3) д. — форма співжиття людей, певний психічний зв'язок між ними (Лев Петражицький, Федір Кокошкін);
4) д. — машина для придушення одного класу іншим (Карл Маркс, Фрідріх Енгельс, Володимир Ленін);
5) д. — це велика сім'я (Конфуцій, Роберт Фільмер);
6) д. — це живий організм (Іоанн Солсберійський, Герберт Спенсер).
Найчастіше в юридичній науці використовують формалізоване (інструментальне) визначення держави.
Д. — це універсальна політична організація суспільства, що володіє суверенітетом і здійснює управління суспільством на основі права за допомогою спеціального механізму.
16.Соціальне призначення держави витікає з його сутності. Яка сутність держави, такий і характер її діяльності, такі цілі, завдання і функції, які вона ставить перед собою.
Спроби визначити соціальне призначення держави на всю її історичну перспективу застосовувались мислителями різних епох та різних наукових напрямів.
Платон і Аристотель вважали, що призначенням будь-якої держави є ствердження моралі. Пізніше цей погляд на соціальне призначення держави підтримав та розвинув Г. Гегель.
Представники договірної теорії походження держави в існуванні держави бачили загальне благо (Г. Гроцій); загальну безпеку (Т. Гоббс); загальну свободу (Ж.-Ж. Руссо). Ф. Лассаль головне завдання держави також бачив у розвитку та реалізації свобод людини. Марксистське вчення вважало створення такого порядку, який узаконює панування одного класу над іншим.
У середині XX ст. виникає низка теорій, котрі головне завдання, а відповідно і призначення, сучасної державності вбачали у створенні різноманітних соціальних благ для усіх членів суспільства з урахуванням можливостей кожного у рамках закону.
Прихильники загально-соціального розуміння сутності держави вважають, що "вся функціональна діяльність держави спрямована на досягнення генеральної мети: блага людини, її морального, матеріального та фізичного добробуту, максимальної правової та соціальної захищеності особистості. Д. завжди має виступати як верховний охоронець та захисник законних інтересів особистості". Для
них "Д. - представник суспільства, і її основне завдання - виконання "спільних справ", таке управління суспільством, аби поряд із саморегулюванням життя в ньому підкорилась певним (передбачається - спільно виробленим) правилам, що не допускають анархії та розпаду суспільства. Насилля - не головна сторона в її діяльності, хоча загроза примусу представляє собою потенціальне попередження про наслідки порушення правил. Однак спільним цілям у суспільстві з різними соціальними верствами, з їх різноманітними інтересами не можна служити абстрактно. Будь-яка д., у тому числі й соціальна д. в розвинутих та заможних демократичних країнах, діє з певних позицій. Вона може перш за все служити певному класу, соціальній верстві, в якійсь мірі задовольняючи інтереси інших. Такий клас може складати більшість населення, наприклад, у сучасних умовах "середній клас" у розвинутих демократичних країнах, що має непогані умови життя і тому зацікавлений в стабільності".
17. Перший підхід (класовий) полягає в тому, що сутність держави визначається як вираз інтересів економічно пануючого класу і нав'язування волі цього класу всьому суспільству. Даний підхід притаманний марксистському розумінню держави, яке розглядається перш за все як класова організація тих, хто стоїть при владі і здійснює організоване насильство по відношенню до інших класів суспільства. Отже, д. трактується як апарат насильства, примусу, придушення, а його сутність становить диктатура (панування) економічно пануючого класу.
Треба відзначити, що основоположники марксистського вчення визнавали, що д., будучи в першу чергу класової організацією політичної влади, виконує одночасно деякі "загальні справи", властиві будь-якому суспільству і відображають інтереси всіх або більшості членів суспільства. До такого роду загальних справ відносяться оборона країни, підтримання громадського порядку, а на сучасному етапі - екологічна безпека населення, соціальна підтримка малозабезпечених верств населення та ін. Однак дана теза марксистської теорії, що вносить серйозне уточнення в розуміння сутності держави, не отримав розвитку і був відданий забуттю .
Говорячи про марксистському підході до сутності держави, важливо також мати на увазі, що характеристика держави як засобу насильства, придушення, примусу використовувалася виключно щодо експлуататорських держав.
18.Держ влада - це спосіб керування суспільством для якого характерна опора на спеціальний апарат примуса (авторитет чинності). Ознаки (риси) державної влади:
1) публічна влада — виступає від імені всього суспільства (народу), має «публічну» основу своєї діяльності — казенне майно, власні доходи, податки;
2) апаратна влада — концентрується в апараті, системі органів держави і здійснюється через них;
3) верховна влада — юридично уособлює загальнообов'язкову волю всього суспільства, має у своєму розпорядженні монопольне право видавати закони і спиратися на апарат примусу як на один із засобів додержання законів та інших правових актів;
4) універсальна влада — поширює владні рішення на все суспільство: вони є загальнообов'язковими для всіх колективних та індивідуальних суб'єктів;
5) суверенна влада — відділена від інших видів влади усередині країни — від партійної, церковної та інших, від влади інших держав. Вона незалежна від них і займає винятково монопольне становище в сфері державних справ;
6) легітимна влада — юридично (конституційно) обґрунтована і визнана народом країни, а також світовим співтовариством. Легітимність влади означає визнання її правового характеру.
Нелегітимна влада вважається узурпаторською. Узурпація є порушенням правових процедур при проведенні виборів, чи їх фальсифікація. Зловживання легітимною владою, тобто використання її в протизаконних цілях щодо суспільства і держави, перевищення владних повноважень вважається також узурпацією влади. У Конституції України записано: «Ніхто не може узурпувати державну владу»;
7) легалізована влада — узаконена у своїй діяльності, в тому числі у використанні сили в межах держави (наявність спеціально створених органів для утримання влади і проведення її рішень у життя).
19.д. є територіальним утворенням. Вона здійснює управління на обмеженій державними кордонами території, яка відіграє об’єднуючу щодо населення роль. Цією ознакою позначається відмінність держави як від організації родового суспільства, що формувалося на основі об’єднання за кровнорідними ознаками, так і від ідеологічних, виховних, етнічних та інших формувань, кожне з яких утворюється за спеціальними ознаками.
Як територіальне утворення, що склалося шляхом адміністративно-територіального поділу на окремі територіальні одиниці — області, губернії, краї, кантони, штати, округи, провінції тощо, д. є самоорганізованою спільнотою. Держ територія є матеріальною базою існування відповідної держави і на неї поширюється її територіальне верховенство. Правовий режим таких територій визначається національним законодавством кожної держави, а також двосторонніми чи багатосторонніми угодами.У межах державної території д. здійснює своє територіальне верховенство і національну юрисдикцію. Територіальний суверенітет можна визначити як право держави здійснювати виняткову юрисдикцію стосовно всіх осіб і предметів на своїй території.
Держ т.—науковій станції(Антаркт),військ бази,посольства,консульства,дипломатичні машини,космічні ст.
Д. об`єднує людей, які проживають на його території, в одне ціле. Їх приналежність до певної держави визначається через терміни громадянства (або підданства). Воно характеризує стійку політико-правовий зв`язок між суспільством і державою, визначає їх права і обов`язок по відношенню один до одного. Населення об`єднується на території держави незалежно від їх нацї, релігійної, расової приналежності. Д. з одного боку об`єднує людей, формуючи цілісний територіальний колектив, - населення країни, а з іншого - розділяє. Поділ населення на невеликі територіальні групи здійснюється з метою оптимізації держ управління. Прикладами поділу є області, райони та ін. Населенням формується середовище проживання людини. Тут складаються міжособистісні, комунікативні, сімейні, геополіт відносини. Тобто саме населення служить середовищем для формування первинних інтересів індивідів, які покликане захищати д. Багато в чому від держави залежить стан населення, рівень його розвитку. Воно створює необхідні умови для його розвитку. Суспільство є керованою системою і виступає як об`єкт держ устрою. Важливим якісним ознакою населення є свобода особистості. При цьому приналежність до держави є примусовою. У цьому відмінність населення як ознаки держави від різних союзів, об`єднаних за принципом самовизначення. Співвідношення між свободою і принудительностью визначається типом політичного режиму в державі. Авторитарні режими істотно обмежують свободу індивіда. Кожен громадянин має волю переміщення і сам має право вибирати найбільш комфортні для себе умови проживання. Тому населення - мінлива категорія. Вона характеризується постійним і змінним складом. Змінність характеризується через таке поняття, як міграція. Вона може відбуватися як в межах держави, так і між різними країнами. Рівень її розвитку багато в чому залежить від соціально-економічного становища індивіда в державі.
• податки - загальнообовязкові і безоплатні платежі, що стягуються у заздалегідь встановлених розмірах та у визначені строки, необхідні для утримання органів управління, підтримки життєдіяльності держави;
• право - система загальнообовязкових законодавчо закріплених правил поведінки, яка є одним з найважливіших засобів управління і починає формуватися з появою держави. Д. здійснює правотворчість, тобто видає закони та інші нормативні акти, які адресовані всього населення;
• армія - збройні сили виконують функцію захисту держави від зовнішніх погроз, є необхідним атрибутом будь-якої держави;
• державний суверенітет -, здатність держави незалежну проводити зовнішню і внутрішню політику; верховенство державної влади на всій території країни і незалежність держави на міжнародній арені. Розрізняють зовнішній і внутрішній суверенітет. Внутрішній - верховенство у вирішенні внутрішніх справ, зовнішній - незалежність у зовнішніх справах.
Іноді виділяють наступні додаткові ознаки: єдина держ мова, громадянство, держ символіка, єдина грошова система, єдина інформаційна система, міжнародне визнання.
22Держ сувернтітет-незалежність держ влади зсередини, самостійність держ влади у здійсненні функцій поза межами д,недоторкання територій., суверенітет поділяється на внутрішній і зовнішній. У сучасних умовах внутрішній суверенітет регулюється нормами конституційного права (універсальний-тільки органи держ влади можуть приймати заг рішення), а зовнішній, що стосується характеру відносин між різними країнами, — ще й нормами міжнародного права. Ознаками суверенітету є його єдність, неподільність та невідчужуваність. Єдність - в державі може бути одна суверенна влада, котру здійснює вся система державних органів. Тому будь-які спроби самопроголошення суверенітету територіями у межах однієї країни є неправомірними. Неподільність суверенітету - державній владі, яка діє на території певної країни, належить вся повнота суверенітету. Держ влада не може бути лише частково суверенною. Несуверенні утворення не можна вважати д.ми. Невідчужуваність суверенітету-суверенітет не може бути нікому переданий або обмежений. Держ з обмж суверенітетом-д,які добровільно позб суверенітету уклад домовленостей або вступу до міжн ор-цій.Формальний сув-проголошення держ сув унаслідок впливу ін. держав або орг.-цій, у межах держ не здійснюється.
23.Функції держави — це основні напрямки її діяльності, які виражають її сутність і соціальне призначення в галузі управління справами суспільства. У функціях держави виражається її сутність — найбільш глибинне і усталене в ній. Відображення у функціях держави її соціального призначення означає, що вони є засобом задоволення різноманітних суспільних інтересів. На підставі аналізу функцій держави можна зробити висновок про те, якою мірою її діяльність спрямована на задоволення потреб та інтересів усього суспільства, а якою — певної панівної еліти. Відповідні завдання держави на певному етапі її розвитку вирішуються через функції згідно з об’єктивно зумовленими соціальними потребами. Вади в їх реалізації ведуть до появи негативних наслідків у суспільному житті. Функції держави є засобом (інструментом) вирішення завдань та досягнення цілей, що постійно постають перед суспільством. Цілі державної діяльності — це ті кінцеві результати, яких необхідно досягти.
24.Правоохоронна функція держави - це комплексний цілісний пріоритетний напрямок державної політики спрямований на забезпечення відповідно до засад верховенства права та пріоритету прав людини охорони права і правовідносин, а також захисту основ конституційного ладу у тому числі прав свобод і законних інтересів людини і громадянина, законності та правопорядку. Основні ознаки: -правоохоронна функція становить комплексний пріоритетний напрямок державної політики, -зміст правоохоронної функції складає забезпечення охорони права і правовідносин, а також захисту основ конституційного ладу, у тому числі прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина, законності та правопорядку, - правоохоронна функція ґрунтується на принципах верховенства права, законності, пріоритету прав і свобод людини громадянина, самостійності, професійності, прозорості та ефективності, - правоохоронна функція реалізується у відповідних правових і організаційних формах за допомогою державно-владних методів переконання та примусу.
25. Соціальна функція держави
Однією з характерних особливостей сучасної демократичної держави виступає соціальна функція, яка з’являється тільки на певному етапі розвитку держави, а саме тоді, коли починає формуватися соціальна правова д.. Соціальна функція спрямована на створення умов, які забезпечують нормальні умови життя людини, її вільний розвиток, створення рівних можливостей для усіх громадян у досягненні суспільного добробуту (зокрема, гарантованого з боку держави прожиткового мінімуму), соціальну захищеність особистості. Наявність у держави соціальної функції та ступінь активності в її здійсненні залежать від рівня її матеріального розвитку, культурних традицій суспільства. Зокрема, в сучасному цивілізованому світі, де досить послідовно впроваджена ідея соціальної держави, здійснення соціальної функції поділено між державою і громадянським суспільством в різній мірі — залежно від конкретних умов певної країни. Соціальна функція здійснюється у двох важливих напрямках: перший — забезпечення права кожного на свободу праці, зайнятості населення, міграції робочої сили, контролю за умовами праці і відповідністю їх вимогам техніки безпеки, соціального забезпечення і страхування; другий — соціальний захист тих, хто потребує державної підтримки: безробітних, інвалідів, літніх людей, багатодітних сімей, сиріт, дітей в неповних сім’ях, пенсіонерів, студентів.
Економічна функція держави спрямована на забезпечення нормального формування, функціонування та розвитку економіки країни, захист існуючих форм власності та створення умов для їх розвитку. Передусім йдеться про розроблення економічної політики в масштабах країни; управління підприємствами і організаціями, які становлять державну власність і мають загально- державне значення (у сферах ядерної енергетики, космічної діяльності, загальнодерж транспорту, зв’язку та ін.); встановлення правових основ ринку, зокрема для забезпечення рівноправності усіх форм власності, правового захисту власника, припинення недобросовісної конкуренції, монополізму, охорони прав споживача тощо; здійснення контролю за додержанням законності суб’єктами підприємницької діяльності тощо. Конкретизованим розвитком економічної функції є функція оподаткування і фінансового контролю, спрямована на формування та поповнення казни, передусім держ бюджету, місцевих бюджетів, за рахунок усіх видів податків, здійснення контролю за утворенням, розподілом і використанням усіх ресурсів фін системи країни. Податки призначені для покриття витрат на утримання держ апарату, перерозподілу доходів серед різних верств населення, забезпечення перспективного економічного, культурного та іншого розвитку країни. Фін контроль потрібен для перевірки виконання фінансових зобов’язань перед державою, правил фінансових операцій тощо. Д. має широке коло суб’єктів фінансового контролю. Зокрема, в Україні це Рахункова палата ВР, Нац банк, Мін фінансів та ін.
27.екологічна функція держави спрямована на забезпечення екологічного добробуту громадян і екологічної безпеки країни. Вона набуває все більшої актуальності для людства, діяльність якого в умовах стрімкого науково-технічного прогресу стає чинником масштабного впливу на довкілля. Ця діяльність супроводжується порушенням природної рівноваги в екологічних системах, що зазнають великої шкоди внаслідок забруднення повітря, ґрунтів і водних джерел відходами виробництва, радіацією, зникнення багатьох видів живих організмів тощо. Усе це є серйозною загрозою не тільки рослинному і тваринному світу, а й здоров’ю та життю людини. За цих умов проблема екології стає основною не тільки в межах окремої країни, а й у глобальному міжнародному масштабі, перетворюючись на проблему рятування усього людства, цілої планети. Основний зміст екологічної функції становлять державне управління і координація діяльності в галузі охорони довкілля. Д. здійснює планування екологічної політики, нормування якості довкілля; вживає заходів щодо відвернення екологічно шкідливої діяльності, попередження і ліквідації аварій, стихійного лиха, катастроф; здійснює державний контроль за додержанням природноохоронного законодавства, притягує до відповідальності осіб і організації, винні у порушенні екологічних вимог.
28. Важливим напрямком зовнішньополітичної діяльності держави є її оборонна функція. Головне її призначення — забезпечувати воєнну безпеку держави. Проявами цієї функції є збройний захист цілісності і недоторканності власної території, виконання міжнародних зобов’язань, застосування у разі необхідності для розв’язання міжнародних конфліктів збройних сил. Здійснення оборонної функції виступає гарантом самого існування держави, а відтак, ефективного виконання всіх інших її функцій. Робота з оборони країни може здійснюватися за різними напрямками: вироблення оборонної стратегії; зміцнення збройних сил; застосування останніх у разі необхідності; охорона державних кордонів. Починаючи з другої половини ХХ ст., дедалі більшого значення набуває функція забезпечення миру і підтримки світового порядку. Вона полягає у проведенні дипломатичної роботи з припинення існуючих і недопущення нових конфліктів. Найголовнішими напрямками цієї функції є ведення за домовленістю між д.ми діяльності з роззброєння, нерозповсюдження зброї масового знищення, додержання зобов’язань з заборони ядерних випробувань, поступової ліквідації ядерної зброї. Останнім часом посилилося співробітництво держав щодо організації колективних дій у сфері боротьби з міжнародним тероризмом. Нині все більше розвивається функція співробітництва сучасних держав. Йдеться про розвиток політичних, економічних, правових, культурних, інформаційних та інших відносин, що базувався б на гармонійному поєднанні інтересів кожної з країн.