Материал: Система вправ для формування умінь та навичок аудіювання

Система вправ для формування умінь та навичок аудіювання

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття аудіювання та його основні труднощі

.1 Загальна характеристика процесу аудіювання

.2 Основні механізми аудіювання

.3 Основні види аудіювання

Розділ 2. Система вправ для формування умінь та навичок аудіювання

.1 Характеристика вправ для формування умінь і навичок аудіювання

.2 Аналіз після текстових вправ при навчанні аудіюванню

.3 Контроль сформованості умінь аудіювання

Висновки

Список літератури

Вступ

Актуальність дaного дослідження є досить суттєвою у сучасній методиці навчання англійської мови, тому що без аудіювання неможливе спілкування, оскільки це процес двосторонній. Недооцінка аудіювання у навчальному процесі може вкрай негативно позначитися на мовному рівні школярів. Але розробка даної мовленнєвої діяльності в методиці недостатньо глибока, та й термін "аудіювання" використовується в методичній літературі порівняно нещодавно. Він протиставлений терміну "слухання". Якщо "слухання" позначає акустичне сприйняття звукоряду, то поняття "аудіювання" включає процес сприйняття й розуміння звукового мовлення. Також відомо, що аудіювання - дуже важкий вид мовленнєвої діяльності. А те, що сучасні випускники шкіл практично не володіють даним умінням зовсім не секрет. Хоча розуміння тексту іноземною мовою вже включається у завдання для вступу до університету на факультети іноземних мов. Взагалі, аудіювання як дія, що входить до складу усної комунікативної діяльності, використовується в будь-якому усному спілкуванні, підпорядкованому виробничим, суспільним або особистим потребам. Також аудіювання як зворотній зв'язок під час говоріння, дозволяє здійснювати самоконтроль за мовленням і спостерігати, наскільки вірно реалізуються у звуковій формі мовні наміри. Водночас, аудіювання являє собою окремий вид комунікативної діяльності зі своїм мотивом, що відбиває потреби людини або характер її діяльності. У такій ролі воно виступає, наприклад, при перегляді фільму, телепередач, прослуховуванні радіопередач тощо. Звідси очевидна важливість і актуальність проблеми навчання аудіювання.

Мета дослідження: визначити основні вправи, що сприяють кращому сприйманню аудіювання.

Об`єктом дослідження є система вправ для формування умінь та навичок аудіювання.

Предметом дослідження є способи навчання аудіювання та формування умінь та навичок аудіювання.

Завдання дослідження:

якомога грунтовніше розкрити зміст навчання аудіювання, визначаючи всі його функції;

визначити роль антиципації в процесі аудіювання та шляхи її розвитку;

навести послідовний хід вправ.

Під час дослідження нами були використані такі методи:

опрацювання книг, журналів, газет, статей;

метод опису;

порівняльний аналіз різних поглядів;

синтез фактів.

Структура роботи складається зі вступу, 2-х розділів, параграфів до кожного розділу, висновків та списку використаної літератури.

Розділ 1. Поняття аудіювання та його основні труднощі

1.1 Загальна характеристика процесу аудіювання

Аудіювания - це розуміння сприйнятого на слух мовлення. Визначальними рисами аудіювання вважаються такі:

. За характером мовленнєвого спілкування аудіювання, як і говоріння, відноситься до видів мовленнєвої діяльності, що реалізують усне безпосереднє спілкування.

. За своєю роллю у процесі спілкування аудіювання є реактивним видом мовленнєвої діяльності, так само, як і читання.

. За спрямованістю на прийом і видачу мовленнєвої інформації аудіювання, як і читання, є рецептивним видом МД.

. Форма перебігу процесу аудіювання - внутрішня, невиражена, на відміну від говоріння і письма, які актуалізуються у зовнішньому плані. Предметом аудіювання є чужа думка, яка закодована в аудіотексті і яку належить розпізнати.

. Продуктом аудіювання є умовивід, результатом - розуміння сприйнятого смислового змісту і власна мовленнєва та немовленнєва поведінка.
Аудіювання є комплексною мовленнєвою розумовою діяльністю. Воно базується на природній здатності, яка удосконалюється у процесі індивідуального розвитку людини і дає їй можливість розуміти інформацію в акустичному коді, накопичувати її в пам’яті чи на письмі, відбирати та оцінювати її згідно з інтересами чи поставленими завданнями[24;c.35].

Важливими факторами формування такої здатності є:

. перцептивні та мовленнєво-моторні передумови,

. загальні інтелектуальні передумови,

. фактичні знання,

. знання та вміння в рідній мові,

. іншомовні знання та вміння,

. мотивація.

Як самостійний вид мовленнєвої діяльності аудіювання означає сприймання на слух і розуміння текстів з різною глибиною та повнотою проникнення в їх зміст: з повним розумінням та з розумінням основного змісту[23;c.7].

Характерні риси аудіювання:

. реалізує усне спілкування

. реактивний       вид мовленнєвої діяльності (реакція на монологічне, діалогічне мовлення),

. рецептивний вид мовленнєвої діяльності

. Форма перебігу процесу аудіювання - внутрішня, невиражена.

Вимоги до базового рівня володіння аудіювання:

уміння розуміти літературно-розмовне мовлення носія мови в ситуаціях повсякденного спілкування, пов'язане з задоволенням найпростіших потреб (наприклад, привітання, запит і передача інформації та ін.);

визначати тему і мету бесіди, її основний зміст, і в тих випадках, коли виникають ускладнення, звертатися до партнера з проханням повторити фразу;

- уміння в умовах опосередкованого сприймання повідомлення (наприклад, оголошення по радіо прогнозу погоди тощо) розуміти основний зміст аудіотексту (про що йдеться, що є найбільш важливим);

уміння повно і точно розуміти висловлювання вчителя та однокласників, короткі повідомлення, які стосуються навчально-трудової і соціально-побутової сфер спілкування.

Рівні розуміння

Перший - розуміння буквального і поверхового значення аудіотексту на основі частини мовних фактів і значень окремих мовних одиниць.

Другий - розуміння глибинного ситуативного значення аудіотексту.

Сприйняття мовлення на слух супроводжується подоланням труднощів, викликаних переважно трьома факторами:

індивідуально-психологічними особливостями слухача,

умовами сприймання

мовними особливостями мовленнєвого повідомлення

Структура аудіювання, як і говоріння, складається з трьох частин:

спонукально-мотиваційної,

аналітико-синтетичної і

виконавчої.

Процес аудіювання починається зі сприймання мовлення, під час якого слухач завдяки механізму внутрішнього промовляння перетворює звукові (а якщо він спостерігає за співрозмовником, то й зорові) образи в артикуляційні[22;c.54].

Для осмислення всього повідомлення необхідно вичленити в ньому окремі лексико-граматичні ланки (фрази, синтагми, словосполучення, слова) і зрозуміти смисл кожної з них. Цим членуванням і займається механізм сегментування мовленнєвого ланцюга.

Один з найважливіших механізмів аудіювання - механізм оперативної пам'яті - утримує у свідомості слухача сприйняті слова і словосполучення протягом часу.

Час, що витрачається людиною на різні види мовленнєвої діяльності, розподіляється приблизно так: аудіювання - 45%, говоріння - 30%, читання - 16%, письмо - 9% (див. Рис.1.1).

Рис.1.1. Відсотки часу, що втрачаються на читання, говоріння та аудіювання

Проте антиципація та ідентифікація можуть здійснюватись лише на базі механізму довготривалої пам'яті, завдяки якій відбувається зіставлення мовленнєвих сигналів, що надходять, з тими стереотипами, які зберігаються у нашій свідомості.

Найвідповідальнішу роль в аудіюванні відіграє механізм осмислення, який здійснює еквівалентні заміни шляхом перетворення словесної інформації в образну.

Предмет аудіювання - чужа думка, закодована в аудіотексті і яку належить розпізнати.

Продукт аудіювання є умовивід.

Результат - розуміння сприйнятого смислового змісту і власна мовленнєва та немовленнєва поведінка.

1.2 Основні механізми аудіювання

Етап навчання аудіювання на рівні цілого тексту передбачає дії, за допомогою яких досягається:

розуміння зв'язного (монологічного) мовлення, побудованого па повністю знайомому матеріалі, шляхом членування тексту на смислові частини або виділення інформаційних точок; реакція на почуте - невербальна (дії, символи і т.і.);

розуміння повідомлення з незнайомим мовним матеріалом; реакція на почуте - невербальна або вербальна як у процесі слухання, так і після нього;

розуміння зв'язного тексту, побудованого тільки на знайомому матеріалі, але такого, що передбачає антиципацію змісту повідомлення по його заголовку, придумування іншого заголовку чи вибір із даних "готових" заголовків найбільш прийнятного, вибір із даних після тексту речень, що відповідають або не відповідають його змісту і т.п.;

розуміння діалогічного тексту, побудованого на знайомому матеріалі, із завданням на виявлення кількості учасників бесіди, їх характеристик; реакція вербальна або у вигляді відповіді на запитання, тесту множинного вибору і т.п.;

розуміння зв'язного тексту, що містить деякі незнайомі елементи: слова, словосполучення, про значення яких можна здогадатися на підставі співзвучності з рідною мовою (опора на здогадку, мовний досвід); розуміння можна перевірити за допомогою тесту множинного вибору, відповідей на запитання і т.п.;

розуміння зв'язного тексту з деякими незнайомими елементами, але здогадка про їх значення здійснюється за формальними ознаками з опорою на знання та асоціативні зв'язки в іноземній мові;

розуміння зв'язного тексту з наявними незнайомими елементами; здогадка про їх значення здійснюється за контекстом, з опорою на смислові зв'язки;

розуміння зв'язного тексту, побудованого переважно на незнайомому матеріалі, але з виділенням спеціальних перешкод з метою подолання їх шляхом перепитувань, прохання уточнити сказане і т.п.[20;c.33]

Усі ці дії формуються в цілісній системі вправ.

.3 Основні види аудіювання

Аудіювання - вид мовленнєвої діяльності, який забезпечує сприймання і розуміння усного мовлення. Аудіювання с основою спілкування.

Аудіювання не слід порівнювати зі слуханням. Слухання де передусім акустичне сприймання звукового потоку, тоді як аудіювання включає процес одночасного сприймання і розуміння усного мовлення. Важливою психологічною особливістю аудіювання є одноразовість, неповторність цього процесу в природних умовах спілкування.[19;c.112]

Проте у штучно створених ситуаціях спілкування, зокрема у шкільній практиці, розрахована на слухове сприйняття інформація з метою кращого засвоєння її учнями часто повторюється. Відтак учені розрізняють репродуктивне і продуктивне аудіювання. Основною ознакою репродуктивного аудіювання, на відміну від продуктивного, і є повторюваність усної інформації. У школі до репродуктивного аудіювання вдаються у процесі проведення усних переказів (докладних, стислих чи вибіркових) та підготовки до творчих робіт. У природній ситуації спілкування співрозмовники вдаються до продуктивного аудіювання.

Аудіювання - це один із шляхів пізнання навколишнього світу. Сприймати усну інформацію означає не лише чути певні звуки, слова, а й розуміти почуте, з метою відповідного реагування на нього: виконувати певні дії, дізнаватися про щось, одержувати естетичну насолоду, реагувати певним чином на запитання, прохання тощо.[18;c.45]

Аудіювання - це такий вид мовленнєвої діяльності, під час якого людина одночасно сприймає усне мовлення й аналізує його (здійснює смислову обробку інформації). Для успішного здійснення аудіювання потрібно бути уважним, уміти швидко актуалізувати весь попередній мовленнєвий та інформаційний досвід, концентрувати увагу на змісті висловлювання при мінімальному контролі за його мовною формою, мати треновану короткочасну і розвинену довготривалу пам’ять, здатність результативно працювати у визначених часових межах. Цього можна і треба спеціально навчатись.

Звичайно, успіх аудіювання залежить і від того, наскільки мовець зрозуміло, ясно висловлюється, від темпу, сили звучання мовлення, від уміння мовця виділяти головне, встановлювати контакт з аудиторією тощо.

По цілям аудіювання виділяють ознайомлювальне, з’ясувальне і детальне аудіювання.[17;c.62]

Мета з’ясувального аудіювання - отримати конкретну інформацію. Ознайомлювальне аудіювання ділять на три типи: пізнавальне; розважальне; пізнавально - розважальне. Детальне аудіювання пов'язано з докладним фіксуванням інформації для подальшого відтворення.

У залежності від навчальних завдань, аудіювання може бути спрямоване:
1) на розпізнавання фонетичних, лексичних, морфологічних і синтаксичних
одиниць, граматичних явищ, форм і конструкцій;

) на розвиток сприйняття іноземної мови, мовної здогадки, артикуляції;

) на розуміння, аналіз, утримання та відтворення аудіоповідомлення.

За ознакою навчальної задачі «розуміння інформації» розрізняють два види аудіювання: аудіювання з повним розумінням тексту (аудіювання як засіб навчання) і з розумінням тільки основного змісту (як мета навчання).
Тексти з повним розумінням змісту не включають невідому лексику, аудіювання тут - спосіб формування навичок у всіх видах мовленнєвої діяльності. Для аудіювання як мети навчання важливо формувати вміння: виділяти головне; розуміти основну ідею тексту; ігнорувати мовні труднощі. Незнайомі елементи не повинні бути ключовими, з тим, щоб слухач міг сприймати основну інформацію.

Детальне сприймання тексту часто вимагається тоді, коли проводиться, наприклад, такий вид роботи, як переказ почутого тексту; переказ пояснення вчителя; коли потрібно запам’ятати декілька завдань, не записаних учителем на дошці, з метою їх виконання в певній послідовності; під час дискусії, диспуту, виступу на зборах та ін.[16;c.66]

Критичне аудіювання, базуючись на глобальному і детальному, вимагає висловлення власної думки з приводу почутого, своєї мотивованої згоди чи незгоди з певним твердженням, критичного осмислення сприйнятого на слух тощо.[15;c.62]

Розділ 2. Система вправ для формування умінь та навичок аудіювання

2.1 Характеристика вправ для формування умінь і навичок аудіювання

У системі вправ для навчання аудіювання виділяють дві основні групи вправ:

. Вправи, що готують до аудіювання.

. Вправи в аудіюванні текстів(Рис.2.1).

Рис.2.1. Система вправ для навчання аудіюванню

Але з позицій розвиваючого навчання не менш важливим для розвитку особистості школярів є контроль розуміння прослуханого. Саме післятекстові вправи допомагають виявити в учнів ступінь розвитку умінь аудіювання, а також підключити не лише механізми слухання і розуміння, але й думки та почуття дітей, що і призведе до формування особистості школярів. Виконуючи вправи першої групи, школярі вчаться переборювати окремі труднощі і упізнавати нові слова та словосполучення, диференціювати схожі слова, визначати значення омонімів, багатозначних слів, розрізняти граматичні форми. Вправи другої групи націлені на сприйняття загального змісту висловлювання чи виділення окремих змістових частин. Вони виконуються на рівні тексту. Всередині кожної групи виділено декілька видів вправ, кожен з яких спрямований на подолання конкретних труднощів, що виникає в учнів при аудіюванні, і на формування відповідного вміння. [12, c.10].