Материал: Управління розвитком регіону

Загалом цей документ мав більш теоретично-методичний характер і не містив головного - способу та параметрів моніторингу його виконання, а механізми реалізації державної регіональної політики не мали інноваційного характеру.

Важливим кроком для розвитку регіонів стало прийняття Верховною Радою Закону України „Про стимулювання розвитку регіонів", який визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державної регіональної політики щодо стимулювання розвитку регіонів та подолання депресивності територій. Відповідно до Закону організаційне забезпечення державного стимулювання розвитку регіонів здійснюється відповідно до основ державної регіональної політики, державних програм економічного і соціального розвитку України, законів про Державний бюджет України, загальнодержавних програм, інших законів та актів законодавства України, а також програм економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, місцевих бюджетів [12].

На виконання Закону Кабінетом Міністрів України прийнята Постанова від 21 липня 2006 року „Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року". Згідно з цими нормативними актами Автономною Республікою Крим, обласні, Київська та Севастопольська обласні державні адміністрації розробили свої стратегії розвитку регіонів, де визначені ключові проблеми та пріоритети регіонального розвитку [3].

З метою забезпечення ефективного формування та реалізації державної регіональної політики, політики у сфері будівництва та архітектури, розв’язання проблем, пов’язаних з реформуванням житлово-комунального господарства, Кабінет Міністрів України 1 березня 2007 р. прийняв Постанову № 323, якою утворив Міністерство регіонального розвитку та будівництва України і Міністерство з питань житлово-комунального господарства України на базі Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України, що реорганізується.

Відповідно до постанови, Міністерство регіонального розвитку та будівництва України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної регіональної політики і політики у сфері будівництва, архітектури та містобудування [34, с. 82].

З метою забезпечення здійснення заходів, пов’язаних з реорганізацією Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства, підготовкою пропозицій щодо розподілу чисельності працівників між новоутвореними Міністерствами та віднесення установ та організацій до сфери їх управління, Уряд постановив утворити комісію з реорганізації Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України.

Окрім вище згаданих нормативних актів існує ще цілий ряд нормативно-правових актів, які регулюють різні аспекти регіонального розвитку та місцевого самоврядування, а саме:

.        Закон України „Про генеральну схему планування території України" від 07.02.2002 р. № 3059-ІІІ;

.        Закон України „Про місцеві державні адміністрації" від 09.04.1999 р. № 586-ХІV;

.        Закон України „Про органи самоорганізації населення" від 11.07.2001 р. № 2625-ІІІ, який визначає правовий статус, порядок організації та діяльності органів самоорганізації населення - представницьких органів, що створюються жителями, які на законних підставах проживають на території села, селища, міста або їх частин, для вирішення завдань, передбачених цим Законом;

.        Закон України „Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст" від 04.03.2004 р. № 1580-IV, в якому, відповідно до затвердженої Програми, визначено основні напрями соціально-економічного розвитку малих міст України до 2010 року та містяться науково-методичні, економічні, організаційні, правові заходи щодо його забезпечення;

.        Постанова Верховної Ради України „Про Концепцію сталого розвитку населених пунктів" від 24.12.1999 р. № 1359-XIV, якою затверджено Концепцію сталого розвитку населених пунктів, визначено основні напрями державної політики щодо забезпечення сталого розвитку населених пунктів, правові та економічні шляхи їх реалізації;

.        Постанова Верховної Ради України „Про рекомендації парламентських слухань про законодавчі аспекти регіональної політики та місцевого самоврядування" від 05 червня 2003 року № 939-IV

.        Указ Президента України „Про Концепцію державної регіональної політики" від 25.05.2001р. №341/2001;

.        Указ Президента України „Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні" від 22.07.1998 р. № 810/98;

.        Указ Президента України „Про першочергові заходи з проведення в Україні адміністративної реформи" від 20.11.1998 р. № 1284/98;

.        Указ Президента України „Про Програму інтеграції України до Європейського Союзу" від 14.09.2000 р. № 1072/2000;

.        Указ Президента України „Про чергові заходи щодо дальшого здійснення адміністративної реформи в Україні" від 29.05.2001р. № 345/2001;

.        Указ Президента України „Про державну підтримку розвитку місцевого самоврядування в Україні" від 30.08.2001 р. № 749/2001;

.        Указ Президента України „Про Національну раду з питань державного управління та місцевого самоврядування" від 26.04.2005 р. № 706/2005;

.        Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження Формули розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів (дотацій вирівнювання та коштів, що передаються до державного бюджету) між державним бюджетом та місцевими бюджетами" від 05.09.2001 р. № 1195;

.        Постанова Кабінету Міністрів України „Деякі питання розвитку транскордонного співробітництва та євро регіонів" від 29.04.2002 р. № 587;

.        Розпорядження Кабінету Міністрів України „Про схвалення Концепції Програми законодавчого забезпечення розвитку місцевого самоврядування" від 25.07.2002 р. № 416-р;

.        Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку здійснення запозичень до місцевих бюджетів" від 24.02.2003 р. № 207.

Здійснюючи аналіз нормативно-правової бази забезпечення регіонального розвитку можна стверджувати, що в Україні існує правове поле для ефективного розвитку регіонів та місцевого самоврядування, однак воно не достатнє. Правове поле, окрім того, потребує систематизації та упорядкування, оскільки деякі питання, наприклад, управління комунальною власністю, участь громадян у виконанні функцій місцевого самоврядування через органи самоорганізації населення, міжбюджетні відносини ще й досі залишаються не остаточно не врегульовані. Основним завданням нормативно-правового забезпечення регіонального розвитку є створення сприятливих умов для розвитку регіонів, встановлення необхідного балансу між ними та зміцненням демократичних основ розвитку держави. Щоб успішно виконати зазначені завдання, потрібен виважений системний підхід законодавців. Незважаючи на неоднозначні коментарі щодо створення нових міністерств, сподіваємося, що вони виконають покладені на них важливі завдання і регіональна політика буде впроваджуватимуться на місцях без „ухилів та перекручень". Успішна регіональна політика забезпечить оперативне вирішення проблем кожного регіону та сприятиме подальшому їх розвитку, а, відтак, і держави в цілому.

1.3 Стратегія розвитку регіону та етапи стратегічного планування

Мета Державної стратегії регіонального розвитку, яка є інструментом здійснення державної регіональної політики, - створити умови для підвищення конкурентоспроможності регіонів, забезпечення їх сталого розвитку на сучасній технологічній основі, високої продуктивності виробництва та зайнятості населення [89, с. 13]. Це здійснюватиметься через розроблення стратегій розвитку регіонів на основі збалансованого поєднання місцевих і національних інтересів та ресурсів. Стратегічними завданнями, визначеними Державною стратегією регіонального розвитку, є такі [3]:

.Підвищення конкурентоспроможності регіонів та зміцнення їхнього ресурсного потенціалу. Це завдання, зокрема, передбачає:

· реструктуризацію економічної бази регіонів і створення умов для диверсифікації на новій технологічний основі;

· розбудову та модернізацію інфраструктури, яка підвищить інвестиційну привабливість регіонів.

2.Розвиток людських ресурсів. Це завдання, зокрема, передбачає:

· забезпечення високих стандартів навчання, доступного для працівників протягом усього періоду їхньої виробничої діяльності;

· активізацію співпраці між сферами освіти, науки та виробництва;

· забезпечення зайнятості.

3.Розвиток міжрегіональної співпраці. Це завдання, зокрема, передбачає:

· розширення міжрегіональної взаємодії;

· розвиток транскордонного співробітництва.

4. Створення інституційних умов для регіонального розвитку. Це завдання, зокрема, передбачає:

· розширення фінансово-економічних можливостей територіальних громад;

· проведення адміністративно-територіальної реформи;

•узгодження дій усіх рівнів влади щодо розвитку регіонів.

Основними складниками регіонального розвитку є такі:

· екологічний, який охоплює всі аспекти, пов’язані з охороною довкілля та раціональним використанням природних ресурсів;

· економічний - передбачає стійку динаміку економічного зростання для забезпечення підвищення добробуту мешканців;

· соціальний - передбачає поліпшення соціальних умов для мешканців відповідної території, зокрема й щодо праці, відпочинку та проживання.

Стратегія розвитку регіону (далі - стратегія) є інструментом узгодження державних, територіальних і галузевих інтересів та планів. Формування стратегічного документа (стратегія, стратегічний план) регіонального розвитку - непростий процес, про що свідчать перші спроби розробити стратегічні плани розвитку окремих міст, районів та областей України, а також численні публікації вітчизняних і зарубіжних фахівців, у яких запропоновано різні підходи до стратегічного планування.

Органи влади та місцевого самоврядування області мають очолити й забезпечити організацію процесів розроблення та впровадження стратегії, давши змогу громадськості регіону (науковій, бізнесовій, управлінській тощо) знайти своє місце в цих процесах. Результати проведеного опитування свідчать, що в Україні застосовують такі підходи до розроблення стратегії [89, с. 17]:

· орган влади доручає розроблення стратегії своїм підрозділам;

· стратегію на конкурсних засадах розробляють консультативна організація, науково-дослідна установа, вищий навчальний заклад тощо, які мають потенціал для опрацювання стратегії;

· до розроблення стратегії залучають міжнародних експертів, робота яких фінансується з міжнародних фондів або донорських організацій;

· застосовується змішаний підхід.

Крім того, до розроблення стратегії широко залучають зацікавлених сторін та населення території. Такий підхід передбачає творчу та добровільну співпрацю органів влади, бізнесу, громади, органів самоорганізації громадян, наукових, конфесійних та культурних організацій, а також їх об'єднань та асоціацій та інших потенційних суб’єктів розвитку території. Основою такого методу є усвідомлення важливості та практична реалізація ідеї ділового партнерства всіх секторів у процесі розроблення стратегії та консолідована відповідальність за втілення її в життя.

Розроблення стратегії складається з 6 етапів, які зображені на рисунку 1.2. Отже, проаналізуємо кожен з етапів побудови стратегії регіонального розвитку.

Етап 1. Підготовчий

Розроблення та реалізація стратегії організовується спільними діями органів влади та місцевого самоврядування на відповідній території в рамках повноважень, визначених чинним законодавством України. Підготування до

Рис. 1.1. Етапи стратегічного планування розвитку територій [89, с. 31]

розроблення стратегії - важливий і непростий процес, для реалізації якого необхідно здійснити такі кроки.

Крок 1. Ініціювання розроблення стратегії

Розроблення стратегії може початися за ініціативи будь-якої особи чи групи осіб територіальної громади області чи району. На практиці перший крок зазвичай здійснюється обласною радою та/або обласною державною адміністрацією, які приймають формальний документ (рішення сесії, розпорядження голови обласної державної адміністрації), яким ініціюють початок роботи над стратегією розвитку регіону та затверджують склад (регіональної) робочої групи, який надалі уточнюють. Це створює правове підґрунтя для всієї подальшої діяльності регіональної робочої групи з розроблення стратегії та для сприяння цьому процесові всіх підрозділів і служб.

Крок 2. Аналіз зацікавлених сторін

Регіональна та інші територіальні чи тематичні робочі групи не обов'язково мають бути колективами однодумців. Представники опозиції, залучені до спільної роботи над стратегією, стають конструктивними опонентами, налаштованими на співпрацю і в майбутньому, на етапах реалізації стратегії. Результатом співпраці має стати консенсус, щоб прийняте рішення якнайбільше підтримували в регіоні. Тоді стратегія стає документом не конкретної влади, чи певної партії, а громади регіону і має значно більші шанси бути реалізованою.

Аналіз зацікавлених сторін дає змогу визначити інтереси різних груп, що допоможе заручитися підтримкою тих, хто позитивно оцінює можливі наслідки стратегії, з одного боку, та управляти ризиком, який спричиняють не зацікавлені в стратегії сторони. Тому на цьому етапі варто провести зустрічі з представниками груп інтересів, аби визначити їхні інформаційні потреби. Необхідно також пам’ятати, що з просуванням у розробленні стратегії інформаційні потреби можуть змінюватися, а отже, має бути відповідною й інформація, яку збирають, аналізують і поширюють. Залучення зацікавлених сторін до розроблення стратегії сприяє визначенню саме тієї інформації, яку використовуватимуть, та зменшенню необґрунтованих витрат.

Крок 3. Формування робочих груп. Головне завдання групи - забезпечити розроблення стратегії на основі узагальнення та взаємоузгодження громадських, приватних, державних, регіональних та місцевих інтересів і виробити спільне бачення та план соціально-економічного розвитку регіону. Доцільно зберегти регіональну робочу групу на період реалізації стратегії та перетворити її на постійний орган (можливі назви - рада з регіонального (стратегічного) розвитку, рада зі стратегічного планування тощо).

Крок 4. Формування секретаріату. Діяльність регіональної робочої групи та робочих груп за пріоритетами вимагає виконання значного обсягу організаційно-технічної роботи, що триває постійно. Тому необхідно мати спеціально призначені ресурси та персонал для розробки та впровадження стратегії на різних етапах згідно з попередньо визначеним графіком. Для виконання технічних функцій, як правило, з-поміж представників влади призначають невелику групу з 2-3 осіб (секретаріат). Зазвичай функції секретаріату виконує відділ стратегічного планування обласної чи районної державної адміністрації.

Крок 5. Підготування плану інформування та залучення зацікавлених сторін. Як було зазначено вище, розроблення стратегічного плану здійснюється із залученням зацікавлених сторін регіону. Зацікавлені сторони мають знати про всі етапи процесу стратегічного планування та мати змогу брати в них участь. Проте різні зацікавлені сторони чи групи громадськості регіону можуть мати різні можливості щодо каналів отримання інформації і шляхів комунікації з робочою групою. Тому до початку процесу стратегічного планування на підставі результатів аналізу зацікавлених сторін регіональна робоча група має розробити план інформування та залучення, в якому розписано:

1)які результати різних етапів і заходів повідомлятимуть зацікавленим сторонам та які канали інформації будуть задіяні в кожному випадку;

2)які інструменти інформування та залучення будуть задіяні на кожному з етапів щодо тієї чи іншої зацікавленої сторони.

Етап 2. Формулювання бачення розвитку регіону

Успішне завершення підготовчого етапу розроблення стратегічного плану означає готовність учасників розпочати безпосередньо процес стратегічного планування. Першим етапом розроблення стратегії є формулювання бачення майбутнього розвитку регіону та місії.

Формулювання бачення майбутнього варте найпильнішої уваги серед складників стратегічного планування, оскільки саме воно визначає напрями подальшої роботи над стратегією. Формулювання спільного стратегічного бачення майбутнього - ключовий аспект стратегії. Цій меті будуть підпорядковані всі складники стратегічного плану, вся діяльність щодо втілення його.

Етап 3. Аналіз регіону

Третій етап стратегічного планування розвитку регіону передбачає проведення комплексного соціально-економічного аналізу його території через оцінювання соціально-економічного стану, проведення SWOT-аналізу. Сутність і формати здійснення зазначених видів аналізу відображено, відповідно, у кроках 1, 2 та 3 цього етапу.