1. Інтимна зона (від 15 до 46 см). З усіх зон ця найголовніша, оскільки саме цю зону людина охороняє так, начебто це її власність. Дозволяється проникнути в цю зону тільки тим, хто знаходиться в тісному емоційному контакті з людиною. Це діти, батьки, чоловіки, коханці, близькі друзі і родичі. У цій зоні виділяється понадінтимна зона радіусом у 15 см, яка передбачає високу можливість тактильних контактів.
2. Особиста зона (від 46 см до 1,2 метри). Дана зона охоплює спілкування з людьми, яких ми добре знаємо або очікуємо від них певних контактів. Це відстань, що звичайно розділяє нас, коли ми знаходимося на коктейль-вечірках, офіційних прийомах, офіційних вечорах і дружніх вечірках.
3. Соціальна зона (від 1,2 до 4 метрів) передбачає офіційний діловий характер спілкування. На такій відстані ми тримаємося людей, яких погано знаємо або які для нас взагалі не знайомі. Може використовуватися, коли статус людей значно відрізняється, наприклад посада, професія тощо.
4. Суспільна зона (від 4 метрів) передбачає контакти з великою групою людей, тому зручніше за все стояти на такій відстані від аудиторії. Комунікатор має враховувати своє розташування, щоб його було добре видно і чути, використовуючи при цьому додатково технічні засоби.
У представників різних народів відрізняється зональний простір. Зазвичай інтимна зона порушується тою чи іншою людиною через наступні причини. Перша, коли співрозмовник є нашим близьким родичем чи людиною, яка має щодо нас сексуальні наміри. Друга, коли співрозмовник вороже і агресивно налаштований. Якщо ми можемо терпіти втручання сторонніх людей у особисту зону, то втручання сторонньої людини в інтимну зону викликає різні психофізіологічні реакції та зміни в організмі. Серце починає битися швидше, відбувається викид адреналіну в кров, і вона подає до мозку і мʼязів сигнал фізичної готовності нашого організму до бою, тобто стан бойової готовності.
Якщо ви дружелюбно торкнетеся руки чи обіймете людину, з якою ви щойно познайомилися, то це може викликати в неї негативну реакцію стосовно вас, навіть якщо він чи вона буде вам посміхатися і, щоб вас не скривдити, робити вигляд, що це подобається. Якщо ви хочете, щоб люди почували себе спокійно під час спілкування з вами, дотримуйтеся відповідної дистанції. Чим ближчі відносини з людьми, тим ближче дозволяється їм проникати в інтимну зону. Наприклад, колеги на роботі можуть витримувати дистанцію з новими співробітниками, тому що погано знають їх. Як тільки співробітники краще дізнаються один про одного, то відстань між ними скорочується, в деяких випадках і до інтимної зони.
Для деяких народів збільшення дистанції під час спілкування означає надмірну офіційність і байдужість, а інші народи зменшення дистанції сприймають як надмірну фамільярність, порушення інтимного простору. Рекомендації проксеміки мають неабияке прикладне значення. Існують, зокрема, певні часові та просторові нормативні параметри дипломатичних переговорів. Цікавими є спостереження психологів про особливості поведінки учасників спілкування, розміщених за столом.
Відомо, що офіційний (квадратний) стіл створює відносини суперництва рівних за статусом людей. Розміщення за такими столами ефективне для короткої ділової бесіди або для підкреслення відносин субординації. Відносини співпраці найлегше встановити з особою, яка сидить за столом поруч. Той, хто праворуч, розуміє співрозмовника краще, ніж той, що сидить ліворуч. Найбільший опір чинить той, хто сидить навпроти.
Атмосферу неофіційності й невимушеності створює неофіційний (круглий) стіл. Він найзручніший для спілкування людей однакового соціального статусу, оскільки кожному за таким столом належить однаковий простір. Специфічною знаковою системою вважають смак, запахи партнерів по спілкуванню. Оскільки вони найменш задіяні у комунікативному процесі, то впливають, здебільшого мимоволі, на його учасників. Спілкуючись, люди неоднаково реагують на невербальні сигнали: одні чутливі до них, інші – або не обізнані з цією сферою комунікації, або не мають досвіду фіксації та розшифрування знаків невербальної комунікації. Невербальне, як і мовне, спілкування передбачає зворотний звʼязок. Позитивний невербальний зворотний звʼязок сприятливо впливає на взаємини між співрозмовниками. Наприклад, помах головою співрозмовника є сигналом, що він уважно слухає. Негативний зворотний звʼязок супроводжує або породжує деструктивні взаємини. Партнер, який роздратовано відповідаючи на запитання співрозмовника, подає негативні сигнали. Мистецтво спілкування передбачає бездоганне володіння як письмовою і усною мовами, так і вмінням оптимально використовувати вербальну і невербальну комунікацію у кожній ситуації спілкування.
За умов людської комунікації на шляху отримання інформації постають різні барʼєри. При цьому макробар’єри пов’язані із зовнішнім середовищем, у якому здійснюється комунікативний процес, і проявляються в
інформаційному перевантаженні (барʼєром стає занадто велика кількість інформації);
розмаїтті носіїв (газети, телебачення, конференції, звіти консультантів тощо);
перевантаженні інформацією, що призводить до знецінення її змісту;
вмінні користуватися інформацією (ексклюзивні дані дають змогу використовувати їх для впливу на інших;
доступ до джерел обмеженої інформації, тобто тієї, яка призначена для внутрішнього користування, розширює владні повноваження індивідів).
Мікробарʼєри – це специфічні комунікативні барʼєри. Існують різні причини їх появи:
особливості інтелекту тих, хто спілкується;
неоднакове знання предмета розмови;
різні лексикон і тезаурус (сукупність понять з певної галузі знань);
відсутність єдиного розуміння ситуації спілкування;
психологічні особливості партнерів (наприклад, надзвичайна відвертість чи надзвичайна інтелігентність одного з них, інтуїтивне сприймання світу чи напористість іншого);
соціальні, політичні, професійні, релігійні відмінності тощо.
Комунікативні барʼєри виникають на міжособистісному рівні: у повідомленні відправника, в обміні думками між відправником і одержувачем, у виборі носія (електронна пошта, компʼютер, офіційна мова тощо). Вони залежать від індивідуальних особливостей учасників комунікації, від уміння співрозмовників перекодувати думки в слова, слухати і концентрувати увагу.
У зв'язку з цим виокремлюють такі барʼєри, як:
межа уяви,
словниковий запас відправника інформації,
словниковий запас одержувача,
його здатність розуміти значення слів,
обсяг запамʼятовування.
Барʼєри, повʼязані з комунікативними особливостями учасників взаємодії, мають соціальний або психологічний характер. Вони можуть виникати через особливі соціально-психологічні стосунки, які склалися між партнерами (антипатія, недовіра тощо), а також через своєрідний «фільтр» довіри чи недовіри. Причому фільтр діє таким чином, що абсолютно істинна інформація може стати неприйнятною, а хибна, навпаки, прийнятною. З погляду психології дуже важливо зʼясувати, за яких умов той чи інший канал інформації може бути заблокований цим фільтром. Важливо також виявити засоби, які допомагають прийняттю інформації і послаблюють дію фільтрів.
Сукупність цих засобів називається фасцинацією (від англ. fascination – зачарування). Вони організовуються для супроводу інформації з метою зменшення її втрат під час сприймання реципієнтом, підвищення довіри до неї. Засоби фасцинації відіграють роль додаткового фону, підсилювача інформації, що частково сприяє подоланню фільтра недовіри. Як зразок фасцинації може слугувати музичний супровід повідомлення.
Б. Поршнєв виокремлює три форми комунікативних барʼєрів, які різняться за ступенем прозорості: уникання, авторитет, нерозуміння.
Йдеться про те, що за своєю психологічною природою комунікативний барʼєр є механізмом захисту від небажаної інформації. Психологічна перешкода, яку реципієнт встановлює на шляху небажаної, втомлюючої чи небезпечної інформації, може бути різного ступеня прозорості.
Практично непрозорим барʼєром є уникання. Втекти від небажаної інформації та її впливу можливо як фізично (уникання не передбачає контакту із самим носієм такої інформації), так і психологічно (несприйняття інформації або «заглиблення в себе» під час слухання).
Другий, барʼєр авторитету – відбувається тоді, коли інформація потрапляє до реципієнта, але суттєво знецінюється через субʼєктивне зниження авторитетності її джерела, тобто, зрештою, стає ненадійною й малозначимою.
Третій, барʼєр нерозуміння, найтонший спосіб знизити вплив інформації шляхом її перекручення до невпізнання, надання їй нейтрального смислу. Оскільки причини комунікативних барʼєрів можуть приховуватися в змістових і формальних характеристиках самого повідомлення (фонетичних, стилістичних, семантичних), а також у логіці його побудови, то є потреба розглянути такі барʼєри детальніше.
Логічний барʼєр виникає тоді, коли партнери не знаходять спільної мови, тому що кожна людина бачить світ, ситуацію, проблему, що обговорюється, зі своєї точки зору, яка може не збігатися з позицією партнера. Окрім того, одні й ті ж самі слова за тієї чи іншої ситуації можуть мати зовсім інший смисл, який є завжди індивідуально-особистісним: він зароджується у свідомості того, хто говорить, але не обовʼязково буде зрозумілим тому, хто слухає. Більше того, сама думка породжується різними потребами людини. Ось чому за кожною думкою стоїть мотив, який і є первинною інстанцією в породженні мовлення. Перш ніж виголосити думку, людина спочатку «запаковує» її у внутрішню мову, а потім висловлює словами, вербалізує. Той, хто слухає, розшифровує значення слів, осягаючи таким чином зміст вербального повідомлення. Труднощі виникають через неадекватне розуміння інформації. Основна проблема, яка закладена в нерозумінні, повʼязана з особливостями мислення реципієнта, адже партнер зі спілкування розуміє все по-своєму, а не так, як сказав відправник інформації. Найчастіше логічний барʼєр виникає в партнерів з неоднаковим видом мислення. Приміром, у одного мислення - абстрактно-логічне, а в іншого - наочно-образне. Логічний барʼєр може виникнули на рівні операційної мисленевої діяльності людей. Відомо, що такі операції мислення, як порівняння, аналіз, синтез, узагальнення, абстрагування, використовуються людьми з різним ступенем глибини. Тобто поки один заглиблюється в розгорнутий аналіз проблеми, інший, зібравши поверхневу інформацію, вже має готову відповідь. Залежно від того, які форми мислення домінують у кожного з співрозмовників, вони будуть спілкуватися на рівні розуміння чи нерозуміння. Логічний барʼєр може виникнути кожного разу, коли партнери різняться особливостями мисленевої діяльності і не вважають за потрібне враховувати специфіку один одного. Подолати логічний барʼєр, як вважають спеціалісти, можна тільки одним шляхом: намагатися зрозуміти те, як він роздумує, на чому базується його точка зору і всиновки, у чому полягають розбіжності.
Фонетичний барʼєр, тобто перешкода, яка створюється особливостями мови того, хто говорить, виникає тоді, коли учасники комунікативного процесу розмовляють різними мовами й діалектами, мають суттєві дефекти мови та дикції, перекручену граматичну побудову висловлювань. Цей барʼєр породжується невиразним мовленням, зловживанням великою кількістю звуків-паразитів, мова-скоромовка, дуже голосна чи тиха вимова. Наприклад, спеціалісти в галузі психології довели, що коли людині щось повідомляти на підвищених тонах, то розуміння того, хто слухає, буде заблоковане. І чим більш сенситивна (чуттєва) особистість, тим частіше і швидше це проявляється. Психологічно причина нерозуміння криється в тому, що вся увага індивіда, на якого спрямований потік образливих слів, концентрується не на змісті повідомлення, а на ставленні того, хто говорить, до партнера. І як результат виникає захисна реакція, тобто переключається увага, відбувається блокування аналізаторської діяльності мозку, і слова, адресовані партнерові, який слухає, ним не усвідомлюються. Щоб такого барʼєра не виникало, необхідно говорити чітко, не дуже голосно, уникаючи скоромовок. Також психологи радять використовувати прийоми особистого психологічного захисту. Зокрема, можна подумки проаналізувати особливості партнера в момент запального виголошування інформації: «які в нього стали великі очі» або «як вени понадувалися». Хоча ефективніше буде використати вербальні засоби і сказати, наприклад: «Якщо ви говоритимете повільніше, тихіше і спокійніше, то я вас краще зрозумію». Така фраза дає змогу партнерові перебудуватися.
Семантичний барʼєр виникає через відсутність збігу в системах значень партнерів з комунікації – тезаурусах, тобто лінгвістичного словника мови, з повною смисловою інформацією. Іншими словами, він має місце тоді, коли партнери користуються одними й тими ж знаками (і словами також) для позначення абсолютно різних речей. Семантичний барʼєр – це, по-перше, проблема жаргонів і сленгів, по-друге, він викликається обмеженим лексиконом у одного з співрозмовників, по-третє, його причинами можуть бути соціальні, культурні, психологічні, національні, релігійні, професійні, групові та інші особливості спілкування. Т. Дрідзе використовує термін «ефект смислових ножиць» для позначення семантичного барʼєру і розглядає комунікативні ситуації, за яких цей ефект виникає:
• явна невідповідність між мовними засобами, які використовує комунікатор, і мовними ресурсами реципієнта;
• розбіжність виникає ще раніше – на етапі переведення думки у слова;
• взаєморозумінню заважають певні індивідуальні особливості реципієнта, передусім здатність оперувати мовою як засобом мислення.
Водночас, з того, що кожна людина має неповторний досвід, освіту, своє коло спілкування, а отже, і неповторний тезаурус, зовсім не обовʼязково робити висновок, що взаєморозуміння неможливе. Щоб подолати семантичний барʼєр, необхідно збагнути особливості іншої людини й використовувати в розмові з нею зрозумілу для неї лексику. При цьому слова, що мають різне значення, варто пояснювати, підкреслюючи зміст слів, які вживаються. Необхідно також памʼятати про те, що мовні норми, специфіка нашої мови мають змінюватися залежно від того, на кого спрямоване повідомлення.
Стилістичний барʼєр виникає в разі невідповідності стилю мови комунікатора і ситуації спілкування, або стилю мови і актуального психологічного стану реципієнта. Приміром, партнер може не сприйняти критичного зауваження співрозмовника, тому що воно було виголошене в панібратській манері. Тобто стиль може бути недоречним, занадто важким, не відповідати комунікативній ситуації і намірам партнера. Якщо комунікатор використовує мовні звороти: «Вам потрібно», «Ви зобовʼязані», «Ти повинен» й подібні, у реципієнта виникає явний чи прихований супротив. Такому стилю, який має примусовий характер, протистоїть інша філософія стосунків, котру називають парадигмою можливого: «Можливо», «Бажано, щоб ви», «Ви можете» та ін.
Психологи радять дотримуватися двох основних прийомів структурування інформації (йдеться передусім про ділову сферу): правила рамки і правила ланцюга.
Сутність правила рамки полягає в тому, що початок і кінець (цілі, наміри, перспективи, результати й висновки) будь-якої розмови слід чітко окреслювати, адже вони в інформаційному ряді запамʼятовуються краще.
Правило ланцюга визначає внутрішнє структурування комунікативного процесу і необхідна для аналізу проблеми інформація має утворювати ланцюг, в якому повідомлення поєднані за певними ознаками.
Дуже важливою є й послідовність викладу всієї інформації в цілому. Стилістичний барʼєр між партнерами за таких умов породжує неправильна організація повідомлення. Вважається, що повідомлення сприймається краще, якщо воно побудоване таким чином:
• від уваги до інтересу;
• від інтересу до основних положень;
• від основних положень до заперечень і запитань;
• відповіді, висновки, резюмування.
Стилістичний барʼєр може виникнути також за умови, коли форма комунікації та її зміст не відповідають одне одному. Приміром, запросили на розмову, а замість діалогу був односторонній монолог, що викликає у співрозмовника не лише незадоволення, а й нерозуміння самої інформації, позаяк негативні емоції, які не дають змоги ефективно слухати, заважають зосередитися і сприймати почуте. Стилістичний барʼєр виникає тоді, коли інформація передається науково-канцелярським стилем, який зрозуміліший під час читання й складний для слухового сприйняття.