Материал: Управління розвитком регіону

Крок 1. Оцінювання соціально-економічного стану регіону

Оцінювання соціально-економічного стану території має кілька цілей:

1)  закласти підвалини для точнішого визначення передумов стратегічного вибору напрямків розвитку;

2)  відобразити ресурсні можливості регіону для потенційних інвесторів і кредиторів;

3)  здійснити позиціонування регіону для просування на глобальному ринку.

Інформаційною базою для оцінювання соціально-економічного стану території можуть стати статистичні дані про розвиток за кілька років, звіти про виконання окремих програм, які були реалізовані на відповідній території, різні обстеження, результати соціологічних опитувань та анкетування, матеріальні, фінансові, міжрегіональні баланси, баланс трудових ресурсів тощо.

Природний потенціал зазвичай визначається станом і прогнозними оцінками земельних, водних, лісових, мінерально-сировинних, оздоровчих і рекреаційних ресурсів та станом природного середовища. Вони охоплюють: аналіз геологічної будови території, клімату, рельєфу, розмаїття ґрунтів і рослинності, корисних копалин, інших природних чинників. Оцінювання оздоровчих і рекреаційних ресурсів здійснюють шляхом визначення придатності їх для лікування та відпочинку (кліматичні умови, естетична цінність ландшафтів, наявність бальнеологічних властивостей тощо). Стан довкілля може бути охарактеризований рівнями забруднення водного та повітряного басейнів, ґрунтів, обсягами накопичення всіх видів відходів та їх видовою структурою.

Оцінка трудового потенціалу передбачає передусім визначення демографічної ситуації в регіоні, яка може бути охарактеризована показниками чисельності та приросту населення, розподілу постійного населення за статтю та віком. Ринок трудових ресурсів характеризується наявною та прогнозованою кількістю робітників, їхньою зайнятістю та станом ринку праці, а також рівнем доходів, витрат і заощаджень людей та їх структурою, економічною активністю населення.

Фінансовий потенціал регіону характеризується розвиненістю комерційних банків, пенсійних фондів, страхових та інвестиційних компаній. Важливий рух інвестицій, тому необхідно здійснити оцінювання інвестиційної привабливості регіону, розробити його інвестиційний паспорт.

Оцінювання науково-технічного потенціалу здійснюється за показниками наявності науково-дослідних, дослідно-експериментальних, інформаційних, проектних організацій, вищих навчальних закладів, їхньої спеціалізації, чисельності та якісної характеристики наукових кадрів, кількість запатентованих і впроваджених інноваційних ідей.

Інформаційний потенціал визначається розвиненістю інформаційних комунікацій: кількістю й рівнем розвитку засобів масової інформації та користувачів інтернету; технічною оснащеністю органів управління та бюджетних організацій, установ; ступенем упровадження в управлінський процес новітніх інформаційних технологій тощо.

Економічний розвиток оцінюється обсягами, структурою, рівнем використання, ступенем зношеності основних фондів, розгалуженістю виробничої бази, часткою наукомістких інвестиційно-спроможних галузей і підприємств, здатних до реалізації інноваційної моделі економічного зростання, ступенем кваліфікації трудових ресурсів, потужністю. Основні показники економічної статистики доцільно подавати за формами власності й основними галузями економіки, відокремивши приватизацію та розвиток підприємництва: кількість об'єктів за формами власності, за видами економічної діяльності та за організаційно-правовими формами господарювання, зокрема й створених і ліквідованих; кількість підприємств та обсяг промислової продукції за формами власності; кількість об’єктів, які змінили форму власності, за видами економічної діяльності (сільське господарство, промисловість, будівництво, готелі та ресторани, транспорт і зв’язок, державне управління, освіта, охорона здоров’я та соціальна допомога тощо); кількість малих підприємств, зокрема й за видами економічної діяльності та формами власності; частка продукції малих підприємств у загальних обсягах виробництва продукції на території тощо.

Можливості торгово-комерційного сектору економіки залежать передусім від загального стану промисловості регіону, а також характеру товарного обігу. Тому необхідно проаналізувати обсяги продажу споживчих товарів за всіма каналами реалізації (обсяг роздрібного товарообігу, обіг організованих ринків) та неформальних ринків (роздрібний товарообіг юридичних осіб, що здійснюють роздрібну торгівлю та громадське харчування, товари, які ввезені в регіон у великих або незначних кількостях).

Стан соціального розвитку регіону залежить від багатьох чинників, тому оцінити його можна за окремими напрямками: основні показники охорони здоров’я, співвідношення заробітної плати, пенсії та встановлених соціальних нормативів, соціальні гарантії, введення в експлуатацію об’єктів соціальної сфери, видатки державного та місцевого бюджетів на охорону здоров’я, освіту, культуру, фізичну культуру і спорт, соціальне забезпечення.

Політичний розвиток характеризується активністю політичних партій і громадських організацій, органів самоорганізації населення, зареєстрованих на територій; ефективністю діяльності місцевих органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування. Здійснюється аналіз геополітичного розташування території.

Крок 2. SWOT-аналіз регіону. Наступний крок у рамках підготування стратегії - проведення аналізу внутрішніх і зовнішніх чинників, що впливають на розвиток регіону. Такий аналіз дає змогу виявити основні проблеми та перешкоди, що ускладнюють надходження до регіону інвестицій, позиції регіону в тих галузях, де він конкурентний тощо.

Назва „SWОТ-аналіз" походить від перших літер англійських слів.- сильні сторони - це внутрішні особливості регіону, які мають потужну основу для його розвитку.- слабкі сторони - це внутрішні особливості регіону, які ускладнюють його розвиток.- можливості - наявні або можливі в майбутньому, зовнішні для регіону умови, сприятливі для його розвитку.- загрози - наявні або можливі в майбутньому, зовнішні для регіону умови, несприятливі чи навіть небезпечні для його розвитку.

Мета здійснення SWОТ-аналізу [89, с. 53]:

· пошук можливостей для того, щоб скористатись сильними сторонами та подолати слабкі;

· пошук шляхів для того, щоб скористатись можливостями й навчитись ураховувати та протистояти загрозам або, ще краще, перетворити їх на можливості.

Етап 4. Формування пріоритетів, цілей і дій

За наслідками SWOT-аналізу на основі отриманих рейтингів та шляхом подальших консультацій здійснюють стратегічний вибір, тобто визначають стратегічні пріоритети та операційні цілі, далі розробляють механізми їх реалізації.

Крок 1. Визначення стратегічних пріоритетів розвитку регіону. Результатом проведення SWOT-аналізу є перелік напрямків, реалізація яких сприятиме розвиткові регіону. Проте такий перелік може бути занадто довгим, що спричинюватиме розпорошення обмежених ресурсів. Як правило, на практиці визначають від трьох до п’яти стратегічних пріоритетів розвитку території. Вони мають бути конкретними, вимірними, орієнтовними в часі та досяжними. Формулювання пріоритетів розвитку пов’язане з аналізом перспектив і розробленням механізмів їх досягнення, що гарантує відсіювання недосяжних і нездійсненних цілей.

Крок 2. Визначення операційних цілей та дій. До кожного з визначених пріоритетних напрямків розвитку області чи району треба складати операційний план (програму) дій. Під операційними діями розуміють проекти та окремі заходи тощо. Можливі два варіанти змісту цього плану.

Перший - операційний план, в якому зазначають операційні цілі, перелік операційних дій, необхідних для досягнення операційних цілей, вказують рекомендовані інструменти й процедури, терміни та головних учасників реалізації, встановлюють систему індикаторів (критеріїв) досягнення цілей.

Другий - варіант, за якого в доповнення до зазначеного вище операційний план містить також орієнтовний розрахунок загальної їх вартості та можливі джерела фінансування з розподілом за роками.

Етап 5. Схвалення та впровадження стратегії

Наступний етап стратегічного планування розвитку регіону полягає в легітимізації стратегічних документів та впровадженні стратегії, операційних заходів та проектів тощо.

Крок 1. Схвалення (легітимізація) стратегії. По завершенні робочою групою остаточного варіанту стратегії проект стратегічного документа передають для розгляду й затвердження обласною чи районною радами. В рішенні ради встановлюється порядок і терміни виконання завдань стратегії тощо. Рішення доводять до відома громади області.

Крок 2. Впровадження стратегії. Реалізація стратегічного плану передбачає опрацювання регіональною робочою групою, в рамках підготовки стратегії чи після її легітимізації, та подання обласній раді на затвердження пропозицій щодо механізмів впровадження стратегії.

Для розроблення механізмів досягнення кожного з визначених стратегічних пріоритетів можуть створювати окрему підгрупу з-поміж учасників робочих груп та залучених осіб, експертів у цій сфері. Формуючи підгрупу, слід проаналізувати зацікавлених сторін. Кожна підгрупа звітує перед регіональною робочою групою, а остання, своєю чергою, заслуховує результати діяльності підгруп, координує їхню роботу, здійснює загальне керування процесом.

Етап 6. Моніторинг та оцінювання реалізації стратегії

Кінцевий, етап передбачає здійснення моніторингу й оцінювання впровадження, а також перегляд стратегічного плану.

Крок 1. Моніторинг реалізації стратегії. Моніторинг реалізації стратегії здійснюють з метою забезпечення секретаріату та регіональної робочої групи, зацікавлених сторін даними, що підтверджують чи спростовують наявність поступу в досягненні цілей та реалізації завдань стратегії. Іншими словами, це процес регулярного збору та фіксації даних про ключові елементи реалізації стратегії протягом періоду її впровадження задля визначення проміжних та остаточних результатів, своєчасного виявлення проблем та відхилень від намічених результатів і здійснення необхідних коригувань, забезпечення ефективного використання ресурсів, тощо [53, с. 76].

Крок 2. Оцінювання та перегляд стратегічного плану. Моніторинг стосується процесу виконання стратегічного плану. Оцінювання забезпечує перегляд ефективності процесу реалізації стратегії та успішності результатів. Оцінювання пов’язане з припущеннями, на яких ґрунтувався стратегічний план та умовами успіху його впровадження.

Розроблення стратегії розвитку регіону має велике значення. По-перше, стратегія становить основу для подальшого розроблення інших програмних і проектних документів щодо розвитку області чи району. По-друге, вона містить обґрунтування для укладання угоди між центром і регіоном на спільне фінансування протягом кількох років тих завдань, які відображають сферу інтересів як держави, так і регіону і підлягають першочерговому виконанню. По-третє, розроблення стратегії сприяє формуванню нових відносин між учасниками регіонального розвитку. Відносини мають бути партнерськими - протягом реалізації угоди держава та регіон співпрацюватимуть, об’єднуючи зусилля та ресурси для просування регіонального розвитку шляхом упровадження спільних заходів, координації дій та розподілу відповідальності. При цьому не лише регіон матиме зобов’язання перед державою, а й держава нестиме (і виконуватиме) чіткі зобов'язання перед регіоном.

Висновки до розділу 1

Інтерес до проблем регіонального розвитку сьогодні є закономірним, тому що регіон виступає як повноправний учасник політичних процесів, заявляючи про свою самобутність в умовах глобалізації. Підвищення актуальності розвитку регіонів впливає на необхідність встановлення термінологічної однозначності щодо визначення регіону як категорії.

Існує багато поглядів на визначення сутності регіону. На нашу думку, під регіоном слід розуміти відтворювальну, самодостатню підсистему природного соціально-економічного простору держави з її природними і людськими ресурсами, структурою і спеціалізацією господарства та місцем у національному і міжнародному поділі праці.

Здійснюючи аналіз нормативно-правової бази забезпечення регіонального розвитку можна стверджувати, що в Україні існує правове поле для ефективного розвитку регіонів та місцевого самоврядування, однак воно не достатнє. Основним завданням нормативно-правового забезпечення регіонального розвитку є створення сприятливих умов для розвитку регіонів, встановлення необхідного балансу між ними та зміцненням демократичних основ розвитку держави. Успішна регіональна політика забезпечить оперативне вирішення проблем кожного регіону та сприятиме подальшому їх розвитку, а, відтак, і держави в цілому.

Головним інструментом управління розвитком регіону є стратегія регіонального розвитку, яка дає можливість забезпечити умови для підвищення конкурентоспроможності регіонів, забезпечення їх сталого розвитку на сучасній технологічній основі, високої продуктивності виробництва та зайнятості населення.

Розділ 2. Аналіз можливостей розвитку Золочівського району при побудові стратегії соціально-економічного розвитку

.1 Характеристика соціально-економічного стану Золочівського району

Золочівський район розташований в східній частині Львівської області і межує з Бродівським, Буським, Пустомитівським, Перемишлянським районами Львівської області, на сході із Тернопільською областю.

Площа району - 1097 км², що складає 5% території області. Станом на 01.01.2014 р. в районі проживало 69 799 осіб, з яких дві третини (66,3%) - це мешканці сільської місцевості. За національним складом переважають українці, з національних меншин - росіяни, білоруси, поляки. В середньому на 1 км² припадає 63,8 осіб. За щільністю населення район посідає 22 місце серед районів і міст області. Територія району поділена на 2 міські, 1 селищну, 32 сільські ради. Районний центр - м. Золочів, з населенням 24074 чол.

Оцінка тенденцій розвитку економіки Золочівщини дає підставу стверджувати, що вона відновлюється. Потенціал усіх сфер економіки району був спрямований на досягнення зростання макроекономічних показників, утримання рівнів інвестиційної активності, подальшого підвищення рівня життя населення.

Прийнята Урядом Державна програма активізації розвитку економіки на 2013-2014 рр. переакцентувала політику модернізації на більш рішучі структурні зрушення. Визначальне значення має не цифра зростання, а якість, формування нової ідеології економічних відносин.

Золочівський район має потенційні можливості стати сильнішим, більш конкурентоспроможним за умови прискореного розвитку пріоритетних галузей та позитивних структурних зрушень в економіці.

Впродовж 2013 р. головна увага в галузі промисловості зверталась на покращення фінансового стану промислових підприємств району, розширення існуючих підприємств, відкриття нових технологічних ліній, виконання заходів інноваційного розвитку, створення нових робочих місць, утримання інвестиційної привабливості промислового комплексу району.

Обсяг реалізованої промислової продукції у 2013 р. в районі складає 200,2 млн. грн., коли за 2012 р. обсяг реалізації склав 176,5 млн. грн. Динаміка реалізованої промислової продукції у Золочівському районі зображена на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Обсяг реалізованої промислової продукції у Золочівському районі, млн. грн

Отже, за 5 р. обсяг реалізованої промислової продукції зріс на 31,5%. В порівнянні з попереднім роком обсяг реалізованої промислової продукції зріс на 24 млн. грн. Структура обсягу реалізованої продукції підприємствами промисловості України у 2012 р. за видами діяльності зображена на рисунку 2.2.

Отже, найбільша питома вага у структурі реалізації промислової продукції району займають підприємства харчової промисловості і складає 32,8%. Серед найбільших представників даної галузі ТзОВ „Карпатські мінеральні води", яке випускає мінеральні води під торговою маркою „Карпатська джерельна" і „Соковинка", ТзОВ „Золочівагро" (цукровий завод)

Рис. 2.2. Структура обсягу реалізованої промислової продукції Золочівського району у 2012 р. за видами діяльності, у % до підсумку

та Державне підприємства „Укрспирт" Струтинський МПД.

Продукція переробної промисловості займає у всьому обсязі близько 69%. У переробній промисловості найбільшими виробниками продукції, від яких залежить загальнорайонний обсяг виробництва та темпи росту є філія ТзОВ „Карпатські мінеральні води" (питома вага - 41,4%), Струтинське МПД ДП „Укрспирт" (30,8%) та ТзОВ „Графіка" (8,4%), які в цілому виробляють 80,6% промислової продукції переробної галузі.