життєвому етапі ще немає. Лише у старшому дошкільному ВІЦІ виникає прагнення перебороти труднощі. За оптимального розвитку подій діти доводять справу до кінця, невдачі псують їм настрій" породжують боротьбу мотивів. У подоланні труднощів багато старших дошкільників виявляють значно вищий рівень цілеспрямованості, характерний для дітей шкільного віку.
Дитина без допомоги дорослого ніколи не навчиться керувати своєю поведінкою і бачити себе з боку. Усвідомити власну діяльність і себе у ній вона може лише у спілкуванні і спільній з дорослим діяльності. Розвиток волі відбувається у всіх видах діяльності, які потребують отримання своїх спонукань і досягнення мети. Наприклад, при освоєнні фізкультурних і танцювальних рухів потрібно неухильно дотримуватися заданих зразків, прикладів, уникати непотрібних рухів. Демонстрування допомагає діяти відповідно до певних вимог.
Уміння керувати собою формується і під час дидактичних і рухливих ігор, правила яких допомагають дитині усвідомлювати, контролювати свої дії. У дидактичних іграх дитина має змогу порівнювати себе з однолітками, дивитися на себе їх очима, що полегшує самоуправління, робить його осмисленим. В іграх дошкільник переборює бажання, внутрішні труднощі (переживаючи, щоб не бути спійманим, малюк не втікає, доки не прозвучить сигнал" що дозволяє бігти).
Особливо важлива роль ігор у молодшому дошкільному ВІЦІ, коли діти ще не можуть поставити перед собою мети і свідомо досягати її, погано засвоюють і виконують декларовані дорослими правила поведінки. На цьому етапі життя гра є найважливішим регулятором діяльності дитини. Крім того, дидактичні ігри, спрямовані на розвиток довільної поведінки, вміщують умови, які полегшують виконання правил. Оскільки ці правила пов'язані з рухами, необхідність і факт їх виконання (невиконання) є очевидними, наочними. Наочність, нескладність правил (бігти за сигналом, не переступати накреслену лінію та ін.) дають змогу навіть 3-річ-ній дитині контролювати їх виконання (спочатку у поведінці інших, потім - у власній). Поступово дитина добровільно, без натяку починає ставити перед собою певні вимоги.
Природному засвоєнню правил сприяє спільне здійснення ігрових дій, завдяки чому спрацьовує ефект наслідування. Відчуваючи реакцію однолітків, дитина починає дивитися на себе їхніми очима, що надає осмисленості її зусиллям, робить їх потрібними для всіх. Полегшує управління своєю поведінкою у грі її сюжетно-образний характер, що активізує уяву дошкільників, забезпечує прийняття і виконання ігрової ролі.
Кожна гра вимагає від її учасників певних зусиль. Діти повинні утримуватися від імпульсивних рухів, діяти за сигналом, переборювати внутрішні перешкоди (страх бути спійманим, бажання побігти або схопити привабливий предмет та ін.), що є наступним етапом у розвитку довільної поведінки. Важливо, що це відбувається не за вимогою старшого, а добровільно. Ця маленька перемога над собою, яка зовні виглядає як виконання ігрових правил, приносить дітям радість і задоволення.
З дорослішанням дітей правила ігор ускладнюються, стають вимогливішими до внутрішньої і зовнішньої діяльності учасників. До виконання їх дітей необхідно готувати поступово.
Засобом розвитку волі є також мовне спілкування, якщо воно включає у діяльність дітей, відповідає їхнім інтересам. Мовлення як засіб формування волі допомагає дитині усвідомити власні дії. Спостерігаючи і беручи участь у діяльності дітей, вихователь час від часу запитує: "У яку гру ви граєтеся?", "Що ти збираєшся зараз робити?". Якщо діти не знають, що відповісти, можна підказати їм: "Тобі вже, напевно, нудно гратися? Може, ти хочеш малювати?". Важливо, щоб пропозиція дорослого не пригнічувала їх ініціативу. За допомогою запитань педагог допомагає дітям побачити зв'язок між теперішніми, минулими і майбутніми діями, мету і засоби її досягнення: "Що ти хочеш побудувати? Що тобі для цього потрібно? З чого почнеш?". За необхідності можна підказати дитині спосіб дії, але обов'язково слід врахувати можливу незгоду дитини і її варіант відповіді.
Своїми висловлюваннями педагог ставить дитину в ситуацію вибору, спонукає самостійно приймати рішення, уявляти різні варіанти своєї дії, усвідомлювати своє бажання: "З ким ти хочеш гратися? Ким хочеш бути в грі?". При цьому не можна оцінювати відповіді дитини, адже головне завдання - побачити, підтримати самостійні дії, надати їм довільного усвідомленого характеру.
За участю мовлення виникає ситуація боротьби мотивів, коли дорослий запитує: "Чому ти так хочеш? А яі можна інакше? А як буде правильно? "; "Ти закінчив свок роботу. Можеш іти гратися... Або можеш допомогти Юлі, у неї складніша робота". Мовлення педагога спонукає дитину прогнозувати і обговорювати можливі наслідки своїх дій: "А що буде, якщо...".
Завдяки мовленню дитина досягає поставленої мети, розвиває цілеспрямованість. Цьому сприяє використання таких прийомів:
а) висунення проміжної мети: дорослий, зауваживши, що малюку важко йти, він утомився, говорить: "Ось там собачка! Підемо подивимося на неї. А ось горобчики, підійдемо до них. Відпочинемо он біля того деревця. А ось і наш будинок";
б) обмеження і конкретизація мети: дитині" якій потрібно намалювати кружечки, дорослий пропонує: "Намалюй один рядочок кружечків. А тепер ще один. Намалюй три гарних кружечки";
в) дозування й ускладнення завдання, що передбачає нарощування зусиль, дорослий пропонує: "Намалюй один квадратик. А тепер ще один, такий же гарний і навіть ще кращий" або: "Намалюй кружечок. А тепер ще два і ще один. А тепер три і ще один..." Дорослий за допомогою порад, нагадувань, оцінок допомагає дитині завершити почату справу, досягти передбачуваного результату.
Мовлення є засобом організації життєдіяльності дітей у часі, яке допомагає перебороти ситуативність і мимовіль-ність. Розмови про те, що було вчора, сьогодні вранці, буде ввечері або завтра, переконують дошкільників у тому, що життя у дитячому садку - організований процес пов'язаних між собою подій, які вони самі планують. Усвідомлення подій свого життя є необхідною умовою самостійного планування дій, оволодіння своєю поведінкою. Тому щодня у дошкільному закладі потрібно планувати і підводити підсумки, налаштовувати дітей на події, які мають відбутися, щоб вони чекали і внутрішньо готувалися до них. Важливо виділити і зробити привабливим головний епізод, щоб діти позитивно переживали те, що потрібно буде зробити.
Дошкільники можуть планувати свою діяльність самостійно, з допомогою педагога пов'язувати у свідомості минулі події з майбутніми, організовуючи свою діяльність і своїх ровесників.
Упродовж дошкільного дитинства формується самоконтроль у діяльності і поведінці, розвивається здатність до вольового зусилля, складається довільність у сфері рухів, дій, пізнавальних процесів і спілкування з дорослими*
Мотиваційна сфера дошкільника розвивається активно, формуються різні типи мотивів поведінки, виникають нові, типові для дошкільного віку.
Формування самосвідомості знаходиться у взаємозв'язку з розвитком мотиваційної сфери. На основі їх розвитку у дитини з'являється усвідомлення свого соціального Я і формування внутрішньої позиції.
Основою мотивів є первинні (природні) і вторинні (набуті) потреби, які відображаються у формі переживань, почуттів, інтересів, уявлень, думок, ідей, понять, моральних ідеалів, переконань тощо.
Загальна характеристика мотивів поведінки дитини
Одна і та сама діяльність може бути спричинена різними мотивами, які перебувають у певній субординації: одні відіграють провідну роль, інші - другорядну. Співвідношення їх утворює систему мотивів певного акту поведінки.
Мотив розкриває сенс, який мають для людини її дії і вчинки, їх життєве значення. Він має складний індивідуальних характер.
Мотив (франц. motif, лат. motus - рух) - усвідомлена причина дій і вчинків людини.
Будучи усвідомленим, мотив поведінки дитини є рушійною силою у її розвитку.
Під впливом розвитку внутрішньої структури особистості, зовнішніх обставин її життєдіяльності мотиви поведінки динамічно змінюються.
Мотивація - система мотивів, яка визначає конкретні форми поведінки, діяльності людини.
Розкриття причин поведінки, дій і вчинків людини передбачає аналіз сукупності мотивів, якими зумовлено конкретну поведінку. Зрозуміти дитину значно простіше, ніж дорослу людину, оскільки мотиви її вчинків помітні в усьому.
На різних вікових етапах мотивація обумовлюється провідними видами діяльності і соціальною ситуацією розвитку.
У дошкільному віці, дитина знає і вміє багато, але показником сформованості особистості є її внутрішня структура, яку утворюють мотиви поведінки, під впливом яких вона діє, воля та почуття.
Найбільший вплив на поведінку дітей дошкільного віку мають типові для них мотиви, пов'язані з інтересом до світу дорослих, прагненням діяти, як вони. Бажання бути схожим на дорослого керує малюком і в рольовій грі. Його часто використовують у вихованні дитини: "Ти ж великий, а великі одягаються самі", "Чоловіки не плачуть".
У поведінці дітей постійно виявляються ігрові мотиви" пов'язані з інтересом до процесу гри, які переплітаються з прагненням діяти, як дорослі. Також ці мотиви забарвлюють поведінку дитини, створюють неповторну специфіку дошкільного дитинства. Іноді вони породжують непорозуміння, коли дитина видає бажане за дійсне: " Ми з татом каталися на човні, який перевернувся...". Висловлювання про те, чого не було, не дають підстав вважати хлопчика брехуном, адже він створює уявну ситуацію, у якій з гри фантазія перемістилася у розповідь. Будь-яку справу дитина може перетворити на гру: іноді здається, що вона зайнята серйозною справою, а насправді - грається, створивши для себе вигадану ситуацію. Наприклад, під час психологічного дослідження дітям пропонували із зображень чотирьох предметів (людина, лев, кінь і віз) відібрати "зайвий". Діти назвали зайвим лева, пояснивши: "Дядя запряже коня у віз і поїде, а для чого йому лев? Лев може з'їсти і його, і коня, тому його потрібно відправити в зоопарк".
Важливе значення в поведінці дошкільника мають мотиви встановлення І збереження позитивних взаємин з дорослими та дітьми. Кожна дитина потребує доброзичливого ставлення оточення. Своїми діями вона намагається заслужити їхнього схвалення. Прагнення до позитивних взаємин з дорослими змушує дитину зважати на їхні думки й оцінки, виконувати встановлені ними правила поведінки.
З подорослішанням все більшого значення набуває для дітей ставлення до них однолітків. Наприклад, 3-річна дитина, яка прийшла у дошкільний заклад, перші місяці ніби не помічає інших дітей, не зважає на них у своїй поведінці (може забрати стільчик у сусіда, якщо захоче сісти).
Однак із розвитком спільної діяльності, формуванням дитячого колективу здобуття позитивної оцінки, симпатії однолітків стають дієвим мотивом поведінки дошкільника. Особливо намагаються вони здобути симпатію авторитетних у групі однолітків або тих, хто подобається їм особисто. Для вихователя важливо, щоб дитина здобувала визнання однолітків своїми особистісними якостями, стараннями і результатами в ігровій, продуктивній діяльності, а не спекулятивним шляхом.
У дошкільному дитинстві розвиваються мотиви самолюбства, самоствердження. Вони проявляються у бажанні виокремитися серед інших, досягти того, щоб її поважали і слухались, звертали на неї увагу, виконували її прохання, що виражає намагання дітей виконувати головні ролі в іграх. Прагнення до самоствердження 3-5-річних дітей засвідчують приписування ними собі позитивних якостей, без особливих переживань щодо відповідності їх дійсності, перебільшення своєї сміливості, сили тощо. Наприклад, на питання, чи сильний він, малюк, не задумуючись, відповідає, що може підняти великий камінь.
За певних умов прагнення до самоствердження може спричинити і негативні прояви (вередування, впертість). Вередування подібне до проявів негативізму дітей у період кризи 3-х років, що здебільшого є наслідком неправильного ставлення до дитини, закріплення негативних форм взаємин з нею. Вдаючись до нього, дитина намагається звернути на себе увагу, довести щось дорослим. Такими зазвичай стають безініціативні діти, які не можуть задовольнити прагнення до самоствердження іншими шляхами, зокрема у спілкуванні з однолітками.
Протягом дошкільного дитинства мотиви поведінки дитини суттєво змінюються. Молодший дошкільник, як і дитина раннього віку, здебільшого діє під впливом ситуативних почуттів і бажань, не усвідомлюючи того, що змушує його до певних вчинків. Більш усвідомленою є діяльність старшого дошкільника, що виявляється у його здатності пояснити, чому вчинив так, а не інакше.
Один і той самий вчинок дітей різного віку має різні причини: 3-річний малюк кидає курям крихти, щоб подивитися, як вони збігаються і клюють, а 6-річний - щоб допомогти мамі по господарству.
Про розвиток мотивів поведінки дитини свідчать:
1) перетворення епізодичних, розрізнених (іноді суперечливих) спонукань на систему відносно послідовних мотивів. Наприклад, 6-7-річні діти, для яких має значення громадська думка, завжди зважатимуть у своїх вчинках на інтереси, оцінки товаришів. Про це дбатимуть навіть діти, які перебувають у групі в ролі лідерів. Послідовність і системність мотивів дошкільника має ще відносний і нестійкий характер, тому його поведінка нерідко буває несподіваною для вихователя, підпорядковується емоційно сильному спонуканню (образа, велике бажання), наслідком чого є порушення добре відомих йому правил;
2) чіткий прояв спонукальної сили різних мотивів. Наприклад, завдання ігрового характеру (знайти схований прапорець) має найбільшу спонукальну силу для молодших дошкільників; трудове завдання (зробити ляльки для спектаклю) - для 5-6-річних дітей; інтелектуальні задачі (складання прапорця з мозаїки) - для старших дошкільників.
З усвідомленням себе і свого місця у світі дорослих типи мотивів поведінки дошкільника змінюються якісно: з'являються інші причини, ситуативні бажання переміщуються на задній план.