29. Форма-однор діяльність органів д, за доп якої реалізується її функція.
1.правові: Правотворча – діяльність з розробки і ухвалення норм-прав актів,які мприяють вик тієї чи ін. функції.
2. Правозастосовча– дільність з практичної реалізації норм і приписів законодавства.
3. Правозабезпечувальна - держ діяльність, що виражається головним чином у контролі і нагляді за дотриманням і виконанням норм , а також у застосування примусових мір до їхніх порушників. У процесі здійснення даної функції зважуються юридичні справи, зв'язані з застосуванням юридичних санкцій, суперечками між окремими особами і т.д.
Організаційний: орг. Гоп – діяльність пов’язанавиділеннням, витратою коштів,бухгалт обліком,постачанням.;Орг-комунікативна
30.При здійсненні своїх функцій д. використовує також різноманітні методи: законності, примусу та інші.
Метод законності, як один із найуніверсальніших методів держ керівництва суспільством, знаходить своє втілення в організації суспільних відносин шляхом видання і неухильного здійснення правових законів, інших правових актів. Метод законності призваний виконувати функцію гаранта від можливих проявів суб'єктивізму, волюнтаризму в діяльності держ механізму, провідника в суспільне життя принципів верховенства права і закону.
Метод інформаційного впливу на суспільство полягає в проведенні через засоби масової інформації роботи по повідомленню населення про прийняті державні та правові рішення, по формуванню суспільної думки, цілеспрямованому регулюванню інформаційних потоків і т. ін.
Метод переконання зводиться до заохочення суб'єктів суспільних відносин до певних дій , які відповідають їх волі без застосування силового тиску, таким чином забезпечуючи свободу вибору. Застос наданням прав, законних інтересів.
Методи рекомендації і заохочення мають місце тоді, коли д. орієнтує й спонукає суб'єктів суспільних відносин до певного варіанту поведінки, який є бажаним з її точки зору. Використовуючи ці методи, д. може досягти значних успіхів у стимулюванні суспільне корисної діяльності.
Метод примусу застосовується при порушенні правових норм, їх невиконанні. Він виражається в схиленні суб'єктів суспільних відносин до певної поведінки за допомогою силового тиску (супроти волі тих, ким управляють), таким чином обмежуючи свободу їх вибору. Примус може здійснюватись через такі юридичні засоби, як міри припинення здійснення правопорушень, покарання тощо.
Висвітлюючи дане питання, обмовимося, що поняття "тип держави" нами буде використовуватися з позиції формаційного підходу, під поняттям же "форма держави" розглядатиметься, по суті справи, форма правління
З одного боку, держави кожного типу вдягаються у безліч форм - в рамках одного історичного типу зустрічаються різні форми держави. Зокрема, для рабовласницького типу були характерні монархії (давньосхідні деспотії - Єгипет, Вавилон, Ассирія, Китай, Індія, Римська імперія) і республіки (аристократичні, наприклад Римська в період з VI по I в. До н.е., і демократичні, наприклад Афінське д.); для феодального типу - монархії (раннефеодальная, монархія періоду феодальної роздробленості, станово-представницька, абсолютна) та міські республіки (Венеція, Генуя, Флоренція, тощо); для буржуазного типу - демократичні республіки (парламентські , президентські, змішані) і конституційні (обмежені) монархії; для соціалістичного типу - Паризька Комуна, радянські республіки і республіки народної демократії.
З іншого боку, держави певного історичного типу мають деякі форми, властиві тільки їм.
Держави кожного даного типу не можуть втілюватися в будь-які форми, тобто і в такі, які явно суперечать їх змістом і не відповідають їх економічній основі. Не можна уявити собі рабовласницька д. у формі обмеженою монархії чи демократичної республіки з загальнонаціональними представницькими установами.
Конкретна форма держави визначається історичним типом держави. Але крім цього вона залежить і від інших факторів:
1) рівня економічного розвитку суспільства;
2) співвідношення класових сил;
3) історико-національних і культурних традицій;
4) міжнародної обстановки і т.п.
Фактори, які обумовлюють різноманітність державних форм, можуть бути різними. Загалом вони зводяться до конкретності, індивідуальності об'єктивних умов, в яких здійснюється управління суспільством в тих чи інших країнах. Оскільки кожна д. розвивається в специфічних конкретних умовах, воно має своєрідні політ форми.
Отже, тип і форма держави співвідносяться як зміст і форма, де визначальну роль відіграє, природно, зміст (тобто тип держави).
32.Монархія — це форма держ правління, при якій вища держ влада фактично або формально належить одній особі (монарху) і, як правило, передається у спадок представникам правлячої династії. ознаки. 1. Главою держави є монарх (цар, король, шах, імператор). 2. Влада, як правило, набувається у спадок і зберігається пожиттєво.. 3. Монарх уособлює вищу державну владу за власним правом, а не в порядку делегування від народу. 4. Монарх є непідлеглим будь-яким іншим суб’єктам влади. 5. Монарх не несе конкретної політичної і юридичної відповідальності за результати свого правління.
розрізняють абсолютні (необмежені) та конституційні (обмежені) монархії.
Абсолютна (необмежена) — характеризується тим, що монарх не обмежений конституцією і сам здійснює законодавчу діяльність; керує урядом, який сам і формує; контролює правосуддя, місцеве самоврядування, тобто вся держ влада зосереджена в руках монарха;
Конституційна (обмежена) — влада монарха обмежена тією чи іншою мірою повноваженнями певних державних органів. Різновидами конституційної монархії є дуалістична (вона практично не існує) і парламентська монархії.
Парламентська монархія — форма правління, за якої влада монарха суттєво обмежена в усіх сферах здійснення державної влади і за ним лише формально зберігається статус глави держави, але тільки з представницькими повноваженнями. Виконавча влада належить уряду, який формується парламентом і лише йому підзвітний. Переважна більшість сучасних монархій — це монархії парламентські (Велика Британія, Данія, Швеція, Японія).
Дуалістична монархія — форма правління, де монарх — глава держави особисто формує склад уряду, яким керує сам або через прем'єр-міністра, якого він призначає.
Республіка характеризується такими ознаками. 1. Виборність вищих органів держави безпосередньо або опосеред- ковано народом, тобто представницький характер державної влади. 2. Змінюваність вищих посадових осіб і державних органів у ре- зультаті виборів. 3. Строковість повноважень вищих посадових осіб держави і дер- жавних органів. 4. Відповідальність вищих посадових осіб держави за неналежне виконання своїх повноважень перед народом або вищим представницьким органом. 5. Верховенство актів, які видаються вищим представницьким органом країни.
різновиди: парламентська, президентська та змішана.
Парламентська республіка — це форма правління, в якій глава держави (президент) не може впливати на склад і політику уряду, який формується парламентом і лише йому підзвітний. У такій республіці глава уряду має більше повноважень, ніж глава держави, здійснюється принцип верховенства парламенту, що обирається всім населенням країни, глава держави обирається парламентом або більш великою колегією, але за участю парламенту.
До таких держав належать Італія, Чехія, Угорщина, Австрія.
Президентська республіка — це форма правління, в якій глава держави (президент) одноособово або з подальшим схваленням парламенту формує склад уряду, яким сам і керує. Тому уряд підзвітний президенту, а не парламенту. Президент обирається непарламентським шляхом — прямими або непрямими виборами населення. До таких держав належать США, Аргентина, Мексика, Бразилія.
Змішана — у формуванні уряду бере уч і през і парламент.2 види-през-парл,парл-през, До таких держав належать Україна, Фінляндія, Франція. Розрізняють президентсько-парламентську та парламентсько-президентську змішані республіки.
34. змішані форми держ правління, які поєднують ознаки парламентських і президентських республік — президентсько- парламентські і парламентсько-президентські республіки. До загальних ознак змішаного правління відносять такі. 1. Формування уряду за участю глави держави (президента) і парламенту. 2. Відповідальність уряду перед главою держави й перед парламентом. 3. Біцефальність виконавчої влади (наявність двох центрів — президент та прем’єр- міністр). 4. Відсутність конституційного визначення статусу президента ні як глави виконавчої влади, ні як глави уряду. 5. Повноваження президента як арбітра між гілками влади та гаранта у певних сферах державної діяльності. 6. Заміщення поста (посади) президента шляхом загальних прямих виборів. У президентсько-парламентських республіках президент наділений більш широкими повноваженнями у формуванні уряду і впливі на нього, ніж парламент. У таких республіках президент хоча і не є офіційним керівником уряду, проте він може надавати йому керівні вка- зівки, головувати на його засіданнях, скасувати нормативні акти, що їх видає уряд, відправляти уряд у відставку, має широкі повноваження при його формуванні тощо. До президентсько-парламентських республік належать, наприклад, Франція, РФ. У парламентсько-президентських республіках президент також наділений широкими повноваженнями, однак його вплив на форму- вання і роботу уряду обмежено повноваженнями парламенту в цій сфері. до таких республік належить Україна. Президент України вносить у ВР кандидатуру Прем’єр-міністра України не самостійно, а за пропозицією коаліції депутатських фракцій або депутатської фракції, яка має більшість від конституційного складу ВР. Самостійно він надає до ВР подання на призначення міністра оборони і міністра закордонних справ, а парламент приймає рішення про їх призначення. Усі інші члени Кабінету Міністрів України призначаються Верховною Радою за поданням Прем’єр- міністра. Президент не може скасовувати актів уряду, а з мотивів невідповідності Конституції України має право тільки зупиняти їх дію з одночасним зверненням з цього приводу до Конституційного Суду України.
35.Досить значну кількість серед республік, особливо в Європі, мають парламентські республіки. В них верховна держ влада належить обраному народом органу — парламенту, котрий, як правило, формує всі інші вищі органи державної влади. До таких республік можна віднести Італію, ФРН, Австрію, Угорщину, Чехію, та ін. Основними ознаками парламентських республік є такі. 1. Провідна роль парламенту серед інших органів державної влади. Законодавчий орган — парламент у таких д.х не тільки займається виданням законів, а й наділений повноваженнями формувати органи виконавчої і судової гілок влади. Парламент, як правило, обирає президента і формує уряд самостійно. 2. Відсутня заборона депутатського мандата, тобто депутатам парламенту надається право одночасно посідати посади в органах виконавчої влади і управління. Уряд формується головним чином з числа депутатів парламенту, які належать до правлячої партії, блоку. Уряд, як правило, очолює глава цієї партії чи блоку. Таким чином, уряд користується підтримкою парламентської більшості. 3. Уряд підконтрольний і підзвітний парламенту, несе політичну відповідальність перед ним. Він функціонує окремо від президента, котрий, як і глава держави обирається парламентом і здійснює представницькі функції. Реальною владою в державі наділений голова уряду (в ФРН — канцлер, Італії — прем’єр-міністр). 4. Парламент має право висловити недовіру урядові, що тягне за собою його відставку. В свою чергу, уряд може звернутися до президента з проханням розпустити парламент і призначити дострокові вибори. 5. Наявність окремого органу конституційної юрисдикції, як правило, конституційного суду, який формується за спеціальною ускладненою процедурою різними гілками влади для контролю за додержанням конституції. Позитивні якості парламентської республіки вбачаються в їх здатності частіше встановлювати стабільну демократію і надавати політичному процесу певної гнучкості. Проте ці позитиви можуть повною мірою проявитися за наявності високої політичної і правової культури у суспільстві, стабільності його демократичних засад. У разі відсутності цих чинників парламентська республіка може виявитися нестабільною і недієздатною вирішувати загальносуспільні питання. Такі недоліки пов’язуються з можливою нестабільністю виконавчої влади, що виражається в частих урядових кризах за умови відсутності постійної правлячої більшості у парламенті (наприклад, Італія).
36.До президентських республік можна віднести США, Аргентину, Мексику, Іран, Бразилію, Швейцарію та ін. Загальними ознаками таких республік є наступні. 1. Президент є одночасно главою держави і уряду (виконавчої влади). Він керує різними сферами суспільного життя за допомогою підпорядкованого йому держ апарату. Тому, в президентській республіці як правило, відсутня посада прем’єр-міністра. 2. Президент обирається безпосередньо народом або обраними народом виборцями, а тому несе політичну відповідальність безпосередньо перед народом. 3. Уряд формується президентом і відповідальний перед ним. 4. Наявність інституту відповідальності президента у вигляді процедури відсторонення від влади (імпічмент). 5. Члени парламенту не можуть бути членами уряду. 6. Президент не має повноважень щодо розпуску парламенту. 7. Відсутній інститут парламентської відповідальності уряду. Парламент (наприклад, Конгрес США) не може відправити уряд у відставку. 8. У президентській республіці існує чітке розмежування між органами законодавчої та виконавчої гілок влади. Позитивними якостями президентських республік є передусім те, що президент в таких республіках виступає символом об’єднання загальнонаціональних прагнень. Президентська система правління, як правило, забезпечує більшу ступінь стабільності, ніж парламентська. Тим не менш президентська республіка теж не є ідеальною формою правління. Не виключено, що президент може не мати достатньої кількості голосів у парламенті, аби втілити в життя свою програму, хоча за допомогою права вето може перешкодити парламентові схвалити альтернативну законодавчу програму.
37. Референдум як засіб волевиявлення народу
Референдум — це народне голосування з питань загальнодержав- ного і місцевого значення. Рішення, що приймаються на референдумі, мають вищу юридичну силу порівняно зі звичайними законами і не потребують подальшого затвердження парламентом. Змінити або скасувати їх можна лише шляхом проведення повторного референдуму. Референдум вважається найдемократичнішою формою волевиявлення громадян, в якій виражається безпосереднє народовладдя, реалізується конституційний принцип щодо належності народу всієї повноти влади. Він виконує в суспільстві визначальну роль, є способом формування громадської думки, формою реалізації політичних прав громадян, а також може використовуватися як противага представницькій демократії. Питання організації та порядок проведення референдуму у багатьох країнах регулюються конституцією, конституційним законом про вибори чи спеціальним законом про референдум, іноді парламентським чи урядовим рішенням. Класифікувати референдум на види можна за різними ознаками:
1) за територіальною ознакою: загальнодержавні (загальнонаціональні), регіональні та місцеві.
2) за предметом референдуму, тобто за змістом питань, які виносяться на голосування: конституційні та законодавчі.
3) за умовами та підставами проведення референдуму: обов'язкові та факультативні.
4) за юридичними наслідками: імперативні (зобов'язальні) та консультативні (дорадчі).
38. Республіка рад - форма держ правління, при якій вся влада належить трудящим в особі Рад депутатів трудящих. Республіка без повноважень. Дана форма застосовуєть лише в соціалістичних країнах, де політ. Режим тоталітарний. СРСР. Вибори до рад за одно парт системою.Відсутній баланс влад:розпуск «парламенту» у ращі урядової кризи не передбачений. Поділ влади навіть теоретично не визнається. Реаліьна влада належить на кожному рівні верхівці апарату комун партії і часто одноосібно перщому першому секретарю відп парт комітету.
39.Унітарна д. — це єдина цілісна д., територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають статусу державних утворень і не володіють суверенними правами. Більшість держав, які існували в минулому й існують сьогодні, є унітар-ними. Позитивом унітарної держави є можливість ефективно керувати нею, унітарна форма надійно забезпечує державну єдність і цілісність. Унітарна д. характеризується такими ознаками. 1. Має єдині вищі органи державної влади (глава держави, парламент, уряд, судові органи та ін.), яким підпорядковуються або підконтрольні місцеві органи. 2. Не містить відокремлених територіальних утворень, що мають ознаки суверенності. 3. Має єдину для всієї держави систему законодавства. 4. Управління єдиними збройними силами і правоохоронними органами здійснюється центральними органами державної влади. 5. Має єдине громадянство. 6. Одноособове представництво від усієї держави у міжнародних взаємовідносинах на рівні держав.
За ступенем залежності місцевих органів від центральної влади унітарні держави поділяються на централізовані, децентралізовані та змішані. Централізовані — місцеві органи державної влади очолюють ке- рівники, що призначені із центру і їм підпорядковуються органи місцевого самоврядування (наприклад, Фінляндія). Децентралізовані — місцеві органи влади мають значну самостійність у вирішенні питань місцевого життя .Змішані — присутні ознаки централізації і децентралізації (наприклад, Японія, Туреччина, Україна та ін.). У складі унітарних держав можуть бути автономні утворення, які мають внутрішнє самоврядування у рамках єдиної держави. Автономні утворення є самостійними тільки у вирішенні питань місцевого значення в межах, визначених конституцією держави.
40.Федеративна д. — це скла на союзна д., що містить державні утворення (республіки, штати, землі, кантони тощо), які мають деякі риси держ суверенітету, певну юридично визначену політичну самостійність. Прибл 20 країн.Ознаками федеративної держави є такі. 1. Територія федерації складається із територій її суб’єктів, які можуть встановлювати власний адміністративно-територіальний по діл. 1. Існ або на основі суб’ктів фед(можуть вийти без згоди суб фед (сецесія) – напр. Прибалтика), на основі авто мій суб’єктів фед (необх згода фед, суб’єктів фед) –Сінгапур вийшов із Млайзії у 1965р.»Закони-фед або суб фед2. Існують два рівня органів державної влади і управління — федерації та її суб’єктів. 4. Законодавство складається із законодавства федерації і законодавства суб’єктів федерації, яке не може суперечити законодавству федерації. 5. Суб’єкти федерації не є суб’єктами міжнародного права, але у міжнародних договірних відносинах у разі надання відповідних повноважень від федерації суб’єктам федерації останні можуть брати участь у міжнародних договірних відносинах самостійно. Федеральна влада при цьому має виключне право контролювати впровадження зовнішньої політики. 6. Можливість дворівневої системи судових та правоохоронних органів. 7. Наявність зовнішніх атрибутів (столиця, прапор, герб, гімн) федерації і суб’єктів федерації. За способом утворення федерації поділяються на договірні, конституційні та конституційно-договірні. Договірні федерації виникають на підставі договору між суб’єктами про створення федеративної держави. Особливістю таких федерацій є те, що суб’єкти федерації в договорі можуть вимагати для себе надання окремих суверенних прав. Конституційні федерації закріплюються в конституції, що приймається суб’єктами федерації чи затверджується ними. В таких федераціях усі їх суб’єкти мають рівний обсяг повноважень. Конституційно-договірні федерації виникають на основі договору і підтверджуються прийняттям конституції.
41.Автономія - це надання частини держави, відрізняється якимись географічними, національними (етнічними) або іншими особливостями певної форми самостійності. Автономії можуть існувати як в унітарній, так і у федеративній державі.
Автономії в основному побудовані за нацю ознакою. Розрізняються 2основних види нацї автономії - нац-територіальна і нац-культурна. Нац - територіальна автономія утворюється у випадку компактного проживання національних меншин на певній території. Нац-культурна автономія зізнається у разі, коли нац меншини не займають якоїсь обмеженою території, розташовані в межах держави. Нац-територіальні автономії поділяються на політ та адмін. Політична автономія передбачає можливість видання власних законів, наявність власних законодавчих і виконавчих органів, що володіють більше широкими повноваженнями, ніж органи просто адміністративно-територіальних одиниць(напр. Крим в Укр). Адмін автономія не має елементами державності, однак враховуються національні особливості (викладання, видання газет, судочинство на нацму мові, облік місцевих звичаїв у правовій сфері та тощо).(таких багато в Китаї)
42.Конфедерація — це союз суверенних держав, створений для досягненння певних цілей і здійснення відповідних напрямків державної діяльності при збереженні в інших питаннях повної самостійності. У минулому конфедераціями були США, Нідерланди, Сенегамбія, Швейцарія та ін. Остання зберегла назву Швейцарська Конфедерація, хоча вже давно перетворилася на федерацію. Конфедерація — це тимчасовий союз, який або розпадається при досягненні цілей для яких його було створено, або перетворюється на федерацію. Конфедеративний устрій відрізняється від федеративного таким. 1. Відсутністю суверенітету, оскільки конфедерація не є у повному обсязі державою, бо її члени зберігають за собою державний суверенітет. 2. Міжнародно-правовим договірним характером цього об’єднання. 3. Відсутністю вищих органів конфедерації, рішення яких є обов’язковими для неї. 4. Відсутністю єдиних конституції, системи законодавства, громадянства. 5. Тимчасовим характером — конфедерація або розпадається при досягненні цілей цього об’єднання (Сенегамбія), або перетворюється на федерацію (США, Швейцарія).