Багатоплановість професійного спілкування проявляється в тому, що воно включає в себе інформаційні процеси, різні види і форми взаємодії (ставлення, впливи, взаємовпливи), а також соціальну перцепцію. Крім того, у ньому проявляються як універсальні, так і специфічні соціально-психологічні механізми. Все це зумовлює складні феноменологічні прояви і ефекти професійного спілкування. Керівник виступає як ініціатор цього процесу, організовує його та керує ним. Професійне спілкування виступає, з одного боку, емоційним фоном управлінського процесу, з іншого, - його безпосередньою змістовою характеристикою.
Продуктивність професійного спілкування визначається, насамперед, його цілями і цінностями, що повинні бути прийняті всіма суб’єктами педагогічного процесу. Мета професійного спілкування, окрім передачі суспільного і професійного досвіду (знань, умінь, навичок) від керівника підрозділу працівникам, полягає також в обміні особистісними смислами, пов’язаними з об’єктами навчання і життям у цілому. У спілкуванні відбувається становлення (тобто виникнення нових властивостей і якостей) індивідуальності як студентів, так і педагогів. Під особистісним смислом, або "значенням для мене", у психології розуміється індивідуалізоване ставлення людини до тих об’єктів, заради яких розгортається її діяльність. Особистісний смисл, за О.М. Леонтьєвим, - це єдність емоційних та інтелектуальних процесів, важливий компонент індивідуальної свідомості [23]. Особистісного смислу в свідомості людини набувають поняття, дії, норми, соціальні ролі, цінності й ідеали. Формування і динаміка особистісних смислових систем є, за А.Г. Асмоловим, центральною проблемою у вивченні шляхів становлення людини як індивідуальності [8, с. 68].
Професійне спілкування створює умови для реалізації потенційних сутнісних сил суб’єктів педагогічного процесу. Щоб осмислити процеси професійного спілкування, необхідно визначити його ціннісні орієнтири.
Професійне спілкування - це творчий процес як стосовно розв’язання навчально-виховних завдань, так і щодо організації стосунків. Спілкування передбачає спільну діяльність партнерів на демократичній основі. У цій діяльності вони самовиражаються, самоутверджуються як особистості. При цьому такі стосунки в умовах спільної діяльності перетворюють її в активний засіб розвитку творчого потенціалу особистості. Необхідною передумовою формування сприятливих взаємостосунків у системі "керівник-викладач-студент" є високий рівень культури професійного спілкування.
У педагогічній літературі існують різні підходи до трактування поняття "культура професійного спілкування". Так, зокрема, це поняття визначається як частина загальної культури фахівця, "реалізація його сутнісних сил, здібностей через засвоєння й актуалізацію норм, засобів, механізмів діяльності спілкування, акумульованих в історичному досвіді людства, та творче їх застосування, яке орієнтовано на оптимізацію навчально-виховного процесу та гармонізацію особистості самого керівника" [3, с.15, с. 58, с. 247].
Неважко помітити, що таке розуміння поняття культури професійного спілкування є описовим і надзвичайно абстрактним. У ньому не відображаються специфічні особливості і внутрішня структура спілкування, у зв’язку з чим неможливо визначитись у показниках і рівнях його сформованості.
На наш погляд, культура професійного спілкування керівника передбачає насамперед орієнтацію на іншу людину, здатність правильно сприймати її, правильно будувати взаємодію з нею.
Відповідно до прийнятого у соціальній психології диференціювання соціально-перцептивного, комунікативного та інтерактивного аспектів професійного спілкування [36, 45], культуру спілкування можна розглядати як єдність трьох вказаних аспектів, виділяючи в її структурі відповідно перцептивну, комунікативну та інтерактивну складові.
Перцептивний аспект професійного спілкування характеризує здатність керівника адекватно, неупереджено і точно сприймати особистісні властивості і конкретні вчинки працівників, тонко відчувати їхні мотиви і переживання, розуміти індивідуальні й вікові особливості.
Інтерактивна складова комунікативної культури виявляється у способах і прийомах виховного впливу на підлеглих, тактиках і стратегіях організації педагогічної взаємодії.
Комунікативний аспект культури професійного спілкування характеризує інформаційно-смислову сторону взаємодії, здатність керівника чітко, зрозуміло і грамотно висловлювати свої думки і почуття, володіння лексичним багатством мови, вербальними і невербальними засобами інформаційного впливу на працівників.
Зрозуміло, що така диференціація має не абсолютний, а відносний характер. Так, сприймання і розуміння індивідуальних властивостей працівника (соціальна перцепція) безпосередньо впливає на вибір відповідних способів виховного впливу на нього (інтеракція). У той же час, вибрані способи і прийоми психолого-педагогічного впливу вимагають адекватного мовленнєвого оформлення (комунікація). Усі сторони культури професійного спілкування керівника підрозділу ВНЗ перебувають у тісному взаємозв’язку.
Основу культури професійного спілкування зокрема, складають не тільки загальні моральні цінності, норми і принципи, а, що особливо важливо, глибоке розуміння внутрішніх, психологічних закономірностей розвитку особистості, її духовного становлення. Соціально-перцептивний аспект відіграє визначальну роль у культурі спілкування. Соціальна перцепція особистості здійснюється у двох планах - сприйнятті поточної інформації про психічні стани та конкретні способи поведінки і сприйнятті його стійких особистісних властивостей. У спілкуванні з працівниками важливими рисами керівника в межах ВНЗ є педагогічна спостережливість, педагогічна уява. Вони дозволяють цілеспрямовано та систематично вивчати людей за мало помітними зовнішніми ознаками, бачити особливості їхнього внутрішнього світу, визначати найсильніші сторони їхнього характеру, щоб, спираючись на них, прогнозувати результати навчально-виховних впливів.
Інтегральним показником культури професійного спілкування керівника підрозділу системи ВНЗ є стиль взаємодії зі студентами. Стиль значною мірою впливає на систему та ефективність педагогічної діяльності: забезпечує готовність студентів до сприймання знань, допомагає зняти психологічний бар’єр віку і досвіду.
Під індивідуальним стилем професійного спілкування розуміється цілісна систему операцій комунікації, що забезпечує ефективну взаємодію керівника підрозділу ВНЗ з науково-педагогічними працівниками і студентами, опосередковану цілями, завданнями управлінської і педагогічної діяльності та властивостями різних рівнів його індивідуальності [20, 43].
У стилі професійного спілкування знаходять вияв: а) особливості комунікативних можливостей фахівця; б) характер стосунків, що склалися між партнерами по взаємодії; в) творча особистість керівника; г) особливості підрозділу (колективу) [50, с. 54; 53, с. 236].
Теоретичний аналіз представлених у літературі підходів до характеристики способів, прийомів та експресивних характеристик професійного спілкування дозволяє виділити три загальні біполярні параметри, за якими може оцінюватися інтерактивний аспект культури професійного спілкування керівника в системі ВНЗ: "домінантність - залежність", "доброзичливість - критичність", "закритість - відкритість".
Параметр "домінантність - залежність" стосується реалізації керівником підрозділу ВНЗ такої важливої функції професійного спілкування, як вплив, керування поведінкою та діяльністю працівників. Він виявляється насамперед у соціально-психологічній позиції, яку він займає у спілкуванні. Домінантні керівники займають активну, владну позицію у спілкуванні з працівниками, спрямовують і регламентують їхню поведінку, дають вказівки, розпорядження і поради, постійно ставлять перед підлеглими певні завдання, контролюють їхні досягнення, суворо вимагають дотримання встановлених норм тощо.
У психолого-педагогічній літературі директивність професійного спілкування оцінюється переважно негативно. Більшість авторів рішуче відкидає авторитарний стиль у сфері формування особистості, що цілком зрозуміло, якщо під ним розуміється стресова виховна стратегія, грубий деспотизм, придушення на кожному кроці природної активності людини. В основі професійного спілкування керівника підрозділу ВНЗ повинна лежати чітка, послідовна система вимог, що ставляться перед працівниками, а не аморфний підхід, який нерідко приховується за привабливими гаслами забезпечення особистісної свободи, надання необхідного простору для ініціативи і самореалізації особистості. Надмірна директивність, репресивність та регламентація, як і вседозволеність, однаково завдають шкоди особистісному розвиткові фахівця, призводять до антисоціальної і агресивної поведінки.
Інший важливий вимір професійного спілкування - "доброзичливість - критичність" - відображає валентність емоційного ставлення керівника до підлеглих, тобто здатність приваблювати до себе або відштовхувати партнерів по спілкуванню. Це виявляється в зацікавленості, симпатії, безумовному прийнятті, приязні, виявах теплих, позитивних почуттів, чуйності, допомозі, довір’ї, тактовності, переважному використанні заохочень чи, навпаки, байдужості, неприязні, холодності, антипатії, недовір’ї, ворожості, безцеремонності, негативних оцінках особистості, принизливих, іронічних зауваженнях, погрозах та покараннях тощо. Цей параметр у психолого-педагогічних дослідженнях оцінюється як центральний, провідний показник культури професійного спілкування.
Керівник з високим рівнем професійного спілкування не ображає гідності працівника, ніколи не допускає його нищівної оцінки. Одне з головних правил культури професійного спілкування полягає в тому, щоб оцінювати конкретні дії, знання, вчинки працівника, а не його особистість, індивідуальність.
Важливим показником педагогічного спілкування виступає рівень персоналізованості його спілкування, особистісної закритості або відкритості у стосунках з підлеглими [55, с. 35]. Керівник підрозділу ВНЗ, спілкування якого має закритий, формальний характер, виступає у взаємодії з викладачами або студентами виключно як виконавець відповідної соціальної ролі, стежить за дотриманням статусної субординації, норм і правил професійно-рольового спілкування, приховує свої особисті якості та почуття за маскою офіційності, уникає близьких, відкритих, персоналізованих контактів з вихованцями.
Деякі керівники підрозділів ВНЗ схильні встановлювати між собою та науково-педагогічними працівниками і студентами незначну соціально-психологічну дистанцію, будують спілкування з ними на неформальній основі, особистих почуттях, а не соціально-рольових очікуваннях і нормах, відкрито, спонтанно виявляють власні якості та емоції, підходять індивідуалізовано. Це сприяє формуванню стосунків відкритості, взаємної симпатії і довір’я. Однак у професійного спілкуванні повна відмова від певної статусної субординації і формально-рольової регламентації взаємостосунків партнерів була б недоцільною. Ігнорування соціальної дистанції і побудова спілкування лише на неформальній основі не сприяє, а перешкоджає виконанню керівником професійно-рольових обов’язків і призводить до не менш негативних наслідків, ніж формально-рольове, дистантне і деперсоналізоване спілкування.
Отже, характеризуючи інтерактивний аспект професійного спілкування, ми звертаємо увагу на такі особливості спілкування керівника підрозділу ВНЗ, як доброзичливість у стосунках з колегами і студентами, їх безумовне особистісне прийняття, здатність поєднувати вимогливість з наданням працівникам можливостей для вияву своєї ініціативи і самостійності, встановлювати оптимальну соціально-психологічну дистанцію, забезпечувати необхідний рівень особистісної відкритості і статусної субординації.
Важливе значення у професійного спілкуванні має комунікативна культура або культура мовлення фахівця, його здатність здійснювати ефективний обмін інформацією з колегами, використовуючи різноманітні мовно-стилістичні засоби. Вона виявляється насамперед у дотриманні керівником нормативності мови: умінні адекватно, відповідно до стилю мовлення та ситуації, логічно, зрозуміло, доречно, виразно й естетично висловлювати думку, розмовляти плавно, інтонаційно виразно, правильно користуватися логічними наголосами, паузами, будувати логічну перспективу, обирати в кожному конкретному випадку оптимальний темпоритм мовлення.
Таким чином, управління процесом професійного спілкування нами розглядається в єдності її перцептивного, інтерактивного і комунікативного аспектів, які визначають здатність керівника підрозділу ВНЗ адекватно сприймати і розуміти особистісні риси і поведінку колег і студентів, налагоджувати продуктивні міжособистісні стосунки з ними, формувати сприятливий емоційний мікроклімат у колективі, майстерно використовувати мовленнєві засоби виховного впливу.
Хоча професійне спілкування об’єктивно виявляється у формі певних способів і прийомів взаємодії керівника підрозділу ВНЗ з працівниками, його зміст не зводиться до одних лише зовнішніх, відкритих для безпосереднього сприймання елементів вербальної і невербальної поведінки. Будь-яка дія, як відомо, має внутрішню основу, спрямовуються на досягнення певних цілей, у формуванні яких визначальну роль відіграє мотиваційно-ціннісна сфера особистості [30, с. 355; 31, с. 124]. Тому аналіз структурних елементів культури професійного спілкування буде неповним, поверховим, якщо не враховувати її внутрішньої, мотиваційно-ціннісної основи.
Таким чином, ґрунтуючись на
положеннях особистісного підходу, можна стверджувати, що в професійному
спілкуванні керівника підрозділу ВНЗ необхідно виділяти, крім перцептивного,
інтерактивного та комунікативного компонентів, які відображають переважно,
зовнішній, інструментальний аспект педагогічної взаємодії, також і внутрішній,
особистісний компонент. Він містить ієрархічну систему професійно-ціннісних
установок та орієнтацій управлінця-педагога, які опосередковують його
сприймання та оцінку різноманітних професійних (насамперед педагогічних)
ситуацій, і, відповідно, визначають вибір певних способів і прийомів
спілкування з колегами і студентами.
Висновки до розділу 1
Комунікативна компетентність керівника рівня системи ВНЗ - це система внутрішніх ресурсів ефективного вирішення фахових завдань, а саме: позицій спілкування, ролей, стереотипів, установок, знань, умінь, навичок, яка певним чином пов’язана з цілісністю особистості.
Педагогічний менеджмент має певну специфіку і закономірності, зумовлені особливостями управління процесом формування компетентності керівника (у тому числі комунікативної), його предмета, продукту, результату праці менеджера освіти. Предметом праці менеджера освіти є діяльність керованого ним підрозділу, продуктом праці - інформація, знаряддям праці - слово, мова, мовлення.
Професійне спілкування керівника
підрозділу ВНЗ передбачає, крім перцептивного, інтерактивного та
комунікативного компонентів, які відображають переважно, зовнішній,
інструментальний аспект управлінської і педагогічної взаємодії, також і
внутрішній, особистісний компонент.
2. Аналіз системи
управління процесом формування комунікативної компетентності керівника
структурного підрозділу вищого навчального закладу
.1 Аналіз рівня сформованості
комунікативних якостей особистості керівника структурного підрозділу вищого
навчального закладу
Проблема формування комунікативної компетентності керівника вищого навчального закладу - основне завдання сьогодення, один із вагомих чинників ефективного управління освітянським середовищем.
На сучасному етапі змінюється суспільний запит щодо професійної компетентності керівника з метою ефективного управління освітянськими установами [32, с. 60]. В умовах демократизації суспільства вимогами до діяльності керівника є: здійснення гуманістичного підходу в управлінні, висока комунікативна компетентність, уміння встановлювати доброзичливі стосунки у педагогічному колективі. Спираючись на сучасні тенденції переорієнтації вищої школи, на ідеї послідовної демократизації та гуманізації взаємин усіх учасників освітнього процесу, управління в системі вищої освіти доцільно здійснювати на гуманістичних засадах. Керівника ВНЗ сьогодні можна назвати менеджером, який забезпечує активну та скоординовану участь усіх учасників освітнього процесу у досягненні мети закладу освіти, а це, у свою чергу, вимагає від нього належного рівня комунікативної культури.