Материал: Творчість Анни Гавальда

Внимание! Если размещение файла нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам

Спілкування з дорослими є необхідною умовою забезпечення життя, розвитку та діяльності дитини. Оволодіваючи у спільній діяльності з дорослими і під їх наглядом навичками, дитина починає бути більш самостійною.

Важливе значення у становленні почуттів мають оцінні відношення. Якщо дорослі схвалюють поведінку й дії дитини, у неї формуються моральні почуття гордощів та власної гідності. З усвідомленням моральних цінностей діти починають пишатися успіхами та майстерністю батьків.

2.2 Проблема розвитку особистості в дитячому та ранньому шкільному віці героя повісті Грегуара Дюбоска

література гавальда поетичний притча

В повісті Анни Гавальди "35 кіло надії" батьки не стали прикладом для малого Грегуара. По суті, вдома він був самотнім. Друзями хлопчика були не батьки, а іграшка - улюблене цуценя Гродуду. Лише природжена уява робила хлопчика щасливим - він малював картинки, вигадував безліч пригод для цуценятка, дивився мультики. Він почував себе комфортно, всіх любив і був переконаний, що і його всі люблять. Батьки не займалися вдосконаленням вмінь сина, не розвивали його здібностей, не готували до школи, не привчали до колективу дітей, тобто не формували його як особистість. Все "виховання" зводилося до спостереження за сином: той сидів годинами в своїй кімнаті, балакав сам із собою, з іграшками і їм не докучав.

Замість того, щоб знайти мотивацію для відвідування школи та для успішного навчання, батьки сварилися між собою, а мати навіть дала Грегуару ляпаса, першого в його житті. Це приголомшило хлопчика, вразивши його до глибини душі. З тих пір він сам називав своє життя кошмаром. Різко знижується самооцінка хлопчика. Він мовчить при репетуванні батька і при плачах матері, бо чує лише: "Працюй!" і знову немає ні виховання, ні мотивації для навчання.

Повість написана від першого лиця, тому Грегуар сам дає оцінку діям: "Якщо відкрию рота, буде ще гірше".[1]

Не привчили хлопчика і бути уважним, не розвивали пам’ять. В результаті - проблема з концентрацією уваги. Й абсолютна відсутність інтересу до набуття знань.

Як ми розуміємо із повісті, у Грегуара природжені здібності до майстрування. Так, він з любов’ю згадує виховательку дитячого садочку Марі - вона змогла зацікавити дітей ігровою ситуацією, зацікавити в кінцевому результаті, оцінити та похвалити за зроблене своїми руками. Такі методи виховання застосовуються в сучасних садочках та школах. Вони не нові, а беруть початок з давніх давен, коли майстерність передавалася в родинах від діда-прадіда дітям та онукам. Дуже важлива при цьому не тільки мотивація, а й похвала та заохочення. Марі в педагогічній характеристиці Грегуара пише: "У цього хлопчика золоті руки і величезне серце. Якщо постаратися, з нього вийде товк".[1] Але ні в сім’ї Грегуара, а пізніше ні в школі ніхто не "постарався". Для хлопчика навчання стає повинністю, він не знаходить в учнівському колективі друзів, бо суспільна думка сформувалася, що він гірший за всіх.

У Грегуара життя стає нестерпним. Відразу дає збій нервова система - з’являються больові відчуття в різних куточках тіла лише при одній згадці про школу, шкільний двір, вчителів, навчання. Сім’я перетворюється на неблагополучну, де є місце лише звинуваченням та лайкам. Все це бачить хлопчик і йому вдома теж стає некомфортно. Так формується комплекс неповноцінності. Грегуар стає не в міру самокритичним, знижується його самооцінка: "Я натуральний хлопчик", "черв’як", "дохляк".1 про знайомих він починає відзиватися із злим гумором - сарказмом: "…у Бенжаміна брат - клон Зеленого Велетня".1 Грегуар своєю поведінкою та спеціально одягненою завеликою для нього формою розігрує вчительку фізкультури, підкреслює, що вважає її недолугою, насміхається, не поважає. Таким чином Грегуар хоче здобути хоч якусь підтримку серед однолітків, бо вони сміються під час його "клоунади", але не зло, а "класно, як у цирку".[1]

В душі Грегуар не злий, не хибний, вміє аналізувати свої вчинки і вибирати варіанти поведінки. Так, коли його виключили зі школи, він з двох ліній поведінки "або рюмсати, або що-небудь змайструвати" вибирає друге.[1]

Але є в житті хлопчика ідеал - його дідусь Леон. Нам, читаючи повість, дуже шкода, що дідусь живе окремо. Саме дід ненав’язливо вчить онука як жити, як розвинути в собі працелюбність і наполегливість, розвиває мотивацію, розповідаючи хлопчику дидактичні казочки, бо саме "сполучення наочності і слова, зв’язок навчання з життям, забезпечують глибокі й достовірні знання"[10], 322 Грегуар говорить, що дідів закуток - "це місце, де мені найкраще на світі".1 Він дивиться як працює дід, спілкується з ним, допомагає, радиться. У діда в майстерні - "запах щастя"[1] Хлопчик мріє виділити запах пайки, клею, абаку, створити духи й назвати їх "Закуток". Так проявляється любов онука до діда, який розгадав його душу, побачив у ньому індивідуальність та сприяє її розвитку і вдосконаленню. Дід, а не батько, стає для хлопчика по-справжньому рідною, близькою людиною, формує його особистість. Дід являється авторитетом для хлопчика, його критика досягає цілі: в результаті бесіди з дідом Грегуар замислюється "як же хоч чогось в житті досягти".[1]

Так як у хлопчика є здібності до раціоналізаторства, а від природи - винахідливість, він сам схиляється до думки щось змайструвати. Зла на маму він не тримає, бо по натурі добрий, тому бажає полегшити її працю і робить пристрій, щоб мама гладила не стоячи, а сидячи. А батькові ремонтує газонокосилку.

Грегуар приходить до висновку, щоб бути винахідником та вдосконалювати механізми, необхідно вчитися, потрібно хоч би мінімум знань. А це вже для хлопчика є мотивацією до навчання. Але все ж фізична праця більше подобається підлітку: пересаджувати рослини, клеїти шпалери, фарбувати, перевіряти електрику, навіть пекти сандвічі. Місяць, коли Грегуар цим займався, він сам назвав "щасливим місяцем".[1] Хлопчиком вже більше 11 років, він стає підлітком. Цей вік (11 - 15 років) являючись продовженням молодшого шкільного віку, водночас відрізняється від нього.

Розділ 3. Формування та становлення особистості Грегуара Дюбоска, його ціннісна переорієнтація стосовно відношення до світу й оточуючих його людей

У своєму творі письменниця тонко підмічає прагматизм, який стає притаманний Грегуару: "Затратити купу грошей, їхати в таку далечінь, щоб потім весь час рватися додому…".[1] Правда оптимізм у підлітка, як і раніше, відсутній, немає цікавості до навчання, збереглося презирство до "сімейки". Хоча є мрія - в день початку занять відлетіти з ластівкою в теплі краї. Збереглася й самокритика: "в математиці я дуб дубом…". [1] Але в Грегуара є природна хитрість: як і матір, він ховає свої гроші в схованці , "…уникає попадання здоровенним лбам - заправилам", старається "поменше висовуватися". Проявляється сила волі: "Всю ніч я стискав зуби", "Не хотів розпускати нюні, не маленький вже"[1]

Ми спостерігаємо інтровертований тип: Грегуар живе у власному світі, відлюдкуватий, у нього знижена потреба у спілкуванні, його не обтяжує самотність.[5, 164].

У підлітковому віці підвищується значення праці в житті, особливо в якій можна виявити певну ініціативу й творчість. Грегуар підсвідомо бажає найти своє місце в житті, працювати за покликанням. Так, підліток цікавиться технічним ліцеєм Граншан, побачивши в буклеті фото, де учні ліцею працюють за верстаком, навіть телефонував у цей ліцей і дізнавався, що при ньому є коледж, в який його можуть прийняти на навчання. Але батьки не підтримали в цьому сина й у хлопчика починається депресія. Асоціативне мислення малює йому в уяві над головами батьків клубки чорного диму. В цей час батькам треба було виявити увагу до сина, дати йому відчути теплі почуття, віднестися з повагою до тих кроків, які вже зробив син.

У підлітковому віці відбувається перехід від дитинства до дорослості, інтенсивного становлення почуттів і волі,спрямованості, готовності жити і діяти так, як живуть і діють дорослі. Самооцінка набуває не меншого значення, ніж оцінювання його дорослими. Прагнення розібратися в собі та своїх особливостях, бажання порівняти себе з іншими та оцінити їх якості породжують підвищену чутливість до оцінювання особистісних якостей, поведінки, ставлення до себе загалом. Це основна причина вразливості підлітка, його невмотивованих, безпідставних, з погляду дорослих, бурхливих реакцій на зауваження.[3, 82]

В цій повісті добре слово Грегуару промовляє дід. Похвала діда пробуджує у хлопчика позитивні емоції, навіть жертовність діда (кращий сматочок їжі - онукові) не дратує хлопчика, хоч Грегуар розуміє, що, говорячи про свою ситість і відмову від обіду, дід лукавить. Прислухається підліток і до порад діда - викласти свої проблеми на папері. Природна кмітливість діда, який не мав педагогічної освіти, підказала йому правильний вихід, адже написати про те, що болить, все одно, що сходити до психолога. Двадцять разів переписував хлопчик лист директору школи Граншан! Це характеризує його як людину, готову йти до своєї мети. В листі є й самокритика, й очікування допомоги, є виклад життєвих пріоритетів та пріоритетів у професії, опис своїх талантів ("Надсилаю Вам креслення машинки для чистки бананів….") [1], надіється на позитивну відповідь. Саме в цей період життя, а саме в цьому листі - сповіді Грегуар називає себе "35 кіло надії". А дізнавшись, що в коледжі не директор, а директриса, лає себе: "Осел, бовдур, тричі ідіот! 35 кіло кретинізму!".[1] Жінки асоціюються у хлопчика з недовірою, бо згадується вчителька фізкультури, мама, колишня директриса.

Саме в цей час у Грегуара проявляються такі риси як інтуїція, поблажливість до менших за віком, потреба в повазі, визнанні, прагнення до успіху. Так, він бажає, щоб дід ще встиг погордитися ним. Підліток починає відчувати потребу у спілкуванні, прихильності, людові, захищеності. Він добрий, любить молодшого двоюрідного брата. Із задоволенням будує йому кілька днів з "Лего" то гараж, то корабель. Хлопчик вірить у своє майбутнє як особистості, живе надією та сподіваннями. Це вже не той Грегуар, про якого ми читали на перших сторінках повісті, в нього з’являються нові потреби. Схематично цей прогрес у розвитку дитини можна зобразити так:


Правда, ми ще не спостерігаємо набуття певного статусу в колективі та розширення кола однодумців Грегуара - це приходить пізніше і ми почитаємо невдовзі і про це. Анна Гавальда наче мудрий психолог та педагог: з кожного абзацу її повісті можна робити певні спостереження й висновки. Для педагогів ця книга безцінна: на конкретних епізодах з життя хлопчика вона вчить методиці виховання дітей дошкільного та підліткового віку, тим більше, що ведеться розповідь від лиця самого хлопчика з його коментарями, нам стає зрозумілим його світогляд, сприйняття оточуючого світу.

Колектив має особливе значення у формуванні особистості підлітка. Однією з найхарактерніших його рис є прагнення до самоствердження. Бажання знайти своє місце в колективі, та під впливом колективної думки починає усвідомлювати свої устрімлення, домагання, вчинки і місце в колективі. Особливе значення набувають дружба і товаришування, які стають активними, набирають нових форм: просто товариші, близький товариш, друг. [3, 84]

Поведінка оточуючих людей по відношенню до підлітка постійно викликає у нього різні почуття - радість, гордість, образу. Почуття яскраво спалахують і швидко гаснуть. Так, перед іспитами Грегуар хвилюється, і це нормальний стан перед невідомим - іспитами. В тяжкі хвилини свого життя, коли співпали іспити, хвороба діда Леона, страх повернення додому і в школу біля домівки, у хлопчика на рівні підсвідомості відбувається незримий зв’язок з чи не єдиною близькою людиною в його житті - дідом Леоном. Він чує голос діда, який повчає його, як успішно скласти іспит. Але ж ми розуміємо, що це сам Грегуар вже мислить логічно, будує ланцюжок логічних кроків у складанні правильних відповідей. Він навіть вголос розмовляє з дідом і вихователька робить йому зауваження.

Грегуар вразливий, він боляче переживає хворобу діда, починає жаліти бабусю і щоб передати почуття хлопчика, автор повісті вкладає йому в уста з пестливими суфіксами: бабуся, "маленька", "як мишка". Бабуся плаче, і хлопчик теж розплакався: "Я виплакав всі сльози, які накопичував так довго".[1]

Грегуара прийняли в Граншан. Завершається період його дорослішання. У нього розвивається укріплюється воля, формується характер. Заради близької людини він здатен на самопожертву: "Я б гори звернув для нього, я б дав, якщо треба, розрізати себе на шматочки…. Я готовий нести його на руках через всю Землю, притискаючи до грудей, я б що завгодно стерпів, якби лише врятувати його…".[1] Від нездатності допомогти хворому дідусю, від безвиході і розпачу хлопчик вдається до задумки: зробити неможливе - піднятися по канату на уроці фізкультури. "Я зроблю це для тебе", - подумки звертається він до діда.[1]

По суті, хлопчик потрапляє у проблемну ситуацію - ситуацію, в якій перед людиною постає така мета і умови діяльності, які він не може вирішити відомими йому способами. [10, 231] Але у підлітка вже є воля. Виконання вольових дій залежить від мотивації. Саме мотивацію дії в словесній формі хлопчик формулює для себе, що він замислив зробити, обговорює сам із собою можливі рішення при боротьби мотивів, нагадуючи собі про те, задля чого він виконує дію і наказує собі добиватися досягнення мети. [7, 173]

Але хлопчик не сам у цій ситуації - у нього вже є друзі, однодумці - учні та вчителі: "Давай!", - шаленіли хлопці. А голосніше за всіх кричав учитель. Хлопчик дістався вершини стовпа, подолав сам себе. "З цього дня мене як підмінили. Я став рішучим. Злим на роботу. цілеспрямованим". [1] Цю перемогу над собою він присвятив дідусю, передаючи йому телепатично на відстані свою силу: "Візьми все це, дідусю. Вдихай цей запах землі і туману. Я тут. Я - твої легені, твій подих, твоє серце. Я допоможу тобі. Візьми.".[1]

Коли до Грегуара доходить помилкова звістка про відключення дідуся від апарату штучного дихання, йому спротивилося саме життя. На щастя дідусь залишився живим. Коли хлопчику сказали, що "внизу якийсь дід в інвалідному візку розоряється", він "кубарем скотився з четвертого поверху. Біг і плакав умиваючись сльозами, як маленький". Грегуар повертається до життя. Він щасливий: "І тоді я посміхнувся".[1]

Так закінчується повість Анни Гавальди "35 кіло надії". Викликає повагу сила волі хлопчика, не конфліктність, любов до близьких йому людей, самокритичність, вміння аналізувати ситуацію та із здоровим глуздом дати їй раду. Хочеться вірити, що з нього вийде добрий майстер своєї справи, ремісник, що все в його житті буде добре. Недаром автор назвала свій твір "35 кіло надії", бо ми повірили, що надії хлопчика та близьких йому людей справдяться.

Висновки

Проблеми розвитку особистості в дитячому, ранньому шкільному та підлітковому віці стояли і стоять в будь-якому суспільстві. Підготовка дитини в сім’ї в дитячих закладах, індивідуальний підхід до дитини, виявлення особливостей розвитку, нахилів, типу характеру, здібностей, врахування особливостей фізичного та психічного розвитку особистості - ці аспекти завжди актуальні.

Батьки, вихователі та вчителі повинні враховувати, що часто в дітях різного віку відбувається поєднання суперечливих рис особистості. Сангвініки, меланхоліки, флегматики та холерики повинні вживатися в одному колективі. І кожен потребує від вихователя або вчителя індивідуального підходу у спілкуванні, вихованні та в методах навчання.

Дуже важливий для дитини тандем "сім’я - школа". Він починається з переконання малюка у необхідності знань. Формується переконання на конкретних прикладах під час гри (наприклад, збірка деталей "Лего"). Умовою ефективної навчально-виховної роботи є співробітництво школи і сім’ї, яке передбачає належний рівень педагогічної культури батьків.

В повісті Анни Гавальди перед нами постає не зовсім благополучна сім’я, тобто ззовні вона благополучна, але в ній притаманна пасивність поведінки батьків відносно сина. Грегуар є свідком сварок своїх батьків. Залишений на самоті,він позбавлений контролю за його поведінкою. У дитини в таких випадках виникає відчуття власної неповноцінності, непотрібності, обділеності, що стає основою формування негативного ставлення до оточуючих, неприйняття норм моральної поведінки. Втрачається емоційний контакт між батьками та дітьми, контроль за поведінкою та життям дитини. Позиція батьків переважно авторитетна. До дітей висувають підвищені вимоги, пригнічують, не помічають позитивних рис. Це призводить до формування в дитини зниженої самооцінки. Неможливість одержати схвалення від близьких людей травмує дитину, створюючи її поведінку. У дітей порушується емоційний і психічний стан, виникають страхи, тривожність. Вони можуть відчувати злість, бажання помститися, стають нещирими, черствими. Мудрий педагог, ознайомившись із сім’єю дитини, зупиняється на більш ефективних методах співпраці з батьками, залучає батьків до виховної роботи. Цього ми не бачимо в повісті "35 кіло надії", тому становлення особистості хлопчика приходить болісно як для нього, так і для батьків.