Материал: Соціально-історичний досвід управління професійно-технічним навчальним закладом

Соціально-історичний досвід управління професійно-технічним навчальним закладом

Міністерство освіти і науки України

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ

І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

Гуманітарно-педагогічного факультету

Кафедра методики навчання

Та управління навчальним закладом

Соціально-історичний досвід управління

професійно-технічним навчальним закладом

Курсова робота

Студентки групи УНЗ

Заочної форми навчання

Зуб Тетяни Анатоліївни

Науковий керівник - Кандидат педагогічних наук, доцент кафедри методики навчання та управління навчальним закладом Макодзей Людмила Іванівна

Київ 2015

Вступ

Актуальність теми курсової роботи обумовлена проблемами питання управління професійно-технічним навчальним закладом.

Управління (на латині мові -regere, у "англійському - control,management, французькій -administration, німецькій -Regierung) в буквальному значенні поняття починається тоді, як у будь-яких взаємозв'язках, відносинах, явищах, процесах присутні свідоме початок, інтерес і, цілі й воля, енергія і дії людини.

Управління у суспільстві існує у рамках взаємодії людей у межах суб'єктивного чинника. З допомогою управління, насамперед і переважно люди зв'язуються між собою, спільні зусилля формують "тканину" колективної безпеки й життя. Предметами, щодо яких виникає управління для людей, може бути матеріальні речі, технічні засоби, технологічні процеси, соціальні цінності, продукти духовної творчості тощо., але сторонами управлінням можуть бути лише люди.

Трансформуючись, професійно-технічна освіта адаптується до сучасних ринкових умов та потребує перебудови управлінської стратегії, адже тільки сучасні освітянські менеджери здатні впровадити механізми управління професійно-технічним навчальним закладом в умовах сьогодення.

Тому й нові соціальні явища (конкуренція, скорочення робочих місць, безробіття, зміна форм власності підприємств) потребують нового мислення у прийнятті управлінських рішень.

Зміни відбуваються й у змісті професійно-технічної освіти - вона оновлюється за рахунок диференціації, варіативності, інтеграції, розширення переліку професій, спектру послуг з урахуванням соціального партнерства.

Зважаючи на розробку правової бази взаємовідносин ПТНЗ та замовників кадрів (соціальних партнерів) оновлення потребує й управлінський аспект.

Зауважимо, що профтехосвіта зорієнтована на задоволення освітніх потреб і соціального захисту учнів із малозабезпечених сімей, дітей - сиріт, осіб з обмеженими фізичними можливостями, адже вони повинні мати можливість реалізувати свої потреби в оволодінні професією, від якої досить часто залежить їхня подальша доля.

Отже, вивчивши соціально-історичний досвід управління навчальними закладами, зможемо простежити динаміку розвитку педагогічного менеджменту, виявити її особливості і значення у сучасній науці управління ПТНЗ.

Об'єктом курсової виступає історія системи управління навчальним закладом.

Предметом роботи є ретроспективний аналіз управління.

Мета роботи - теоретично обгрунтувати соціально-історичний досвід управління професійно-технічним навчальним закладом.

Досягнення поставленої мети ми визначаємо такі:

Вивчити становлення і розвиток <#"890709.files/image001.gif">

З 1994 р. в Україні має місце тенденція до зменшення мережі закладів професійно-технічної освіти і зменшення кількості учнів. Це можна пояснити кількома причинами:

демографічні процеси в Україні, зокрема зменшення кількості дітонароджуваності;

криза в економіці призвела до скорочення кількості підприємств та, відповідно, зменшення державного замовлення на підготовку робітничих кадрів;

відсутність науково обґрунтованого прогнозування потреб у робітничих кадрах тощо.[5]

Зараз законодавчою базою професійно-технічної освіти є 43 і 53 статті Конституції України, Закон України «Про освіту», Закон України «Про професійно-технічну освіту». Існує також проект Закону «Про професійну освіту», який фактично відкидає нині діючий Закон «Про професійно-технічну освіту»: виводить технікуми із системи вищої освіти, об’єднує їх із профтехучилищами. Це загрожує системі підготовки робітництва в Україні.

Відповідно до Закону України «Про професійно-технічну освіту» [7], керівництво діяльністю державного професійно-технічного навчального закладу здійснює директор, якого призначає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані професійно-технічні навчальні заклади.

Об’єкти права власності закріплюються засновником за професійно-технічним навчальним закладом державної або комунальної форми власності або установою професійно-технічної освіти на праві оперативного управління.

Навчальні заклади та установи професійно-технічної освіти несуть відповідальність перед засновником за збереження та використання за призначенням закріпленого за ними майна. Контроль за використанням цього майна здійснюється засновником.

Майно (об’єкти, споруди, основні фонди) навчальних закладів і установ професійно-технічної освіти, що перебувають у державній або комунальній власності, може вилучатися засновником лише за умови подальшого використання цього майна і коштів, одержаних від його реалізації, на розвиток професійно-технічної освіти.

Фінансування професійної підготовки кваліфікованих робітників (первинної професійної підготовки), соціальний захист учнів, слухачів та педагогічних працівників у державних або комунальних професійно-технічних навчальних закладах, у межах обсягів державного замовлення, здійснюються на нормативній основі за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Встановлені нормативи фінансування є гарантованою межею, нижче від якої не може здійснюватися фінансування підготовки робітників у професійно-технічних навчальних закладах.

Держава забезпечує своєчасність відповідних виплат і надання пільг учням, слухачам і педагогічним працівникам державних професійно-технічних навчальних закладів.

Обсяги бюджетного фінансування державних професійно-технічних навчальних закладів та установ професійно-технічної освіти не можуть зменшуватися або припинятися за наявності інших джерел фінансування.

Атестовані професійно-технічні навчальні заклади інших форм власності можуть фінансуватися з Державного бюджету України за умови отримання ними державного замовлення на первинну професійну підготовку молоді.

П’ятдесят відсотків заробітної плати за виробниче навчання і виробничу практику учнів, слухачів професійно-технічних навчальних закладів направляється на рахунок навчального закладу для здійснення його статутної діяльності, зміцнення навчально-матеріальної бази, на соціальний захист учнів, слухачів, проведення культурно-масової і фізкультурно-спортивної роботи.

Професійно-технічні навчальні заклади користуються податковими, митними та іншими пільгами згідно з законодавством.[7]

Ретроспективний аналіз системи управління

Необхідність в управлінні з'явилася одночасно з формуванням людського суспільства, як тільки люди стали об'єднуватися в групи для організації спільної праці. Практика управління в різних сферах людської діяльності формувалася в Шумері, Македонії, Римі, Київській Русі та інших стародавніх державах. На чолі організації стояли королі, царі, князі, воєводи, генерали.

Підтвердженням цього може бути пам'ятка писемності древніх єгиптян, в котрій мова йде саме про управління. Так, у книзі «Повчання Птаххотепа», написаній близько чотирьох тисяч років тому, є такі думки:

«Якщо ти начальник, будь спокійний, коли слухаєш ти слова прохача, не зупиняй його до тих пір, поки він не облегшить свою душу від того, що хотів сказати тобі. Людина, вражена нещастям, хоче вилити свою душу більше, ніж добитися вирішення свого питання». Думка про ефективну організацію діяльності продовжувала хвилювати протягом віків і вчених, і практиків. За цей час з'явилась велика кількість шкіл, які змінювали одна одну або існували паралельно.

Серед науковців існує дві точки зору щодо виникнення управління як науки, але більшість їх схиляється до думки, що засновником школи наукового управління необхідно вважати Фредеріка Інслоу Тейлора. На межі XIX-XX століть, в епоху індустріалізації, принципи теорії Тейлора забезпечили високе зростання продуктивності праці, але у своїй теорії Тейлор визнавав тільки два основних принципи: заохочення та покарання.

Серед слабких сторін його теорії була відсутність гуманістичного фактору.

Автором школи адміністративного управління став Анрі Файоль (1841-1925 рр.). У своїй книзі «Адміністративне управління» Файоль розглянув організацію як єдиний цілісний організм і сформулював 14 основних положень, покладених в основу управління. Незважаючи на те що в основу концепції була покладена раціональна концепція управління, головною заслугою Ф. Тейлора та А. Файоля стало те, що вони довели: ефективно управляти людьми й виробництвом можна тільки спираючись на науку.

У 30-і роки лікар-психіатр, психолог Є. Мейо довів, що продуктивність

праці залежить не тільки від грошей, але й від умов та психологічної мотивації. М.П. Фоллет, Д. Макрегор, А. Маслоу у своїх роботах акцентували увагу на мотивації, психологічних факторах і особливостях людей, їх потребах.

Автором двофакторної теорії управління став Ф. Герберг, який акцентував увагу на гігієнічних факторах виробництва.

У 80-90-і рр. XIX століття основними об'єктами досліджень стали управлінські відносини, організаційна поведінка та організаційна культура.

Наш сучасник Портер-Лоулер зробив важливий висновок: людина задовольняє свої потреби через нагороду за досягнутий результат, а Девід Мак

Клелланд у своїх дослідженнях довів, що людині необхідно задовольнити три потреби: владу, успіх і причетність.

Управління як наука пройшла певні етапи свого розвитку, в процесі якого виникали й розвивалися різні підходи, формувалися різні школи, вона знаходиться в постійному розвитку й оновленні.

У науці існує безліч визначень терміну «управління». Ми пропонуємо наступне формулювання. Управління - це упереджений, цілеспрямований вплив на об'єкт управління, який забезпечує виконання ним дій та досягнень, заданих цілей, і ґрунтується на врахуванні характеристик та особливостей як об'єкта управління, так і діяльності, яка йому передує.[4]

Управління завжди було націлене на організацію пізнавальної діяльності учнів. З появою християнства і введенням державної релігії осередками навчання стають церковні храми, які давали первісну освіту і займалися підготовкою службовців для церкви та держави.[8]

А з XVIст. з появою цехових організацій постає потреба в організації професійної підготовки. Це зумовлює розширення мережі шкіл. Так, у XVII-XVIII ст. з'являються приходські, початкові училища, гімназії, ліцеї, пансіони, школи ремісників та інші навчальні заклади. [8]

Розвиток держави, встановлення зовнішніх зв'язків зумовили відкриття перших закладів освіти - університетів. [8]

У 1802 році для управління освітою створюється перший державний орган - Міністерство народної освіти. Таким чином, державою була створена перша лінійна система управління народною освітою, яка характеризується ієрархічністю і жорсткими субординаційними зв'язками. З появою державної структури управління народною освітою починають розвиватися управлінські структури на місцях. [8]

У 60-70-х рр. XIXст. створюються відділи народної освіти губернських земських управ на селі і шкільних відділень міських управ. Основним завданням цих структур було створення і підтримування умов для розвитку освіти (розширення матеріальної, забезпечення дидактичної бази, оплата роботи вчителів тощо). [8]

Серйозним періодом реформування загальної сучасної освіти й органів управління нею були роки після революції 1917 року. [8]

Аналіз архівних, організаційно-методичних, науково-педагогічних матеріалів щодо розвитку теорії та практики управління свідчать про невпинний процес розвитку та оновлення функцій керівника. Основними рушійними силами, що обумовлюють розвиток функцій управління, є зміни соціально-економічного стану в країні, характер та особливості управління суспільством на різних історичних етапах розвитку держави, нові суспільні замовлення щодо навчання та виховання громадян, зміна освітньої парадигми та розвиток ПТНЗ як соціальної системи. [8]

У Державній національній програмі «Освіта» (Україна XXIст.) було визначено стратегічні завдання реформування управління освітою: «перехід від державного до державно-громадського управління, чітке розмежування функцій між центральними, регіональними і місцевими органами управління; забезпечення самоврядування навчально-виховних закладів і наукових установ; утвердження в сфері освіти гармонійного поєднання прав особи, суспільства і держави» та пріоритетні завдання шкільної освіти: «формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного та морального здоров'я, забезпечення пріоритетності розвитку людини, відтворення й трансляція культури і духовності в усій різноманітності вітчизняних та світових зразків». Одним із основних шляхів реалізації цих завдань є «наукове обґрунтування нової системи управління освітою, відпрацювання інноваційних моделей управління галуззю та важливих управлінських рішень» [9].

В середині 90-х років поряд із поняттям «керівник» почав широко вживатися термін «менеджер». Розвивається менеджмент освіти. «Менеджмент освіти - це вид управлінської діяльності, який складається із сукупності засобів, методів та форм впливу на індивідуумів та колективи з метою ефективного функціонування даної галузі». А людина, яка володіє цими знаннями та уміннями, - менеджер. [8]

Однією з основних функцій директора ПТНЗ стає управління розвитком освітнього закладу. [8]

Особливості управління професійно-технічними навчальними закладами

Основна мета педагогічного менеджменту у сфері професійної освіти - це забезпечення максимальної ефективності процесу професійної освіти людини за допомогою цілісної єдності управління даним процесом, а також керівництва педагогами професійної школи і учнями, студентами, слухачами.

До основних завдань педагогічного менеджменту можна віднести:

в області ухвалення і реалізації рішень:

планування діяльності підлеглих на різних ступенях ієрархії закладу освіти і протікання учбово-виховного процесу - розробка стратегії діяльності;

оформлення управлінських рішень: складання відповідних планів і програм з чітким визначенням змісту роботи, термінів виконання, відповідальних і т.д.;

підготовка і ухвалення управлінських рішень, інструктаж підлеглих, підбір кадрів, розподіл обов'язків відповідно до їх психологічних особливостей;

з метою регулювання проведення інструктажів в ході здійснення рішення, зборів, нарад, педрад і т.д.;

здійснення поточного і підсумкового контролю і обліку ходу виконання управлінського рішення;

аналіз роботи учнів, колективу учнів, педагогів, всього закладу освіти, і так далі згідно ієрархії системи освіти;

в області створення умов, необхідних для виконання рішень:

створення сприятливого морально - психологічного клімату в педагогічному і учнівському колективах, сприяючого ефективному досягненню мети освіти;

здійснення педагогічного і ділового спілкування в ході реалізації управлінського рішення;