У список 20 провідних зовнішньоторговельних партнерів Великобританії входить і Росія, яка в2013 р посіла 14 місце (за ітогам2012 р - 13 місце) з питомою вагою в британському товарообороті 1,7% (в2012 р - 2%).
Серед держав - торговельних партнерів Великобританії найбільш динамічний розвиток в 2013 р отримала торгівля з Німеччиною , зростання товарообігу з якої склав 1,4%, Нідерландами - 5,5%, Францією - 4,4%, Китаєм - 8,3 %. В2012 р на 20 основних торгових партнерів Великобританії довелося 77% її товарообігу (в 2012 р. - 77,3%).
У число найбільш значимих для Великобританії експортних ринків входили: ЄС (частка в експорті - 51%), США (13,6%), Китай (3,3%), Росія (1,8%), Гонконг (1,7% ), Індія (1,7%), Канада (1,4%).
Найважливішими закордонними торговельними партнерами Великобританії з ввезення товарів на британський ринок в 2013 р. були: ЄС (частка в імпорті - 53%), Китай (7,7%), США (7,5%), Норвегія (4,1%), Японія (1,8%), Росія (1,7%), Гонконг (1,7%).
Товарообіг між Великобританією і державами БРІКС в 2013 р. збільшився порівняно з рівнем в 2012 р. на 1% до 76,5 млрд.ф.ст. Частка Росії в цьому показнику - 16%. Британський експорт у держави БРІКС в 2013 р. дорівнював 26,8 млрд.ф.ст. (приріст на 2,7%), 20% британського експорту в БРІКС припадало на поставки в Росію. Імпорт Великобританії з держав БРІКС склав 49,7 млрд.ф.ст., зменшившись на 0,8%. В обсязі всього британського імпорту з БРІКС частка Росії - 15%.
Товарообіг між Великобританією і державами - членами СНД в 2013 р. скоротився в порівнянні з рівнем 2012 р. на 14% до 15,3 млрд.ф.ст. Частка Росії в цьому показнику - 80%. Британський експорт у держави - члени СНД в 2013 р. склав 7 млрд.ф.ст. (зниження на 6,7%), з яких 73% припало на поставки в Росію. Імпорт Великобританії з держав - членів СНД склав 8,3 млрд.ф.ст., скоротившись на 19%. В обсязі всього британського імпорту з СНД частка Росії - 84%. У структурі британського експорту в країни СНД 65% припадає на машини, обладнання та транспортні засоби, 15% на продукцію хімічної промисловості, 5% на дорогоцінні камені і метали, вироби з них. Головними статтями імпорту з країн СНД є мінеральне паливо (69%), машини, обладнання та транспортні засоби (8%), дорогоцінні камені і метали, вироби з них (6%), метали та вироби з них (5%).
Товарообіг Великобританії з країнами Митного Союзу в 2013 р. скоротився на 12,4% порівняно з 2012 р. до 13,4 млрд.ф.ст., в тому числі експорт знизився на 4,8% до 5,8 млрд.ф.ст ., імпорт скоротився на 16,5% до 7,6 млрд.ф.ст.
Аналіз географічної структури британської зовнішньої торгівлі показує, що головним торговельним партнером Великобританії є ЄС. У неї традиційно міцні торговельні зв'язки з Німеччиною, Нідерландами, Францією, Бельгією, Ірландією, які продовжували зміцнюватися в 2013 р.
В 2013 р. скоротився товарообіг з Норвегією. З країн Північної Америки найбільш тісні торговельні зв'язки існують з США, проте в 2013 р. обсяг товарообігу з цією країною знизився відносно рівня попереднього року. Скоротився обсяг товарообігу і з Канадою.
В 2013 р. розширилася торгівля Великобританії з Китаєм, Індією, Малайзією. Однак, кілька ослабли зв'язку з Сінгапуром, ПАР і Австралією. Збільшився товарообіг з Бразилією і Чилі.
В цілому, на 2013 р. змін в
географічній структурі британської торгівлі не відбулося. Як і раніше основними
торговими партнерами Великобританії залишаються країни Європейського союзу[14].
.2 Міжнародна торгівля
регіонів
Близький Схід
Ураховуючи в цілому залежний характер економік арабських країн, неможливо переоцінити значення зовнішніх економічних зв’язків як інструменту для реалізації значної частки виробленого продукту і забезпечення переважної частини товарів виробничого призначення. Для арабів зовнішня торгівля відіграє більшу роль, ніж внутрішня. У зовнішньоекономічній сфері реалізується від 40 до 90 % ВВП, що пояснюється слабким розвитком товарного обігу всередині арабських країн. Місткість же арабського ринку становить 180-200 млрд дол. на рік.
У 2012 р. обсяг арабського експорту становив 303 млрд дол., або 4 % від світового, імпорт - 199 млрд дол., або 2,5 % світового. Частка регіону у світовому експорті вагається у межах 4 %, в імпорті - трохи менше 3 %, що відображає порівняно високу активність на світовому ринку. Як і переважна більшість країн, що розвиваються, арабські держави спецілізуються в міжнародному розподілі праці на виробництві одного-двох переважно сировинних товарів. У структурі експорту переважає сировина (нафта і мінерали), ранні овочі та фрукти, фініки, бавовна, шкіри. Більшість країн обмежуються однією-двома статями експорту. У структурі імпорту 75 % припадає на промислову продукцію, перш за все капітальне устаткування, транспортні засоби і побутове приладдя тривалого користування.
На початок 2009 р. обсяг експорту товарів і послуг країн МЕnap становив 966,1 млрд дол.; РСАДПЗ - 565,1; країн Магрібу - 133,3; країн Машреку - 97,5 млрд дол. Падіння експорту у 2009 р. порівняно з початком 2008 р. у середньому становило близько 28 %. Проте, як було вже вказано вище, за прогнозами, відновлення зростання на ринку нафти на рівні 25 млн бар. На день у 2010 р. і 26 млн бар. на день у 2011 р. дасть зростання експортних операцій країн даного регіону у 2010 р. порівняно з 2009 р. у середньому на 16 %, у 2011 р. - на 10 %.
Найбільша частка експорту в цьому регіоні припадає на країни МЕnap. Найбільшими арабськими експортерами у 2009 р. були Саудівська Аравія (202,5 млрд дол.), ОАЕ (202,3 млрд дол.), Іран (87,1 млрд дол.) і Кувейт (61,9 млрд дол.).
Найбільшими арабськими імпортерами у 2005 р. були ОАЕ (45 млрд дол.), Саудівська Аравія (36 млрд дол.), Єгипет (15 млрд дол.), Марокко (14 млрд дол.), Алжир (13 млрд дол.), Туніс (11 млрд дол.), Ліван (7 млрд дол.), Кувейт (10 млрд дол.), Оман (6,5 млрд дол.), Сирія (5 млрд дол.).
У 2009 р. імпорт товарів і послуг арабських держав становив: країни МЕNAP - 909,1 млрд дол.; РСАДПЗ - 448,0; країни Магрібу - 136,6; країни Машреку - 123,7 млрд дол.
Основними країнами - споживачами імпорту в 2009 р. стали ОАЕ (187,5 млрд дол.), Саудівська Аравія (163,6 млрд дол.), Іран (75,4 млрд дол.), Ірак (54,5 млрд дол.), основними статями імпорту останніх двох держав є озброєння.
Також у великих кількостях купується продовольство (10 % мпорту). Перше місце у списку продовольчих товарів посідають зернові, особливо пшениця та ячмінь (14 % світового імпорту зерна припадає саме на арабський світ); на зерно припадає половина продовольчого дефіциту арабів. Друге місце традиційно посідає рослинна олія, третє - молочні продукти, четверте - цукор. У великих кількостях закуповується чай, тютюн і кава. Найвища залежність від ввезення життєво важливих товарів зберігається в монархіях Аравійського півострова. Ємен, Єгипет і Йорданія є великими одержувачами міжнародної продовольчої допомоги.
Країни Перської затоки, особливо Кувейт, Саудівська Аравія та ОАЕ - країни - лідери з імпорту золота. Як показує порівняння обсягів імпорту й експорту країн даного регіону, їх зовнішньоторговельна квота близька до 200 %, що говорить про високу залежність економік цих держав від динаміки і кон’юнктури на зовнішніх ринках (як на ринках сировини, так і споживчих ринках).
Протекціоністський захист експорту, за прогнозами, до кінця 2010 р. підвищиться на 19 % і ще на 10 % - у 2011 р., у результаті чого очікується зростання зовнішнього поточного балансу з 70 млрд дол. у 2009 р. до 120 млрд дол. у 2010 р. і до 150 млрд дол. у 2011 р.
До традиційних партнерів по зовнішніх економічних зв’язках серед колишніх європейських метрополій приєдналися США, Японія і країни азійського Півдня. США вже підписали угоди про вільну торгівлю з Йорданією, Марокко, Бахрейном, ОАЕ і Оманом. Імпорт США з арабських країн на 85 % складається з постачань сирої нафті, і ця частка поступово збільшується мірою зростання потреб США у нафтопродуктах. У зв’язку із цим особливою увагою американців користуються країни Перської затоки, що були ще зовсім недавно безроздільною вотчиною Великобританії. Протягом останніх років взаємний товарообіг зростав на 35 % на рік, досягнувши у 2006 р. 38 млрд дол. Найважливішими арабськими партнерами для США стали Саудівська Аравія і ОАЕ, які придбали американських товарів на 10,7 і 10,2 млрд дол. відповідно.
На ринки країн Близького Сходу активно входять компанії Південної Кореї, компанії Goldstar і Samsung створюють спільні підприємства з виробництва теле- і відеоапаратури. Нафтовидобувні країни повністю орієнтовані на експорт нафти та нафтопродуктів, які дають до 90 % валютних доходів. Це найбільші нафтоекспортери світу, які практично єдиновладно панують на світовому ринку нафти, контролюючи дві третини її продажів. Проте останніми роками у структурі експорту нафтовидобувних країн поступово зростає частка зрідженого газу, алюмінієвого прокату, добрив, цементу.
Протягом останніх двадцяти років основним постачальником зброї в арабські країни були США. Постачання озброєння в окремі країни настільки великі, що виникають повну їх залежність від країн-постачальників і в ряді випадків рівносильні договору про військову співпрацю[16].
Латинська Америка
Основною експортною статтею експорту всіх країн Латинської Америки є продовольчі товари. Основними експортерами продукції сільського господарства по праву вважаються Колумбія і Бразилія, на їх частку припадає найбільша кількість експортованого кави. Також, важливу роль в продовольчих поставках грає Аргентина - лідер з виробництва зернових, і Еквадор - лідер з виробництва бананів.
Значну частку в експорті країн Латинської Америки займають руди чорних і кольорових металів. Наприклад, Чилі є великим експортером міді, Перу - експортером свинцю, цинку і міді, Болівія експортерів олова, Ямайка - бокситів.
Експортні поставки нафти і нафтопродуктів також важливі для економіки країн Латинської Америки. В якості додаткового продукту для експорту, її продають практично всі країни Латинської Америки. Експортують тільки нафту такі країни, як Венесуела, Болівія, Тринідад і Тобаго. Ці країни є так званими «чистими» експортерами нафти, де її експорт значно перевищує імпорт.
Що стосується бавовни, вовни і шкіри, тут ситуація йде таким чином: Мексика, Перу і Бразилія є основними експортерами бавовни. Аргентина і Уругвай переважають у сфері експорту вовни та шкіряної сировини.
Таким чином, аналізуючи структуру експорту країн Латинської Америки, можна зробити висновок, що основна маса країн залежить від експорту обмеженої кількості товарів з сировинного сектора, що, природно, негативно позначається на їх економіці. Варто відзначити, наприклад, що більше половини експортних поставок Чилі припадає на мідь, Еквадору - рівною мірою на нафту і Банани, Уругваю - на вовну, Бразилії та Колумбії - на каву. Більше 90% експортної виручки приносить Венесуелі, Болівії і Тринідад і Тобаго нафту і нафтопродукти, Ямайці - банани. Структура експорту досить диверсифікована лише в двох латиноамериканських країнах - Мексиці та Аргентині.
Що стосується структури імпорту - вона досить однорідна. Її основною складовою є високотехнологічні товари і обладнання. Така структура обумовлена низкою причин, основною з яких є те, що під впливом науково-технічного прогресу, латиноамериканські країни були змушені формувати у себе обробні галузі промисловості. Для їх формування були необхідні нові технології і розробки, які в силу відсталості країн, необхідно було закуповувати за їх межами. Таким чином, сформувалася стійка імпортна залежність країн Латинської Америки від високотехнологічних товарів і послуг, яка, з розширенням обробного виробництва, постійно зростає[17].
Пд-Сх Азія
Відсталість економіки країн Південно-Східної Азії, які спеціалізуються на виробництві дешевого с.-г. і промисловї сировини, обумовлює нестійкість їх господарства і велику залежність від світового ринку.
Країни Південно-Східної Азії реалізують на зовнішньому ринку від 12% (Індонезія) до 51% (Малайя) свого валового продукту. Основними продуктами експорту країн району є: каучук - Малайя, Індонезія, В'єтнам, Камбоджа; копра - Малайя, Філіппіни; цукор - Таїланд, Філіппіни; рис - Бірма, Таїланд, Камбоджа; чай - Індонезія; нафта - Індонезія, Бруней, Саравак; кольорові метали - Малайя, Бірма, Індонезія, Філіппіни. Ціни світового ринку на ці товари схильні до різких коливань і мають загальну тенденцію до зниження. Бірма за 100 фунтів рису в 2005 р. отримала 4,63 дол .; в 2009 - 4,14; в 2010 - 4.31. Малайя за 100 фунтів каучуку отримала в 2005 - 37,3 дол .; в 2009- 29,0; в 2010 - 22,3. До 2000 середня ціна на продовольчі товари, що вивозяться слаборозвиненими країнами, впала приблизно на 16-17% нижче рівня 1950.
Зовнішня торгівля Південно-Східної Азії все ще пов'язана в значній мірі з імперіалістичними державами, В 2000-2005 третину імпортно-експортних операцій припадала на частку західних країн, включаючи Англію, одна п'ята - на Північну Америку.
Підвищення цін на промислові товари, що експортуються капіталістичними державами Заходу, негативно позначається на економіці країн р-на. В 2005 на експортну виручку можна було імпортувати готових виробів на 10% менше, ніж в 2009.
Для більшості країн Південно-Східної Азії характерно за останнє десятиліття скорочення резервів іноземної валюти і золота. Зовсім інший характер носить торгівля країн Південно-Східної Азії з соціалістичними країнами. Вона здійснюється на взаємовигідній основі. В обмін на традиційні товари свого експорту країни Південно-Східної Азії отримують необхідні їм промислові товари, обладнання тощо. Довгострокові угоди про товарообмін, що існують між країнами Південно-Східної Азії і соціалістичними державами, забезпечують слаборозвиненим країнам гарантований ринок збуту, що має велике значення для виконання планів перспективного розвитку. Розрахунки за угодами проводяться, як правило, по клірингу і в місцевій валюті. Це дозволяє країнам району економити дефіцитну іноземну валюту[23].
Австралія та Океанія
Роль зовнішньої торгівлі в економіці Австралії дуже велика. Експорт є одним з головних джерел отримання іноземної валюти. Усередині країни-фірми <http://ua-referat.com/%D0%A4%D1%96%D1%80%D0%BC%D0%B8>, які можуть збільшити свій експорт, користуються знижкою при податковому обкладанні. Для експортерів полегшені умови фінансової платежів, а також створено спеціальну корпорація з експортного страхування. В кінці 70-х років понад 47% загальної вартості австралійського експорту припадало на різні сільськогосподарські товари, 27% - на продукцію гірничодобувної та понад 23% - обробної промисловості. З експортованого гірничорудної сировини перше місце займають залізна руда і концентрати, а друге - кам'яне вугілля.
Імпорт представлений різними машинами, використовуваними в сільському господарстві, будівництві й обробній промисловості (понад 40%), капітальним обладнанням (більше 22%), споживчими і продовольчими товарами, мастилами та іншими товарами. Ввезення мінеральної сировини і напівфабрикатів вкрай невеликий (від 6 до 7%). Ввозяться нафту і нафтопродукти, фосфорити, а також хромові руди і в невеликій кількості руди або концентрати інших металів.
Австралія імпортує товари головним чином із США, Великобританії, Японії та ФРН. У країни Східної і Південно-Східної Азії Австралія вивозить продовольчі товари, а також вугілля, деякі види машин, текстиль, взуття та ін. Імпорт з цих країн в основному становлять натуральний каучук <http://ua-referat.com/%D0%9A%D0%B0%D1%83%D1%87%D1%83%D0%BA>, нафту, чай, кава <http://ua-referat.com/%D0%9A%D0%B0%D0%B2%D0%B0>, рослинне масла і волокна <http://ua-referat.com/%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%BA%D0%BD%D0%B0>, пакувальні матеріали . Обсяг торгівлі Австралії з територіями Океанії невеликий. Однак Австралія завоювала досить міцні позиції в торгівлі з ними, потіснивши Великобританію та інші країни[18].
Африка
Зовнішня торгівля орієнтована на регіони за межами Африки, оскільки національні економіки практично не доповнюють одна одну. Це гальмує розвиток інтеграції.
Найбільшою з африканських інтеграційних груп країн є Економічне співробітництво держав Західної Африки, ЕКОВАС (Economic Community of West African States, ECOWAS), яке було утворено в 1975 році. До складу організації входять 16 країн: Бенін, Буркіна-Фасо, Кот-д´Івуар, острови Зеленого мису (Кабо Ведре), Гамбія, Гана, Гвінея, Гвінея-Бісау, Ліберія, Малі, Мавританія, Нігер, Нігерія, Сенегал, С´єра-Леоне, Того. Найпотужнішою та найперспективнішою в економічному відношенні тут є Нігерія. А загалом у країнах угруповання проживає понад 180 млн. чол., ВВП становить понад 63 млрд. дол., при 345,4 дол. на душу населення і частки світового експорту в 0,6%.
Основні зусилля співтовариства спрямовані на ліквідацію внутрішніх тарифів та встановлення єдиного зовнішнього тарифу, що повинно перетворити ЕКОВАС на митний союз на зразок ЄС. Проте досягнення цієї мети бачиться надто проблематичним, оскільки в регіоні існують й інші види міждержавного співробітництва, відсутня заінтересованість в успішній діяльності організації та низький базовий рівень розвитку держав-членів.