Л.І. Божович, виходячи з того, що основу мотивації формує емоційна значущість предмета потреби, трактує поняття спрямованості, головним чином, як емоційний феномен. Є спроба об'єднати в більш загальну категорію свідомі і емоційні компоненти ціннісної спрямованості. Це концепція умонастрою, припущення Б.Д. Паригіна. Він зазначає, що умонастрій є «особливий вид стійкого настрою почуттів, які групуються навколо якихось ідейних установок і визначають спосіб сприйняття і оцінки людиною дійсності, а також спрямованість її цілепокладання» [6].
На підставі аналізу широкої вибірки літератури можна зробити висновок, що всі автори під спрямованістю особистості мають на увазі наступне:
) спрямованість - провідна характеристика особистості, що визначає специфіку її проявів в житті в цілому (в діяльності, поведінці, характері, у специфіці відносин особистості до себе і до світу); спрямованість є характеристикою вибіркової активності поведінки людини, як істоти соціально-детермінованої з одного боку, і виявляє власну активність - з іншого; спрямованість - як провідна характеристика особистості має спонукальну силу, що дозволяє особистості реалізувати вибіркову поведінку;
) вважається, що спрямованість особистості як ієрархія мотивів, система ідеалів, інтересів, формується до підліткового віку;
) теоретична й експериментальна розробка проблеми спрямованості особистості ведеться в досить широкому діапазоні - від вивчення потребово-мотиваційної сфери, розглянутої в загальнопсихолгічному контексті, до вивчення системи переконань, світогляду як соціальної активності людини, тобто в контексті соціальної психології, соціології.
Аналізуючи сучасний стан проблеми спрямованості в цілому, можна відзначити єдність позицій різних авторів у вирішенні цієї проблеми в наступних пунктах: 1) спрямованість є провідною характеристикою особистості, що визначає цілісність її структури; 2) виокремлення типів спрямованості та їх вплив на моральну сторону особистості; 3) відображення залежності характеру та ефективності діяльності, поведінки і вчинків, що визначає вибірковість поведінки, прояв небажаних типів спрямованості; 4) місце людини в житті суспільства залежно від рівня розвитку і характеру спрямованості її потреб.
Однак, визнавши спрямованість «стрижнем» структури особистості, психологами не була в достатній мірі вивчена структура самої спрямованості. Питання ж про основні лінії відносин людини, в яких проявляється спрямованість її особистості, частіше розглядається тільки з точки зору місця людини в житті суспільства.
Виходячи з вищесказаного, можна зробити наступні висновки:
) спрямованість - стрижневе психологічне утворення, яке складає структуру особистості;
) спрямованість - відносно стійке ієрархізоване утворення в мотиваційній системі особистості;
) спрямованість являє собою універсальну основу будь-яких проявів
В основі спрямованості особистості лежить система мотивів, в якій провідні мотиви, підпорядковуючи собі інші, характеризують будову мотиваційної сфери людини.
Домінуюча система мотивів обумовлює суспільно-гуманістичну або егоїстично-прагматичну спрямованість особистості. Суспільно-гуманістична спрямованість характеризується переважанням мотивів служіння загальній справі, суспільству, духовної задоволеності. Егоїстично-прагматична спрямованість характеризується переважанням мотивів особистого благополуччя, особистого зиску, престижу.
Отже, спрямованість в сучасній психології
виділяється в якості провідної характеристики особистості, що визначає її
соціальну і моральну цінність. Основними детермінантами спрямованості є
переважаючі і стійкі потреби та інтереси, світогляд, що включає переконання й
ідеали. У свою чергу, спрямованість у юнацькому віці відіграє провідну роль в
процесі подальшого розвитку мотивації й особистості в цілому.
1.2 Вікові особливості старшокласників в
контексті спрямованості їх особистості
У вітчизняній психології ранній юнацький вік визначається в межах від 14 -15 років до 17 - 18, який співпадає з періодом навчання в старших класах загальноосвітньої школи або з навчанням у спеціалізованих школах, технікумах, коледжах [10].
В юнацькому віці в основному завершується фізичний розвиток організму, закінчується статеве дозрівання, серцево-судинна система починає працювати гармонійно, уповільнюється темп росту тіла, помітно збільшується м'язова сила, зростає працездатність, закінчується формування й функціональний розвиток органів і тканин. Більшість юнаків та дівчаток знаходяться вже в постпубертатному періоді. Тілесна конституція, особливо обличчя, стає дорослою, специфічно індивідуальною. Зникає характерна для підлітків збудливість, неврівноваженість [10].
Юнацький вік - це вік входження в об'єктивний та нормативний дух свого історичного часу в його національній формі (О.В.Толстих). Знаходження своєї ідентичності для юнака стає афективним центром життєвої ситуації розвитку (Л. І. Божович). Саме тому до близького дорослого він ставиться як до ідеалу. Ті якості, які юнак високо оцінює, є для нього еталоном у різних сферах людських відносин: виконання моральних норм, ставлення до праці, до самого себе. До цих якостей приміряє своє ідеальне Я - яким він бажає стати в дорослому житті.
Центральним новоутворенням психічного розвитку раннього юнацького віку є орієнтація на майбутнє, яка визначає життєву перспективу взагалі (а не тільки участь у певній діяльності): це й потреба зайняти внутрішню позицію дорослого, зрозуміти себе в якості члена суспільства, визначити своє призначення в житті. Для цього потрібен достатній рівень розвитку особистості: аналіз і переоцінка моральних принципів, настанов, щоб побудувати власну систему цінностей, життєвих цілей, перспектив.
Рання юність - це повторний критичний період розвитку, який характеризується значним зростанням потенціалу особистості щодо самовизначення (аналогічне поняття «соціальна ідентичність»). Розрізняють індивідуальні варіанти формування соціальної ідентичності, або самовизначення [10]:
дифузна, невизначена ідентичність;
наперед вирішений варіант включення в «дорослу систему» відносин, але раніше призначеного часу. Психологи вважають це несприятливим фактором розвитку;
юнак знаходиться в процесі інтенсивного пошуку самого себе: відбувається проба ролей, щоб визначитись самостійно. Це позитивне явище, але такий період не повинен тривати довго, бо інакше закріплюються риси інфантильності;
зросла ідентичність, про що свідчить почуття власної визначеності. Юнак переходить до самореалізації, найбільш повно використовує свої реальні потреби і свої можливості.
Ці варіанти можуть бути також етапами самовизначення, але важливо, щоб юнак не зупинився на якомусь попередньому етапі.
Цікава думка Клімова Є. О. про навчальну діяльність як провідну, якщо вона набуває рис продуктивної діяльності:
це діяльність, яка за часом і за наслідками витрачених сил має бути самокерованою;
вона повинна мати широкі варіації засобів, прийомів, умінь щодо здійснення діяльності та її наслідків;
стиль виконання такої діяльності має бути індивідуалізований, оптимальний для кожного учня, щоб перебороти протиріччя між потребами, інтересами з його можливостями та здібностями [17].
Зростання інтелектуальних можливостей робить перехід до дорослості періодом змін в цінностях та настановах, в ідеалах, цілях.
Зміст юнацьких цінностей значною мірою залежить від культурного контексту та історичного періоду. Допомогу юнакові у наближенні до майбутнього, в уникненні розчарувань надають добрі стосунки з батьками, досягнення в якійсь галузі діяльності (навчання, спорт, музика), а також уміння долати труднощі, самодисципліна, почуття відповідальності і за себе, і за інших. Добра порада необхідна і в постановці життєвих цілей, бо іноді вони дуже конкретні, немає гнучкості, а іноді вони дуже загальні («хочу стати хорошим спеціалістом, заробляти добрі гроші»).
У психології розпізнають два принципово різних типи розвитку особистості в юнацькому віці (Т. Томе) - прагматичний та творчий.
Прагматичний тип характеризується орієнтацією юнака на доцільність і на утікання від джерел неспокою, чому суб'єктивно надається першорядне значення. У юнакові такого типу домінують матеріальні цінності та інтереси. Для нього важливе намагання до гомеостатичної рівноваги, уникнення будь-яких проблем. І це перешкоджає їх подальшому індивідуальному розвиткові. Вони не прагнуть до одержання більшої освіти. Саме такого типу юнаки вдаються до застосування алкоголю та наркотиків, щоб «позбутися» проблем.
Творчо-орієнтованого типу юнаки характеризуються прагненнями та інтересами, які спрямовані в майбутнє, вони активно включають у власний спосіб життя різні пізнавальні та інші можливості. Педагогічне завдання - на основі корекції самооцінки допомогти юнакові набути впевненості в собі, виявляти активність при вирішенні життєвих завдань.
В юнацькому віці відбувається становлення світогляду як системи знань про політичне, економічне, культурне життя суспільства, як системи поглядів на оточуючий світ і місце в ньому кожної людини. Погляд на багато життєвих проблем досить глибокий та розумний. Увагу юнаків привертають питання справедливості та беззаконня, порядності та безпринципності. Спостерігається також розрив між різними верствами молоді за рівнем соціально-культурно розвитку: богемна молодь та ділки, наукове світорозуміння та спрощений підхід тощо. Особливості світосприймання юнаків виявляються в ціннісних орієнтаціях, потребах та інтересах, ідеалах та переконаннях, у мріях та життєвих планах. Юнак є представником певного покоління, яке, в свою чергу, об'єднується якимось важливими явищами суспільного життя, співпадання настанов, смаків, інтересів, моди тощо.
У цьому віці продовжується розвиток теоретичного мислення, розвивається здатність до зв'язного логічного міркування, до високого рівня узагальнення та систематизації знань; підвищується самостійність, гнучкість та продуктивність мислення, його рефлексивність.
Зростає продуктивність логічної пам'яті, що пов'язана з операціональним мисленням. Збільшується обсяг уваги, здатність до її концентрації, переключення. В той же час увага стає більш вибірковою: вона залежить від спрямованості інтересів особистості, від її потреб. Формування професійної орієнтації юнака сприяє розвитку спеціальних здібностей (математичних, літературних, лінгвістичних тощо). У дівчаток в цьому віці спеціальні інтереси менш визначені, у порівнянні з хлопцями, хоча успішність у навчанні у цілому вища [10].
Таким чином, розумовий розвиток юнаків полягає не тільки в накопиченні знань та вмінь (хоча це теж важливо), але й у формуванні індивідуального стилю розумової діяльності, в розвитку розумових здібностей. Це стійка сукупність індивідуальних варіантів у засобах сприймання, його якостях, індивідуальних особливостях пам'яті, мислення, а також свідоме оволодіння прийомами та засобами продуктивної розумової праці.
Зробимо загальні висновки щодо основних напрямків психічного розвитку в юнацькому віці:
Відбувається набування почуття особистісної самовизначеності, цілісності (ідентичності).
Відбувається професійне самовизначення, самостійне обрання життєвої платформи, цілей та професії.
Розвиваються ціннісні світоглядні орієнтації, самостійність, відповідальність, рефлексивна самосвідомість, самоцінність, самоповага.
Набувається психосексуальна ідентичність, усвідомлюється причетність до представників певної статі.
Виробляється індивідуальний стиль розумової діяльності, розвиваються й удосконалюються розумові та спеціальні здібності на основі диференціації інтересів та орієнтації на майбутню професію.
Таким чином, в у старшокласників зростає орієнтування на майбутнє, наявність життєвих перспектив викликають бажання удосконалювати ті якості, які необхідні для професійної діяльності, в першу чергу, і для майбутнього самостійного життя в цілому. Самооцінка набуває більшої конкретності, критичності, дійовості; за даними досліджень, Велика кількість старшокласників складають програми самовиховання, які пов'язані з перспективами набуття професії, зі вступом у вищий навчальний заклад, з майбутнім становищем у суспільстві, зі встановленням тісних взаємин з друзями, з утворенням сім'ї тощо. На основі самооцінки й самовиховання формується самоповага. З усвідомленням своїх якостей і можливостей, з уявленням про своє місце в житті, з оцінкою себе як особистості пов'язане зростання інтересу до моральних проблем - щастя, обов'язок, любов, дружба тощо. У цьому плані можна говорити про вироблення моральної свідомості в старшому шкільному віці.
Особливо важливим психологічним утворенням
юнацького віку є спрямованість особистості старшокласника, яка в значній мірі
визначає вибір життєвого шляху молодої людини, її мотивів, цінностей,
настановлень, життєвих смислів.
Розділ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБИСТОСТІ
СТАРШОКЛАСНИКА
.1 Опис методик
В нашому дослідженні використовувались наступні методики:
. Методика визначення спрямованості особистості В.Смекала - М.Кучера [29]
. Методика О.Ф.Потьомкіної для визначення соціально - психологічних настанов особистості в мотиваційній сфері [24].
. Методика визначення життєвих смислів В.Ю.Котлякова [34].
Спрямованість особистості учнів вивчалась за методикою В.Смекала і М.Кучера, адаптованої до україномовної вибірки [29].
Мета дослідження - визначення спрямованості особистості: особистісна (на себе), ділова (на задачу) і колективістська (на взаємодію). Особистісна спрямованість (спрямованість на себе - СС) пов'язується з переважанням мотивів власного благополуччя, прагнення до особистої першості, престижу. Така людина найчастіше зайнята сама собою, своїми почуттями й мало реагує на потреби людей навколо себе. В роботі (а в даному дослідженні в навчанні) бачить перш за все можливість задовольнити свої домагання.
Колективістська спрямованість, чи спрямованість на взаємні дії (ВД), має місце тоді, коли вчинки людини визначаються потребою в спілкуванні, намаганням підтримувати добрі стосунки з товаришами по роботі чи навчанню. Така людина проявляє інтерес до сумісної діяльності.
Ділова спрямованість (спрямованість на задачу - СЗ) відображає переважання мотивів, що породжуються самою діяльністю, захоплення процесом діяльності, безкорисливе прагнення до пізнання. Оволодіння новими уміннями й навичками. Як правило така людина прагне співробітничати з колективом й досягати найбільшої продуктивності групи, а тому намагається довести точку зору, яку вважає корисною для виконання поставленої задачі.
Слід відзначити, що всі три види спрямованості не є абсолютно ізольованими, а як правило поєднуються. Тому більш коректно буде вважати, що результати діагностики вказують не на єдину, а на домінуючу спрямованість особистості.
Вказівки для випробуваного: на кожний пункт анкети ви можете дати 3 відповіді, позначені літерами А, В, С. З відповідей на кожний пункт виберіть ту, яка найкраще виражає вашу точку зору або найбільше відповідає правді. Літеру вашої відповіді напишіть в аркуші відповідей (табл.8) навпроти номера питання в стовпчику "Найбільше". Потім з відповідей на це ж питання виберіть найменш прийнятний варіант. Відповідну літеру напишіть навпроти номера запитання, але в рубриці "Найменше". Для кожного питання використовуйте тільки дві літери. Над питаннями не розмірковуйте занадто довго: перший вибір зазвичай буває найточнішим. Час від часу перевіряйте, чи правильно ви записуєте відповіді, чи у ті стовпці, чи скрізь проставлені літери. Якщо виявиться помилка, виправте її, але таким чином, щоб виправлення було чітким.
Текст опитувальника та ключ подані в Додатку А.
Опис методики О. Ф. Потьомкіної на визначення мотиваційної сфери школяра.
Методика діагностики соціально - психологічних установок особистості в мотиваційно-потребнісній сфері заснована на роботах Д.М. Узнадзе, який, у свою чергу спирався на роботи К. Юнга та Е. Фромма. Вона дозволяє діагностувати ступінь виразності і взаємозв'язок між собою соціально-психологічних установок у окремої особистості або групи людей. Це перш за все соціально-психологічні установки, пов'язані з «альтруїзмом» і «егоїзмом», «процесуальною» та «результативною» спрямованістю, а також орієнтацією на «свободу» і «владу», «працю» і «гроші». Слід зазначити, що на підставі результатів використання методик можна виявити кілька груп випробуваних: