- відмова від сплати позичок царського і Тимчасового уряду, можливість виходу Росії з Першої світової війни, страх перед світовою революцією, призвело до інтервенції.
Періодизація (1918-1920 рр.)
Перший період: літо 1918 р. - жовтень 1918 р. - початок громадянської війни. Розгортання військової інтервенції Антанти.
Другий: листопад 1918 р. - квітень 1919 р. — посилення інтервенції Антанти.
Третій: 1919 р. — перемоги над силами внутрішніх супротивників та іноземних інтервентів. Четвертий: 1920 р. — радянсько-польська війна і розгром військ Врангеля.
Із приходом до влади більшовицьке керівництво розігнало демократично обрані Установчі збори (січень 1918 р.), націоналізувало землю і промисловість, ліквідувало товарно-грошові відносини, створило однопартійну систему. Це викликало невдоволення землевласників і підприємців, інтелігенції, селян, політичних суперників більшовиків.
У 1918 р. існували такі основні центри антибільшовицького руху: «Спілка відродження Росії», кадети, меншовики і есери, «Союз захисту Батьківщини і свободи» під керівництвом есера Бориса Савінкова. Антибільшовицький рух розгортався на Дону і Кубані, півдні Росії та Північному Кавказі, де формується Добровольча армія. 1918 р. розпочалася іноземна інтервенція: німецькі війська окупували Україну, Крим і частину Північного Кавказу, Румунія захопила Бессарабію, у Мурманську висадився англійський десант, до якого приєдналися французькі й американські війська. Владивосток зайняли японські частини.
Влітку 1918 р. великого розмаху набув антибільшовицький рух на чолі з есерами. Громадянська війна в цей час велася не між червоними і білими, а між соціалістами, партією більшовиків і партією есерів. Вона поклала початок регулярній фронтовій війні в загальноросійському масштабі. У липні есери здійснили спробу повалити радянський уряд
уМоскві. Більшовицький уряд розгорнув активні дії для захисту своєї влади. Червону армію було реорганізовано на військово-політичних засадах, запроваджено загальну військову повинність, створено верховне керівництво — Революційну військову Раду республіки. На початку вересня Червона армія перейшла в наступ на Сході й потіснила своїх противників за Урал.
Драматичні події 1919 р. пов'язані з червоним терором. Лише восени 1918 р. більшовики розстріляли близько 15 тис. аристократів, офіцерів, буржуа, меншовиків, есерів, кадетів.
Максимального розмаху білий рух набув наприкінці 1918 — у 1919 роках. У Сибіру владу захопив адмірал Олександр Колчак, на Кубані й Північному Кавказі — Антон Денікін,
уПрибалтиці — Микола Юденич готувався до наступу на Петроград.
Англійці, захопивли Баку, висадилися в Батумі й Новоросійську, французи — в Одесі і Севастополі. Американці та японці на Далекому Сході та Сибіру.
Становище більшовиків влітку 1919 р. було критичним. Колчак навесні 1919 р. захопив значні райони Сибіру, дійшов майже до Волги. Проте в червні був вимушений залишити всі території, які він захопив. Білі війська захопили Харків, Орел і вийшли на Тулу. Тут відбулися кровопролитні бої, але перемогу здобула Червона армія. Юденич з півночі намагався допомогти Денікіну, проте без успіху. У січні 1920 р. було остаточно розгромлено колчаківську армію, а залишки денікінської армії відступили до Криму.
Білий рух не став національним, залишаючись виключно офіцерським. Керівництво не підходило диференційовано до соціалістичних партій — всі вони були для них ворогами. На звільнених від більшовиків територіях вони встановлювали режим терору, намагаючись відібрати якомога більше продовольства.
Наприкінці 1919 р. — на початку 1920 р. радянська влада була відновлена на півдні Росії, частково в Україні, на Північному Кавказі.
В окупаційних частинах союзників під впливом агітації більшовиків поширилися революційні настрої. Інтервенти були вимушені вивести свої війська, чому сприяв громадський рух в Європі та США.
На завершальному етапі (1920—1922) громадянська війна була найбільш кровопролитною. 1920 р. зріс опір селян політиці продрозкладки. На Тамбовщині, в Україні, в Сибіру і на Нижній Волзі, у багатьох губерніях Центральної Росії палала селянська війна. Найтрагічнішою сторінкою боротьби на внутрішньому фронті у цей період стали події на Дону і Кубані, де після виступу білих військ більшовики встановили режим
жорстокого контролю і виявлення всіх контрреволюційних елементів. У Криму тривала боротьба білих і червоних, Врангель сформував Російську армію і розпочав наступ на Донбас. У листопаді 1920 р. його армія зазнала поразки від частин Червоної армії. Ці події більшовики проголосили закінченням громадянської війни.
Через загострення відносин між Польщею і більшовицькою Росією у квітні 1920 р. розпочалася радянсько-польська війна. Підписання в жовтні 1920 р. перемир'я між двома країнами дало можливість більшовикам зосередити сили на боротьбі проти Врангеля в Криму, результатом чого було здобуття Червоною армією Севастополя.
На Далекому Сході до квітня 1920 р. були евакуйовані чехословацькі, американські, англійські війська. Японські військові частини залишалися на Далекому Сході. У квітні 1920 р. за рішенням ЦК РКП(б) і уряду РСФРР була створена буферна Далекосхідна республіка, а в 1922 р. Далекий Схід був звільнений від японських військ.
Наслідки громадянської війни: збитки, завдані війною, становили 50 млрд карбованців. Внаслідок економічної розрухи промислове виробництво впало у 1920 р. до 14% відносно рівня 1913 p., сільськогосподарське виробництво скоротилося майже вдвічі. Унаслідок застосування «білого» й «червоного» терору, від голоду та хвороб загинуло від 12 до 15 млн. осіб.
Громадянська війна поділила країну на два ворожі табори, змінила звичний спосіб життя і долі мільйонів людей. Наслідком війни стала еміграція більше 2 млн. осіб.
5. У травні 1918 р. ВЦВК прийняв ряд декретів, які встановлювали продовольчу диктатуру на селі. Вводилась державна монополія на продаж хліба та його заготівлю. Вона передбачала заборону хлібної приватної торгівлі, дозвіл примусово вилучати хліб у селянських господарствах. У січні 1919 р. було введено продовольчу розверстку, яка передбачала вилучення всього запасу хліба, а згодом і всіх сільськогосподарських продуктів. У червні 1918 р. були створені комітети бідноти. Одночасно на селі проходив процес побудови комунізму. На базі поміщицьких господарств створювались сільськогосподарські комуни та радянські господарства. Процес «комунізації» села здійснювався примусовими методами. Така політика більшовиків викликала масові виступи селянства проти радянської влади, жорстоку розправу селянства з її представниками та активістами. Відповіддю радянської влади було придушення невдоволення за допомогою військ. Проведення політики «воєнного комунізму» в промисловості розпочалось з червня 1918 р., коли було прийнято декрет прі націоналізацію великої, середньої та малої промисловості. На 1920 р. було націоналізовано 37,2 тис. підприємств. Політика «воєнного комунізму» означала встановлення повного державного контролю над управлінням промисловістю, створення вертикальної централізованої системи органів управління на чолі з главками та Вищою радою народного господарства. Характерною рисою політики «воєнного комунізму» було введення безгрошових розрахунків, відміна торгівлі, введення прямого продуктообміну, урівненого розподілу продуктів серед працюючого населення, введення карткової системи. Одним із екстремальних проявів цієї політики було здійснення мілітаризації праці. Вводилась загальна трудова повинність, створювались трудові армії. У політичній сфері «воєнний комунізм» проявлявся у безкомпромісній боротьбі з опозицією. Після декрету від 3 вересня 1918 р. основним методом боротьби з опозицією став терор та організація концентраційних таборів для ізоляції класових ворогів радянської республіки. За даними західних істориків жертвами «червоного террору» за 1918-1922 pp. стали 140 тис. чоловік. Поступово з політичної арени були усунуті кадети (листопад 1918 р.), ліві есери (1918-1921 pp.), праві есери (1918-1922 pp.), меншовики (1919-1921 pp.), анархісти.
Боротьба з церквою.
Внаслідок політики «воєнного комунізму» відбулось катастрофічне падіння виробництва, зростали ціни, інфляція, процвітали «чорний ринок» та спекуляція. Одержавлення економіки обернулось небаченою бюрократизацією державного апарату і домінуванням адміністративно-командних методів управління. Встановлення політичної диктатури, якие означало знищення або підпорядкування державі громадських структур та органів (рад, профспілок, заводських комітетів) та ліквідацію небільшовицьких партій. Були закладені підвалини майбутньої тоталітарної системи комуністичного зразку.
Закріплення вивченого матеріалу
1.Вміти давати відповіді на питання:
1.Причини Лютневої революції.
2.Хід та наслідки Лютневоі революцїї, її характер.
3.Мета діяльності Тимчасового уряду.
4.Причини більшовицького перевороту.
5.Характер більшовицької влади.
6.Вказати перші перетворення радянської влади.
7.Умови, необхідність та наслідки підписання Брестської угоди.
8.Причини громадянської війни.
9.Учасники та їх мета у війні.
10.Причини перемого більшовиків.
11.Наслідки громадянської війни.
12.Мета та суть політики «воєнного комунізму».
13.Наслідки політики «воєнного комунізму».
2.Вміти аналізувати: Оцінка діяльності Тимчасового уряду. Доведіть, що прихід більшовиків до влади е переворот.
Причини незадоволення населення політикою «воєнного комунізму».
3. Підготувати доповіді: Хід громадянської війни в Росії. Національно – визвольний рух в період громадянської війни.
Література Основна:
Бердичевський Я.М., Ладиченко Т.В. Всесвітня історія: Навч. посібник для 10 кл. загальноосвітніх навчальних закладів. – Запоріжжя: Прем’єр, 2006. – С. 159-182
Щупак І.Я., Морозова Л.В. Всесвітня історія: підруч. для 10 кл. загальноосвітніх навчальних закладів. – Запоріжжя: Прем’єр, 2010. – С. 133-148
Тема: Революції в Німеччині та Угорщині 1918 р. Встановлення фашистської диктатури в Італії.
Основні поняття: революція, соціалістичний переворот, фашистська диктатура.
План:
1.Революція в Німеччині.
2.Революція в Угорщині.
3.Встановлення фашистської диктатури в Італії.
1.Війна катастрофічно вплинула на економічне становище країни та загострила суспільно-політичну ситуацію: 2 млн. чоловік було вбито, понад 4,5 млн. поранено, 1 млн. потрапив у полон, пошипення революційних настроїв внаслідок програшу у війні, розлад господарства, дорожнеча, голод, хвороби, погіршення життєвого рівня, зростання податків. Кайзерівський уряд не спроможній покращити ситуацію.
Революція почалась з повстання 3 листопада 1918 р. військових моряків у місті Кіль. 9 листопада 1918 р. Німеччина була проголошена республікою. 10 листопада Берлінська рада створила тимчасовий уряд - Раду народних уповноважених, що складалась з представників двох партій: Соціал-демократичної партії Німеччини та Незалежної соціал-демократичної партії Німеччини. РНУ відмінила надзвичайні закони, встановила 8-годинний робочий день та зобов'язала підприємців укласти колективні угоди
зпрофспілками, висловилась за скликання Установчих зборів для створення конституції.
Одночасно в країні набрав силу рух за соціалістичну революцію й усуспільнення власності. На чолі цього руху стояла група «Спартак». Керували групою Карл Лібкнехт та Роза Люксембург. На початку січня, утворена спартаківцями Комуністична партія Німеччини, намагалась встановити контроль над Берліном та рядом інших міст. Соціал-демократи, заручившись підтримкою військових 12 січня встановили повний контроль над Берліном. 15 січня були вбиті Карл Лібкнехт і Роза Люксембург.
Проведені 19 січня вибори в Установчі збори дали перемогу правим і центристським партіям. Установчі збори працювали в Веймарі. Розроблена ними конституція і республіка, утворена на її основі, отримали назву Веймарська. Прийнята 31 липня 1919 р. конституція проголосила парламентську республіку, ввела загальне виборче право і громадянські свободи. Німеччина проголошувалась федеративною республікою з сильною президентською владою, але відповідальним перед рейхстагом урядом. Першим президентом обраний Фрідріх Еберт. Другим у 1925 (32) р. Гінденбург.
Проте революційне бродіння продовжувались. 13 квітня 1919 р. на три тижні встановилась радянська влада в Баварії, в 1923 р. могутні виступи робітників пройшли в Саксонії і Тюрінгії, а в Гамбурзі, під керівництвом майбутнього лідера Комуністичної партії Німеччини Ернста Тельмана, спалахнуло збройне повстання, інспіроване СРСР
2.. У жовтні 1918 р. Австро-Угорська монархія Габсбургів припинила своє існування. 29 жовтня 1918 р. в Будапешті збройне повстання, у результаті якого влада в країні перейшла до Національної ради. 16 листопада 1918 р. Національна Угорська рада проголосила Угорщину республікою. До влади прийшла коаліція правих партій на чолі з графом Карої. Розпочалися демократичні реформи: запроваджено загальне, рівне, пряме, таємне виборче право; планувалося проведення аграрної реформи.
У листопаді 1918 р. утворилася Угорська компартія. На чолі став Бела Кун. У січні 1919 р. з Росії до Угорщини було таємно доставлено 18 тис. угорців, що були вражені комуністичною пропагандою, а з ними — 2500 кулеметів, 30 гармат та інше озброєння.
Становище республіки було важким. Країни Антанти в ультимативній формі зажадали від Угорщини звільнення територій, призначених її сусідам — Чехословаччині та Румунії. Це рішення виявилось фатальним для політиків на чолі з Карої, що були зорієнтовані на країни Антанти. Комуністична партія Угорщини скористалась з цього становища, соціал-демократи і комуністи об'єдналися, створивши Соціалістичну партію Угорщини, яка проголосила 21 березня 1919 р. що бере владу у свої руки.
Робітничі загони в Будапешті захопили найважливіші пункти, і новоутворений уряд проголосив Угорщину Радянською республікою на чолі з Шандор Гарбаї: утворено «Червону міліцію», Червону Армію, проводились масові експропріації власників. Почались
репресії проти незадоволених, застосовувався терор. Не розв'язавши жодної з соціальних проблем, угорські комуністи, виконуючи вказівки Комінтерну, вчинили агресію проти сусідньої Словаччини. У червні 1919 р. за їх допомогою там утворилась «радянська республіка». Комуністи розпочали впровадження у Словаччині політики «воєнного комунізму» і відкритого терору. 7 липня, після відступу угорських військ під натиском Антанти, це маріонеткове державне утворення припинило своє існування.
Улітку в Будапешті, Карпуварі, Калочі спалахнули повстання проти уряду. Країна перебувала в економічній блокаді, а уряд не міг контролювати ситуацію. 4 серпня 1919 р. румунські війська ввійшли в Будапешт. Угорська радянська республіка була ліквідована.
3. Італія вийшла з Першої світової війни настільки послабленою, що на її територіальні претензії мало зважали, Італія отримала лише західну частину Істрії з Трієстом, Цолу, Горіцію, прикордонну територію з Австрією. Країна втратила у війні 635 тис. убитими, біля 500 тис. скаліченими та понад 1,5 млн. полоненими. 65,5 млрд. лір золотом воєнні витрати. Італія багато заборгувала союзникам.
Поширення настроїв реваншу та ураженого національного самолюбства. Внутрішнє становище Італії характеризувалося серйозними соціально-економічними струсами. Посилювалася інфляція, курс паперової ліри стрімко падав. Державний борг досяг величезних розмірів. Солдати, що демобілізувалися з армії, не знаходили роботи. Проблема зростаючого безробіття. Активізувалися робітничий і селянський рухи, що було зумовлено також падінням довіри до уряду. Уряди Італії не змогли знайти ефективні засоби для захисту інтересів приватних власників, тому останні свої погляди та надії звертали на фашистський рух. На чолі італійського фашизму став Беніто Муссоліні (1883-
1945 рр.).
Перші виступи фашистів відбулися 1919 р. У 1920 р. фашисти, що організувалися у загони чорносорочечників, почали погроми робітничих і демократичних організацій, нищення та вбивства політичних і профспілкових діячів, у країні запанували терор і насильство.
24 жовтня 1922 р. в Неаполі відкрився з'їзд фашистських союзів. Муссоліні виступив на ньому з промовою, ультимативно зажадавши від уряду надати фашистам п'ять міністерських портфелів і комісаріат авіації. 27 жовтня — загальна мобілізація фашистів, 28-го — атака на головні центри країни. 29 жовтня Муссоліні призначили прем'єр-міністром. Італійські фашисти прийшли до влади.
Закріплення вивченого матеріалу
1.Вміти давати відповіді на питання:
1.Причини революції в Німеччині.
2.Боротьба за встановлення радянської республіки в Німеччині.
3.Зміст та значення Веймарської конституції.
4.Причини встановлення радянської республіки в Угорщині.
5.Характер радянських перетворень в Угорщині.
6.Наслідки Першої світової війни для Італії.
7.В чому причина поширення реваншистських настроїв в Італії та Німеччині.
8.Яким шляхом було встановлено фашистську диктатуру в Італії.
2.Вміти аналізувати: Причини встановлення фашистської диктатури в Італії. Порівняти методи побудови «нового суспільства» в Угорщині та Радянській Росії.
3.Підготувати доповіді: «Політичний портрет Б. Муссоліні».
Література Основна:
Бердичевський Я.М., Ладиченко Т.В. Всесвітня історія: Навч. посібник для 10 кл. загальноосвітніх навчальних закладів. – Запоріжжя: Прем’єр, 2006. – С. 217-223, 229-237, 288-290
Щупак І.Я., Морозова Л.В. Всесвітня історія: підруч. для 10 кл. загальноосвітніх навчальних закладів. – Запоріжжя: Прем’єр, 2010. – С. 152-168