Материал: Умови праці на підприємстві: стан, проблеми та заходи покращення

Ступінь важкості праці можна визначити залежно від реакцій та змін в організмі людини. Урешті-решт вони служать показником якості самих умов праці [6, c. 100].

Згідно з методикою інтегрального бального оцінювання важкості праці розроблена таблиця з критеріями бального оцінювання санітарно-гігієнічних та психофізіологічних елементів умов праці. Кожному елементу присвоюється від одного до шести балів, залежно від його кількісного значення, що відповідає кількості категорій важкості праці. Так, один бал одержують ті елементи, значення яких відповідають стандартам або нижчі за санітарні норми і гранично допустимі рівні (концентрації), два бали - ті, що відповідають гранично допустимим рівням (концентраціям).

Вищі бали диференціюються залежно від величини перевищення норм або кратності перевищення гранично допустимого рівня (концентрації).

Фактичні показники елементів виробничого середовища встановлюються шляхом безпосередніх вимірювань за допомогою відповідної апаратури.

За інтегрального оцінювання важкості праці враховуються лише ті елементи, які формують певну категорію важкості на даному робочому місці.

Якщо питома вага дії того чи іншого елемента умов праці менше за восьмигодинну зміну, оцінювання елемента умов праці визначається за формулою:

Хфакт=Хмакс*t,

де Хмакс - максимальне оцінювання елемента умов праці при його дії від 90 до 100 % робочої зміни, балів; t - час дії елемента в частках робочої зміни.

Нині спостерігається об’єктивно обґрунтована наявність шести категорій важкості робіт, яким відповідає шість груп умов праці [11, ст. 78].

До першої категорії важкості відносяться роботи, виконані за оптимальних умов зовнішнього виробничого середовища та за оптимальних розмірів фізичного, розумового та нервово-емоційного навантаження. Такі умови у практично здорових людей сприяють поліпшенню самопочуття, досягненню високої працездатності та продуктивності праці. Реакція організму свідчить про оптимальний варіант нормального функціонування.

Другу категорію становлять роботи, виконані в умовах, де гранично допустимі концентрації та гранично допустимі рівні шкідливих і небезпечних виробничих факторів не перевищують вимог нормативно-технічних документів. При цьому працездатність не порушується, відхилень у стані здоров’я, пов’язаних із професійною діяльністю, не спостерігається протягом усього періоду трудової діяльності людини.

До третьої категорії відносяться роботи, виконані в умовах, за яких у практично здорових людей виникають реакції, характерні для граничного стану організму. Спостерігається деяке зниження виробничих показників. Поліпшення умов праці та відпочинок порівняно швидко ліквідують негативні наслідки (формувальники в ливарних цехах).

До четвертої категорії належать роботи, за яких вплив несприятливих (небезпечних та шкідливих) факторів призводить до формування глибшого граничного стану у практично здорових людей. Більшість фізіологічних показників при цьому погіршується, особливо наприкінці робочих періодів (зміни, тижня). Виникає типовий виробничо зумовлений стан передзахворювання і т. ін. (сталевари).

П’яту категорію становлять роботи, за яких у результаті досить несприятливих умов праці наприкінці робочого періоду (зміни, тижня) формуються реакції, характерні для патологічного функціонального стану організму у практично здорових людей і зникають у більшості робітників після повноцінного відпочинку. Однак у деяких осіб вони можуть перетворитися на виробничо зумовлені та професійні захворювання (шахтарі на підземних роботах).

До шостої категорії важкості відносяться роботи, виконані в найнесприятливіших (екстремальних) умовах праці. При цьому патологічні реакції розвиваються надто швидко, можуть мати незворотний характер і нерідко супроводжуються тяжкими порушеннями функцій життєво важливих органів (водолази, які працюють на великих глибинах) [11, ст. 84] .

Виходячи з інтегральної оцінки, визначається категорія важкості (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 Класифікація категорій важкості праці

Згідно з типовою методикою оцінювання умов праці фактичний стан умов праці визначається на робочих місцях, де виконуються роботи, передбачені галузевим переліком робіт з важкими і шкідливими умовами, особливо важкими й особливо шкідливими на основі гігієнічної класифікації факторів. Оцінювання проводиться за даними атестації робочих місць і спеціальних інструментальних замірів, які відображаються у Карті умов праці на робочих місцях [13, ст. 64].

Оцінювання стану умов праці дозволяє віднести реальні умови праці, що мають місце на виробництві, до оптимальних, допустимих чи шкідливих, небезпечних, а також може бути застосована на підприємстві як основа розробки системи пільг та компенсації за несприятливі умови.

Для оцінки результатів проведення заходів щодо поліпшення умов праці згідно з методиками, розробленими ВЦНДІОП ВЦРПС та ННДІОП України запропоновані чотири групи показників:

- зміна стану умов праці;

- соціальні;

- соціально-економічні;

- економічні.

Зміна стану умов праці характеризується підвищенням рівня безпеки праці, поліпшенням санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних показників.

Підвищення рівня безпеки праці супроводжується збільшенням кількості машин і механізмів, виробничих будівель, приведених у відповідність до вимог стандартів безпеки праці та інших нормативних актів.

Поліпшення санітарно-гігієнічних показників характеризується зменшенням вмісту шкідливих речовин у повітрі, поліпшенням мікроклімату, зниженням рівня шуму й вібрації, посиленням освітленості.

Зростання психофізіологічних показників визначається скороченням фізичних і нервово-психічних навантажень, у тому числі монотонності праці.

Поліпшення естетичних показників характеризується раціональним компонуванням робочих місць та машин, упорядкуванням приміщень і території, поєднанням кольорових відтінків тощо.

Зміни стану виробничого середовища за факторами оцінюються різницею абсолютних величин до і після впровадження заходів, а також порівнянням відносних показників, що характеризують ступінь відповідності тих чи інших факторів гранично допустимим концентраціям, гранично допустимим рівням або заданим рівням. Комплексна оцінка зміни стану умов праці здійснюється за показниками приросту кількості робочих місць, на яких умови праці приведені у відповідність до нормативних вимог.

Соціальні результати заходів щодо поліпшення умов праці визначаються наступними показниками:

- збільшенням кількості робочих місць, які відповідають нормативним вимогам (як у комплексі, так і за окремими факторами), й скороченням чисельності працюючих у незадовільних умовах праці;

- зниженням рівня виробничого травматизму;

- зменшенням кількості випадків професійної захворюваності, пов’язаною з незадовільними умовами праці;

- скороченням кількості випадків інвалідності внаслідок травматизму чи професійної захворюваності;

- зменшенням плинності кадрів через незадовільні умови праці [13, ст. 59].

Для оцінки соціальних результатів можуть використовуватися також інші показники - ступені задоволення працею та її престижності тощо. Показники соціальної і соціально-економічної ефективності розраховуються як відношення величини соціальних або соціально-економічних результатів до витрат, необхідних для їх здійснення.

Економічні результати заходів щодо поліпшення умов праці виражаються у вигляді економії за рахунок, зменшення збитків унаслідок аварій, нещасних випадків і професійних захворювань як в економіці в цілому, так і на кожному підприємстві.

Згідно з методикою визначення соціально-економічної ефективності заходів щодо поліпшення умов праці для оцінки соціальної ефективності заходів з удосконалення умов праці використовуються наступні показники (табл. 1.2) [11, ст. 96].

Таблиця 1.2 Основні показники умов праці

У сучасних умовах неабиякого значення набуває атестація робочих місць. Постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. за № 442 визначено Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці і Методичні рекомендації для проведення атестації робочих місць за умовами праці.

Атестація робочих місць за умовами праці - це комплексна оцінка всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу, супутніх соціально-економічних чинників, що впливають на здоров’я і працездатність працівників у процесі трудової діяльності.

Атестація робочих місць передбачає:

- комплексну оцінку чинників виробничого середовища і характеру праці та відповідність їх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам;

- виявлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці;

- санітарно-гігієнічне дослідження чинників виробничого середовища, визначення ступеня важкості і напруженості трудового процесу на робочому місці;

- установлення ступеня шкідливості і небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією;

- обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими) умовами праці;

- визначення (підтвердження) права працівників на пільги;

- аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці [20, ст. 27].

Після проведення атестації за даними лабораторно-інструментальних досліджень комісія складає Карту умов праці на кожне робоче місце, яка включає оцінку чинників виробничого середовища і трудового процесу; гігієнічну оцінку умов праці; оцінку технічного та організаційного рівня.

На підставі Карти умов праці та Показників факторів виробничого середовища, важкості і напруженості трудового процесу працівникові встановлюється та чи інша пільга за роботу в несприятливих умовах.

За результатами атестації складаються переліки:

- робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких підтверджено право на пільги та компенсації, передбачені законодавством;

- робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, на яких пропонується встановити пільги та компенсації за рахунок підприємства;

- робочих місць з несприятливими умовами праці, на яких необхідно здійснити першочергові заходи щодо їх поліпшення [9 , ст. 32].

Слід звернути увагу на те, що охорона здоров’я працівників, забезпечення безпечних умов праці, ліквідація професійних захворювань і виробничого травматизму є однією з основних турбот уряду України. Це виявляється в комплексі економічних, технічних, санітарно-гігієнічних і правових заходів, спрямованих на прискорення технічного прогресу, автоматизацію та механізацію виробничих процесів, заміну ручної праці машинами, подальше поліпшення умов праці.

Разом з тим, рівень розвитку техніки поки ще не може забезпечити створення в усіх випадках і всім працівникам належних умов праці, що виключають вплив шкідливих умов праці на людський організм. Тому для таких працівників законодавством передбачено різні пільги та компенсації [10 , ст. 34].

.3 Вплив держави на стан умов праці на підприємстві

Кожний громадянин має конституційне право на охорону життя і здоров'я в процесі трудової діяльності. Ці питання регулюються відповідними нормами КЗпП, Законом України «Про охорону праці» від 21 листопада 2002 р., іншим законодавством України та колективним договором. Зокрема, КЗпП (ст. 153), передбачає, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях мають створюватись безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення таких умов покладається на роботодавця.

Ст. 6 Основ законодавства України про охорону здоров'я закріплює право на охорону здоров'я, що передбачає серед інших право на безпечні і здорові умови праці. А ст. 5 цих Основ зобов'язує державні, громадські та інші органи, підприємства, установи, організації, посадових осіб і громадян забезпечувати пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров'ю населення й окремих осіб [8, c. 32].

З урахуванням правового закріплення необхідності створення безпечних і здорових умов праці в процесі трудової діяльності працівників, норми трудового права, спрямовані на врегулювання відносин в цій сфері, виокремленні в спеціальний інститут «охорона праці».

Надбанням у галузі правового регулювання охорони праці є Закон України «Про охорону праці» від 21 листопада 2002 року, значення якого полягає в тому, що він:

1) визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності;

2) регулює за участю відповідних державних органів відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни та виробничого середовища;

3) встановлює єдиний порядок охорони праці в Україні на всіх підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, господарювання чи відомчої належності.

Визначаючи основні правові особливості Закону України «Про охорону праці», необхідно звернути увагу на те, що цей Закон, крім загальних положень, включає систему правових норм про: 1) гарантії права на охорону праці; 2) організацію охорони праці; 3) стимулювання охорони праці; 4) нормативно-правові акти з охорони праці; 5) державне управління охороною праці; 6) державний нагляд і громадський контроль за охороною праці; 7) відповідальність за порушення законодавства про охорону праці.

Зазначені положення свідчать, що охорона праці - явище багатоаспектне, оскільки включає охорону життя і здоров'я працівників у процесі праці незалежно від того, де виконується робота: у військовій частині, в підрозділах органів внутрішніх справ, в навчальних закладах, у виправно-трудових чи виховних установах тощо. Охорона праці в найширшому розумінні її поняття спрямована на сприяння забезпеченню здорових і безпечних умов праці [8, c. 59].

Інакше кажучи, охорона праці в широкому розумінні включає цілий комплекс заходів щодо її забезпечення, зокрема, - це система правових, соціально-економічних, соціально-технічних, медичних, реабілітаційних й інших заходів. Лише в тісній взаємодії зазначених заходів охорона праці в її широкому розумінні набуває дійсної реальності щодо забезпечення здорових і безпечних умов праці, бо якщо одна зі складових (правова, економічна чи інша) недостатньо забезпечується, то і вся охорона праці не матиме реального забезпечення. Наприклад, при порушенні соціально-економічного аспекту охорони праці, тобто коли не будуть визначені і вкладені необхідні кошти, цей факт стане причиною незабезпечення працівників запобіжними заходами, не будуть замінюватися зношені машини, устаткування, тощо. А це має важливе значення сьогодні, коли в гонитві за прибутками не рідко роботодавці економлять на охороні праці, що веде до ускладнень, до створення небезпечних для життя і здоров'я умов виробничої праці. Тому всебічна охорона праці матиме реальне забезпечення лише при дотриманні всіх її складових, що стосуються широкого розуміння поняття охорони праці [15, ст. 287].

Невід'ємним складовим елементом широкого поняття охорони праці є і правовий аспект, тобто правове забезпечення охорони праці. Тому поняття охорони праці в правовому сенсі має вузький характер, оскільки є складовою частиною комплексного (широкого) поняття охорони праці. Легальне визначення охорони праці вироблено законодавчим органом України і закріплено в ст. 1 Закону України «Про охорону праці» від 21 листопада 2002 року, де, зокрема, записано, що «охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини в процесі праці». Дане визначення включає цілий комплекс взаємообумовлених заходів та засобів, спрямованих на забезпечення безпечних і здорових умов трудової діяльності працівникам.

З охороною праці тісно пов'язана також низка правових норм, що відносяться до інших галузей права України. Це норми цивільного права, що встановлюють майнову відповідальність при ушкоджені здоров'я або смерті громадянина; норми адміністративного права, що визначають адміністративну відповідальність і порядок притягнення до неї громадян органами охорони праці; норми кримінального права, що встановлюють відповідальність при вчиненні злочинів у галузі охорони праці і техніки безпеки [8, c. 63].

Ці правові норми хоча формально й виходять за межі трудового права, за своїм призначенням безпосередньо спрямовані на забезпечення безпечних і здорових умов праці. В усіх цих галузях права відображена державна політика в галузі охорони праці, що базується на принципах: пріоритету життя і здоров'я працівників; повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці; комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямів економічної та соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які зазнали шкоди від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань; встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності і видів їх діяльності; використання економічних методів управління охороною праці; проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці; участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці; здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці; забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій та громадських об'єднань, що вирішують різні проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці [6, c. 91].

Тому правове регулювання охорони праці охоплює розробку і прийняття загальних норм охорони праці, правил техніки безпеки і виробничої санітарії; проведення профілактичних заходів, спрямованих на створення сприятливих умов праці, що попереджують виробничий травматизм та професійні захворювання; створення сприятливих умов праці і забезпечення її охорони на діючих підприємствах в процесі виконання працівниками своїх трудових обов'язків; систематичне поліпшення і оздоровлення умов праці безпосередньо з участю самих трудових колективів; розробку додаткових заходів щодо охорони праці окремих категорій трудящих - жінок, неповнолітніх, осіб зі зниженою працездатністю тощо.

Багатоаспектність законодавчого визначення поняття охорони праці не знайшла одностайного сприйняття в юридичній літературі. Одні обмежуються лише Конституцією, другі - пропонують замінити його терміном «охорона здоров'я працівників на виробництві», а треті, обмежуються, після наведення законодавчого визначення охорони праці, визначенням, що таке здоров'я, не мотивуючи його призначення.

Безперечно, подане легальне визначення поняття охорони праці небезспірне. Проте це питання науки.

Система правових норм з охорони праці становить самостійний інститут особливої частини українського трудового права, що спрямований на забезпечення здорових і безпечних умов працівникові в процесі його трудової діяльності, до яких, зокрема, належить система правових норм, що визначають:

) основні принципи державної політики в галузі охорони праці (це пріоритет життя і здоров'я працівників, соціальний захист працівників, комплексне розв'язання завдань охорони праці й інше (ст. 4 Закону України «Про охорону праці»);

) гарантії працівників на охорону праці;

) організація охорони праці безпосередньо на виробництві;

) чинність правових норм міжгалузевого і галузевого характеру про охорону праці (правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи);

) органи, що здійснюють державне управління охороною праці;

) спеціальні правила охорони праці жінок, молоді і працівників з пониженою працездатністю;

) повноваження органів щодо здійснення державного нагляду і громадського контролю за охороною праці [8, ст. 69].

Взаємообумовленість цієї системи правових норм полягає і в тому, що вона поєднує як загальні, так і спеціальні норми з охорони праці, повнота яких і буде предметом подальшого їх розкриття.

Значення охорони праці як комплексного і самостійного інституту Особливої частини трудового права визначається в двох аспектах: правовому і соціально-економічному.

Значення охорони праці в правовому аспекті полягає в тому, що система правових норм спрямована на:

) сприяння працівникам працювати за своїми здібностями, враховуючи не лише умови праці, а й фізіологічні особливості жіночого організму та його материнські функції, а також специфіку розвитку неповнолітніх працівників та осіб зі зниженою працездатністю;

) забезпечення права працівників на охорону праці і юридичних гарантій цього права як у процесі трудової діяльності, так і при реалізації права на працю працівниками, які потребують підвищеного захисту безпосередньо при прийнятті на роботу. Наприклад, не допускається прийняття жінок, неповнолітніх на протипоказану для них за медичними висновками роботу;

) врахування взаємообумовлених інтересів з питань охорони праці профспілкових органів, трудових колективів з інтересами власників (роботодавців), а також соціально-партнерських відносин у колективних угодах на республіканському, галузевому, регіональному рівнях, у колективних договорах на локальному рівні, а також у трудовому договорі між роботодавцем і працівником.

Значення охорони праці в соціально-економічному аспекті полягає перш за все в тому, щоб :

) оберігати життя і здоров'я працівників від впливу можливих виробничих шкідливих факторів;

) зберігати працездатність і трудове довголіття працівників;

) сприяти культурно-технічному зростанню людини праці, оскільки надмірна стомленість працівника від роботи в загазованих, засмічених виробничих приміщеннях не можуть сприяти всебічному розвитку працівника після робочого дня (зміни) - зайняття спортом, підвищення своєї кваліфікації тощо[3, c. 73].

Сприяє охорона праці і гуманізації трудової діяльності, зростанню продуктивності праці, виробництва, економіки, скороченню втрат робочого часу, зниженню виробничого травматизму, професійних захворювань тощо.

РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ УМОВ ПРАЦІ НА ЗАТ «КИЇВОБЛЕНЕРГО»

.1 Аналіз витрат робочого часу працівників

Вивчення витрат робочого часу має велике значення, тому що виходячи з інформації, одержуваної в його результаті вирішується більшість завдань, пов'язаних з організацією праці та його нормуванням.

Дослідження проводяться з метою визначення структури операцій, витрат робочого часу, раціоналізації прийомів і методів праці, виявлення причин невиконання норм, нераціональних витрат і втрат робочого часу, отримання даних про фактори, що впливають на час виконання елементів операцій, розробки нормативних матеріалів, оцінки якості норм і нормативів, а також для вирішення інших завдань.

Дослідження трудового процесу передбачає аналіз усіх його характеристик, які впливають на затрати праці та ефективність використання виробничих ресурсів. Вивчаються технологічні параметри обладнання, його відповідність ергономічним вимогам, умови праці, застосовувана технологія, організація і обслуговування робочого місця, а також професійно-кваліфікаційні, психофізіологічні, соціальні характеристики працівників та інші фактори. Методи отримання і обробки інформації вибираються виходячи з цілей дослідження. Оптимальним є мінімум сумарних витрат, пов'язаних з отриманням необхідної інформації і її подальшим використанням [15, ст. 8].

Найбільше значення має вирішення двох завдань, пов'язаних з дослідженням трудових процесів. Перша пов'язана з визначенням фактичних витрат часу на виконання елементів операцій. Друга - з встановленням структури витрат часу протягом робочої зміни або її частини.

Аналіз використання робочого часу проводиться у двох напрямках:

-виявлення втрат робочого часу;

-виявлення непродуктивного використання робочого часу.

Для аналізу використання робочого часу використовують показники календарного, номінального, реального, максимального фонду робочого часу, їх співвідношення, визначають ефективність використання робочого часу, а також аналізують невідпрацьований час, який поділяють на неявки з поважних причин та втрати робочого часу.

Далі проведемо розрахунок використання робочого часу працівниками ЗАТ «Київобленерго» (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 Аналіз використання фонду робочого часу

Отже, як видно з таблиці 2.1, протягом 2009-2011рр. фонд робочого часу поступово збільшується. Так у 2010 році порівняно з 2009 роком, на - 350400 людино-годин або на 4,7%, у 2011 році порівняно з 2010 роком на - 730000 або на 9,35%.

Одним із основних факторів, що впливає на продуктивність праці, є використання робочого часу. Зменшення втрат робочого часу і нераціональних його витрат веде до зростання продуктивності праці, кращого використання трудових ресурсів без додаткових заходів і витрат.

Календарний фонд робочого часу залежить від кількості календарних днів у році, а також середньооблікової чисельності працівників. Протягом аналізованого періоду КФРЧ на 1 працівника за кожен рік становив 365 днів.

Номінальний фонд робочого часу враховує вихідні та святкові дні. Згідно з листів Міністерства соціальної політики в 2009-2010 рр. було по 10 святкових та 104 вихідних дні та 105 вихідних днів у 2011 р.

Реальний (ефективний) фонд робочого часу ґрунтується на номінальному за винятком невідпрацьованого часу. А максимально можливий фонд робочого часу - це ефективний робочий час при якому працівники не беруть відпусток.

Таблиця 2.2 Динаміка використання робочого часу за 2099-2011 рр.

Загалом робочий час за кожним із показників має виключно позитивну тенденцію як в абсолютному так і відносному вимірі. Але такі зміни передусім обумовлені зростанням середньооблікової чисельності персоналу (рис.2.1).

Рис.2.1 Динаміка чисельності робітників 2009-2011 рр.

Для аналізу ефективності використання фонду робочого часу слід розглянути коефіцієнти використання фондів робочого часу (табл.2.3.). Вони показують, яка частина відповідного фонду часу була фактично використана. Спостерігаються негативні тенденції до незначного зменшення по всіх коефіцієнтах, що говорить про зниження ефективності використання календарного, номінального та максимально можливого фондів робочого часу. Коефіцієнт використання календарного фонду робочого часу в 2011 році порівняно з 2009 зменшився на 0,003 пункти, номінального фонду робочого часу зменшився на 0,004 і максимально можливий фонд робочого часу на 0,002 пункти.

Таблиця 2.3 Коефіцієнти використання фонду робочого часу

Відповідно до таблиці на 2011 рік календарний фонд використовується на 60,8%. Номінальний фонд робочого часу ЗАТ «Київобленерго» станом на 2011 рік використовується на 85,6%. Максимально можливий фонд робочого часу використовується, станом на 2011 рік на 90,8%.

Порівняння фактичних з аналогічними показниками минулих періодів дозволяє виявити втрати робочого часу в абсолютних одиницях і відсотках. Але для аналізу робочого часу тільки цих показників є недостатньо. Тому, важливо, визначити фактори, які спричинили такі зміни. Зміна ефективного фонду робочого часу (∆ЕФРЧ=ЕФРЧ1-ЕФРЧ0) може бути викликана такими факторами (показниками):

1.      Зміною чисельності працівників

(∆Ч=Ч1 -Ч0):

2. Зміною кількості днів, які відпрацював у середньому один працівник за рік

(∆Д= Д1- Д0):

2.  Зміною середньої тривалості робочої зміни

(∆Т= Т1- Т0):

Середня кількість днів, відпрацьованих одним робітником за звітний період, характеризує тривалість робочого періоду в днях (дні виходів на роботу). На цей показник впливають такі фактори: втрати робочого часу і в тому числі прогули; невиходи на роботу з дозволу або з ініціативи адміністрації; масові невиходи на роботу (страйки), кількість днів чергової відпустки; кількість вихідних та святкових днів, кількість днів тимчасової непрацездатності, відпустки у зв`язку з навчанням або доглядом за дитиною тощо.

Тривалість робочого дня (зміни) робітника залежать від таких факторів: величина нормативно встановленого робочого тижня; часу надурочної роботи; часу простою протягом робочої зміни, що зафіксований в обліку; неповного робочого часу (скорочений робочий день, тиждень); часу інших скорочень робочого дня (зміни), передбачених законодавством (для матерів-годувальниць, підлітків) [15, ст. 14].

Повноту використання трудових ресурсів можна оцінити за кількістю відпрацьованих за звітний період днів і годин одним працюючим і одним робітником, а також за інтенсивністю використання робочого часу. Під час аналізу необхідно визначити відхилення фактичних показників від планових або від аналогічних показників минулих періодів і встановити конкретні причини можливих відхилень.

Для проведення факторного аналізу необхідно визначити спершу середню тривалість робочого року, яка становить: у 2009-2010 рр. 251 день, а у 2011р. - 250 днів. Ефективний фонд робочого часу в людино-годинах та середньооблікову чисельність наведено в звітах підприємства про використання робочого часу відповідного року (додаток 1.1, 1.2, таб.2.1). На основі цих даних можна обрахувати середню тривалість зміни, яка розраховується як відношення відпрацьованого часу однією людиною до середньої тривалості робочого року (табл.2.4).

Таблиця 2.4 Фактори зміни на фонд робочого часу

Методом абсолютних різниць встановлюється вплив цих факторів на величину фонду робочого часу:

.Вплив зміни середньооблікової чисельності персоналу на ЕФРЧ:

р. = 120*251*7,107 = 214062,84 людино-години

р. = 250*251*7,194 = 451423,5 людино-години.

. Вплив зміни відпрацьованих днів у році .

У 2010 році зміни середньої тривалості робочого тижня не відбулися, тому не спостерігається вплив на ЕФРЧ.

р. = -1*2925*7,194 = -21042,45 людино-години.

. Вплив зміни середньої тривалості робочого дня:

р. = 0,087*251*2675 = 58413,975 людино-години

р. = -0,097*250*2925 = 70931,25 людино-години

Загалом кожен із факторів рівнозначно впливає на фонд робочого часу, але найвагомішим чинником на ЗАТ «Київобленерго» є середньооблікова чисельність персоналу, зростання якої в період з 2010 до 2011 рр. на 250 осіб призвело до збільшення ефективного фонду робочого часу на 451423,5 людино-години. Загалом абсолютний вимір фонду робочого часу використовують для подальшого аналізу, розраховуючи показники ефективності його використання та втрат робочого часу.

До втрат робочого часу відносять простої, прогули, неявки з дозволу адміністрації, та масові невиходи на роботу (страйки).

Таблиця 2.5 Аналіз невідпрацьованого часу 2009-2011рр.

Відсоток втрат в 2009 році складає 0,52%, в 2010 році становить 0,013%.

За рахунок зниження втрат робочого часу вдалося збільшити продуктивність праці на 0,5097%:

(100-0,013)/(100-0,52)*100-100=0,5097.

В 2011 році спостерігається значне зростання втрат робочого часу, відсоток втрат в цьому році порівняно з попереднім сягає значення 1,26%.

Відповідно в даному періоді можна говорити про зниження продуктивності на 1,24% :(100-1,26)/(100-0,013)*100-100=-1,24%.

У випадкову повної ліквідації втрат вдасться підвищити продуктивність праці на 1,28% : (100/(100-1,26))*100-100=1,28%.

Отже, аналіз витрат фонду робочого часу є досить важливим аспектом в управлінні організацією. Він дозволяє виявити непродуктивні затрати робочого часу, його втрати та резерви підвищення продуктивності праці. На ЗАТ «Київобленерго» впродовж аналізованого періоду щороку зростав як фонд робочого часу, так і відповідно відпрацьований і невідпрацьований робочий час, але основною причиною такого зростання було збільшення середньооблікової чисельності працівників. Загалом важливо зазначити, що на ФРЧ мали вплив 3 складові, вплив яких ми визначили. Окрім середньооблікової чисельності працівників на нього впливають середня тривалість робочого року та середня тривалість робочої зміни. Також слід зазначити, що іншим резервом збільшення продуктивності праці є зниження втрат робочого часу. А саме необхідно зменшити простої, при цьому важливо проаналізувати їх причини, а також зменшити рівень прогулів.

.2 Аналіз травматизму на підприємстві

Під суспільно нормальною інтенсивністю праці слід розуміти такий рівень напруженості праці, який забезпечує раціональне використання психофізіологічних здібностей людини при збереженні високої продуктивності праці і здоров’я. Вона забезпечує тривалий період високої працездатності і, отже, високу продуктивність праці. Якщо інтенсивність праці вища суспільно нормальної, то через деякий час знижується продуктивність праці, зростають втрати робочого часу, травматизм, брак.

Забезпечення реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності на належні, безпечні і здорові умови праці є невід'ємною частиною та одним з пріоритетних напрямків діяльності Міністерства палива та енергетики України, підприємств паливно-енергетичного комплексу у сфері охорони праці та пожежної безпеки [16, ст. 18].

Необхідно зазначити, що цілковито небезпечних та нешкідливих умов праці не існує. Реальним виробничим умовам притаманна, як правило, наявність деяких шкідливостей і небезпеки, наслідком яких є профзахворювання та травматизм.

Травматизм на виробництві не випадково почали прирівнювати до національного лиха. Він не тільки завдає багато горя і страждань конкретним людям, їх рідним та близьким, а й безпосередньо впливає на економіку країни, бо особисті трагедії зливаються в чималі суспільні втрати, негативно позначаються на рівні життя народу.

За даними Міжнародної організації праці, щороку у світі фіксується приблизно 125 млн нещасних випадків, пов’язаних з виробництвом, у тому числі 10 млн з тяжкими і 220 тис. зі смертельними наслідками. На сьогодні зареєстровано близько 60-150 млн випадків захворювань, пов’язаних з працею, 60 млн працівників піддаються впливу канцерогенних речовин, 500 млн працівників не працездатні з причин невідповідності стану умов і безпеки праці санітарним вимогам.

Аналізуючи нещасні випадки на ЗАТ «Київобленерго» в 2010 році, зареєстровано 3 нещасні випадки, один з яких зі смертельним наслідком. Класифікуючи ці нещасні випадки за видами подій слід сказати, що мали місце падіння з висоти, випадок викликаний дією предметів та деталей, що рухаються, розлітаються, обертаються, а також випадок, який привів до смерті працівника - ураження електричним струмом. При чому, важливо, що усі нещасні випадки трапилися із організаційних причин, а саме 2 випадки, один з яких смертельний - і-за порушення вимог безпеки під час експлуатації устаткування, машин, механізмів, а також один випадок стався через невикористання або відсутність засобів індивідуального захисту.

Порівняно з 2010 у 2011 році кількість нещасних випадків збільшилась але не було смертельних випадків. Протягом 2011 року трапилася 1 транспортна пригода, 2 випадки падіння, 1 випадок ураження електричним струмом, 2 випадки ушкодження внаслідок контакту з тваринами, комахами та іншими представниками флори та фауни, а також 1 випадок, який відхиляється від прийнятої класифікації. Щодо причин, то знову ж таки більшість випадків пов’язані з організаційними причинами, а саме: невикористання або відсутність засобів індивідуального захисту (2 випадки), порушення вимог безпеки під час експлуатації устаткування, машин, механізмів (2 випадки), порушення трудової і виробничої дисципліни (2 випадки). 1 випадок належить до категорії інші причини, які не пов’язані ні з організаційними, ні з технічними ні психофізіологічними причинами. Проведемо аналіз травматизму.

В 2011 році істотно збільшилась кількість нещасних випадків тому ситуація порівняно з 2010 роком значно погіршала, але треба зважати ще й на збільшення чисельності працівників і те, що в 2011 році не було смертельних випадків. Тому слід проаналізувати відносні показники травматизму на ЗАТ «Київобленерго», які розраховуються на основі даних поданих підприємством у звітах про травматизм (додаток 2,1,2.2, табл. 2.5).

Коефіцієнт частоти травматизму

N - кількість нещасних випадків;- чисельність працівників, осіб;

Кчт 2010 = 3*(1000/2675)= 1,12.

Кчт 2011 = 7*(1000/2925)= 2,39.

Коефіцієнт тяжкості травматизму :

Д - кількість днів непрацездатності;

Ктт 2010 = 71/3 = 23,67.

Ктт 2011 = 206/7= 29,43.

Коефіцієнт загального травматизму :

Кзаг 2010 = 1,12*23,67 = 26,51.

Кзаг 2011 = 2,39*29,43 = 70,34.

Коефіцієнт смертельних випадків :

Т - кількість смертельних випадків.

Ксм 2010 = 1*(1000/2675) = 0,37.

Розраховувати коефіцієнт за 2011 рік не доречно так, як смертельних випадків не було.

Таблиця 2.6 Динаміка коефіцієнтів травматизму

Загалом можна зазначити, що частота травматизму в 2010 році у розрахунку на 1000 працівників становила 1,12 випадок, аналогічний показник 2011 року є значно більший і становить 2,39. Коефіцієнт частоти травматизму у 2011 році є на 113,39 % вищий, аніж аналогічний у 2010 році. Окрім частоти слід звернути увагу на тяжкість травматизму. У 2010 році на 1 нещасний випадок припадало 23,67 днів непрацездатності у 2011 році цей показник зріс на 5,76 днів і сягнув в середньому 29,43 дні на один випадок, що перевищує коефіцієнт 2010 року на 24,33 %. Загалом в 2010 році на 1000 працівників припадало 26,70 людино-діб непрацездатності, що на 43,64 людино-діб менше, ніж в 2011 році, коли на 1000 осіб припало 70,34 людино-діб непрацездатності. Як бачимо загальний коефіцієнт травматизму зріс на 163,45%.

Загалом аналіз травматизму на ЗАТ «Київобленерго» свідчить про зміни в сторону збільшення нещасних випадків, їх тяжкості. Для обґрунтованих висновків варто оцінити витрати на охорону праці.

Таблиця 2.7 Динаміка витрат на охорону праці

2010р.

2011р.

Абсолютне відхилення

Відносне відхилення

Витрати на охорону праці усього

2094090

2018380

- 75710

- 3,62

у тому числі на заходи, передбачені колективними договорами (угодами)

2087776

2000350

-87426

- 4,19

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань

6314

18029,9

11715,9

185,56

В 2010 році на заходи з охорони праці було витрачено усього 2094090 грн., з них на заходи передбачені колективними договорами (угодами) у відсотковому відношенні становить 99,7% усіх витрат, а також на фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійні захворювання -відповідно 0,3%. В розрахунку на одного працівника було витрачено загалом близько 782,84 грн., з них: на заходи передбачені колективними договорами - 780,48 грн., а на фонд соціального страхування від нещасних випадків та профзахворювань - 2,36 грн.

В 2011 році спостерігається скорочення витрат, навіть попри зростання середньооблікової чисельності персоналу. Так, загальні витрати на заходи з охорони праці становили 2018380 грн., з з них на заходи передбачені колективними договорами (угодами) -99,1% усіх витрат, а також на фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійні захворювання відповідно 0,9%. В розрахунку на одного працівника було витрачено загалом близько 690,04 грн., з них: на заходи передбачені колективними договорами - 683,88 грн., а на фонд соціального страхування від нещасних випадків та профзахворювань - 6,16 грн.

Як бачимо протягом аналізованого періоду змінилася структура витрат на заходи з охорони праці, а саме зменшилася частка витрат передбачених згідно колективними договорами на 87426 грн. та зросла частка виплат в фонд соціального страхування від нещасних випадків та профзахворювань на 11715,9 грн. Передусім такі зміни зумовлені зміною чисельності персоналу, можливим зростанням заробітних плат тощо. Окрім того, слід констатувати, що витрати на заходи передбачені колективним договором значно знизилися в 2011 році, так, в 2010 році в розрахунку на одного працівника вони становили 780,48 грн., а в 2011 році 683,88 грн. Щодо витрат на фонд соціального страхування від нещасних випадків та профзахворювань, то слід зазначити, що в 2011 році зросла не тільки їх частка, а й сума. Відповідно в 2011 році дана категорія витрат в розрахунку на одну особу становила 6,16 грн., що на 3,86 грн. більше, ніж в 2010 році.

Як бачимо простежується пряма залежність між скороченням витрат на заходи з охорони праці та збільшенням нещасних випадків на виробництві.

Якщо аналізувати витрати на відшкодування потерпілим, то їх сума в абсолютному вимірі в 2011 році значно перевищує аналогічну в 2010 році. При цьому, якщо рахувати в середньому витрати на 1 нещасний випадок, то станом на 2010 рік, вони становитимуть 308,67 грн., а станом на 2011 рік. 400,07 грн.

Отже, провівши аналіз на ЗАТ «Київобленерго» слід сказати, що показники кількості та важкості травматизму зростають, а витрати на охорону праці знижуються.

РОЗДІЛ ІІІ. ПРОЕКТ ПОКРАЩЕННЯ УМОВ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ

.1 Розроблення проекту заходів з покращення умов праці

Аналіз показав, що служба охорони праці ЗАТ «Київобленерго» забезпечена такими нормативно-правовими актами: Закон України «Про охорону праці», Закон України «Про об'єкти підвищеної небезпеки», Типове положення про службу охорони праці, Положення про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, Положення про навчання з питань охорони праці, Перелік робіт з підвищеною небезпекою, Граничні нормами піднімання та переміщення важких речей жінками, Положення про медичний огляд працівників певних категорій, Перелік посад посадових осіб, які зобов'язані проходити попередню і періодичну перевірку знань з охорони праці.

Для покращення умов праці на ЗАТ «Київобленерго» необхідно:

* установити сучасні ефективні автоматичні системи пожежної сигналізації та пожежогасіння у випадках, передбачених вимогами чинних нормативних документів;

* застосувати у засобах пожежогасіння м'які плівкоутворюючі піноутворювачі, у тому числі на синтетичній основі;

* мати у наявності системи запобігання вибухам і пожежам у оливонаповнених трансформаторах великої потужності;

* суворо дотримуватись вимог щодо технічних характеристик олив, які застосовуються в обладнанні, мати у наявності на них технічних умов, сертифікатів відповідності, своєчасного проведення аналізів їх характеристик, дотримання регламентів заміни олив тощо;

* дотримуватись регламентів проведення оглядів, поточних і планових ремонтів обладнання, його модернізації, заміни застарілого та зношеного обладнання;

* забезпечувати подання у встановленому порядку оперативної інформації про всі випадки травматизму, виникнення пожеж та їх наслідків на підвідомчих об'єктах;

* здійснювати контроль з боку технічних служб (перевіряти мережі, обладнання і т.д. хоча б раз на рік);

* проводити курс підвищення кваліфікації (раз на рік);

* проводити медогляд (раз на рік);

* проводити у подальшому навчання груп керівників і спеціалістів з питань пожежно-технічного мінімуму (ПТМ) з наданням їм права навчати та атестувати з питань ПТМ персонал підприємства;

* приділяти постійну увагу результатам медичних оглядів працівників, відповідності даних, отриманих під час оглядів, даним медичних карток з метою уникнення допуску до роботи осіб з медичними протипоказаннями;

* сприяти подальшому розвитку матеріальної та навчально-тренувальної бази підрозділів, які здійснюють протипожежну охорону підвідомчих об'єктів на договірних засадах, та забезпечувати належне функціонування підрозділів відомчої пожежної охорони;

* привести у відповідність з вимогами статті 15 Закону України «Про охорону праці» (2694-12) та п. 1.3 Типового положення про службу пожежної безпеки, затвердженого наказом МНС України від 29.09.2003 N 369 (z1121-03), рівень підпорядкування служб охорони праці та пожежної безпеки.

Для забезпечення безпеки працюючих від впливу небезпечних виробничих факторів потрібно застосовувати засоби колективного захисту, які повністю або частково закриватимуть доступ у зону, де діють небезпечні фактори, та виключатимуть їх вплив у разі проникнення людини у простір, де вони виникатимуть.

Засоби колективного захисту згідно з ГОСТ 12.4.011-80 поділяються на класи:

* нормалізації повітряного середовища приміщень та робочих місць;

* нормалізації освітлення виробничих приміщень та робочих місць;

* захисту від шкідливих і небезпечних факторів.

До засобів захисту від небезпечних факторів належать захисні та запобіжні пристрої, сигналізація безпеки, розриви та габарити безпеки, дистанційне управління.

Захисні пристрої застосовуються для ізоляції частин машин та механізмів, що рухаються, місць, де відлітають частки матеріалу, що обробляється, небезпечних щодо ураження електричним струмом частин обладнання, зон та дільниць, де існує постійна небезпека шкідливого впливу на людину температур, випромінювань тощо. Огороджуються канали, ями, колодязі, люки, різні прорізи, робочі місця, розташовані на висоті.

Огородження бувають тимчасові (переносні) для позначення небезпеки у зв'язку з проведенням будь-яких робіт (ремонт шляхів, проведення робіт у колодязях, очищення покрівель, будівель тощо), постійні нерухомі, що знімаються тільки під час ремонту (для огородження валів, гвинтів, шківів, шестерень) та ті, що періодично відкриваються в процесі роботи для встановлення чи зняття деталі [13, ст. 42].

.2 Організаційно-економічний механізм реалізації проекту

Успіх роботи щодо забезпечення сприятливих умов праці значною мірою залежить від аналізу стану рівня безпеки праці, рангування небезпечних та шкідливих виробничих факторів із врахуванням особливостей трудового процесу. Підвищення рівня безпеки досягається проведенням комплексу інженерно-технічних та організаційних заходів. Ці заходи, перебуваючи у тісному зв'язку, впливають на процес формування безпечних умов праці [19, ст. 67].

Наприклад, чим кращий стан на виробничому підприємстві будівель та споруд, обладнання, інструментів та пристосувань, чим досконаліша технологія та організація виробництва, тим менша, за всіх інших обставин, імовірність формування несприятливих умов праці і тим менше потрібно спеціальних захисних заходів. Отже, вирішення складного завдання формування сприятливих умов праці залежить, перш за все, від створення безпечної технології, техніки та організації виробництва.

Комплекс заходів щодо підвищення працездатності працівників на оптимальному рівні реалізується на техніко-організаційному, соціально-економічному, санітарно-гігієнічному, медико-біологічному, психологічному напрямках.

Могутнім фактором високої працездатності і продуктивності праці є оптимізація трудових навантажень на основі механізації і автоматизації виробничих процесів, удосконалення технології, скорочення і ліквідації важкої ручної праці. Доведено, що при правильній організації праці на легких роботах спостерігається найбільша тривалість фази стійкого стану, а на важких роботах вона нетривала.