Статистика свідчить, що до віку 25 років у шлюб вступають більш 80 % жінок і близько 70 % чоловіків [18, С. 2]. Мотиваційна готовність до сімейного життя включає в себе любов як основний мотив створення сім'ї, почуття відповідальності за створювану сім'ю, готовність до самостійності, народження й виховання дітей. За даними соціологів, найчастіше сім'ї створюються в любові - приблизно 70-75 %, без сильного почуття, серцевого потягу, по розуму створюють сім'ю 15-20 % молодят, близько 5-10 % створюють сім'ю з матеріальних міркувань [6, С. 78].
Психологічна готовність до створення родини - це наявність розвинених навичок спілкування з людьми, єдності або схожості поглядів на світ і сімейне життя, вміння створити здоровий матеріально-психологічний клімат у сім'ї, стійкості характеру і почуттів, розвинених вольових якостей особистості. Від атмосфери сім'ї, в батьківських сім'ях, залежить багато в чому і те, як складеться доля майбутньої сім'ї, чи буде вона благополучною або, навпаки, зіткнеться з проблемами і труднощами.
Отже, стабільна щаслива родина може функціонувати тільки при певній підготовці молодих людей до спільного сімейного життя.
Соціальна робота серед молоді має
значний вплив
на становлення молодих сімей. Вона розглядається як забезпечення найбільш
сприятливих соціально-економічних
умов розвитку кожної молодої людини, яка сприяє соціальному становленню
особистості, набуття нею всіх видів і свобод і повноцінної
участі
індивідів у житті суспільства.
. Вплив сім'ї на становлення особистості
Важливість сім'ї як інституту виховання обумовлена тим, що в ній дитина знаходиться протягом значної частини свого життя, і по тривалості свого впливу на особистість жоден з інститутів виховання не може зрівнятися з сім'єю. У ній закладаються основи особистості дитини.
Для жінки сім'я - це можливість нормального існування, спокій і впевненість у собі, матеріальна і моральна підтримка, відчуття радості й щастя, повноцінне виховання дітей. Чоловіку сім'я надає стимул до життя, допомагає у подоланні утруднень і негараздів. Для дитини сім'я відіграє важливе значення насамперед тому, що дає перші й найважливіші знання про життя, про взаємини з людьми. Сім'я «створює матеріальні та моральні умови для її зростання, формує моральні життєві основи та статево-рольові установки» [4, С. 76].
Метою сімейного виховання є формування таких якостей і властивостей особистості, які допоможуть гідно долати труднощі та перепони, що зустрічаються на життєвому шляху.
Розвиток інтелекту, творчих здібностей, пізнавальних сил і первинного досвіду трудової діяльності, моральне та естетичне формування, емоційна культура і фізичне здоров'я дітей - все це належить до завдань сімейного виховання.
Сімейне виховання засновується на емоційному, інтимному характері відносин, виявляється в глибокій кровній любові батьків до дітей і дітей до батьків. Байдужість батьків, які не задовольняють прагнення дитини до спілкування, до спільної емоційно забарвленої і значущої діяльності, призводить до затримки соціального розвитку дитячої особистості, тобто гальмуванню засвоєння нею норм, правил, звичок соціальної поведінки і навіть до формування її асоціального характеру. Це зумовлено тим, що внутрішньосімейні взаємини виступають для дитини першим специфічним зразком суспільних відносин, до яких вона залучається вже з перших днів появи на світ, і які мають значний (якщо не домінуючий) вплив на формування загальної моделі її життя в майбутньому.
Широкий спектр проблем щодо виховання дітей у сім'ї містять роботи В.О. Сухомлинського. Зазначаючи, що виховує дитину сім'я в цілому, її загальний дух, культура людських стосунків, педагог підкреслював, що створюють цей дух самі батьки. «Без батьківської мудрості, - писав він, - немає виховної сили сім'ї. Батьківська мудрість стає духовним надбанням дітей; сімейні відносини, побудовані на відповідальності, мудрій любові і вимогливості батька і матері, самі стають великою виховною силою» [24, С. 21].
Спираючись на це твердження, В.О. Сухомлинський визначив і сформулював певні умови успішного виховання дітей у сім'ї. До них він відносив:
∙ суспільну і моральну відповідальність батьків за дітей;
∙ сприятливий сімейний мікроклімат;
∙ спільну трудову діяльність батьків і дітей у сім'ї;
∙ розумну організацію життя і побуту.
Надаючи сімейному вихованню одну з провідних ролей у формування дитячої особистості, В.О. Сухомлинський особливу увагу фокусує на аналізі такого його феномену, як батьківська любов, у якій він убачав гармонію доброти й вимогливості, ласки й суворості. Однак, звертаючи увагу на роль батьківської любові у формуванні дитячої особистості, педагог водночас застерігав від помилкового її розуміння, від хибних дій, які є цілком прийнятними з погляду батьків, а насправді приносять гіркі плоди. Серед значної кількості різновидів «цієї безглуздої любові» В.О. Сухомлинський вирізняв три основні види: любов замилування, деспотичну любов і любов відкупу [24, С. 22].
На рівні фактів доводиться відзначати, що руйнування родин в традиційному розумінні продовжує зростати. Доводиться констатувати ослаблення внутрішньосімейних зв'язків, зниження народжуваності. Статистика фіксує велику кількість розлучень, що призводять до таких наслідків: діти залишаються без одного з батьків; передаються в будинок дитини; під опіку та усиновлення; відбираються у батьків, які не забезпечують нормального виховання; деякі тікають з дому; ставляться на облік в інспекції у справах неповнолітніх; доставляються в органи внутрішніх справ; вчиняється багато різних злочинів; роблять замах на життя або здійснюють вбивства; здійснюють згвалтування. Саме серед останніх дітей найбільш часто встановлюється діагноз хворих алкоголізмом та наркоманією.
У педагогіці існує класифікація сімей не тільки по складу, але і за характером взаємин у них. Ю.П. Азаров ділить сім'ї на три типи: ідеальна, середня, негативна [1].
Ідеальна - це коли одружуються, бо присутнє справжнє кохання. Коли у відносинах, або шлюбі немає навіть тіні розрахунку або користі. В таких родинах немає місця зрадам, немає сварок, а є здорова дискусія. Кожен з подружжя намагається догодити іншому. Саме в таких сім'ях, на нашу думку, діти мають гордість за батьків. В них є гарний приклад того як потрібно поводитися в своїй майбутній родині, яку вони згодом створять.
Середня сім'я - це та, що поєднує в собі стосунки, що складаються в ідеальних та негативних родинах.
Негативна, або скандально-дратівлива сім'я характеризується постійними сварками, недовірою, зрадою та багато чим іншим.
Сучасні молоді сім'ї також можна класифікувати, наприклад, за структурою - повні і неповні сім'ї.
На думку Ф.А. Мустаєвої, існує три типи молодих сімей [19, С. 109-110].
Перший тип - традиційний. Сім'я такого типу характеризується орієнтацією подружжя виключно на сімейні цінності, на двохдітну (або більше) сім'ю. Лідером в сім'ї, принаймні, формальним, є чоловік. Однак лідерство в сім'ї значною мірою визначається лідерством в господарсько-побутовій сфері її діяльності (фінанси, влаштування житла). Коло друзів у подружжя, як правило, загальне і досить обмежене. Дозвілля частіше спільне.
Другий тип - подружжя орієнтоване переважно на розвиток особистості, мають установку на малодітну сім'ю. Спостерігається соціально-рольова рівновага (по можливості використовується допомога батьків подружжя). Сім'я може бути і відкритою, і закритою для мікрооточення. Тип лідерства - демократичний: спільний або роздільний за сферами життєдіяльності сім'ї.
Третій тип - молоде подружжя, орієнтоване переважно на розваги. При цьому чоловік і дружина мають як спільних друзів, так і кожен своїх з числа, як правило, колишнього оточення. Репродуктивні установки припускають бездітну або малодітну сім'ю. Лідерство в сім'ї може бути як авторитарним, так і демократичним.
У педагогів-практиків прийнято розділяти сім'ї на «благополучні» та «неблагополучні», хоча благополуччя нерідко носить лише видимий характер і визначається за анкетними даними: наявність батьків, їх працевлаштування, матеріальне становище в сім'ї. Безперечно, всі ці показники мають вплив на сімейне виховання. Але часто за цим анкетним благополуччям приховуються глибокі внутрішньосімейні протиріччя. Це сім'ї псевдоблагополучні, псевдосолідарні.
Відомо, що в благополучних сім'ях батьки передають дітям власні духовні цінності, як «сукупність пріоритетів, що визначають інтереси, потреби, запити, мотиви матеріальні й духовні, на основі яких вибудовуються певні моделі життя, здійснюється сучасна і проектується майбутня діяльність» [4, С. 24].
Неблагополучними прийнято вважати ті сім'ї, в яких чітко простежуються дефекти виховання. Саме в таких родинах діти часто хворіють, адже за постійну напруженість в сім'ї дитина розплачується неврозами і іншими хворобами. У неблагополучній родині доводиться спостерігати явне або приховане емоційне напруження дитини, що переходить у відторгнення. Часті покарання, окрики, незадоволення з боку батьків змушують дитину прийти до висновку що її не люблять, що вона нікому не потрібна. У відповідь на цю ситуацію дитина замикається, йде в свій вузький і нерадісний маленький світ або намагається привернути до себе увагу, змушує батьків полюбити себе. Все це призводить до того, що дитина не може знайти своє місце в сім'ї, а потім в житті [20, С. 475-481].
Родина - це особливого роду колектив, який грає у вихованні основну, довготривалу і найважливішу роль. Так, у тривожних матерів часто виростають тривожні діти; честолюбні батьки нерідко так пригнічують своїх дітей, що це приводить до появи у них комплексу неповноцінності; нестриманий батько, що виходить з себе з щонайменшого приводу, нерідко, сам того не розуміючи, формує подібний тип поведінки у своїх дітей і т.д.
Від умов виховання в сім'ї залежить адекватна і неадекватна поведінка дитини. Зокрема діти, у яких занижена самооцінка, виростають в сім'ях, де батьки постійно засуджують дитину, або ставлять перед ним завищені завдання. Дитина відчуває, що не відповідає вимогам батьків, породжує комплекси, від яких потім неможливо позбавитися.
Неадекватність також може виявлятися і завищеною самооцінкою. Це відбувається в сім'ї, де дитину часто хвалять, і за дрібниці, і досягнення дарують подарунки (дитина звикає до матеріальної винагороди). Дитину карають дуже рідко, система вимог дуже м'яка.
Зупинимося на найбільш поширених стилях сімейного виховання, що визначають особливості відносин підлітка з батьками і його особистісний розвиток.
Демократичні батьки цінують в поведінці підлітка і самостійність, і дисциплінованість. Вони самі надають йому право бути самостійним в певних сферах свого життя; не порушуючи його прав, одночасно вимагають виконання обов'язків. Контроль, заснований на теплих почуттях і розумній турботі, зазвичай не дуже дратує підлітка; він часто прислухається до пояснень - чому не варто робити одного і варто зробити інше. Формування дорослості при таких взаємовідносинах проходить без особливих переживань і конфліктів.
Авторитарні батьки вимагають від підлітка беззаперечного підпорядкування і не вважають, що повинні йому пояснювати причини своїх вказівок і заборон. Вони жорстко контролюють всі сфери життя, причому можуть це робити і не цілком коректно. Діти в таких сім'ях зазвичай замикаються, і їх спілкування з батьками порушується. Частина підлітків йде на конфлікт, але частіше діти авторитарних батьків пристосовуються до стилю сімейних відносин і стають невпевненими у собі, менш самостійними.
Ситуація ускладнюється, якщо висока вимогливість і контроль поєднуються з емоційно холодним відношенням до дитини. Тут неминуча повна втрата контакту. Ще більш важкий випадок - байдужі і жорстокі батьки. Діти з таких родин рідко ставляться до людей з довірою, зазнають труднощів у спілкуванні, часто самі стають жорстокими, хоча мають сильну потребу в любові.
Поєднання байдужого батьківського відношення з відсутністю контролю - гіперопіка - теж несприятливий варіант сімейних відносин. Підліткам дозволяється робити все, що заманеться, їх справами ніхто не цікавиться. Поведінка стає неконтрольованою. А підлітки, як би вони іноді не бунтували, потребують батьківської опори, вони повинні бачити зразок відповідальної поведінки дорослого, на який можна було б орієнтуватися.
Гіперопіка - зайва турбота про дитину, надмірний контроль за всім її життям, заснована на тісному емоційному контакті, - приводить до пасивності, несамостійності, труднощів у спілкуванні з однолітками.
Проблеми виникають і при високих очікуваннях батьків, виправдати які дитина не в змозі. З батьками, що мають неадекватні очікування, в підлітковому віці зазвичай втрачається духовна близькість. Підліток хоче сам вирішувати, що йому потрібно, і бунтує, відкидаючи чужі йому вимоги.
Таким чином, для того, щоб максимізувати позитивні і звести до мінімуму негативні впливи сім'ї на виховання дитини, необхідно пам'ятати про внутрішньосімейні психологічні фактори, які мають виховне значення і представляють собою необхідні форми поведінки батьків:
∙ брати активну участь в житті сім'ї;
∙ завжди знаходити час, щоб поговорити з дитиною;
∙ цікавитися проблемами дитини, допомагати розвивати їй свої уміння і таланти;
∙ не чинити на дитину ніякого тиску, допомагаючи йому тим самим самостійно приймати рішення;
∙ мати уявлення про різні етапи в житті дитини;
∙ поважати право дитини на власну думку;
∙ вміти стримувати власницькі інстинкти і відноситися до дитини як до рівноправного партнера, який просто поки що володіє меншим життєвим досвідом;
∙ з повагою ставитися до прагнення всіх інших членів родини робити кар'єру і самовдосконалюватися [23, С. 451-476].
Таким чином, сім'я може виступати в
якості як позитивного, так і негативного фактора виховання. Позитивний вплив на
особистість дитини полягає в тому, що ніхто, крім самих близьких для нього в
сім'ї людей - не відноситься до дитини краще, не любить його так і не
піклується стільки про нього. І разом з тим ніякий інший соціальний інститут не
може потенційно нанести стільки шкоди у вихованні дітей, стільки може зробити
родина.
. Проблеми молодих сімей
У будь-якій сім’ї виникають певні проблеми, які інколи стають причинами розлучень або згасання почуттів подружжя.
Проблеми сімейного виховання завжди привертали увагу педагогічної науки, адже сім'я - один із найважливіших виховних інститутів, значення якого для особистості важко переоцінити. Сьогодні сім'я переживає серйозні труднощі, що значною мірою зумовлено кризовими явищами, притаманними українському суспільству в цілому, що негативно позначаються на внутрішньосімейній атмосфері, знижують дієвість виховної функції сім'ї, вносять далеко не завжди педагогічно виправдані зміни в її зміст, призводять до того, що сімейне виховання стає об'єктом критики з боку держави, яка вимагає підвищення відповідальності батьків за виховання дітей.
Труднощі сімейного виховання і причини, що викликають зниження виховного потенціалу сім'ї, вивчаються соціологами, психологами, педагогами. Результати проведених досліджень вказують на існування певних чинників, що зумовлюють суперечності та складності у внутрішньосімейних взаєминах між дітьми і дорослими, не зважати на які було б прикрою помилкою.
Відомо, що стиль сімейного виховання, його зміст і цілі найчастіше формуються неусвідомлено, на основі установок, традицій, наслідуваних із батьківських родин. Однак, порівняно з попередніми роками, реалії сьогодення спричинюють розвиток такого феномена як аномія, що суттєво впливає на стан сучасної української сім'ї, процес сімейного виховання дітей.
Наступним соціально-психологічним чинником, існуючим у масштабах України і справляючим вплив на розвиток інституту сім'ї, є зруйнування колишньої тоталітарної системи моральних і поведінкових цінностей без достатньої заміни її ієрархією прийнятих у цивілізованому світі загальнолюдських ідеалів і гуманних норм поведінки. Це зумовлює «розрив поколінь»: норми і догми «батьків», а особливо «дідів» заперечуються молоддю - з відмовою від досвіду пращурів та їхньої сучасної поведінки як прикладу для наслідування. Культурно-технологічний «зліт», коли діти прагнуть до швидкого і різнобічного освоєння нової складної техніки, яка в недалекому минулому була для більшості сімей недоступною, а нині важко приймається «батьками». Все це призводить до масової деформації сімей, відчуженню їхніх членів один від одного. На тлі відмови від єдиної системи впливу на дітей у межах колишніх ідеологізованих канонів виявляється недостатність системи позитивного виховання молодих поколінь - у плані особистісного саморозвитку, формування вольових механізмів, духовної культури, вмінь конструктивного спілкування, вироблення ціннісних орієнтацій, утвердження моральних поведінкових норм, навичок відповідальної, соціально зумовленої, нормативної поведінки.