Материал: Шляхи підвищення ефективності використання оборотних коштів підприємства

Прибічники «результативної» концепції основу сутності інтенсифікації ґрунтують на результативних показниках (виході продукції з одиниці земельної площі або від однієї голови худоби). Взявши за основу лише результат виробництва, прихильники цієї концепції недооцінювали роль витрат і капітальних вкладень у розвиток землеробства і тваринництва. Не можна збільшити обсяг виробництва продукції при незмінних витратах на її одиницю, не залучивши додаткових ресурсів.

Найбільш повним та вдалим є визначення інтенсифікації, як концентрації до оптимального рівня авансованого капіталу і живої праці на одиницю земельної площі (голову сільськогосподарських тварин), що забезпечує випереджаюче збільшення виробництва продукції з цієї площі і підвищення раціональності вкладених ресурсів. Основною метою інтенсифікації аграрних підприємств є приріст високоякісної продукції та підвищення ефективності виробництва на засадах сталого розвитку, зниження матеріально-грошових і трудових затрат на одиницю продукції внаслідок якісного удосконалення всіх сторін виробництва. Чинниками інтенсифікації можуть бути лише ті, які є продуктом науково-технічного прогресу і забезпечують необхідне зростання ефективності підприємства.

Напрями інтенсифікації сільськогосподарського виробництва включають: хімізацію, меліорацію, селекцію та насінництво, біотехнології, спеціалізацію, механізацію та автоматизацію, ресурсо- і енергозберігаючі технології, нові форми організації, приріст інвестицій і капітальних вкладень [3].

Виділяють наступні ознаки інтенсифікації:

         додаткові вкладення засобів виробництва (сільськогосподарської техніки, добрив, поголів'я худоби) і живої праці на одиницю земельної площі;

         збільшення вкладень супроводжується підвищенням їх якості (вдосконалюється сортовий і породний склад сільськогосподарських культур і тварин, добрив; запроваджуються нові машини, нові технології і способи утримання худоби);

         вдосконалюються форми і методи організації праці і ведення господарства, підвищується кваліфікація кадрів.

Таким чином, інтенсифікація - це соціально-економічний процес, спрямований на збільшення виробництва продукції, підвищення її якості та зниження собівартості на основі впровадження у виробництво нових технологій, засобів, сортів сільськогосподарських культур і порід тварин, нових форм організації праці та виробництва, підвищення кваліфікації кадрів тощо.

Впродовж останніх років інвестиції в сільськогосподарське виробництво коливалися з тенденцією до скорочення. Так у 2010 р. суб'єктами господарювання за рахунок усіх джерел фінансування у сільське господарство, мисливство, лісове господарство України вкладено 12,2 млрд. грн. інвестицій в основний капітал, що на 16,5% менше, ніж у 2009 р. Слід зазначити, що у загальній сумі домінували інвестиції у рослинництво (68,2%).

Аналізуючи загальні тенденції динаміки основних показників рівня інтенсивності, необхідно враховувати економічні умови цього періоду: часто інфляційні процеси та зростання цін лише створюють видимість збільшення поточних витрат виробництва та фондових вкладень, але не збільшують їх натурально-речових обсягів. У зв'язку з цим, особливої актуальності набувають натуральні показники, такі, як: наявність основних виробничих засобів і енергетичних потужностей, рівень механізації виробничих процесів, споживання і якість кормів та добрив, забезпеченість кваліфікованими кадрами, форми та якість агротехнічних, зоотехнічних і ветеринарних заходів тощо.

Слід відмітити, що передумовою інтенсифікації є концентрація виробництва. Так продуктивність великотоварних підприємств значно вища, ніж у середньому по підприємствах.

Але якщо розглянути процес поширення інтенсифікації, то ми можемо побачити, що частка підприємств, що впроваджували інновації, невисока. Це провокує неналежну якість і високу собівартість продукції, натомість імпортна сільськогосподарська продукція є значно дешевшою за вітчизняну.

Основою інтенсифікації є прогресивні технології виробництва продукції. Вони поєднують складові біологічного, агротехнічного, зоотехнічного, ветеринарного, організаційно-економічного та екологічного характеру. Слід зазначити, що основним недоліком розроблених технологій є неекономне витрачання ресурсів, сучасні ж умови вимагають ресурсоощадності і зниження собівартості продукції. Адже технологія разом з вирішенням проблеми збільшення продуктивності повинна забезпечувати підвищення економічної ефективності виробництва, бути економічно, енергетично і екологічно виправдана.

У зв'язку з цим, в останні роки відбувається деінтенсифікація сільського господарства, технологія виробництва характеризується суттєвим зменшенням споживання технічних засобів та інших ресурсів насамперед через підвищення цін на матеріально-технічні ресурси, які значно випереджають зростання цін на продукцію галузі. Тому інтенсивну технологію виробництва можуть застосовувати лише ті аграрні підприємства, які мають ресурсний потенціал або можливість залучити додаткові кошти. Оскільки таких господарств небагато, більшості сільськогосподарських підприємств доцільно застосовувати ресурсозберігаючу технологію виробництва продукції, яка дозволяє виробляти їх з мінімальними витратами без зменшення урожайності та продуктивності тварин.

Для оцінки результативності інтенсифікації доцільно застосовувати витратно-продуктивний коефіцієнт, який відображає співвідношення темпів підвищення витрат на гектар площі (голову тварин) і темпів росту урожайності (продуктивності), що дозволить коригувати факторно-результативні параметри.

Зрозуміло, збільшення витрат виробництва буде доцільним лише в разі зростання його результативності. Так підвищення рівня годівлі великої рогатої худоби економічно виправдане лише в тому випадку, коли воно забезпечує зростання продуктивності.

Для формування інтенсивного типу виробництва обов'язково слід врахувати, що кожен напрям інтенсифікації має граничну межу використання, нехтування якою може негативно впливати на агроекологічну систему. Йдеться про екологічно допустимий граничний рівень того чи іншого чинника інтенсифікації.

Аграрне виробництво потребує пошуку резервів підвищення економічної ефективності як на господарському, так і на позагосподарському рівнях. Зробити виробництво прибутковим лише за рахунок внутрігосподарських важелів неможливо. Внутрішні виробничі та невиробничі резерви ефективності виробництва повинні активізуватися одночасно з державною підтримкою вітчизняного товаровиробника. Враховуючи обмеженість державного бюджету, державна підтримка повинна відповідати наступним принципам: адресність, цілеспрямованість, системність, що сприятиме стійкості виробництва продукції, підвищенню його ефективності та конкурентоспроможності. Одночасно необхідно забезпечити політику протекціонізму на державному рівні: якщо українська влада має на меті оздоровлення економіки, вона повинна врахувати стан і подальший розвиток аграрного виробництва.

Широкомасштабне запровадження інновацій з метою інтенсифікації сільського господарства та підвищення її економічної ефективності можливе через створення сприятливого економічного середовища, яке характеризується доступністю для суб'єктів підприємницької діяльності інформації про наукові розробки, об' єктивністю нормативно-правового законодавства, стабільністю державної фінансової підтримки сільськогосподарських товаровиробників.

Інтенсифікація виробництва - це процес концентрації сукупних затрат уречевленої і живої праці, що передбачає збільшення виходу продукції і підвищення економічної ефективності її виробництва. Інтенсифікація виробництва сільськогосподарської продукції полягає у веденні розширеного виробництва, яке забезпечується за рахунок додаткових капіталовкладень, технічно удосконалених засобів виробництва і висококваліфікованої праці в розрахунку на голову тварин.

Інтенсифікація аграрного виробництва має багатофакторний характер і вимагає комплексного, системного підходу до його дослідження та впровадження. Інтенсивний розвиток сільського господарства за такого підходу сприятиме економічному зростанню сільськогосподарських підприємств, формуванню кваліфікованого людського капіталу, забезпеченню продовольчої безпеки та збереженню довкілля.

оборотний кошти інновація господарство

ВИСНОВКИ

В даній курсовій роботі проведено аналіз оборотних коштів підприємства, рівня їх використання та шляхів підвищення ефективності їх використання. Аналіз проведено за період 2009-2011 рр.

У першому розділі курсової роботи викладені теоретичні основи аналізу оборотних засобів та їх загальна характеристика.

У другому розділі представлено організаційно-характеристику підприємства та аналіз використання оборотних засобів. Для характеристики були використані такі показники: коефіцієнт оборотності, коефіцієнт завантаження, тривалість одного обороту, показники фондовіддачі, фондомісткості, матеріаловіддачі, матеріаломісткості та рентабельності оборотного капіталу.

Аналізуючи проведені розрахунки, можна зробити висновок, що ТОВ СОП «Михайлівське» є одним із успішніших підприємств у Вінницькій області по виробництву і реалізації сільськогосподарської продукції. Підприємство характеризується ефективним використанням основних засобів, та наявністю шляхів їх оновлення. Також відбувається ефективне використання оборотних засобів, оборотних коштів. Ще однією позитивною рисою є наявність широкої системи джерел формування оборотних коштів. Це свідчить про те що підприємство раціонально використовує як власні так і залучені кошти для формування оборотних активів.

В третьому розділі було розглянуто шляхи підвищення ефективності використання оборотних засобів на підприємстві.

Дослідження показали, що хоча підприємство досить ефективно використовує наявні оборотні ресурси, все ж є резерви для підвищення ефективності їх використання.

Відомо, що критерієм ефективності керування оборотними коштами служить фактор часу. Чим довше оборотні кошти перебувають в одній і тій же формі (грошовій або товарній), тим за інших рівних умов нижче ефективність їхнього використання, і навпаки.

Проблема покращення використання оборотних коштів стала ще актуальнішою в умовах формування ринкових відносин. Інтереси підприємств вимагають повної відповідальності за результати своєї виробничо-фінансової діяльності. Оскільки фінансове становище підприємства знаходиться в прямій залежності від стану оборотних засобів і передбачає порівняння витрат з результатами господарської діяльності і відшкодуванням затрат власними засобами, підприємства зацікавлені в раціональній організації оборотних коштів - організації їх руху з мінімально можливою сумою для здобуття найбільшого економічного ефекту.

Запропоновані шляхи створюють резерви для покращання ефективності оборотних активів підприємства, які дозволять забезпечувати безперебійне постачання і реалізацію продукції з меншою сумою оборотних запасів і залучених джерел.

Важливою задачею в керуванні оборотними коштами є забезпечення оптимального співвідношення між платоспроможністю і рентабельністю шляхом підтримки відповідних розмірів і структури оборотних активів.

Слід також зазначити, що підприємство повинне підтримувати оптимальне співвідношення власних і позикових оборотних коштів, тому що від цього прямо залежить його фінансова стабільність і незалежність, можливість одержання нових кредитів.

РОЗДІЛ 3. ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ

РОЗРАХУНОК СОБІВАРТОСТІ ОДИНИЦІ ПРОДУКЦІЇ

Завдання 1

Результати господарської діяльності машинобудівного підприємства для складання калькуляції деталі А3-12 наведені у таблиці 3.1.

Таблиця 3.1

Основні техніко-економічні показники технологічних процесів, що застосовуються на підприємствах

Погодинна тарифна ставка робітника I розряду 6,30 грн. Застосована на підприємстві тарифна сітка для робітників з погодинною оплатою праці наведена у таблиці 3.2.

Таблиця 3.2

Застосована на підприємстві тарифна сітка для робітників з погодинною оплатою праці

Відповідно до рішення підприємства непрямі витрати включаються до собівартості одиниці продукції пропорційно основній заробітній платі робітників. Складіть калькуляцію деталі АД-12; визначте структуру собівартості деталі АД-12; вкажіть основні шляхи зниження собівартості деталі.

Завдання 2.

У складальному цеху № 1 машинобудівного підприємства в першому півріччі розрахункового року змінні витрати на одиницю продукції становити 900 грн., ціна одиниці виробу 1 200 грн., загальні постійні витрати - 460 000 грн. Протягом другого півріччя цього року ціна на сировину підвисилася на 10 %, що зумовило збільшення змінних витрат на такий самий процент.

У складальному цеху № 2 продажна ціна на виготовлений виріб у першому півріччі становила 400 грн., у другому півріччі - підвищилася на 10 %. Постійні витрати дорівнюють 4 000 тис. грн. Питомі змінні витрати - 120 грн.

Визначте, як зміна ціни на сировину вплинула на критичний обсяг випуску продукції у складальному цеху № 1. Розрахуйте ступінь впливу зміни ціни на критичний обсяг випуску продукції у складальному цеху № 2.

Рішення

Завдання 1.

Стаття «Сировина і матеріали» містить витрати на сировину, основні й допоміжні матеріали, покупні вироби та напівфабрикати, які можна безпосередньо обчислити на одиницю продукції, виходячи із норм їхніх витрат і цін. Із вартості сировини й матеріалів виключають зворотні відходи виробництва за ціною їх можливого використання чи продажу.

Розмір статті «Сировина і матеріали» дорівнює: (19×0,75 + 9,0×2,8)×1,1 - (2,0×1,25 + 0,5×1,25) = 43,40 - 3,13 - 3 = 40,27(грн).

Стаття «Енергія технологічна» включає витрати на енергію (паливо, електроенергію, пар, газ), яка безпосередньо використовується в технологічному процесі для зміни стану або форми предметів праці (плавлення, нагрівання, зварювання, сушіння тощо). Обчислюється за нормами витрат і тарифами на енергію.

Розмір статті «Енергія технологічна» дорівнює: 12×0,52 + 6×0,40=8,64 (грн).

Стаття «Основна заробітна плата основних робітників» містить витрати на оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням продукції. Обчислюється згідно з нормами витрат часу на виконання технологічних операцій і тарифними ставками.

Розмір статті «Основна заробітна плата основних робітників» дорівнює: