Приватна власність характеризується тим, що засоби виробництва, а отже, і вироблений продукт належать приватним особам. Вони можуть привласнювати продукт як своєї, так і чужої праці. Тому розрізняють приватну власність трудову і нетрудову, що має вирішальне значення для характеристики різних форм приватної власності: дрібнотоварної, рабовласницької, феодальної, приватнокапіталістичної.
Національна економіка не може стати конкурентоспроможною без приватної власності. Проте, демонтаж державного механізму управління не менш небезпечний, ніж ліквідація інституту приватної власності. Державні інституції вирішують важливі макроекономічні проблеми: заповнення ніш у низькорентабельних чи навіть збиткових галузях, непривабливих для приватного капіталу; розвиток наукомістких галузей; розв’язання низки соціально-економічних проблем; гарантування національної безпеки та ін.
Кожна форма власності, як і
організаційно-правова форма господарювання, є ефективною за своєю природою, чим
і пояснюється її виникнення та розвиток. Однак кожна форма господарювання
повинна займати свою нішу в економічній системі, де вона найповніше себе
реалізує.
Список використаної літератури
Башнянин Г. І., Медведчук С. В., Шевчук Є. С. Політична економія. Київ: Каравела, 2009. - 480 с.
Відносини власності [Електронний ресурс] - Режими доступу: #"824280.files/image003.gif">