природних ресурсів, гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей. В даний час в Україні екологічні пріоритети відсунуто на другий план, про що свідчить хоча б те, що далеко не весь обсяг коштів, що надходять у державний і місцеві бюджети від зборів за використання природних ресурсів, викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів, фактично використовується для зменшення впливу на навколишнє середовище основних джерел забруднення. При такому положенні справ ні про яке гарантування екологічно безпечного середовища не може бути й мови.
Принцип екологізації матеріального виробництва на основі комплексності екологічних і технічних рішень також реалізується далеко не повністю. Це пов'язано не тільки з тим, що процес впровадження новітніх технологій в Україні ще не набув помітного розмаху, але і з тим, що в національному законодавстві навіть не згадується таке прийняте в розвинених країнах поняття, як «краща наявна технологія» (Best Аvailable Technology – BAT), яка є основою екологізації виробництва на Заході.
Задекларований у статті 3 закону принцип науково обґрунтованого узгодження екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства на основі об'єднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук і прогнозування стану навколишнього природного середовища носить чисто академічний характер і не знаходить серйозного втілення в дійсності. Проведення таких системних досліджень вимагає великих фінансових витрат, джерела яких в Україні в даний момент відсутні.
Дотримання низки інших принципів також важко визнати цілком задовільним. Це стосується демократизму при прийнятті управлінських рішень, формування у населення екологічного світогляду, науково обґрунтованого нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, поєднання заходів стимулювання та екологічної відповідальності. Проведення цих принципів в життя вимагає серйозних зрушень у менталітеті політичної та господарської еліти держави, у фінансовому, науковому і освітньому забезпеченні необхідних заходів. Одних формально правильних констатацій щодо державних екологічних програм (стаття 6), освіти й виховання (стаття 7) і наукових досліджень (стаття 8) явно недостатньо. Потрібна всіма відчутна політична воля представників всіх ланок державного та місцевого управління, починаючи з вищих ланок, не тільки чітко сформульована і оприлюднена, але і підкріплена конкретними ефективними діями, результати яких широко б висвітлювалися. Цього поки ще немає.
Екологічні права громадян та їх гарантії більш детально, ніж у Конституції, виписані в статтях 9, 10, 11 закону.
а) безпечне для його життя та здоров'я навколишнє природне середовище; б) участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-
правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь в прийнятті рішень з цих питань;
в) участь в розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів;
г) здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів; д) об'єднання в громадські природоохоронні формування;
е) вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених законом;
є) участь у публічних слуханнях або відкритих засіданнях з питань впливу
4
запланованої діяльності на навколишнє природне середовище на стадіях розміщення, проектування, будівництва і реконструкції об'єктів та у проведенні громадської екологічної експертизи;
ж) одержання екологічної освіти; з) подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ,
організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище;
и) оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо порушення екологічних прав громадян у порядку, передбаченому законом.
Законами України можуть бути визначені й інші екологічні права громадян.
Розкриваючи конституційні норми екологічних обов'язків громадян, стаття 12 висуває певні вимоги до громадян.
Громадяни України зобов'язані:
а) берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища; б) здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, інших
екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів; в) не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів; г) вносити штрафи за екологічні правопорушення;
д) компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище.
Громадяни України зобов'язані виконувати й інші обов'язки у галузі охорони навколишнього природного середовища відповідно до законів України.
Урозділах III і IV закріплені повноваження законодавчої і виконавчої гілок органів державної влади у галузі охорони навколишнього природного середовища.
Урамковому законі також виписані норми щодо:
-спостереження, прогнозування, обліку та інформування;
-екологічної експертизи;
-стандартизації та нормування;
-контролю і нагляду;
-регулювання використання природних ресурсів;
-економічного механізму охорони навколишнього природного середовища;
-заходів екологічної безпеки;
-охоронюваних територій;
-надзвичайних екологічних ситуацій;
-спорів і відповідальності;
-міжнародних відносин.
Загальні положення рамкового закону отримали розвиток у Законі України «Про екологічну експертизу» (1995 р.), в окремих розділах інших законів: «Про охорону здоров'я» (1992 і 1994 рр.), «Про власність» (1991 р.), «Про підприємство і підприємництво» (1991 р.), «Про інформацію» (1992 р.), «Про оподаткування» (1991 р.); у Кодексі України про адміністративні правопорушення, в Кримінальному кодексі України та інших законодавчих актах.
З цією ж метою Кабінет Міністрів прийняв низку підзаконних актів. Серед них положення про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів, встановлення лімітів їх використання, положення про державний моніторинг навколишнього природного середовища. Ряд постанов Кабінету Міністрів регулює діяльність екологічної інспекції.
1.3. Земельне законодавство
5
Основним правовим документом, що регулює земельні відносини, є Земельний кодекс України нова редакція якого була прийнята у 2002 році та постійно оновлюється. Його мета – створення умов для раціонального використання та охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості земель, поліпшення природного середовища, охорони прав громадян, підприємств, установ і організацій на землю.
Кодекс регулює питання власності на землю, її використання і оренди, визначає компетенцію органів державного управління у сфері регулювання земельних відносин.
У ньому містяться норми щодо вилучення (викуп) земель, плати за землю, прав і обов'язків власників землі та природокористувачів.
Більш докладно питання плати за землю розглянуті в Податковому Кодексі, який визначає її розміри і порядок оплати, а також напрями використання отриманих коштів.
Зокрема, стаття 1 Земельного кодексу України декларує що земля - основне національне багатство:
1.Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
2.Право власності на землю гарантується.
3.Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
А Розділ VI присвячено охороні земель, у якому детально розглянуто завдання охорони земель (стаття 163), охорона земель від забруднення небезпечними речовинами (стаття 167), поняття техногенно забруднених земель (стаття 169) та інші питання.
Не менш важливим є і розділ VII, що регламентує управління в галузі використання
іохорони земель, наприклад у сфері розробки загальнодержавних та регіональних програм використання та охорони земель (статті 177-178).
1.4. Водне законодавство
Водні відносини в Україні регулюються Водним кодексом (1995 р.) та іншими актами законодавства. Їх мета – забезпечити збереження, науково обґрунтоване, раціональне використання вод, відтворення водних ресурсів, охорону вод від забруднення, засмічення і виснаження, запобігання шкідливих дій вод і ліквідацію їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорону прав водокористувачів.
Кодекс встановлює, що води (водні об'єкти) є виключною власністю народу України та надаються тільки в користування.
У Водному кодексі визначена компетенція законодавчих і виконавчих органів влади у галузі регулювання водних відносин і участь у цьому громадян та їх об'єднань. У ньому регулюються питання стандартизації та нормування, а також всі питання водокористування і охорони вод. Тут такі визначені основні положення контролю, моніторингу та обліку вод, а також економічного регулювання водокористування. Деталізація цих положень здійснена в підзаконних актах.
1.5. Лісове законодавство
Лісові відносини в Україні регулюються Лісовим Кодексом (1994 р.) та іншими актами законодавства. Їх мета – забезпечити підвищення продуктивності праці, охорони і відтворення лісів, посилення їх корисних властивостей, задоволення потреб суспільства в лісових ресурсів на основі їх науково обґрунтованого раціонального використання.
Кодекс встановлює, що всі ліси є власністю держави. Земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися у користування. Він визначає компетенцію законодавчих і виконавчих органів влади у сфері регулювання лісових відносин та участь у цьому
6
громадян і їх об'єднань, а також права і обов'язки лісокористувачів.
Кодекс регламентує питання організації лісового господарства, використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду, відтворення лісів і підвищення їх продуктивності, охорони лісів та їх захисту від шкідників і хвороб. У ньому передбачено стягування збору за використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду, а також визначені заходи економічного стимулювання охорони, раціонального використання і відтворення лісів. Спеціальний розділ кодексу присвячений лісовпорядкуванню, державному лісовому кадастру. У Кодексі регламентовано порядок розгляду спорів і питання відповідальності за порушення лісового законодавства.
До числа основних підзаконних актів, які забезпечують імплементацію Лісового кодексу, можна віднести: «Санітарні правила в лісах України», «Правила рубок у лісах, їх відновлення і лісорозведення», «Порядок ведення державного обліку лісів і лісового кадастру», «Порядок регулювання використання лісів» (такс на деревину, такси для обчислення розміру шкоди, порядок видачі дозволів на спеціальне використання лісових ресурсів).
1.6. Гірниче законодавство
Гірничі відносини в Україні регулюються Кодексом України про надра (1994 р.), Гірничим законом України (1999 р.) та іншими актами законодавства. Їх мета – забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб в мінеральній сировині та інших потреб суспільного виробництва, охорони надр, гарантування безпеки людей, майна та навколишнього природного середовища за користування надрами, а також охорони прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій і громадян.
Кодекс встановлює, що надра є винятково власністю народу України та надаються тільки в користування. Він визначає компетенцію законодавчих і виконавчих органів влади у сфері регулювання гірничих відносин і передбачає участь громадян та їх об'єднань у здійсненні заходів щодо раціонального використання та охорони надр. Кодекс регулює питання надання надр у користування (у т. ч. ліцензування), визначає права та обов'язки користувачів надрами, встановлює порядок плати за користування надрами. У ньому є розділи, присвячені геологічного вивчення надр, їх державному обліку, проектування, будівництва і експлуатації гірничодобувних і інших об'єктів, а також питань охорони надр, державного контролю і нагляду за веденням робіт з геологічного вивчення надр, їх використанням і охороною. У Кодексі регламентовано порядок розгляду спорів і визначені види порушень законодавства про надра.
1.7. Фауністичне законодавство
Відносини в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу на території України (крім домашніх тварин) регулюються Законом України «Про тваринний світ» (2001 р.) та іншими актами законодавства. Їх мета – збереження і поліпшення середовища перебування диких тварин, забезпечення умов постійного існування всього видового і популяційного різноманітності тварин у стані природної волі, неволі або в напіввільних умовах.
Закон дає визначення об'єктів тваринного світу, що відносяться до природних ресурсів загальнодержавного значення. Суб'єктом права загальнодержавної власності на тваринний світ є держава в особі Верховної Ради України. Закон встановлює право колективної та приватної власності на окремі об'єкти тваринного світу. У ньому сформульовані основні вимоги і принципи охорони, раціонального використання і відтворення тваринного світу, права і обов'язки громадян у цій області. У законі закріплені форми і види використання об'єктів тваринного світу, обов'язки користувачів.
7
Спеціальні розділи закону присвячені питанням забезпечення охорони тваринного світу, його моніторингу, державному обліку, кадастру і контролю. У законі перераховані види порушень законодавства, які тягнуть за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову і кримінальну відповідальність.
8