А от економічний потенціал регіону визначається як сукупна здатність наявних у межах регіону економічних ресурсів забезпечити виробництво максимально можливого обсягу матеріальних благ і послуг, що відповідають потребам суспільства на даному етапі його розвитку. Іншими словами, економічний потенціал уособлює форму досягнутого рівня виробничих сил та їх можливостей для подальшого розвитку.
В основі сучасного розвитку регіонів лежать ідеї сталості, збалансованості й соціальної орієнтації. Під сталістю регіональних соціально-економічних систем розуміють здатність такої системи залишатися відносно незмінною (тобто зберігати свою структуру й функціональні особливості) впродовж певного часового інтервалу всупереч будь-яким зовнішнім і внутрішнім впливам.
Щоб забезпечити сталий розвиток регіону необхідно, щоб інтереси соціального прогресу, екології та економіки були всебічно зрівноваженими, збалансованими й оптимізованими за максимально можливою кількістю демографічних, соціальних, екологічних, виробничих і техніко-технологічних параметрів. До інших досить важливих передумов переходу країни на модель сталого розвитку [27, с. 22] як на національному, так і регіональному рівнях належать:
) ефективне та екологічно безпечне функціонування економіки, що дасть можливість досягти кращої якості життя населення, цілеспрямовано і належним чином вирішувати соціальні та ресурсно-екологічні проблеми розвитку суспільства.
) раціональне використання, збереження і відтворення природних ресурсів навколишнього середовища як найголовнішого чинника забезпечення ресурсно-екологічної безпеки життєдіяльності нинішнього та майбутніх поколінь, підтримання в ньому екологічної рівноваги, забезпечення його належної якості з точки зору інтересів здоров’я людини.
) стабілізація демографічної ситуації й чисельності населення і встановлення в суспільстві принципів соціальної справедливості: створення системи правових гарантій та ефективної демографічної політики з метою досягнення високого рівня матеріального, соціального й екологічного благополуччя кожної сім’ї.
) розширення масштабів міжнародного співробітництва у сфері ефективного вирішення ресурсно-екологічних проблем і завдань сталого розвитку та підвищення його результативності й ефективності, застосування в національній економіці новітніх світових досягнень науково-технічного та соціально-екологічного прогресу;
) необхідність удосконалення управління регіональним розвитком та відносин центральних та місцевих органів влади з делегуванням більшої самостійності останнім (з відповідним правовим забезпеченням).
Збалансованість розвитку регіону передбачає дотримання особливої для кожної регіональної системи пропорції її потенціалів (економічного, екологічного, демографічного), що забезпечує сталість і соціальну орієнтацію розвитку. Відповідно до цієї ідеї, функціонування повноцінних регіонів неможливе без перетворень, спрямованих на внутрішню збалансованість: утворення елементів, яких не вистачає у структурі регіону та подолання деструктивності інших складових, стимулювання внутрішньо- і міжрегіональних зв’язків. Якщо ж регіони розвиваються не збалансовано, то відбувається поглиблення міжрегіональних контрастів, поглиблюється концентрація економічної активності, фінансових результатів та рівня доходів населення в обмеженому числі регіонів. Нерівномірність регіонального розвитку також створює передумови для соціальної напруги в суспільстві, уповільнює ринкові перетворення та знижує їх ефективність. Щоб ліквідувати міжрегіональні диспропорції, необхідно проводити регіональну політику не на принципах вирівнювання (через субсидії, субвенції, трансферти), а зосередити увагу на активізації інноваційних процесів, створення привабливих умов для малого і середнього бізнесу, на розвитку самостійності місцевих органів влади.
Соціальна орієнтація передбачає спрямованість функціонування всіх підсистем на підвищення рівня та якості життя населення. Для її оцінки використовують критерії соціальної ефективності в контексті державного регулювання розвитку регіонів, які є показниками, що дають можливість бачити і вимірювати досягнутий рівень задоволення назрілих потреб, інтересів і цілей суспільства, окремої соціальної групи, конкретної особи.
Закордонний досвід та аналіз внутрішніх можливостей в будь-якій країні дає підстави стверджувати, що тільки постійний системний державний вплив на регіональну ситуацію дає можливість забезпечувати сталий розвиток регіону. Цей вплив проявляється у державному регулюванні. Державним регулюванням розвитку регіонів слід вважати цілеспрямований систематичний вплив з боку держави, направлений на підтримання соціально орієнтованого, сталого і збалансованого розвитку регіонів з метою забезпечення максимально високих і рівних соціальних стандартів життя населення, незалежно від місця проживання, який полягає у створенні необхідної нормативно-правової бази, інституційного, інформаційного та кадрового забезпечення з використанням програмно-цільових методів і відповідного фінансово-економічного інструментарію.
Державне регулювання регіонального розвитку передбачає множинність суб’єктів та об’єктів даного процесу. Суб’єктом державного регулювання розвитку регіонів у широкому розумінні є держава як головний інститут політичної системи суспільства, який спрямовує та організовує спільну діяльність людей і соціальних груп. Суб’єктами державного регулювання розвитку регіонів у вузькому розумінні доцільно визнати окремі елементи системи державних органів, до яких належать як центральні та регіональні органи виконавчої влади, так й інші суб’єкти. Об’єктами такого регулювання в широкому розумінні повинні бути суспільні відносини, які виникають у процесі впливу держави на регіональні ситуації та проблеми. У вузькому розумінні об’єктами державного регулювання розвитку регіонів є окремі регіональні ситуації чи проблеми, які не можуть бути розв’язані без державного втручання.
Вихідним моментом державного регулювання регіонального розвитку є аналіз стану регіону, який дозволяє виявити позитивні та негативні сторони розвитку регіону і на підставі якого будуть визначені основні шляхи його подальшого розвитку та вибрані адекватні методи державного регулювання. Поряд з аналізом інформаційно-аналітична діяльність передбачає діагностику стану регіону, тобто виявлення регіональних диспропорцій, структурних деформацій і недоліків у соціально-економічному розвитку даного регіону, що може знадобитися для вироблення державної політики регіонального розвитку та виявлення депресивних територій.
Державне регулювання регіонального розвитку повинно спиратися на регіональний моніторинг, або моніторинг регіональних ситуацій і регіональних проблем, під яким розуміють спеціально організовану й постійно діючу систему необхідної статистичної звітності, збирання та аналізу статистичної інформації, здійснення додаткових інформаційно-аналітичних обстежень (опитування населення тощо) й діагностики стану, тенденцій розвитку та гостроти загальнорегіональних ситуацій і регіональних проблем.
Іншою стороною інформаційного забезпечення регіонального розвитку є ознайомлення населення з ходом реалізації регіональної політики держави.
Проблема регіонального розвитку сьогодні тісно пов’язана з необхідністю оптимізації взаємодії між центральними органами влади, місцевими органами управління та органами регіонального самоврядування.
Тому потрібно змінювати пріоритети суспільного розвитку держави, формувати нові підходи і принципи територіального самоврядування, а це в свою чергу вимагає від регіональних структур управління розроблення комплексної стратегії розвитку.
На сучасному етапі, в Україні стратегічне планування проводиться „зверху вниз", тобто централізовано, обґрунтування положень стратегії розвитку регіону здійснюється згідно вимог затвердженої Урядом Державної стратегії регіонального розвитку. Досвід державного управління в європейських країнах свідчить про те, що централізоване планування на певному етапі призводить до неефективності, бо перерозподіляючи кошти між „багатими" та „бідними" регіонами з метою дотримання принципу солідарності, з одного боку має забезпечити сталий розвиток, а з іншого - конкуренція між регіонами необхідна для стимулювання економічного розвитку [24, с. 106]. І тому необхідно децентралізувати планування і розширити повноваження місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Отже, сьогодні, коли соціально-економічний розвиток держави прямо залежить від розвитку її регіонів, постає ряд проблем, серед яких: забезпечення сталого і збалансованого розвитку регіону, підвищення ефективності функціонування регіональних органів влади та вдосконалення державного регулювання регіонального розвитку. Досягнення високої ефективності та якості будь-якого виду управлінської діяльності, в тому числі регіонального управління, полягає в підвищенні ефективності та якості правового забезпечення такої діяльності. Тому необхідно проаналізувати організаційно-правове забезпечення регіонального розвитку в Україні.
1.2 Організаційно-правове забезпечення управління
регіональним розвитком
На сучасному етапі розвитку української держави необхідність ефективної регіональної політики є очевидною. Від того, яким чином здійснюватиметься державне регулювання регіонального розвитку, залежить якість та швидкість здійснення реформ як у регіонах, так і у країні в цілому. Вирішення проблем регіонального розвитку, становлення місцевого самоврядування та вдосконалення відносин „центр-регіони" залежить, насамперед, від інституційного та правового поля для розробки й реалізації державної регіональної політики, чіткого розподілу функцій та координації діяльності державних органів управління різного рівня у сфері територіального розвитку.
В Україні, на сьогодні, відсутній чіткий розподіл повноважень і відповідальності у сфері регіонального розвитку між різними гілками влади на центральному рівні, ієрархічними рівнями виконавчої влади й місцевого самоврядування, органами виконавчої влади та місцевого самоврядування на місцевому рівні. На загальнодержавному рівні в Україні відсутній центральний орган виконавчої влади з достатніми повноваженнями для проведення регіональної політики. Чинним законодавством не визначено окремого органу, який би комплексно вирішував проблеми регіонального розвитку в Україні. Натомість розв’язання питань регіональної соціально-економічної політики покладено на Міністерство економіки України. В рамках виконання цього завдання Міністерство:
аналізує стан і тенденції економічного і соціального розвитку України та її адміністративно-територіальних одиниць;
здійснює організаційно-методичне керівництво та координує підготовку прогнозів і програм економічного і соціального розвитку областей, районів, міст на коротко- та середньостроковий період;
готує пропозиції щодо створення сприятливих умов для розвитку підприємництва, удосконалення фінансової підтримки підприємництва;
розробляє та забезпечує відповідно до своєї компетенції реалізацію державної політики у сфері управління державним сектором економіки, передачі об’єктів державної власності у власність територіальних громад, координує заходи, здійснювані органами виконавчої влади щодо ефективного використання державного майна;
готує пропозиції щодо створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон, запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку; аналізує соціально-економічні результати функціонування спеціальних (вільних) економічних зон та територій пріоритетного розвитку; забезпечує в межах наданих йому повноважень захист правових та економічних інтересів держави в цій сфері;
бере участь у визначенні та реалізації основних напрямів державної містобудівної житлової політики;
здійснює контроль за ефективним використанням бюджетних коштів установами та організаціями, що належать до сфери його управління;
координує діяльність відповідних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій тощо [14].
Міністерство економіки України має право скасовувати відповідно до Закону України „Про місцеві державні адміністрації" накази керівників структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій; здійснює у межах своїх повноважень перевірки в місцевих органах виконавчої влади і органах місцевого самоврядування, які наділені повноваженнями у сфері ціноутворення, а також суб’єктів підприємництва щодо додержання ними порядку формування, встановлення та застосування цін (тарифів).
У структурі Міністерства економіки України функціонує департамент регіонального розвитку, основна увага якого спрямована на вирішення питань аналізу, прогнозування та планування соціально-економічного розвитку регіонів, функціонування вільних економічних зон, запровадження нових інструментів стимулювання розвитку регіонів, розвитку транскордонного співробітництва.
Одночасно окремі функції щодо регулювання регіонального розвитку розосереджені по різних міністерствах, які мають свої регіональні підрозділи, що входять до складу місцевих органів виконавчої влади. У зв’язку з цим виникає проблема координації діяльності неспеціалізованих органів влади і консолідації їхніх дій у руслі загальнодержавної політики.
Питання регіональної політики знаходяться серед головних напрямів діяльності уряду України. У складі Секретаріату Кабінету Міністрів України працює управління регіональної політики, яке займається питаннями аналізу соціально-економічного розвитку регіонів, створення сприятливих умов для розвитку регіонів та ефективної діяльності місцевих органів влади, підвищення відповідальності керівників цих органів за ефективність управління економічними, соціальними і суспільними процесами на місцях. З метою проведення системної й цілеспрямованої роботи із зазначених напрямів у Кабінеті Міністрів України утворено Урядовий комітет з питань регіональної політики, будівництва та житлово-комунального господарства.
З метою здійснення ефективної політики у сфері державного будівництва, місцевого самоврядування і регіонального розвитку, вдосконалення механізмів її впровадження, забезпечення залучення широкого кола громадськості до розроблення політичних рішень, правових засад їх реалізації та відповідно до пункту 28 частини першої статті 106 Конституції України [1, с. 24] було створено Національну раду з питань державного будівництва, місцевого самоврядування і регіонального розвитку (далі - Національна рада) як консультативно-дорадчий орган при Президентові України.
Основними завданнями Національної ради є [9] розроблення та внесення пропозицій щодо:
) визначення пріоритетів та механізмів реалізації державної політики у сфері державотворення, місцевого самоврядування та регіонального розвитку, розробки відповідних політичних документів та нормативно-правових актів, а також інституційного, інформаційного та іншого забезпечення їх впровадження;
) комплексного проведення адміністративної, адміністративно-територіальної реформи та реформи місцевого самоврядування;
) розвитку громадянського суспільства, форм безпосередньої демократії, вдосконалення системи взаємодії між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх асоціаціями та іншими об'єднаннями, громадськими організаціями, підприємницькими структурами, забезпечення прозорості діяльності влади, залучення громадян, їх об’єднань до підготовки рішень загальнодержавного та місцевого значення, оцінки ефективності діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
) подолання диспропорцій у розвитку регіонів, сталого розвитку територій, стимулювання зміцнення їх економічного потенціалу та підвищення інвестиційної привабливості, удосконалення міжбюджетних відносин, зміцнення матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування, удосконалення системи державних соціальних гарантій, адміністративних, управлінських та інших послуг населенню;
) впровадження кращого вітчизняного та міжнародного досвіду з питань державного будівництва, місцевого самоврядування і регіонального розвитку.
Відлік часу з початку спроби реалізовувати державну регіональну політику в Україні можна почати з дня ухвалення Указу Президента України № 341/2001 „Про Концепцію державної регіональної політики" - 25 травня 2001 року. Згідно даної концепції, головною метою державної регіональної політики є створення умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку України та її регіонів, підвищення рівня життя населення, забезпечення додержання гарантованих державою соціальних стандартів для кожного її громадянина незалежно від місця проживання, а також поглиблення процесів ринкової трансформації на основі підвищення ефективності використання потенціалу регіонів, підвищення дійовості управлінських рішень, удосконалення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування [6].