Навчальна мета заняття: сформувати комплексне уявлення про право зовнішніх зносин як галузі міжнародного права, розкрити сутність і зміст дипломатичного і консульського права.
Кількість годин – 2 год.
Навчальні питання:
Поняття і джерела права зовнішніх зносин. Органи зовнішніх зносин, повноваження.
Дипломатичні представництва: порядок відкриття, структура. Функції. Дипломатичні привілеї та імунітети.
Консульські установи. Види установ, що виконують консульські функції. Порядок формування консульських установ і призначення консулів. Привілеї та імунітети консульських установ і їх персоналу.
Постійні представництва при міжнародних організаціях.
Спеціальні місії, їх завдання та повноваження.
В межах даної теми необхідно визначити принципи і норми, що регулюють діяльність представників держав у міжнародних відносинах, а також з’ясувати функції та організаційну структуру, привілеї та імунітети дипломатичних і консульських представництв.
Розкриваючи перше питання потрібно зауважити, що право зовнішніх зносин є одним із давніших галузей міжнародного права. Його витоки можна знайти ще в період родоплемінних відносинах людської цивілізації, що базувалися на віросповіданнях, традиціях і звичаях. Серед джерел сучасного права зовнішніх зносин слід відзначити Віденську конвенцію про дипломатичні зносини 1961 р., Віденську конвенцію про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р., Віденську конвенція про консульські зносини і факультативні протоколи 1963 р., Конвенцію про спеціальні місії і факультативний протокол 1969 р. У межах даного питання слід визначити компетенцію державних органів у сфері зовнішніх зносин, їх систему, яким державним органам надано право здійснювати загальне керівництво і, які державні органи уповноважуються представляти свою державу за кордоном.
Відповідь на друге питання насамперед повинна містити визначення дипломатичного представництва, як постійного зарубіжного органу зовнішніх зносин держав з метою підтримки взаємних дипломатичних відносин. Вивчаючи порядок відкриття дипломатичних представництв слід з’ясувати сутність термінів «акредитування», «агреман», «вірча грамота». Варто зауважити, що персонал дипломатичного представництва поділяється на певні категорії (дипломатичний, адміністративно-технічний, обслуговуючий). Сутність правого становища цих категорій осіб доцільно розкрити через їхні функції, привілеї та імунітети.
Третє питання присвячене висвітленню діяльності консульських установ - постійних державних органів зовнішніх зносин. Після визначення терміну «консульські установи», слід вказати на їх розмежування на консульські відділи разом з керівниками і самостійні консульські установи. Варто звернути увагу на діяльність позаштатних (почесних) консулів. Встановити порядок формування консульських установ і призначення консулів можливо після ознайомлення з термінами «консульський патент», «екзекватура». З метою вивчення питань пов’язаних з привілеями і імунітетами доцільно звернутися до положень Віденської конвенції про консульські зносини і факультативні протоколи 1963 р. Варто відмітити, що вихід України на міжнародну арену в якості суверенної держави значно розширює сферу дипломатичних і консульських відносин з багатьма державами. При цьому бажано проаналізувати законодавство України, що регламентує сферу зовнішніх зносин.
Розглядаючи четверте питання плану потрібно звернутися до Віденської конвенцію про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р., що регулює правове положення постійного представництва при міжнародних організаціях. При цьому слід дати характеристику двом категоріям місій держав при міжнародних організаціях: постійні представництва і постійні місії глядачів для виконання певних місій.
У заключному питанні плану необхідно розкрити міжнародно-правовий статус спеціальних місій. Насамперед варто зауважити, що спеціальні місії мають представницький характер і їх завдання має бути чітко визначеним. Значну увагу доцільно приділити питанням щодо складу, функцій, привілеїв та імунітетів спеціальних місій.
Питання цільових виступів:
Порядок відкриття дипломатичних представництв.
Порядок відкриття консульських установ.
Дипломатичний протокол та етикет.
Теми для рефератів:
Поняття, об’єкти і суб’єкти права зовнішніх зносин.
Статус дипломатичних представництв та їх персоналу.
Статус консульських установ та їх персоналу.
Функції та структура дипломатичних установ.
Функції та структура консульських установ.
Право зовнішніх зносин і законодавство України.
Задача
Посол Великобританії прибув до України зі звичайним паспортом громадянина Великобританії. Він вручив Президенту України вірчу грамоту і приступив до виконання дипломатичних обов’язків.
Чи повинні відповідні служби України на підставі документу, в якому підтверджується, що пан Н. є співробітником дипломатичної служби її величності Королеви Великобританії, видати дипломатичну картку, яка підтверджує право на дипломатичні права та привілеї?
Задача
Стаття 30 (2) Конвенції про дипломатичні зносини 1961 р. передбачає недоторканність паперів і кореспонденції дипломатичних співробітників у тій мірі, в якій забезпечується недоторканість архівів, документів і офіційної кореспонденції дипломатичного представництва.
Чи законна з точки зору міжнародного права перевірка кореспонденції дипломатів за допомогою технічних засобів, за допомогою рентгенівських установок, магнітів, аналізу запахів тощо?
Основна:
Баймуратов М.А. Международное право. – Х.: Одиссей, 2000.
Антонович М. Міжнародне право: навч. посіб. Київ: Юрінком Інтер, 2011.
Бекяшев К.А. Международное публичное право: учеб. / К.А. Бекяшев, Э.Г. Моисеев, В.В. Устинов и др.; отв. ред. К.А. Бекяшев. – М.: Проспект, 2009.
Блатова Н.Т. Международное право в документах: учеб. пособие / сост.: Н.Т. Блатова, Г.М. Мелков. – М., 2003.
Буткевич В.Г. Міжнародне право. Основи теорії: підручник / В.Г. Буткевич, В.В. Мицик, О.В. Задорожній; за ред. В.Г. Буткевича. – К.: Либідь, 2002.
Взаємодія міжнародного права з внутрішнім правом України / за ред. В.Н.Денисова. – К.: Юстініан, 2006.
Гулієв А. Д. Право зовнішніх зносин: підручник. - К.: НАУ, 2012.
Дмітрієв А.І. Міжнародне публічне право: навч. посібник / А.І. Дмітрієв, В.І. Муравйов; відп. ред. Ю.С. Шемшученко, Л.В. Губерський. – К.: Юрінком Інтер, 2001.
Теліпко В.Е. Овчаренко А.С. Міжнародне публічне право: навч. посіб. К.: Центр учб. літ., 2010.
Бирюков М.М., Каргалова М.В., Касьянов Р.А. Европейское право. Право Европейского Союза и правовое обеспечение защиты прав человека: учебник. 3-е изд., пересм. и доп. М.: Норма: ИНФРА-М, 2010.
Кошеваров В.П. Міжнародне право: навчальний посібник. - Київ: Істина, 2009.
Лукашук И.И. Международное право. Общая и Особенная часть. Учебник. – М.: Издательство БЕК, 1996.
Лукашук И.И. Право международной ответственности. – М.: Волтерс Клувер, 2004.
Международное право / Вольфганг Граф Вицтум и др.; пер. с нем. В. Бергман. – М.:Инфотропик Медиа, 2011.
Международное право: Учебник / Отв. ред. Ю.М. Колосов, В.И. Кузнецов. – М.: Международные отношения, 1998.
Міжнародне право в документах / Буроменський М.В., Стешенко В.М., Хорольський Р.Б., Щокін Ю.В.; за заг. ред. М.В. Буроменського. – Х.: Мачулін, 2006.
Міжнародне публічне право: підручник: у 3 т. / В.Ф. Антипенко, Л.Д. Тимченко, О.В. Бєглий, О.А. Радзівілл та ін.; за заг. ред. В.Ф. Антипенка. – К.: НАУ, 2012. – Т. 1.
Міжнародне публічне право: підручник: у 3 т. / В.Ф. Антипенко, Л.Д. Тимченко, О.В. Бєглий, О.А. Радзівілл та ін. ; за заг. ред. В.Ф. Антипенка. – К.: НАУ, 2012. – Т. 2.
Пронюк Н.В. Сучасне міжнародне право: навчальний посібник.- К.: КНТ, 2008.
Сироїд Т.Л. Міжнародне право: підручник. – Одеса: Фенікс, 2018.
Тимченко Л.Д. Міжнародне право: підручник. – К.: Знання, 2012.
Тункин Г.И. Теория международного права. / Под общей ред. проф. Л.Н. Шестакова. – М.: Зерцало, 2000.
Допоміжна:
Волкодав В.Я. Основы дипломатического и консульского права. Учебное пособие для всех специальностей. Мурманск, 1996.
Гуменюк Б.І. Основи дипломатичної та консульської служби: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1998.
Плотникова О.В. Консульские отношения и консульское право. Учебник для вузов. – М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА-М, 1998.
Навчальна мета заняття: сформувати комплексне уявлення про право міжнародних організацій як галузі міжнародного права, з’ясувати місце і роль міжнародних організацій у міжнародних відносинах, розкрити їх юридичну природу.
Кількість годин – 2 год.
Навчальні питання:
Поняття, джерела права міжнародних організацій.
Юридична природа міжнародної організації. Похідна і функціональна правосуб’єктність. Ознаки міжурядової організації. Внутрішнє право міжнародних організацій. Види міжнародних організацій.
Організація Об’єднаних Націй: Статут, цілі, принципи, членство. Система органів ООН. Спеціалізовані установи ООН.
Регіональні міжнародні організації. Загальна характеристика регіональних організацій, їх різновиди.
В межах даної теми потрібно розкрити функції, структуру, міжнародну правосуб’єктність і правові основи діяльності міжнародних організацій, дати класифікацію цих організацій, показати їх місце і роль у міжнародних відносинах.
Відповідаючи на перше питання слід зауважити, що міжнародні організації відіграють значну роль в міжнародних відносинах і в міжнародному праві. Вони ефективно сприяють гармонізації міжнародних відносин, ліквідації напруженості в них і врегулюванню конфліктів. Після визначення права міжнародних організацій необхідно розглянути джерела права міжнародних організацій, до яких відносяться статути міжнародних організацій, інші міжнародні угоди, міжнародні звичаї, акти міжнародних організацій. При цьому увагу доцільно приділити Віденській конвенції про право договорів між державами й міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р., Віденській конвенції про представництво держав у їхніх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р., Статуту Організації Об’єднаних Націй 1945 р., Конвенції про привілеї та імунітети ООН 1946 р., Конвенції про привілеї та імунітети спеціалізованих установ ООН 1947 р. та інші.
Розкриваючи друге питання слід зауважити, що міжнародна правосуб’єктність міжнародних організацій має похідний (вторинний) характер, оскільки міжнародні організації констатуються як суб’єкти міжнародного права на основі угод первинних суб’єктів – держав. Юридичною основою діяльності міжнародної організації є міждержавна угода (статут) або угоди (установчі акти), що представляють собою міжнародні договори. Особливу увагу потрібно приділити класифікації і основним ознакам, властивих будь-яким міжнародним організаціям: участь у них суверенних держав, договірна основа, наявність визначених цілей, система постійно діючих органів, володіння міжнародною правосуб’єктністю, відповідність міжнародному праву.
Третє питання присвячене вивченню діяльності Організації Об’єднаних Націй, що є універсальною міжнародною організацією з питань підтримки міжнародного миру і безпеки та розвитку співпраці між державами. Аналіз діяльності ООН не буде повним без розкриття правової природи цієї організації, її цілей (ст. 1 Статуту ООН) та принципів (ст. 2 Статуту ООН). Розглядаючи головні органи ООН і спеціалізовані установи ООН потрібно приділити увагу організаційній структурі, функціям та повноваженням. Необхідним є визначення ролі України в процесі створення ООН та участі в її діяльності.
Завершуючи розкриття теми слід зазначити, що у системі міжнародних об’єднань особливе місце належить регіональним організаціям. Питання про правомірність їх створення є особливо важливим, оскільки тепер Україна є членом таких регіональних організацій, як Рада Європи, ОБСЄ, СНД тощо. Крім того, стратегічною метою України є набуття членства в найвпливовіших європейських регіональних організаціях. Вивчаючи міжнародні регіональні організації потрібно дати їх характеристику і вказати на їх різновид.
Питання цільових виступів:
Історія становлення міжнародних організацій, їх роль у міжнародних відносинах.
Організаційно-правова структура міжнародних організацій.
Спеціалізовані органи ООН.
Теми для рефератів:
Міжнародні організації і державний суверенітет.
Міжнародні організації в межах європейського регіону.
Правосуб’єктність міжнародних неурядових організацій.
Правосуб’єктність міжнародних правоохоронних організацій.
ООН як універсальна міжнародна організація.
Задача
Згідно із Статутом Міжнародний Суд ООН складається із 15 суддів і до його складу не можуть входити двоє громадян однієї і тієї ж держави (ст. 3 Статуту). Члени Суду обираються Генеральною Асамблеєю і Радою Безпеки із числа осіб, внесених у список за пропозицією національних груп Постійної Палати Третейського Суду… (ст. 4).