Основна:
Баймуратов М.А. Международное право. – Х.: Одиссей, 2000.
Антонович М. Міжнародне право: навч. посіб. Київ: Юрінком Інтер, 2011.
Бекяшев К.А. Международное публичное право: учеб. / К.А. Бекяшев, Э.Г. Моисеев, В.В. Устинов и др.; отв. ред. К.А. Бекяшев. – М.: Проспект, 2009.
Блатова Н.Т. Международное право в документах: учеб. пособие / сост.: Н.Т. Блатова, Г.М. Мелков. – М., 2003.
Буткевич В. Г. Міжнародне право. Основи теорії: підручник / В.Г. Буткевич, В.В. Мицик, О.В. Задорожній; за ред. В.Г. Буткевича. – К.: Либідь, 2002.
Взаємодія міжнародного права з внутрішнім правом України / за ред. В.Н. Денисова. – К.: Юстініан, 2006.
Дмітрієв А.І. Міжнародне публічне право: навч. посібник / А.І. Дмітрієв, В.І. Муравйов; відп. ред. Ю.С. Шемшученко, Л.В. Губерський. – К.: Юрінком Інтер, 2001.
Теліпко В.Е. Овчаренко А.С. Міжнародне публічне право: навч. посіб. К.: Центр учб. літ., 2010.
Бирюков М.М., Каргалова М.В., Касьянов Р.А. Европейское право. Право Европейского Союза и правовое обеспечение защиты прав человека: учебник. 3-е изд., пересм. и доп. М.: Норма: ИНФРА-М, 2010.
Кошеваров В.П. Міжнародне право: навчальний посібник. - Київ: Істина, 2009.
Лукашук И.И. Международное право. Общая и Особенная часть. Учебник. – М.: Издательство БЕК, 1996.
Международное право / Вольфганг Граф Вицтум и др.; пер. с нем. В. Бергман. – М.:Инфотропик Медиа, 2011.
Международное право: Учебник / Отв. ред. Ю.М. Колосов, В.И. Кузнецов. – М.: Международные отношения, 1998.
Міжнародне право в документах / Буроменський М.В., Стешенко В.М., Хорольський Р.Б., Щокін Ю.В.; за заг. ред. М.В. Буроменського. – Х.: Мачулін, 2006.
Міжнародне публічне право: підручник: у 3 т. / В.Ф. Антипенко, Л.Д. Тимченко, О.В. Бєглий, О.А. Радзівілл та ін.; за заг. ред. В.Ф. Антипенка. – К.: НАУ, 2012. – Т. 1.
Міжнародне публічне право: підручник: у 3 т. / В.Ф. Антипенко, Л.Д. Тимченко, О.В. Бєглий, О.А. Радзівілл та ін.; за заг. ред. В.Ф. Антипенка. – К.: НАУ, 2012. – Т. 2.
Пронюк Н.В. Сучасне міжнародне право: навчальний посібник.- К.: КНТ, 2008.
Сироїд Т.Л. Міжнародне право: підручник. – Одеса: Фенікс, 2018.
Тимченко Л.Д. Міжнародне право: підручник. – К.: Знання, 2012.
Тункин Г.И. Теория международного права / Под общей ред. проф. Л.Н. Шестакова. – М.: Зерцало, 2000.
Допоміжна:
Венская конвенция о праве международных договоров от 23 мая 1969 г. / Венская конвенция о праве международных договоров. Комментарий. – М.: Юрид. лит., 1997.
Єгоров О. Про співвідношення норм міжнародного і національного права // Право України. – 1993. – № 3. – С. 37 – 38.
Лукашук И.И. Нормы международного права в международной нормативной системе. – М.: Издательство «Спарк», 1997.
Навчальна мета заняття: з’ясувати сутність і особливості процедури притягнення до міжнародно-правової відповідальності.
Кількість годин – 2 год.
Навчальні питання:
Поняття й підстави міжнародно-правової відповідальності.
Види й форми міжнародно-правової відповідальності. Матеріальна й нематеріальна (політична) відповідальність. Форми відшкодування: реституції, репарації, субституції та ін.
Відповідальність держав у міжнародному праві.
Підстави відповідальності фізичних осіб в міжнародному праві.
Основна:
Баймуратов М.А. Международное право. – Х.: Одиссей, 2000.
Антонович М. Міжнародне право: навч. посіб. Київ: Юрінком Інтер, 2011.
Бекяшев К.А. Международное публичное право: учеб. / К.А. Бекяшев, Э.Г. Моисеев, В.В. Устинов и др.; отв. ред. К.А. Бекяшев. – М.: Проспект, 2009.
Блатова Н. Т. Международное право в документах: учеб. пособие / сост.: Н.Т. Блатова, Г. М. Мелков. – М., 2003.
Буткевич В. Г. Міжнародне право. Основи теорії: підручник / В.Г. Буткевич, В.В. Мицик, О.В. Задорожній; за ред. В.Г. Буткевича. – К.: Либідь, 2002.
Взаємодія міжнародного права з внутрішнім правом України / за ред. В.Н.Денисова. – К.: Юстініан, 2006.
Денисова Д.О. Юридичні підстави притягнення міжнародних організацій до міжнародно-правової відповідальності // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. –2010. – № 945: Серія «Право». – С. 318-323.
Дмітрієв А.І. Міжнародне публічне право: навч. посібник / А.І. Дмітрієв, В.І. Муравйов; відп. ред. Ю.С. Шемшученко, Л.В. Губерський. – К.: Юрінком Інтер, 2001.
Теліпко В.Е. Овчаренко А.С. Міжнародне публічне право: навч. посіб. К.: Центр учб. літ., 2010.
Бирюков М.М., Каргалова М.В., Касьянов Р.А. Европейское право. Право Европейского Союза и правовое обеспечение защиты прав человека: учебник. 3-е изд., пересм. и доп. М.: Норма: ИНФРА-М, 2010.
Кошеваров В.П. Міжнародне право: навчальний посібник.- Київ: Істина, 2009.
Лукашук И.И. Международное право. Общая и Особенная часть. Учебник. – М.: Издательство БЕК, 1996.
Лукашук И.И. Право международной ответственности. – М.: Волтерс Клувер, 2004.
Международное право / Вольфганг Граф Вицтум и др.; пер. с нем. В. Бергман. – М.:Инфотропик Медиа, 2011.
Международное право: Учебник / Отв. ред. Ю.М. Колосов, В.И. Кузнецов. – М.: Международные отношения, 1998.
Міжнародне право в документах / Буроменський М.В., Стешенко В.М., Хорольський Р.Б., Щокін Ю.В.; за заг. ред. М.В. Буроменського. – Х.: Мачулін, 2006.
Міжнародне публічне право: підручник: у 3 т. / В.Ф. Антипенко, Л.Д. Тимченко, О.В. Бєглий, О.А. Радзівілл та ін.; за заг. ред. В.Ф. Антипенка. – К.: НАУ, 2012. – Т. 1.
Міжнародне публічне право: підручник: у 3 т. / В.Ф. Антипенко, Л.Д. Тимченко, О.В. Бєглий, О.А. Радзівілл та ін.; за заг. ред. В.Ф. Антипенка. – К.: НАУ, 2012. – Т. 2.
Пронюк Н.В. Сучасне міжнародне право: навчальний посібник. - К.: КНТ, 2008.
Сироїд Т.Л. Міжнародне право: підручник. – Одеса: Фенікс, 2018.
Тимченко Л.Д. Міжнародне право: підручник. – К.: Знання, 2012.
Тункин Г.И. Теория международного права. / Под общей ред. проф. Л.Н. Шестакова. – М.: Зерцало, 2000.
Допоміжна:
Блищенко И.П., Фисенко И.П. Международный уголовный суд. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998.
Лукашук И.И., Наумов А.В. Международное уголовное право: Учеб. – М.: Спарк, 1999.
Льовін А. Відповідальність за правомірну діяльність в європейському міжнародному праві // Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Міжнародні відносини. – 2012. – Вип. 38/39. – С. 116–118.
Малишева Ю.В. Розвиток інституту санкцій у сучасному міжнародному праві // Публічне право. – 2012. – № 2. – С. 170–176.
Международное уголовное право / Под ред. В.Н. Кудрявцева. – М.: Наука, 1999.
Мохончук С. М. Міжнародна регламентація відповідальності за злочини проти миру та безпеки людства // Юрист України. – 2012. – № 1/2. – С. 76–81.
Панов В.П. Международное уголовное право: Учеб. пособие. – М.: ИНФРА-М, 1997.
Удалова Л.Д., Письменний Д.П., Омельченко О.Є. Міжнародна правова допомога у кримінальному провадженні в питаннях і відповідях: навч. посіб. Київ: Центр учб. літ., 2017.
В межах даної теми слід розкрити зміст відповідальності держав і фізичних осіб і показати роль цього важливого міжнародно-правового інституту в забезпеченні стабільності функціонування міжнародних відносин.
Розпочати відповідь на перше питання варто з визначення відповідальності, як важливого інституту міжнародного права. При цьому зазначаючи, що у справі підтримки міжнародного правопорядку інститут міжнародно-правової відповідальності відіграє значну роль і є необхідним юридичним засобом забезпечення дотримання норм права, засобом відновлення порушених міжнародних відносин. До підстав міжнародно-правової відповідальності слід назвати порушення міжнародного зобов’язання, тобто вчинення міжнародного правопорушення. Виходячи із вітчизняної доктрини міжнародного права міжнародні правопорушення доцільно розмежувати на міжнародні злочини і злочини міжнародного характеру. В межах цього питання потрібно дати характеристику цих міжнародних правопорушень, а також вказати на їх відмінні ознаки за об’єктом посягання і ступенем їх суспільної небезпеки.
Відповідаючи на друге питання слід зауважити, що міжнародно-правова відповідальність реалізується в конкретних видах (загальний зміст, юридичний характер наслідків за вчинення міжнародного правопорушення) і формах (способи реалізації відповідальності в межах конкретного виду відповідальності). Розрізняють два види відповідальності: політичну і матеріальну. Саме від специфіки міжнародного правопорушення залежить, який вид відповідальності буде застосований. В рамках політичного виду відповідальності варто виділити і охарактеризувати такі форми: репресалії, реторсії, сатисфакції і санкції. Сутністю матеріальної відповідальності слід назвати повну або часткову компенсацію завданих матеріальних збитків. При цьому вказати на форми матеріальної відповідальності: репарації, реституції і субституції. В межах даного питання важливо розглянути питання щодо підстав звільнення від міжнародно-правової відповідальності.
Висвітлюючи третє питання потрібно підкреслити, що суб’єктом відповідальності в міжнародному праві, як правило, виступає держава. При цьому держава розглядається як єдине ціле незалежно від того, який орган держави вчинив правопорушення. Держава відповідає за всі свої органи, так само як і за діяння посадових та інших уповноважених осіб. Особливу увагу слід звернути на положення Проекту статей щодо відповідальності держав 2001 року, що визначає кваліфікаційні умови за яких поведінка будь-якого органу, особи або установи повинна розглядатися діяння самої держави відповідно до міжнародного права.
Завершуючи роботу над темою необхідно звернутися до питання відповідальності фізичних осіб, що займає особливе місце в міжнародному праві. Важливо вказати, що індивідуальну відповідальність передбачають деякі міжнародні конвенції, Статути створених міжнародних трибуналів щодо Югославії і Руанди і положення Статуту Міжнародного кримінального суду. Особливу увагу слід звернути на діяльність Міжнародного кримінального суду, проблеми співвідношення положень Статуту та національного законодавства України, зокрема Конституції України.
Питання цільових виступів:
Ознаки міжнародно-правової відповідальності.
Значення вини в міжнародно-правовій відповідальності.
Обставини звільнення від міжнародно-правової відповідальності.
Теми для рефератів:
Особливості відповідальності суб’єктів міжнародного права.
Відповідальність міжнародних міжурядових організацій.
Санкції в міжнародному праві, їх види і порядок застосування.
Кодифікація норм відповідальності в Комісії міжнародного права ООН.
Навчальна мета заняття: сформувати комплексне уявлення про право зовнішніх зносин як галузі міжнародного права, розкрити сутність і зміст дипломатичного і консульського права.
Кількість годин – 2 год.
Навчальні питання:
Поняття і джерела права зовнішніх зносин. Органи зовнішніх зносин, повноваження.
Дипломатичні представництва: порядок відкриття, структура. Функції. Дипломатичні привілеї та імунітети.
Консульські установи. Види установ, що виконують консульські функції. Порядок формування консульських установ і призначення консулів. Привілеї та імунітети консульських установ і їх персоналу.
Постійні представництва при міжнародних організаціях.
Спеціальні місії, їх завдання та повноваження.
В межах даної теми необхідно визначити принципи і норми, що регулюють діяльність представників держав у міжнародних відносинах, а також з’ясувати функції та організаційну структуру, привілеї та імунітети дипломатичних і консульських представництв.
Розкриваючи перше питання потрібно зауважити, що право зовнішніх зносин є одним із давніших галузей міжнародного права. Його витоки можна знайти ще в період родоплемінних відносинах людської цивілізації, що базувалися на віросповіданнях, традиціях і звичаях. Серед джерел сучасного права зовнішніх зносин слід відзначити Віденську конвенцію про дипломатичні зносини 1961 р., Віденську конвенцію про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р., Віденську конвенція про консульські зносини і факультативні протоколи 1963 р., Конвенцію про спеціальні місії і факультативний протокол 1969 р. У межах даного питання слід визначити компетенцію державних органів у сфері зовнішніх зносин, їх систему, яким державним органам надано право здійснювати загальне керівництво і, які державні органи уповноважуються представляти свою державу за кордоном.
Відповідь на друге питання насамперед повинна містити визначення дипломатичного представництва, як постійного зарубіжного органу зовнішніх зносин держав з метою підтримки взаємних дипломатичних відносин. Вивчаючи порядок відкриття дипломатичних представництв слід з’ясувати сутність термінів «акредитування», «агреман», «вірча грамота». Варто зауважити, що персонал дипломатичного представництва поділяється на певні категорії (дипломатичний, адміністративно-технічний, обслуговуючий). Сутність правого становища цих категорій осіб доцільно розкрити через їхні функції, привілеї та імунітети.
Третє питання присвячене висвітленню діяльності консульських установ - постійних державних органів зовнішніх зносин. Після визначення терміну «консульські установи», слід вказати на їх розмежування на консульські відділи разом з керівниками і самостійні консульські установи. Варто звернути увагу на діяльність позаштатних (почесних) консулів. Встановити порядок формування консульських установ і призначення консулів можливо після ознайомлення з термінами «консульський патент», «екзекватура». З метою вивчення питань пов’язаних з привілеями і імунітетами доцільно звернутися до положень Віденської конвенції про консульські зносини і факультативні протоколи 1963 р. Варто відмітити, що вихід України на міжнародну арену в якості суверенної держави значно розширює сферу дипломатичних і консульських відносин з багатьма державами. При цьому бажано проаналізувати законодавство України, що регламентує сферу зовнішніх зносин.
Розглядаючи четверте питання плану потрібно звернутися до Віденської конвенцію про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р., що регулює правове положення постійного представництва при міжнародних організаціях. При цьому слід дати характеристику двом категоріям місій держав при міжнародних організаціях: постійні представництва і постійні місії глядачів для виконання певних місій.