КУРСОВА РОБОТА
з Політичної економії
на
тему: "Приватна власність: природа виникнення, еволюція розвитку"
м. Миколаїв
Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичні аспекти приватної власності
1.1 Сутність поняття приватної власності
.2 Еволюція розвитку форм власності
1.3 Історичні аспекти розвитку приватної власності
Розділ 2. Особливості розвитку приватної власності
2.1 Принцип існування приватної власності
.2 Право приватної власності
.3 Світова практика реформування приватної власності
Розділ 3. Сучасний стан розвитку приватної власності в Україні
.1 Еволюція відносин приватної власності в Україні
.2 Перспективи та пріоритети приватизаційних процесів в Україні
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Природа виникнення та еволюція розвитку одного із найважливіших інститутів сучасної демократичної держави - інституту приватної власності цікавить багатьох науковців. Власність - одна з ключових проблем суспільно-економічного розвитку. Зміна соціально-економічних систем - це завжди зміна відносин власності. Які відносини власності - така й економічна система. Надзвичайно складне суспільне явище - власність - вивчається різними суспільними науками. Економічні науки вивчають реальні економічні відносини, що складаються між людьми з приводу присвоєння благ. А юридичні науки розглядають вольові відносини, право власності, що, з одного боку, виражає і закріплює реальні економічні відносини, а з іншого - стає умовою, необхідною для реалізації економічних відносин.
Власність є основоположною економічною категорією. По-перше тому, що вона є основою усієї системи суспільних відносин. Від характеру форм власності залежать форми розподілу, обміну, споживання. По-друге, від власності залежить положення різних груп і верств у суспільстві, можливості їх доступу до використання усіх факторів виробництва. По-третє, власність є результатом історичного розвитку. Її форми змінюються із зміною соціально-економічних систем і властивих їм способів виробництва, а отже визначають розвиток держави в цілому.
Розглядаючи особливістю революційних чи реформаторських перехідних епох, звертаємо увагу, що свідома і часто примусова зміна форм власності веде до формування нової економічної системи. Певне поєднання типів, видів та форм власності в економічному базисі даного ладу формує відповідну структуру власності. У процесі свого історичного розвитку форми і системи власності еволюціонували від простіших до більш складних, перетворювались з одного виду в інший.
В період розбудови в державі ринкової економіки, приватна власність виходить на перше місце, оскільки вона є передумовою розвитку ринкових відносин. Тому особливо важливим є легалізація, законодавче забезпечення правовідносин, що виникають з приводу об’єктів приватної власності.
Приватна власність забезпечує людині свободу вибору діяльності, найбільше породжує в людині ініціативу, підприємливість, матеріальну зацікавленість і відповідальність за кінцеві результати праці, використання засобів виробництва. Вона сприяє розвитку особи. Суттєвою перевагою приватної власності над усіма іншими формами є те, що вона робить людину економічно вільною і ні від кого не залежною. А економічна незалежність - основа політичної і соціальної свободи. До того ж розвиток недержавного сектору економіки є впливовим фактором для підвищення результативності та ефективності функціонування і розвитку державного сектору економіки в умовах конкурентної боротьби з недержавними підприємствами.
Питанням природи виникнення та історичного розвитку приватної власності присвячено багато досліджень представників різних економічних течій та шкіл: М.Монтеня, Н.Макіавеллі, Ж.Бодена, Дж.Локка, Ф.Кене, А.Сміта, Д.Рікардо, С.Сісмонді, Ж.Б.Сея, М.Вебера та ін. Для більшості сучасних економічних мислителів приватна власність виступає як непорушна твердиня цивілізацій і основа в самій собі, бо на ній ґрунтується вся архітектура як минулих епох, так і сучасні будови, немов станційні вокзали на шляху в майбутнє. І тому аналіз її сутнісних ознак, соціальних та економічних витоків, тенденцій і форм розвитку і, нарешті, її перспектив викликає у них неприємне враження, як страх перед землетрусом, що може зруйнувати їх порохнявого ідола.
Актуальність теми курсової роботи полягає в тому, що розуміння сутності поняття приватної власності та її історичного розвитку може надати можливість для ефективного реформування української економіки, адже українське суспільство вже втомилося від безкінечних реформ або скоріше їхньої імітації. Однак відсталість і диспропорції треба долати і, головне, на шляхах розвитку приватної ініціативи. Економіка України перебуває у стані трансформації невиправдано довго. Актуальність питань, пов’язаних із приватною власністю в Україні лежить у неврегульованості та прогалинах у законодавстві, що мають регламентувати ці відносини. Це викликає безліч проблем та негативних явищ у економічному та соціальному житті, серед яких, наприклад: відсутність ринку землі, незаконна приватизація тощо. Особливої актуальності набуло питання власності на землю, та власності на підприємства. Зокрема, через недостатню легальну визначеність цих правовідносин, значного поширення набуло насильницьке захоплення підприємств, відоме як "рейдерство".
В нашій державі існує ціла низка наявних проблем у сфері економічних відносин, предметом яких є приватна власність. Це свідчить про необхідність удосконалення регулювання інституту права приватної власності у законодавстві України.
Сьогодні приватна форма власності панує у всіх розвинутих економічних системах. Країни Заходу вважають приватний сектор рушієм свого тривалого прогресу та його ефективності і тому ревно охороняють права кожного на придбані або створені ним об’єкти власності.
У перехідній економіці приватна власність створює альтернативу державній, тим самим забезпечуючи розмаїття її форм, конкуренцію їх суб’єктів - власників цінностей. Вона формує базу для розвитку похідних і змішаних форм; сприяє утворенню середнього класу в суспільстві; викорінює менталітет недбалого ставлення до майна, виховує почуття господаря і відповідальності за свою працю, стимулює людей до ефективної діяльності; сприяє утвердженню політичної та економічної свободи в суспільстві. Отже, приватна власність є важливим чинником процесів реформування в цілому.
Метою курсової роботи є дослідження феномену приватної власності в сучасній економіці й окресленні головних проблем та перспективних напрямів її розвитку в Україні.
Завданнями курсової роботи є:
висвітлення природи виникнення та еволюції розвитку приватної власності;
розгляд особливостей розвитку приватної власності;
дослідження сучасного стану розвитку приватної власності в Україні.
Об’єктом дослідження є приватна власність як економічна категорія.
Предметом дослідження є економічні закономірності та особливості формування і розвитку приватної власності в умовах ринкової економіки.
Методи дослідження - аналіз наукової літератури
і спеціалізованих публікацій. В якості теоретичного базису при написанні
курсової роботи було використано і проаналізовано матеріали навчальних
посібників, періодичної літератури, законодавчі акти та ресурси Internet.
Розділ 1. Теоретичні аспекти приватної власності
1.1 Сутність
поняття приватної власності
Власність є однією з найбільш фундаментальних і основоположних економічних категорій. Разом з тим - це одна з найскладніших категорій, бо має в собі багато ознак, форм прояву і систем функціонування.
Людство протягом тисячоліть вивчає сутність поняття власності, але і до цього часу проблема власності до кінця не вирішена. Причиною цього, вочевидь, є те, що власність є певним зліпком даної економічної системи суспільства. Так як саме суспільство перебуває у певному русі, зазнає змін, існує в перехідних формах розвитку, так і власність змінює свої типи, форми і системи. Тому відносини безпосередніх власників умов виробництва з безпосередніми виробниками розкриває найбільш глибоку таємницю, приховану основу всього суспільного ладу.
Кожна історично визначена соціально-економічна епоха мала власність і свої погляди на неї. У найдавніші часи власність розглядалась як природне право володіння предметами природи чи продуктами праці. Це зрозуміло, бо людина, добуваючи предмети природи для свого існування, автоматично вступала у володіння ними, але тут ще не було економічно оформлених відносин власності. Вони з’являються пізніше, з виникненням економічного відособлення добування (виробництва) засобів існування та їх споживання. Тут починається привласнення як суспільно-економічні відносини.
Розвиток людського суспільства і виникнення держави зумовили необхідність суспільного регулювання відносин привласнення. Найбільшого розквіту цей процес досяг у римську епоху і знайшов своє узагальнення в римському праві. У той самий час економічний зміст відносин привласнення лише зрідка емпірично описувався в державних актах чи наукових трактатах філософів, політиків, поетів, тоді як економічне життя, практика господарювання вимагали конкретних управлінських заходів з боку держави. Тому й не дивно, що власність за тих часів розглядалась як право власності, виражалось у трьох атрибутах: праві володіння, розпорядження і користування.
Економічна думка пізніших епох категорію власності пов’язує вже безпосередньо з економічними відносинами, хоч це не завадило Прудону свого часу оголосити власність "крадіжкою". Вчений писав про те, що "Несправедливість та гноблення полягають не в тому, що людина захоплює знаряддя праці або земельну ділянку, а в тому, що одна людина позбавляє всього цього інших людей. Оскільки володіння однієї людини не порушує прав іншої, постільки власність є цілком правомірною формою користування знаряддями і предметами господарювання. Але існуюча історія власності незмінно базувалася на насиллі та експлуатації. Приватна власність була найглибшою причиною суспільної нерівності і, відповідно, всіх революцій, з допомогою яких люди прагнули відновити рівність"[5].
Сучасні економічні теорії вбачають у власності економічні відносини, проте, одні економісти визначають власність як сукупність усіх економічних відносин, інші - як основні економічні відносини, а треті - як висхідні чи первинні економічні відносини даного ладу. Зрозуміло, що всі ці визначення відбивають певний бік функціонування категорії власності.
Не підлягає сумніву, що поняття власності виникло в людей у результаті виробництва матеріальних благ та їх привласнення. Поняття власності виникає там і тоді, де і коли виникає декілька самостійних, незалежних, економічно відособлених виробників, коли виникають між ними відносини з приводу привласнення своїх продуктів.
Отже, власність - це не річ, а відносини між людьми з приводу виробництва і привласнення речей, продуктів праці. Це - ставлення індивідів один до одного і відповідно їх відношення до матеріалу, знарядь і продуктів праці.
Власність існує також там, де існує й сукупна праця - суспільне виробництво, бо й тут у єдиному процесі суспільної праці люди вступають у відносини між собою з приводу як виробництва, так і присвоєння результатів спільної праці. Власність - це відносини з приводу виробництва, а потім присвоєння і споживання його результатів, бо тварини також споживають предмети природи, але відносин власності не знають. Ця вказівка на первинність фактора виробництва важлива ще й тому, що виробництво і привласнення можуть не збігатися за своїми масштабами, суб’єктами, тобто одні можуть виробляти, а інші привласнювати, споживати[2].
Отже, у найабстрактнішій формі власність постає як відносини між індивідами щодо відчуження-привласнення діяльності чи її результатів. Найбільш виразно власність як економічні відносини проявляється тоді, коли один індивід, відчужуючи, прибирає до рук плоди діяльності іншого. Таке відчуження може бути як відплатним, відшкодованим у результаті еквівалентного обміну результатами праці, так і безоплатним вилученням частини результатів діяльності (праці) одних на користь інших.
Так, у простому товарному виробництві при здійсненні еквівалентного обміну Т = Г = Т має місце відшкодовне відчуження: результат праці одного виробника вилучається з його володіння, тобто відчужується, і переходить у володіння іншого, тобто привласнюється іншим, і навпаки. Коли ж продукт праці (чи його частина) безпосереднього виробника вилучається з його володіння безоплатно на користь володаря (рабовласника, феодала, сучасного власника умов виробництва), то таке відчуження набуває соціально-економічної форми експлуатації чужої праці. Із цього виходить, що процес відчуження-привласнення лежить в основі відносин власності.
Відносини власності, як видно, виникають лише за наявності принаймні двох суб’єктів. Так, славнозвісний Робінзон Крузо не був власником, хоч мав певні речі у своєму вжитку, бо ні з ким було вступати у відносини їх відчуження. І коли випадок послав йому П’ятницю, він чинить просто: позбавляє П’ятницю прав економічної відособленості та юридичної самостійності, роблячи його членом єдиної сім’ї. Цим нехитрим актом Робінзон знищує саму умову появи власності.
Звичайно, робінзонада - економічний курйоз. Сучасне виробництво - колективне, і того, що міг собі дозволити острівитянен - знищити відносини власності, - не можна досягти в суспільному виробництві за певних його умов. Щоправда, власність як відносини відчуження-присвоєння може зникнути і в суспільному виробництві. Це можливе тоді, коли всі члени такого суспільства однаковою мірою споживатимуть разом добутий продукт, тобто коли спільне виробництво закінчується не відособленим присвоєнням і споживанням суспільного продукту, а сумісним[2].
Так велося в прадавній первісній общині, де за обмежених матеріальних благ вони розподілялись рівномірно для підтримки життя кожного члена. Тут ніхто ні в кого не відчужував спільно надбане, а споживали всі громадою. Тому й не існувало власності в їх розумінні. Так може трапитись і тоді, коли цивілізація сягне рівня наддостатку матеріальних благ і зникне необхідність відокремленого привласнення. До речі, К. Маркс убачав протиставленість епохи комунізму світові приватної власності у протилежності між наявністю власності та її відсутністю. Таке порівняння подібне до того, що якби в нашому світі існував лише один колір, наприклад зелений, то ми не мали б поняття про кольори.
Для виникнення відносин власності потрібно, щоб були контрагенти цих відносин, тобто люди, речі та послуги, з приводу яких можуть виникати відносини між людьми щодо їх привласнення. Отже, відносини власності повинні характеризуватись суб’єктами та об’єктами.
Суб’єктами власності є індивіди, фізичні особи, які в процесі відчуження-привласнення матеріальних благ і послуг можуть вступати між собою у відносини з цього приводу. Це, як правило, юридично самостійні, економічно відособлені учасники суспільного виробництва - окремі працівники, трудові колективи та державні установи і відомства (наприклад, армія, державні заповідники) тощо.
Об’єктами власності може служити все розмаїття національного багатства, включаючи землю з її надрами, водний і повітряний простір, а також твори інтелектуальної праці[2].
Категорія власності, як будь-яка інша, має певні ознаки, що визначають її економічний зміст. До найбільш характерних ознак власності слід віднести такі:
) власність - це соціально-економічні, виробничі відносини між людьми, а не відношення людини до речі;
) власність - це результат суспільного розвитку, а не окремої людини. Ізольований індивід (наприклад Робінзон) так само не може мати власності, як людина, що жила б поза суспільством, не вміла б розмовляти;