МУКАЧІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА
ТУРИЗМУ ТА РЕКРЕАЦІЇ
КУРСОВИЙ ПРОЕКТ
з «Організації рекреаційних послуг»
на
тему: Рекреаційні курорти України: аналіз розвитку, проблеми та перспективи
використання в оздоровчих цілях
Студента 3-го курсу групи Т-31
напряму підготовки Туризм
спеціальності Туризм
Кошшої Ю. С.
Керівник: завідувач кафедрою ГРС, доктор
економічних наук, профессор Мілашовська О.І.
м.
Мукачево - 2013
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. РЕКРЕАЦІЙНІ РЕСУРСИ ТА КУРОРТИ УКРАЇНИ
1.1 Рекреаційний потенціал України
1.2 Зародження і розвиток українських курортів
1.3 Територіальна організація рекреаційної діяльності в Україні
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ РОЗВИТКУ КУРОРТІВ В УКРАЇНІ
2.1 Аналіз розвитку рекреаційних закладів в Україні
2.2 Фактори, що сприяють розвитку оздоровчо-рекреаційної діяльності в Україні
2.3 Проблеми розвитку оздоровчо-рекреаційної діяльності в Україні
РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ І ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ РЕКРЕАЦІЙНИХ КУРОРТІВ В ОЗДОРОВЧИХ ЦІЛЯХ ТА ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ НАДАННЯ РЕКРЕАЦІЙНИХ ПОСЛУГ
3.1 Перспективи розвитку і шляхи підвищення ефективності використання рекреаційних курортів в оздоровчих цілях
3.2 Шляхи підвищення якості надання рекреаційних послуг
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
ВСТУП
рекреаційний курорт оздоровча послуга
Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі актуальність даної теми є очевидною, оскільки рекреаційні курорти України не є досконалими і потребують аналізу і проблем та перспектив розвитку даної галузі. Туризм протягом усієї історії свого економічного існування переконливо утримує репутацію специфічної сфери, яка динамічно розвивається у складі галузей обслуговування і посідає все більш помітне місце у світовій економіці за показником швидкості обігу капіталу, числом зайнятих, обсягом експорту послуг, як джерело доходів для національних бюджетів. Рівень споживання туристичних послуг є одним із важливих індикаторів якості життя.
Вагомою структурною складовою економіки України стає рекреацій-но-туристичний комплекс для розвитку якого є необхідні природні умови, історико-культурні, матеріальні та трудові ресурси. Рекреаційно-туристичний комплекс можна розглядати в двох аспектах: з одного боку, як міжгалузевий комплекс у складі сфери послуг, де виникають і набувають розвитку економічні відносини з виробництва, обміну і споживання рекреаційно-туристичного продукту; з другого - як складову соціальної інфраструктури територій різного рівня, що становить комплексну систему (мережу) підприємств і закладів з виробництва, просування і реалізації рекреаційно-туристичних послуг.
Рекреаційно-туристичний комплекс має ознаки самостійного об'єкта: спеціалізовану матеріально-технічну базу; специфічні природно-антропогенні ресурси; унікальність продукування послуг і власної технології обслуговування; формування принципово нової схеми міжгалузевого і територіального управління; суспільну значимість, в тому числі економічну, соціальну, екологічну і політичну. Практично туризм є відправною точкою формування міжгалузевого рекреаційно-туристичного комплексу, складовими якого є підприємства, заклади та організації різних сфер економіки.
Розвиток рекреаційно-туристичного комплексу України є пріоритетним напрямком національної економіки і культури, важливим фактором підвищення міжнародного престижу країни, джерелом соціально-економічного розвитку регіонів, важливою умовою збереження історико-культурної спадщини.
Об’єктом курсової роботи є дослідження розвитку й функціонування рекреаційних курортів України.
Предметом курсової роботи є аналіз розвитку українських рекреаційних курортів, виявлення проблем та перспектив їх використання в оздоровчих цілях.
Мета курсової роботи - розглянути рекреаційні курорти України: аналіз їх розвитку, проблеми та перспективи використання в оздоровчих цілях.
Відповідно до мети були поставлені та вирішені наступні завдання:
дослідити рекреаційний потенціал України;
розглянути історію розвитку українських курортів;
розглянути територіальну організацію рекреаційної діяльності в Україні;
проаналізувати розвиток рекреаційних закладів в Україні;
переглянути фактори, що сприяють розвитку оздоровчо-рекреаційної діяльності в Україні;
розглянути проблеми розвитку оздоровчо-рекреаційної діяльності в Україні;
розробити перспективи розвитку і шляхи підвищення ефективності використання рекреаційних курортів в оздоровчих цілях та підвищення якості надання рекреаційних послуг.
Вибір методів дослідження обумовлено поставленою метою і специфікою предметної області. В курсовій роботі використовувались загальнонаукові методи аналізу, синтезу і узагальнення; систематизації; а також спеціальні методи: методи збору і обробки інформації, методи дослідження, оцінки і узагальнення отриманої інформації; методи прогнозування.
У процесі написання курсової роботи були використані навчальні посібники, наукові статті, періодичні видання, матеріали конференцій, електронні та інші джерела інформації написані такими авторами, як: Щербіна Н.М., Москаленко В.Ф., Фоменко Н.В., Кравців B.C., Любіцева О.О., Стафійчук В.І. та іншими.
Логіка дослідження зумовила структуру курсової
роботи: вступ, три розділи, висновок, список використаної літератури із
вісімнадцяти найменувань та семи додатків. Загальний обсяг роботи 49 сторінок.
РОЗДІЛ 1. РЕКРЕАЦІЙНІ РЕСУРСИ ТА КУРОРТИ УКРАЇНИ
.1 Рекреаційний потенціал України
Після переходу від ручного до машинного виробництва в людей з’явилося більше вільного часу, який можна було використати для відновлення фізичних та духовних сил втрачених в процесі трудової діяльності. Для цього необхідним є наявність певних ресурсів, а також організація їх використання. Відпочинок людини прийнято називати рекреацією, а її поведінка, направлена на задоволення своїх потреб у релаксації, лікуванні, оздоровленні, - рекреаційною діяльністю. Кожна країна прагне володіти розвиненою інфраструктурою та курортними закладами для відпочинку, лікування й оздоровлення своїх громадян. Завдяки вдалому компонуванню умов для рекреації в окремих державах створилися потужні комплекси відпочинку, лікування, туризму. Такі комплекси одержали назву рекреаційних [1; с. 12].
Багатофункціональний рекреаційний комплекс поділяють на три групи:
) лікувально-оздоровчий;
) пізнавальний;
) економічний.
Комплекс зазвичай розглядають як частину світового господарства, зв'язану з освоєнням територій для рекреації, профілактичного та реабілітаційного лікування, туризму. В окремих країнах він приносить серйозні прибутки державі, зрівнюючись з промисловістю та сільським господарством.
Рекреаційні ресурси - це об'єкти, явища і процеси природного та антропогенного походження, що використовуються або можуть бути використані для розвитку рекреації і туризму.
Рекреа́ція - це система заходів, пов'язана з використанням вільного часу людей для їх оздоровчої, культурно-ознайомчої і спортивної діяльності на спеціалізованих територіях, які розташовані поза їх постійним помешканням.
Зазначимо, що рекреаційні ресурси свідчать про потенційні можливості території, а не реалізацію. Усі рекреаційні ресурси за ступенем впливу на формування та розвиток рекреаційної діяльності на певній території можна розділити на такі групи: 1) ресурси, функціонально необхідні для конкретних видів відпочинку; 2) ресурси, що впливають на процес відпочинку та його ефективність; 3) ресурси, що впливають на можливість рекреаційного будівництва та функціонування інфраструктури [7; с. 84].
В Україні переважну частину ресурсного потенціалу складають: ландшафти лісові, приморські та гірські, ресурси мінеральних вод та лікувальних грязей, національні природні та регіональні ландшафтні парки, біосферні заповідники, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва та інші, пам'ятки архітектури та містобудування, історико-архітектурні заповідники та інші.
Це безцінні ресурси для раціонального розвитку рекреаційних територій і курортів та максимально збережена частина природного середовища.
Площа розроблених та потенційних рекреаційних зон в Україні сягає 12,8% території країни і розподіляється згідно до унікальних природних особливостей семи рекреаційних регіонів. При визначенні цих регіонів враховувались наступні фактори [1; с. 15]:
геополітичне положення;
наявність природно-рекреаційних ресурсів;
наявність і стан туристично-рекреаційної інфраструктури;
попит та пропозицію на рекреаційнупослугу і туризм;
туристично-рекреаційна стратегія регіону.
Відповідно оцінці природних ресурсів, потенційний фонд природоохоронних, оздоровчих та рекреаційних територій становить 12,1 млн. га, тобто 20 % площі території України, що відповідає міжнародним показникам раціонального збереження природно-рекреаційних ресурсів. Одноразова місткість ландшафтів України, враховуючи допустимі природоохоронні норми, становить понад 40 млн. чоловік.
Найбільшу питому вагу територій і об'єктів природно-заповідного фонду за даними 2003 року мають [12; с. 46]:
від 8 до 13 % - Тернопільська, Херсонська, Закарпатська, Івано-Франківська, Хмельницька області;
-7 % - Сумська, Рівненська, Чернівецька області;
до 3 % - Донецька, Миколаївська, Полтавська області;
до 2 % - Волинська, Житомирська, Запорізька, Одеська, Черкаська області;
до 1 % - Вінницька, Дніпропетровська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Харківська області.
Особливе місце в системі рекреаційного використання території України посідає Кримський півострів. Всередньому тривалість рекреаційного періоду становить тут 175-190 днів на рік. Тут функціонують найстаріші в Україні грязеві курорти - Бердянськ, Євпаторія, Куяльник, Саки та інші.
Майже у всіх областях України знайдено лікувальні води різного складу та мінералізації. Найбільше родовищ розташовані в Карпатському регіоні, а саме в Закарпатській, Львівській областях. Дещо менше родовищ у Луганській, Дніпропетровській, Полтавській, Хмельницькій, Черкаській, Київській, Донецькій та інших областях.
В Україні, головним чином в південних та північно-західних областях зосереджені унікальні запаси лікувальних грязей.
На території грязевих родовищ функціонують курорти Бердянська, Куяльницький, Хаджибейський та ін., а на курортах Миргород, Моршин, Немирів, Черче поширені торфові лікувальні грязі.
Не менш важливе місце у розвитку рекреаційної сфери, в Україні, посідає друга група проридно-рекреаційних ресурсів: історики-культурні, до яких входять культурні об'єкти, історичні пам’ятки, елементи архітектури, археології, етнографічні особливості території, що є важливим ресурсом для задоволення потреб рекреації. Загальна кількість архітектурно-історичних пам'яток в Україні сягає 48690 об'єктів. Їхня цінність та чисельність у межах областей істотно відрізняється. Найбільше пам'яток, що охороняються державою і церквою, у Львівській (3934), Київській (2886) та Чернігівській (2859) областях. Найцінніші культурно-історичні ресурси розміщуються - у Київській, Львівській, Тернопільській, Полтавській, Чернігівській областях, Республіці Крим.
Характерною складовою рекреаційних ресурсів є однорідні рекреаційні ресурси - соціальні і природні об'єкти, явища, події, походження яких пов'язане як з територією України, так і з територією тієї зарубіжної країни, в межах якої вони первісно виникли. В Україні знайдена значна кількість таких об'єктів, деякі з них мають міжнародне значення та унікальний історико-інформаційний, духовно-естстичний, інтернаціональний потенціал. Ці території, пов'язані з життям, працею або перебуванням в Україні французів, угорців, німців, іспанців, англійців, італійців, чехів, поляків, американців та інші. Військовий меморіал, присвячений британцям, що загинули під час Кримської війни 1853-1856 pp. (м.Севастополь), поховання шведів на Полі Полтавської битви (м.Полтава), австрійців, загиблих в Сталінградській битві у 1943 р., місця розстрілу польських громадян (Биківня під Києвом, м.Луганськ) та інші [11].
І нарешті, третя група рекреаційних ресурсів - соціально-економічні, представлена сучасними надбаннями міжнародного рівня в промисловості, сільському господарстві, будівництві та інших галузях, тобто вони охоплюють матеріально-технічну базу, що забезпечує виробництво, продаж і надання послуг рекреації, вдосконалення транспортної інфраструктури, підготовку трудових ресурсів [6].
Найвагомішим для раціонального використання рекреаційних ресурсів є наявність розвиненої організаціонної інфраструктури. Це заклади розміщення, лікування та оздоровлення, заклади харчування, транспортні засоби, заклади дозвілля, атракції та ін. Коротко описуючи матеріальну базу туризму, можна сказати, що станом на 2010 рік в Україні налічувалось 1731 підприємство готельного господарства загальною кількістю номерів 79833 [18]. За формою власності вони розподіляються так: 40 % перебувають у державній та комунальній власності, 57 % - у колективній та 3 % - у приватній (Додаток А). Найбільше готелів налічується в таких регіонах України: м. Київ (7,3 %), Одеська область (7,3 %), Автономна Республіка Крим (6,8 %), Дніпропетровська (6,4 %), Харківська (5,8 %) і Донецька (5,6 %) області. Рекреаційні можливості України характеризуються також наявністю 3304 санаторно-курортних та оздоровчих закладів різної форми власності, в тому числі: санаторії 487, санаторії-профілакторії-357, бази та інші заклади відпочинку-2015, пансіонати відпочинку - 235, будинки відпочинку - 38, пансіонати з лікуванням - 68, інші заклади - 104. За формою власності ці заклади розподіляються на: державну - 37 %, колективну - 58 %, приватну -0,9 % та власність міжнародних організацій - 3,9 %.
Отже, в Україні наявними є всі види ресурсів,
завдяки яким вона може всебічно розвивати свою рекреаційну галузь. Що дозволить
не тільки оздоровити значні маси населення і створити багато робочих місць, але
в той же час зробить значний внесок до національного доходу нашої країни.
.2 Зародження і розвиток українських курортів
р. півострів Крим став складовою частиною Російської імперії. Царський уряд щедро роздавав землі поміщикам і чиновникам, зобов'язуючи заселяти їх кріпаками з центральних і українських губерній. Згодом було дозволено прописувати селян-кріпаків. Крім того, запрошували й іноземних поселенців. Першими були німці й болгари. Так, у 1841 р. у Сімферопольському і Феодосійському повітах налічувалося 10 іноземних колоній - 3969 чоловік. Усім без винятку надавалися пільги - звільнення від усяких податків і повинностей на 8-10 років, позичка на переїзд і великі (до 50 десятин на сім'ю) ділянки землі. До 1802 р. поміщикам було роздано 350 тис. десятин землі. Крім того, йшло самозахоплення вільних ділянок і скуповування селянських наділів. Зрештою, в 1816 р. вийшов Указ про припинення продажу землі за низькими цінами.
Політика уряду, спрямована на прискорене господарське освоєння краю, виправдала себе. За короткий час набули розвитку й піднесення багато галузей сільського господарства і промисловості. У степових районах вирощували зернові. Одержали значні грошові кредити й зниження податків вівчарі. Вже в 1850 р. у краї діяло 12 сукняних підприємств.
З 1785 р. до Криму запрошуються найкращі спеціалісти-виноградарі, виписуються елітні сорти лоз. Для осіб, що займаються виноградарством, передаються в безоплатне користування і навіть в особисте, "потомственне", володіння державні землі. А для підготовки вітчизняних фахівців -виноградарів, садівників, виноробів у 1804 р. в Судаку відкривається училище, у 1812 р. створюється Нікітський ботанічний сад і пізніше - Магарацьке училище виноробства.