У 1848 р. площу в 5137 десятин було засаджено 28,5 млн. виноградних кущів, з урожаю яких виробляли 716 тис. цебер вина (у 1895 р. у Криму виробляли вже 1 млн. цебер вина). Свіжі й сушені фрукти, тютюн, соляні промисли - усе сприяло розквіту краю. Тільки червоної риби в 1849 р. було добуто 12,5 тис. пудів. Фахівці з Голландії навчали місцевих рибалок засолюванню риби за ''голландським способом".
З 1824 по 1848 р. прокладається гірське шосе, а з 1861 р. уже йде і залізничне будівництво.
Усе це створювало передумови для "курортного" освоєння краю.
Особливо привабливою тут була розмаїтість кліматичних зон: помірно континентальний клімат степового Криму з його невисокою вологістю; гірський Крим з яскраво вираженими кліматичними поясами; субтропічний, середземноморського типу клімат Південного берега з тривалою сухою осінню та зоною ультрафіолетового комфорту.
Крім того, понад 100 джерел мінеральних вод, численні грязьові озера, величезна кількість винограду - усе це сприяло популяризації півострова.
Початок курортного будівництва припав на 70-ті рр. минулого століття. За ініціативою земств, лікарських та інших громадських організацій, приватних осіб, практично без фінансової допомоги уряду почали відкриватися санаторії вздовж усього узбережжя.
Аристократія і велика буржуазія обрали для палаців і дач головним чином Південний берег Криму. Готелі й пансіонати, що перебували в приватному володінні, експлуатувалися переважно в пітній сезон.
Усього в дореволюційній Росії було 36 курортів, 60 санаторіїв на 3000 місць. При цьому кожний курорт мав специфічні особливості забудови міст, організації відпочинку та лікування.
Непомітне поселення Ялта, що в 1802 р. налічувало 13 рибальських будиночків, поступово стає центром усього узбережжя. Розвитку Ялти сприяло будівництво в 1832-1837 рр. гравійної дороги Алушта - Сімферополь, яку в 1847 р. продовжили до Севастополя. 17 вересня 1837 р. імператор Микола І надав поселенню Ялта статус міста.
Герб міста Ялта з'явився в 1845 р.: на блакитному фоні, що символізував море, розміщувались навхрест дві золоті гілки - лаврова й виноградна. У 1843 р. затверджується проект забудови нової частини міста, автором якого був архітектор Ешшман. Починається будівництво фешенебельних готелів, великих магазинів, приватних дач і лікарень. Ялта стає гомінким буржуазно-аристократичним курортом. Біля витоків зародження курорту стояв відомий російський учений С.П.Боткін. За його рекомендацією представники царської династії Романових купують поблизу Ялти маєток Лівадію.
Отже, Ялта-курорт значно молодший, ніж Ялта-місто. Різниця в їхньому віці - понад чверть століття. Ялту починають називати "Російською Ніццою" і "Російською Рив'єрою".
У 1900 р. у приватному будинку на околиці Ялти добродійне товариство міста за участю А.П.Чехова, Л.М.Толстого, О.М.Горького побудувало пансіонат "Яузлар" на 20 місць. У 1901-1902 рр. було відкрито дитячий санаторій в Алупці.
У 1915 р. майже всі курортні заклади міста - 5 санаторіїв на 169 місць, клінічна дитяча колонія, притулок на 24 місця для хворих на туберкульоз - були платними. До послуг заможних клієнтів були 14 готелів на 800 номерів, З комфортабельних приватних санаторії і 5 пансіонатів.
Упродовж літнього сезону тут вирувало життя, а коли курортники роз’їжджалися, місто ставало тихим, провінційним, заклади відпочинку і магазини здебільшого зачинялися. Власне, таку долю мають усі подібні міста.
У сусідній Алушті в 1864 р. у 120 дворах мешкало 763 особи; у 1902 р. населення зросло до 2800 чоловік. Однак містечко як курорт було невеселим видовищем: удень немощена набережна тонула в клубах пилюки, а ввечері стояла суцільна пітьма.
У 1904 р. Алуштинське товариство курортного благоустрою склало план поліпшення дорожнього та інших господарств. Однак цей план не було реалізовано.
З кінця XIX ст. найкращим місцем для морських купань вважалася Євпаторія. "Тутешнє морське купання таке, що, напевно, кращого не знайдеш у всьому світі", - писала Леся Українка. Крим вона відвідувала неодноразово - у 1890,1891 і 1907 рр., намагаючись вилікуватися від кісткового туберкульозу.
Саме Мойнакське озеро з його цілющими грязями принесло Євпаторії велику популярність. І, як не дивно, першим, кому спало на думку "робити на цьому гроші", був охоронець соляного промислу П.П.Пугачов, який побудував примітивну лікарню, де хворих приймали за плату.
У 1890 р. території з грязями перейшли у підпорядкування Таврійського губернського земства. Було побудовано дві нові грязелікарні, готель літнього типу на 70 номерів, парк з двома ставками. У 1912 р. був відкритий Цандерівський інститут, що готував лікарів-бальнеологів.
Взагалі ж будівництво Євпаторії як курорту мало стихійний характер. Завдяки ініціативі окремих підприємців у 1905 р. було введено в дію першу приватну оздоровницю "Приморський санаторій", а через чотири роки - два приватних медичних пляжі. У 1911-1914 рр. побудували санаторій і великий готель "Дюльбер", у 1913 р. - ще сім приватних санаторіїв на 400 ліжок. З 1893 р. велося інтенсивне дачне будівництво.
Лікувальні властивості сакських мінеральних грязей здавна привертали увагу російських мандрівників і дослідників. Про це згадується ще в працях академіка П.І.Сумарокова (1799 р). Що ж стосується лікування, то воно завжди було джерелом прибутку місцевих мулл. У 1827 р. тут було відкрито першу лікарню, через п'ять років - готель для хворих на 20 номерів. Про користь лікування на Сакському озері писав у своєму листі до Жуковського М.В.Гоголь (1835 р.).
Популярність сакських грязей зростала. У 1837 р. тут було побудовано відділення Сімферопольського військового госпіталю, де крім офіцерів оздоровлювалися й "нижні чини".
Хворі на сухоти віддавали перевагу Старому Криму, де особливою славою користувалися квіткові ванни, їх готували на квітах і травах, зібраних в околицях міста.
Судак приваблював двокілометровим піщаним пляжем, відсутністю туманів, рівномірністю температури морської води, великою кількістю винограду (культивувалося 600 сортів). Правда, до послуг гостей міста в 1890-х рр. тут був тільки один готель. У Севастополі в цей же час їх було 14 (це крім 5 пансіонатів, грязелікарень та купалень). У 1911 р. готелів у Судаку було вже три, але ціни трималися високі і харчування було порівняно дорогим.
Гурзуф - невелике сільце наприкінці XVIII ст. (усього 179 чоловік державних селян) - через сто років стає найфешенебельнішим курортом Криму. Підприємець П.І.Губонін, який нажив великий капітал на будівництві Лозово-Севастопольської залізниці, спорудив у місті готелі, ресторани, провів електрику, телефон, упорядкував паркі навіть установив там барвисті фонтани. Однак через дорожнечу курортників було мало: 900 чоловік у 1891 р. і 1558 - через дев'ять років.
Щоб підвищити вартість землі, князі Трубецькі проклали дорогу, що сполучала Севастополь із Сімеїзом - найтеплішим безвітряним містечком на ПБК. І хоча курортом він став ще в першій половині позаминулого століття, проте як буржуазно-аристократичне місце відпочинку став відомим на початку XX ст., коли виник Новий Сімеїз.
Зі слів доглядача Будинку-музею А.П.Чехова в Гурзуфі, навіть видатний письменник робив спробу організувати свій бізнес. Купивши в татарина за величезну, на ті часи, суму (3 тис. крб.) саклю, Антон Павлович нібито хотів обладнати неподалік платний пляж, проте з якоїсь причини цей задум втілити не вдалося.
Поряд з дорогими дачами, пансіонатами, санаторіями на зразок "Бруно", "Арнольді", "Ксенія", "Дольник", "Ампір" використовувалися малопридатні для житла помешкання, які здавали за високу плату. Навіть у Сімеїзькому парку на кожному кроці стояли невеликі будиночки, так звані "вагончики". У Старому Сімеїзі квадратний сажень землі на березі моря оцінювався в 60 крб., на горі - у 40 крб. і вище. Незважаючи на дорожнечу, в 1912 р. там налічувалося 33 дачі. Середній клас міг дозволити собі відпочинок у Криму. Судячи з реклами того часу (1912 р.), 100 "розкішно обставлених номерів" коштували від одного до п'ятнадцяти карбованців за добу з "безкоштовним електричним освітленням" і "безкоштовними автомобілями для пасажирів та перевезення ручного багажу". Були й дешевші готелі - від 75 коп. за добу, а "балконами", "достатнім світлом і чудовим краєвидом". (Для порівняння: середня заробітна плата кваліфікованого робітника промислового підприємства на той час становила від 10 до 20 крб. на місяць.) Вілла на березі моря, де на курортника очікували "здорове повітря, спокій, посилене харчування", причому їжа була не тільки "здорова", а й "гігієнічна", оцінювалася від ста карбованців на місяць і вище. Клієнтів спокушали "шведською гімнастикою, фребелевськими іграми (за методикою німецького педагога Ф. Фребеля (1782-1852)), дитячими виставами, кеглями, крокетом, катанням на човнах", а також "усіма видами масажу, грязьових компресів і притирань".
Стає цілком зрозумілим, що в дореволюційний період привабливий відпочинок і лікування на кримських курортах були доступними лише для заможних верств населення.
По-іншому розвивалася рекреаційно-туристична діяльність у Західній Україні, яка була поділена між Польщею (Галичина і Волинь), Румунією (Буковина) і Чехословаччиною (Закарпаття). Найкраще ця галузь була розвинута в Галичині. Тут функціонували курорти європейського значення (Трускавець, Моршин, Черче, Немирів), відбудовано санаторії та пансіонати, здійснювалася реконструкція зелених насаджень. Більшість курортів належали приватним особам. Дуже слабко була розвинута санаторно-курортна діяльність на Буковині. У міжвоєнний період туризм набув значного розвитку. Найпопулярнішими туристичними центрами стали Яремче, Ворохта, Криворівня, Коростів, Гребенів, Славське. Під час Другої світової війни курорти і санаторії було частково або повністю знищено, пограбовано, особливо у Східній Україні. Курорти Західної України постраждали менше, більшість із них продовжували функціонувати. У повоєнний період (до початку 50-х) фактично було завершено відбудову курортів України. Почалося широкомасштабне будівництво нових курортів у Закарпатті. Відкрився Ужгородський філіал Одеського науково-дослідного інституту курортології (1965 p.). Розвиток курортної сфери в Україні припадає на 50-ті роки. Так у післявоєнний період в Україні масово будувалися санаторно-курортні комплекси це було спричинено великою потребою в лікуванні та оздоровленні населення, що потерпіло від наслідків війни. Курортна галузь фінансувалася з державного бюджету. Особливо великий вплив держави на розвиток санаторно-курортної галузі спостерігався в період проведення олімпіади-80 в СРСР. В цей час почалося повне переоснащення всіх закладів розміщення та надання послуг. Але після 1980-тих років удосконалення матеріально-технічної бази в таких масштабах більше не проводилося.
Рекреаційна галузь України починаючи з 90-х років ХХ століття почала стрімко розвиватися: збільшувалася кількість санаторних закладів та кількість оздоровлених рекреантів. В санаторно-курортній справі відбувалися структурні зміни, пов’язані, в першу чергу, з організаційно-управлінськими аспектами, а саме: зростає комерціалізація послуг даної сфери, збільшується кількість приватних (або колективної форми власності) закладів, збільшується кількість пропозицій санаторно-курортного відпочинку.
На сьогодні в Україні існує розвинена мережа санаторно-курортних та оздоровчих закладів, яка нараховує більше 3 тис. суб’єктів, але за даними Держкомстату, в країні зменшується кількість санаторно-курортних закладів та оздоровниць.
Причини скорочення закладів даної сфери полягають, в організаційних недоліках управління, моральній та фізичній зношеності матеріально-технічної бази, недостатності фінансування, низькій конкурентоспроможності підприємств, тому більш ніж половина санаторно-курортних закладів України є збитковими.
Розвиток санаторно-курортної справи в Україні потребує підтримки, узгодженого розвитку в межах всієї індустрії туризму країни. Курортно-лікувальний туризм є одним з пріоритетних напрямків розвитку внутрішнього та іноземного туризму в країні, одним з найбільш сталих видових туристичних ринків. Наявні та потенційні запаси лікувальних ресурсів, з огляду на їх якісні та кількісні характеристики, можуть бути основою створення інноваційного туристського продукту. Але існуюча матеріально-технічна база потребує значних капіталовкладень у розвиток та реконструкцію діючих курортів, у розвідку та облаштування нових курортів, чому повинні сприяти інвестиційні проекти, розраховані не тільки на зарубіжного, а й на вітчизняного інвестора. Потребують пильної уваги питання забудови курортів, розробка генеральних планів їх розвитку, економічне та фінансове забезпечення функціонування, процеси приватизації. Державний кадастр природно-лікувальних ресурсів та курортних територій України, створений з метою інформаційного забезпечення моніторингу природних територій курортів та прогнозування можливих змін під впливом господарської діяльності, дозволить створити інноваційний курортно-лікувальний продукт на основі як діючих марок, які вже зарекомендували себе як в Україні, так і за її межами, так і нових курортів (за відповідного матеріально-технічного забезпечення та інформаційно-рекламної підтримки), просувати цей продукт як на вітчизняному, так і на міжнародному туристичних ринках [16].
Отже, причиною зародження курортів на Україні
були наявні рекреаційні ресурси, будівництво закладів розміщення та шляхів
сполучення між ними. Спочатку санаторно-курортні заклади створювалися з
ініціативи земств, лікарських та інших громадських організацій, приватних осіб,
практично без фінансової допомоги уряду. Але через деякий час оздоровниці
почали будуватися за державні кошти і з них утримуватися. Стрімкий розвиток
курортної галузі України почався з середини ХХ століття. На сьогодні
санаторно-курортна страва в Україні, незважаючи на застарілу
матеріально-технічну базу, в окремих закладах, продовжує розвиватися та
вдосконалюватися, збільшуючи кількість і якість надання послуг лікування і
оздоровлення.
1.3 Територіальна організація рекреаційної
діяльності в Україні
Територіальна організація рекреаційної діяльності - це складний, діалектичний процес, зумовлений дією об'єктивних факторів, кожний в яких специфічно впливає на розміщення рекреаційних об'єктів, підприємств супутніх галузей [3].
Територіальна структура рекреаційного комплексу України складається з багатьох ланок. Первинною ланкою цього комплексу є санаторії, пансіонати, будинки і бази відпочинку, туристичні бази. Окремо розміщені санаторії, пансіонати, бази створюють рекреаційні пункти. Населений пункт з кількома рекреаційними пунктами називається курортом. Курортом може називатися також частина великого міста, в якій сконцентровані рекреаційні пункти: санаторії, бази тощо (наприклад, в Одесі - курорти Аркадія, Великий Фонтан, Чорноморка).
Сукупність рекреаційних пунктів і курортів, що використовують означену територію і розміщену на ній інфраструктуру, створюють рекреаційні райони. Група рекреаційних районів створює рекреаційний регіон (наприклад, Кримський, приморські території Одеської та Миколаївської областей). Рекреаційні райони завдяки транспортним і функціональним зв'язкам створюють рекреаційні зони. Наприклад, Центральноукраїнська, узбережжя Чорного і Азовського морів.
Ресурси Південного берега дуже різноманітні. Клімат приморських рівнинних та передгірських районів степової частини Криму - помірно континентальний, з дуже теплим літом і м'якою зимою. У приморських передгірських районах -клімат середземноморського типу, що характеризується недостатньою вологістю влітку та м'якою зимою (у порівнянні з Північним Кримом). Це один з основних курортних районів: він розташований на приморській смузі вздовж узбережжя Чорного моря від мису Айя (на заході) до Семидвір'я (на сході). До нього відносять: Батилиман - Ласпі, Форос - Мелас, Оливи, Кастрополь, Блакитна затока, Симеїз, Алупка, Місхор, Лівадія, Масандра, Ялта, Гурзуф, Фрунзенське, Карабах, Алушта, Семидвір'я. Клімат тут винятково сприятливий - період з температурою, вищою 10°С, триває 7 місяців. Курорт Алушта - один з найгарніших куточків Південного берега Криму. Він оточений пасмом гір, проте вони недостатньо захищають його. Через перевали північні вітри прориваються до Алуштинської долини. Тому зима та весна тут трохи холодніші, ніж у Ялті, літо - менш жарке. Є природні пляжі. Ялта розташована на березі морської затоки. Частина головного пасма Кримських гір утворює навкруги Ялти амфітеатр, що спускається до моря. Гірські схили над Ялтою вкриті віковим сосновим лісом та виноградником. На території курорту багато парків, скверів, квітників, протікають річки. Завдяки географічному положенню Ялти клімат належить до теплого морського. За 3 км на південний захід від Ялти на східному схилі гори Монабі розташований курорт Лівадія. Його привабою та одним із лікувальних факторів є Лівадійський парк. Основною археологічною пам'яткою Місхорського узбережжя є мис із Ластівчиним гніздом. Окрасою курорту Місхор є також парк. Пляжні й кліматичні рекреаційні ресурси лягли в основу курорту Кастрополь. Курорти Південного берега Криму та Гірського Криму спеціалізуються на лікуванні хворих із неспецифічними захворюваннями дихальної та нервової системи.