя, не зберігся жоден із рукописів його творів, а до нас вони дійшли лише на сторінках друкованих видань. Зате в судових архівах збереглись документи, в котрих згадується прізвище Вільяма Шекспіра, який педантично і невблаганно переслідував своїх боржників у судовому порядку.
Зберігся ще один документ, складений Вільямом Шекспіром, зміст якого ніяк не може ототожнюватися в нашій свідомості з особою генія світової літератури. Йдеться про заповіт, написаний за декілька тижнів до смерті.
"В ім’я Бога. Амінь. Я, Вільям Шекспір,… висловлюю свою останню волю..." Далі на трьох сторінках іде скрупульозний розподіл між спадкоємцями (дружиною й дітьми) нажитого добра, включаючи домашнє начиння та посуд. Особливо дивує те місце, де Шекспір заповідає своїй законній дружині ліжко, зазначаючи, що воно не найвищої якості. Таку обивательську дріб’язковість ніяк не можна пов’язати з особою митця, автора «Гамлета», неперевершених сонетів та інших творів. Також не зрозуміло, чому в заповіті не сказано жодного слова про творчий спадок.
Безперечно, особа, яка стоїть за шекспірівськими
творами, вражає потужністю інтелекту, найвищим рівнем ерудиції, всебічною
освіченістю. Академічна наука відстоює думку, що саме Вільяму Шекспіру належать
видані під цим ім’ям твори. Але і науковцям, і звичайним читачам важко дати
відповідь на запитання: «Як син неписьменного ремісника з невеликого містечка,
що навряд чи покидав Англію, власник жахливого почерку, який давав гроші в борг
під значні відсотки й переслідував боржників, міг написати чотири десятки драм,
що демонструють відразу до користолюбства, глибоке і безпосереднє знання
історії і культури, придворних звичаїв, іноземних мов, військової і морської
термінології, точних деталей європейської географії?» На "вакантне
місце" Шекспіра літературознавцями висувалося немало кандидатів.
1.2 Періодизація творчості Вільяма
Шекспіра
Творчість Шекспіра - це насамперед тридцять сім п’єс, сонети та інші віршовані жанри. Немає певності, що всі вони написані генієм-самоуком, оскільки жодного рукопису не збереглося. Це може бути пояснене пожежею у театрі: 1613 року «Глобус» згорів, втім важко зрозуміти, чому не залишилося рукописів більш пізнього періоду?
Понад двадцятирічний творчий шлях митця шекспірознавці поділяють на кілька періодів; частіше - на три, рідше - на чотири.
Перший з них датують 1590-1601 роками і відносять сюди всі, крім пізнього «Генріх VIII», історичні хроніки, «Тіта Андроніка» та «Ромео і Джульєтту»; нарешті більшість комедій, починаючи з досить ще учнівської «Комедії помилок» і закінчуючи таким шедевром, як «Віндзорські жартівниці».
Другий період охоплює 1602-1608 роки. Це час розквіту Шекспірівського генія. Саме тоді він створив свої найвідоміші трагедії, як «Гамлет» чи «Король Лір» [4; 26].
Третій період кількісно не дуже плідний, але досить своєрідний. На відміну від першого «оптимістичного» та другого «трагічного», його називають «романтичним». Саме тоді з’явилися такі химерно-поетичні Шекспірівські драми, як «Цимбелін», «Зимова казка» чи «Буря».
Шекспірова творчість, як і творчість кожного
генія, опирається жорсткій періодизації. Адже шлях справжнього генія - не пряма
висхідна лінія, а звивиста, запаморочлива спіраль. Шекспірівська спіраль є
відображенням епохи, у котру майстер творив. Він складний, бо вона була
складною, він неоднозначний, бо вона була неоднозначною. Але тому він і геній,
що ширяє над століттями, і був би однаково незбагненний як поза своїм часом,
так і поза всіма часами, що його привласнили. Одне, мов у дзеркалі,
відбивається в іншому.
1.3 Таємниця Голуба і Фенікса в
працях Іллі Гілілова
Дослідник творчості Шекспіра Ілля Гілілов добре знає історію двовікової суперечки, і він вибрав єдино правильний, хай і найважчий, шлях до істини-науковий, тобто не пішов шляхом здогадок та гіпотез, а у своїй праці «Таємниці Голуба та Фенікса» намагається знайти докази і конкретні факти, які б довели, що авторство творів Шекспіра належало графу Роджеру Ретленду Менерсону [Додаток Ґ.1].
Ілля Гілілов веде дослідження начебто осторонь від головної для багатьох проблеми, порівнює поліграфічні реалії, папір і водні знаки в рідкісних екземплярах збірки "Жертва Любові", де вперше надрукована шекспірівська поема "Фенікс і Голуб", визначає справжню дату її видання, причини містифікації, ідентифікує прототипів Голуба і Фенікс - подружжя, чию смерть таємно оплакують знамениті поети Англії.
Важливим у цьому питанні є аналіз поеми «Фенікс і Голуб». Ілля Гілілов вважає саме цей твір ключем до розгадки великої таємниці. У поемі розповідається, як Голуб «йде у вогонь», тобто помирає і зразу за ним помирає його кохана Фенікс, яка сама летить на полум’я. Дослідник проводить паралелі із життям подружжя Менерсонів. Саме так пішли з життя Граф Роджер Менерсон та його дружина: чоловік загинув під час пожежі, а його жінка згодом себе отруїла, бо не змогла пережити втрати [2; 25].
Ілля Гілілов вважає, що поема «Фенікс і Голуб» була присвячена саме цьому аристократичному подружжю, а написали її близькі друзі графа, серед яких був і Бен Джонсон, ініціалами якого (В. І.) було підписано вірш «До читача» у Першому фоліо.
Встановлена справжня дата появи найзагадковішої шекспірівської поеми і поетичної збірки "Жертва любові", де вона була надрукована, ідентифіковані її герої, розгаданий глибокий сенс цього приголомшливого реквієму.
Геніального драматурга Шекспіра порівнювали майже з усією англійською знаттю, а саме: графом Пембруком, графом Оксфордом, графом Ретлендом та графом Дербі. Дуже часто, якщо не завжди, докази були дотепними, судження переконливими, але вихідну ідею бездоганною не назвеш: не міг, мовляв, малодосвідчений чоловік піднестися до таких вершин мистецтва! До того ж чому граф, якщо Шекспіром дійсно був граф, не назвав своє справжнє ім’я? Це, можливо, пояснюється тим, що в часи королеви Єлизавети приналежність знаті до театрального мистецтва, м’яко кажучи, не поважалась. Тому й мусив з’явитись драматург Шекспір [2; 26].
Внаслідок наявності численних припущень і за
відсутності безпосередніх доказів ми опиняємося у справжнісінькому замкненому
колі: Шекспір, виходить, не міг бути Шекспіром, але й ніким іншим також. Отже,
залишимось з таємницею, втішаючись тим, що самі твори є чимось важливішим за
їхнього творця… Немає сенсу, звичайно, стверджувати (і Гілілов цього не
робить), що всі деталі шекспірівської таємниці вже пізнані, адже залишилася
велика кількість білих плям.
1.4 Таємниці Першого фоліо
Безперечно, цілком природно виникає запитання: хто ж творив під літературним псевдонімом Шекспіра? Одну із можливих розгадок можна знайти, проаналізувавши Перше фоліо - повну збірку п’єс, видану у Лондоні 1623 року.
Ця книга оточена багатьма загадками. Підготовкою до друку безпосередньо керували Мері (Сидні) Пембрук, її сини Вільям, граф Пембрук, і Філіп, граф Монтгомері. До фоліо увійшли 36 п'єс Шекспіра, з яких лише 16 (за деякими даними 18) виходили раніше окремими виданнями. Останні були запропоновані читачам вперше.
Російська дослідниця Валентина Новомірова вважає, що саме люди, які займалися виданням творів, і яким нібито Вільям Шекспір присвятив фоліо і є справжніми авторами. У тогочасній Англії написання драматичних творів не вважалося справою, вартою знаті. Можливо, саме через це аристократичне подружжя побажало залишитися невідомим і приписало авторство творів лондонському актору Вільяму Шексперу, більш відомому нам як Шекспір [5;28].
Та для уважних читачів справжні автори навмисне залишили цілу низку зачіпок, які назавжди оповили цю книгу ореолом загадковості і уже декілька століть не залишають у спокої прихильників творчості Великого Барда.
Варто лише взяти до рук Перше фоліо й розгорнути першу сторінку - одразу почнеться захоплюючий пошук правди й руйнування загальноприйнятих міфів [Додаток В.1].
Багатьом із нас обличчя Вільяма Шекспіра відоме завдяки його портрету, розміщеному на титульній сторінці Першого фоліо. А чи придивлялися ми хоч раз уважно до цього зображення, що вже декілька століть не дає спокою прихильникам Шекспіра своєю загадковістю?
По-перше, навіть не дуже уважна людина помітить, що портрет виглядає досить загадково. Джентльмен на портреті одягнений більш ніж дивно. Права частина його камзола змальована спереду, а ліва - зі спини. Багато дослідників відзначали: на обличчя зображеної на портреті особи вдягнена маска. Її край занадто добре видно - це лінія, що йде від підборіддя до вуха. Цікаво виходить: автор ніби прагне приховати своє справжнє обличчя і разом з тим хоче викликати бажання зазирнути під маску, розгадати таємницю. Також слід звернути увагу на те, що голова непропорційно велика, а шия настільки довга, що особа-маска існує ніби окремо від тулуба. Ефект посилюється жорстким коміром, що сприймається як блюдо і ніби відокремлює голову від всього тіла (вона ніби лежить на блюді). Деякі дослідники зазначають, що в тогочасній Англії такий комір був притаманний скоріше жіночому гардеробу, аніж чоловічому [5;29].
Очі на портреті зображені так, ніби намагаються заглянути під маску (або за фігуру). І ще одна загадка: якщо пильно придивитися, під камзолом видно ще один камзол. Верхній ґудзик - це ґудзик "нижнього" камзола.
Ось такий портрет Вільяма Шекспіра представлений у першому повному виданні його драматичних творів. Можна було б не затримуватися на портреті, визнавши його невдалою роботою бездарного художника, коли б не вірш «До читача», розміщений на цьому ж розвороті, ліворуч від нього.
Перше фоліо Шекспіра (1623 року видання) починається віршем, зверненим до читача і підписаним ініціалами "B.I.". Вірш так і називається: «До читача». Шекспірознавці вважають, що за ініціалами "B.I." сховався відомий поет Бен Джонсон [5;30].the Reader.Figure, that thou here feeft put,was for gentle Shakespeare cut;the Grauer had a strifeNature, to out-doo the life:, could he but haue drawne his witwell in braffe, as he hath hitface; the Print would then furpaffe, that was euer writ in braffe., since he cannot, Reader, lookeon his Picture, but his Booke.
К читателю
(Переклад Іллі Гілілова)
Эта фигура, которая здесь на твое обозрение положена (помещена),
Она для благородного Шекспира вырезана;
Когда (поскольку) Гравер имел борьбу (конфликт)
с Природой (Натурой, Оригиналом), жизнь вышла вон (за дверь):
О если бы он только нарисовал его разум
На меди так же хорошо, как он схватил
Его лицо, Печать (оттиск) тогда превосходила бы
Все, что когда-либо было написано на меди (медью).
Но, поскольку он не смог, Читатель, смотри
Не на его Картину (Портрет), но его книгу.
У вірші говориться, що якби граверові вдалося те, що йому не вдалося, тоді гравюра випереджала б текст, але оскільки йому це не вдалося, дивитися треба на текст, а не на портрет (гравюру). Іншими словами, портрет не повинен бути важливішим за текст, бути перед ним. Зазначимо, що автор вірша не пропонує читачеві перегорнути сторінку, він лише наполегливо натякає: читач повинен бачити книгу.
Всі вищезазначені міркування мають вторинний характер і призначені для того, щоб підкріпити інформацію, викладену у перших двох рядках, і особливо в другому, оскільки цей рядок має подвійний сенс. Хоча один варіант перекладу вже був запропонований вище, для більшої наочності розглянемо його ще раз:
Фігура, поміщена на твій розгляд,
Вона для благородного Шекспіра вирізана...
Це переклад є загальноприйнятим, але не єдино можливим. Другий варіант такий:
Ця фігура, яка тут на твій розгляд поміщена,
Це (або вона) для того, щоб благородного Шекспіра вирізували...
Тобто гравюру (фігуру) помістили читачеві на огляд лише для того, щоб він її вирізував (з книги), і тоді на неї не потрібно буде дивитися. Очевидність того, що саме таке розуміння тексту є правильним, буде показана нижче, коли ми зробимо те, про що нас просить автор вірша, - виріжемо портрет Шекспіра з обкладинки [5;29].
Аркуш, на якому знаходиться портрет, зі зворотного боку чистий. Отже, при "операції" текст постраждати не може. За цим аркушем йде наступний - з присвятою видавцям. Дослідники вважають, що присвяту писали не видавці, а все той же Бен Джонсон. На сторінці написано:THE MOST NOBLE And INCOMPARABLE PAIRE OF BRETHREN. William Earle of Pembroke &c. Lord Chamberlaine to the Kings moft Excellent Maiefty And Philip Earle of Montgomery &c. Gentleman of his Maiefties Bed-chamber. Both Knights of the Noble Order of the Garter, and our fingular good LORDS.