Проте, як на мене, найбільшим стимулом для мовознавця укласти такий словник були надскладні суспільні обставини, за яких лексика української мови відходила в тінь, а «українська лексикографія через антиукраїнську політику колишнього СССР не могла успішно розвиватися». Отже, українську синонімну лексику (близько 15.000 синонімних рядів) треба було вивести на кін кривавої історії в усій спроможності й красі, адже «синонімічне багатство мови - це культурне надбання народу, його інтелектуальна зброя. Словник доручає цю зброю тим, хто її потребує» [7, с. 3].
Останнє видання Словника збагатилося на 5 тисяч гніздових слів та подано одночасно за двома правописами: постколоніяльним правописом та правописом 1928 року. Таким способом вдумливий читач, відкриваючи для себе багатство нашого мовомислення, водночас пізнаватиме правописну кодифікацію в діяхронії і сам доходитиме висновку про повернення мові її питомої правописної конституції. Таким способом С. Караванський запропонував дуже дієвий методичний прийом донесення правди про мовну кодифікацію.
Особливою оздобою Словника є долучений «Словничок команд, практикованих в УПА» [7, с. 527] від побратима С. Караванського легендарного сотенного Мирослава Симчича, з яким вони разом ділили тюремні мури в московсько-сталінських концентраційних таборах. Саме передусім до них обох стосуються синонімні розсипи у словникові до гніздового слова мужній: стійкий, хоробрий, безстрашний, відважний, сміливий, рішучий [7, с. 228].
У своїх мовознавчих працях Святослав Караванський залишив нам, на перший погляд, гіркі слова, що є неабияким стимулом до вивчення мови як самопізнання, самовдосконалення і самонавернення: «Нам усім треба усвідомити, що в нас украдено мову і підсунуто псевдомову, тобто суржик, який належить поборювати. Нам усім треба визнати - і академікам, і письменникам, і мовознавцям - що ми поверхово знаємо українську мову. Наш правопис, наша лексика, наші словники - усе спотворене. І відроджуючи інших, треба заразом і самим відроджуватися» [2, с. 142, Пошук, с. 208]. Приклад цього самовідродження він на повну силу показав своєю унікальною словникарською працею, що досі не має аналогів - це «Російсько-український словник складної лексики» (1998, 2006 рр.). Ця праця виходить за межі українських відповідників до елементарних московських одиниць, масово поширюваних через суржик та інших типових РУСів. Перед нам глибокий труд про труднощі перекладу з російської мови українською з огляду на тривалий час поневолення українського мовомислення, підданого асиміляційним та інтерферентним процесам. С. Караванський цією працею віртуозно розколонізовує україську мову, повертаючи їй правдивий стан функціювання. Словник містить ядро проблемної до перекладу українською мовою лексики, що в українській частині просто вибухає лексичним багатством - влучністю, місткістю і вичерпністю. Наприклад, банальне російське жаловаться засвітиться такими несподіваними українськими відповідниками: плакатися на, кволитись; жаропонижающий: протигарячковий; раздражать: нервувати, псувати кров, грати на нерви, пекти очі, шкребти по душі [7, с. 97, 408]. Коли читаєш цей словник, ніби піднімаєш з себе зашлаковані поклади чистого золота своєї мови і своєї сути. Вже сама ця праця мовознавця є йому найвеличнішим пам'ятником. «Якщо ми хочемо володіти питомою українською мовою, а не розпливчастим гібридом, то нам треба закасавши рукава взятися до очищення нашої мови від «примусового асортименту» [4, с. 6].
Висновки та перспективи дослідження
Правописна проблематика у працях С. Караванського має обґрунтоване ідеологічне підґрунтя, що полягає у відображенні правописом питомих, а не асиміляційних («погромних») ознак, зумовлених окупаційно- тоталітарним режимом 30-80-х років ХХ століття. Правописна асиміляція і потреба її вилучення полягає у зміні фонетико-морфологічної та синтаксичної структури української мови, зокрема фонетичних, морфологічних, словотвірних та синтаксичних змін. Асиміляційні зміни - це не просто мовні зміни, а напрям розвитку мови і суспільства: або асиміляційно-підлеглий, або деколонізаційно-питомий. Заперечення асиміляційно- спотвореного правопису - це розрив з політикою етноциду, «русифікації» та викорінення комплексів підлеглости української мови й українців іншим мовам і державам, позаяк правопис творимо «для себе, а не іноземців» [3, с. 214].
Лексикографічна кодифікація мовознавця засвідчена його двома фундаментальними працями: «Практичним словником синонімів української мови» (п'ять видань 1993-2014 рр.) та «Російсько-українським словником складної лексики» (1998, 2006 рр.). Основна методологічна засада укладення цих словників - питомість української лексики у її супротиві до кодифікації у словниках «псевдомови», накинутої українцям в часи політики етноциду та окупаційно-тоталітарного режиму; викриття радянської лексикографії як основного «знаряддя лінгвоциду українців». Критикуючи радянські словники за їхню методологію уніфікації української та російської лексики, за протинаукові методи укладання слів з огляду лише на їхню спільність у двох мовах та замовчування питомо українських слів, автор своєю лексикографічною працею подав академічний майстер-клас самодостатнього й повносилого розвитку лексичної системи мови. Його словники - це приклад лексичної деколонізації української мови і шлях до українського самонавернення і самовіднайдення.
Серед перспектив нашого дослідження - системна праця про Святослава Караванського не лише як мовознавця в усій сукупності його лінгвістичної проблематики, але і як суспільно-політичного діяча, світогляд якого вкрай актуальний для деколонізації мислення нашого суспільства та творення націєцентричного дискурсу мовознавчих праць.
Література
1. Історія українського правопису XVI - ХХ століття. Хрестоматія. Київ: Наукова думка, 2004. 581 с.
2. Караванський С. Секрети української мови: науково-популярна розвідка з додатком словничків репресованої та занедбаної української лексики. Київ : Кобза, 1994. 152 с.
3. Караванський С. Пошук українського слова, або Боротьба за національне «Я». Серія «Платону це б сподобалось...». Київ : Видавничий центр «Академія», 2001. 233 с.
4. Караванський С. Кукіль чи пшениця / Літературна Україна. 2005. 8 вересня. С. 6.
5. Караванський С. Російсько-український словник складної лексики. Друге видання, доповнене й виправлене. Львів : БаК, 2006. 562 с.
6. Караванський С. Лист до Героя пера - Марії Матіос. Листи, статті, інтерв'ю і таке інше. Львів : БаК, 2013. 219 с.
7. Караванський С. Практичний словник синонімів української мови. П'яте видання, опрацьоване й значно доповнене. Львів : БаК, 2014. 544 с.
8. Караванський С. Ідіотизми сталінської ярижки у державній мові України. Львів : БаК, 2016. 222 с.
9. Пилипчук Д. Словники української мови: 1596-2018. Бібліографічний покажчик. Київ : Просвіта, 2020. 1067 с.
10. Український правопис. Харків: Фоліо, 2019. 346 с.
11. Фаріон І. Мовна норма: пошук істини. Івано-Франківськ : Місто НВ, 2017. 255 с.
Referenses
1. History of Ukrainian spelling of the 16th - 20th centuries. Reader (2004) [Istoriia ukrainskohopravopysu XVI-ХХstolittia Khrestomatiia], Kyiv, Naukova dumka, 581 p.
2. Karavanskyi, S. (1994), Secrets of the Ukrainian language: popular science intelligence with the addition of dictionaries of repressed and abandoned Ukrainian vocabulary [Sekrety ukrainskoi movy: naukovo-populiarna rozvidka z dodatkom slovnychkiv represovanoi ta zanedbanoi ukrainskoi leksyky], Kyiv, Kobza, 152 p.
3. Karavanskyi, S. (2001), Search of the Ukrainian word, or Fight for national "Я". Series it would "please Plato" [Poshuk ukrainskoho slova, abo, Borotba za natsionalne «Ia». Seriia «Platonu tse b spodobalos...»]. Kyiv, Vydavnychyi tsentr «Akademiia», 233 p.
4. Karavanskyi, S. Weed or wheat [Kukil chy pshenytsia], Literaturna Ukraina. 2005. 8 veresnia. P. 6.
5. Karavanskyi, S. (2006), Russian-Ukrainian dictionary of difficult vocabulary [Rosiisko-ukrainskyi slovnyk skladnoi leksyky. Druhe vydannia, dopovnene y vypravlene ]. Lviv, BaK, 219 p.
6. Karavanskyi, S. (2013), A sheet is to Hero of peer - Maria Матіос. Folias, articles, interviews and all that [Lyst do Heroia pera - Marii Matios. Lysty, statti, interviu i take inshe]. Lviv, BaK, 219 p.
7. Karavanskyi, S. (2014), Practical dictionary of synonyms of Ukrainian [Praktychnyi slovnyk synonimiv ukrainskoi movy], Piate vydannia, opratsovane y znachno dopovnene. Lviv, BaK, 544 p.
8. Karavanskyi, S. (2016), The idiocies of the Stalinist hedgehog in the state language of Ukraine [Idiotyzmy stalinskoiyaryzhky u derzhavnii movi Ukrainy]. Lviv, BaK, 222 p.
9. Pylypchuk, D. (2020), Dictionaries of the Ukrainian language: 1596-2018 [Slovnyky ukrainskoi movy: 1596-2018]. Bibliohrafichnyi pokazhchyk. Kyiv, Prosvita, 1067 p.
10. Ukrainian spelling (2019) [Ukrainskyipravopys]. Kharkiv, Folio, 346 p.
11. Farion, I. (2017), Linguistic norm: the search for truth [Movna norma: poshuk istyny], Ivano-Frankivsk, Misto NV, 255 p.