Мета: набуття навичок побудови сучасного менеджменту.
Завдання
Сучасний Оксфордський словник англійської мови тлумачить поняття «менеджмент» не однозначно, а саме:
менеджмент - це спосіб, манера спілкування з людьми;
менеджмент - це вміння та адміністративні навички організовувати ефективну роботу апарату організації;
менеджмент - це влада та мистецтво керування;
менеджмент - це органи управління, адміністративні одиниці, підрозділи.
У широкому розумінні менеджмент – це одночасно система наукових знань, мистецтва та досвіду, втілених у діяльності професійних управлінців для досягнення цілей організації шляхом використання праці, інтелекту та мотивів поведінки інших людей. У вузькому розумінні менеджмент - це процес планування, організації, керування та контролю організаційних ресурсів для результативного та ефективного досягнення цілей організації.
Поміж менеджерів-практиків та вчених ще й досі не існує єдності поглядів щодо сутності менеджменту:
перші вважають, що менеджмент - це професія орієнтована на практичне використання. Головне тут - реальний результат, який забезпечується накопиченим досвідом менеджера;
другі вважають, що менеджмент - це процес досягнення мети організації за допомогою інших людей. Тому, головне для менеджера - це мистецтво спілкування з людьми та керування ними;
треті вважають, що менеджмент - процес прийняття раціональних рішень. Тому, головне завдання менеджера - це пошук оптимальних управлінських рішень за допомогою математичних моделей та на основі використання системи наукових знань.
Менеджмент соціокультурної діяльності – це мистецтво управління іншими людьми або підлеглими і заохочення їх єдиною ідеєю – досягти високих результатів у своїй роботі. Менеджер соціокультурної діяльності – це ініціатор та організатор соціокультурних проектів та програм. Цей фахівець має навички адекватного сприйняття культурних процесів, здатність мислити креативно, діяти самостійно та оперативно у нестандартних ситуаціях та уміє мобілізувати потрібні ресурси для реалізації власних ідей.
Організація – соціальне утворення, яке об’єднує багато людей, діяльність яких має певну суспільно корисну мету й певним чином координується. В українському законодавстві організації, які мають статус юридичної особи, називаються підприємствами. На практиці використовуються терміни «фірма», «корпорація» тощо.
Хоча є багато різноманітних видів бізнесу, основні принципи ефективного менеджменту застосовні в 90% випадків. Відмінності в менеджерської практиці полягають головним чином в застосуванні цих принципів. Менеджмент – це специфічний орган всіх організацій. Завдання менеджера по відношенню до людей – бути лідером. Мета менеджера – зробити продуктивними специфічні знання і сильні сторони кожної людини.
Ефективність менеджменту в зарубіжній літературі прийнято виражати двома ключовими термінами: «effectiveness"» і «efficiency». «Effectiveness» позначає ступінь досягнення цілей організації, стратегічних або оперативних; успішність діяльності, взаємини з зовнішнім середовищем та ін. Під «efticiency» розуміють економічність, яка є внутрішнім параметром функціонування організації. Наприклад, співвідношення між обсягом випуску продукції і ресурсами, необхідними для цього випуску. Чим менше споживання ресурсів для випуску одиниці продукції, тим економічніше організація
Цільовий аспект ефективності дуже важко відокремити від економічності, оскільки формування двох аспектів ефективності менеджменту в рівній мірі визначається в організаціях наступними обставинами:
якістю цілепокладання;
адекватністю прийнятих стратегій поставленим цілям;
рівнем мотивації персоналу до досягнення цілей;
економічністю використовуваних ресурсів;
процесами взаємодії персоналу на різних рівнях ієрархії;
креативністю та компетенціями топ-менеджерів, їх здібностями до навчання та управління знаннями та ін.
Таким чином, головна мета ефективного менеджменту – забезпечити формування та функціонування такого стану керованої системи (організації), яке в максимальному ступені, наскільки це можливо, відповідає вимогам зовнішнього середовища організації і найбільш ефективного використання ресурсів і можливостей внутрішнього середовища організації.
Основними закономірностями ефективного менеджменту в сучасних умовах є:
Посилення інтеграції спільної діяльності людей в управлінських процесах, що є відображенням потреби до інтеграції в економіці в цілому і виражається не тільки в синергетичному ефекті організації роботи командами, групами, а й в інших аспектах сучасного ефективного управління (цілепокладання, поєднання і сумісності функцій управління і структурних підрозділів в процесі їх взаємодії та ін.).
Зростання ролі людського фактора в забезпеченні ефективного управління на основі самоменеджменту.
Забезпечення відповідності економічних інтересів менеджерів, акціонерів і найманих працівників загальної організаційної мети, що є основою для досягнення ефективності управління організацією.
Поступова трансформація підприємств в організації, які самонавчаються, формування системи управління знаннями.
Підвищення ролі соціальної відповідальності та соціальної свідомості менеджменту організацій.
Принципи ефективного менеджменту як практичне використання закономірностей – це основні правила, яких повинні дотримуватися ефективні менеджери в процесі своєї діяльності. Вони можуть відрізнятися в залежності від ступеня розуміння закономірностей, рівня наукових знань менеджерів, специфічних практичних умов їх роботи. Виділяють два типи принципів: методологічні та організаційні.
Методологічні принципи ефективного менеджменту відображають методологію наукового підходу до дослідження процесів формування і розвитку ефективного менеджменту. На сучасних підприємствах до них відносять: науковість, системність, адекватність, адаптивність, динамічність, цілеорієнтованість, мотивацію і інтеграцію процесів управління для досягнення синергетичного ефекту.
Організаційні принципи ефективного менеджменту характеризують найбільш доцільні напрями практичного використання закономірностей ефективного управління та практику реалізації методологічних принципів в процесах організаційних перетворень по постановці і розвитку ефективного менеджменту в організаціях.
До організаційних принципів ефективного менеджменту відносяться:
наявність ефективного лідера як каталізатора успішних перетворень в будь-якому колективі;
забезпечення балансу, рівноваги між інтересами найважливіших груп-стейкхолдерів організації: менеджментом, власниками (акціонерами), клієнтами, персоналом та громадськістю;
принцип збереження і перетворення енергії творчої напруги персоналу, управління системою організаційного знання, вивільнення енергії людських ресурсів для формування нових поведінкових моделей і подальших організаційних перетворень;
принцип важеля – виявлення ключових областей («точок зростання») організаційних змін, в яких можна отримати найбільші результати;
принцип динамічної коригування програми перетворень на основі системи управління зі зворотним зв’язком –систематичне зіставлення фактичних результатів з очікуваними дозволяє коригувати «вхідні параметри» (цілі, структури, процеси) і своєчасно гнучкими діями покращувати результати і вивільняти і спрямовувати енергію персоналу на «точки зростання».
Дотримання даних принципів дозволить забезпечити успіх організаційних перетворень по формуванню і розвитку ефективного менеджменту організації.
На стадії народження організації (реєстрація, початкове інвестування діяльності) визначається мета, яка полягає у виживанні, а також формується стиль керівництва. Ставиться основне завдання – вихід на ринок, забезпечення виживання в умовах збиткової діяльності, забезпечення в достатніх обсягах капітальних вкладень для започаткування діяльності організації та досягнення високих темпів зростання прибутку. Цьому періоду притаманні такі риси: віра в успіх, готовність ризикувати, велика працездатність, невелика кількість працюючих.
На стадії розвитку пріоритети змінюються. Метою стають прискорення зростання, нарощення обсягів виробництва і збуту, формування іміджу, зростання прибутку, виживання за рахунок жорсткого керівництва, розширення частини ринку, збільшення оплати праці. На цьому етапі здійснюється перехід від комплексного менеджменту до диференційованого, з використанням таких функцій, як планування, організування, стимулювання та ін. Управління на цьому періоді слід здійснювати керівниками – засновниками або однодумцями.
На стадії зрілості мета полягає в систематичному збалансованому зростанні, максимізації прибутків та обсягів виробництва, формуванні індивідуального іміджу, завоюванні більшої частини ринку, орієнтації на галузеву диверсифікацію діяльності з метою підтримання конкурентоспроможності. Цей період складається з трьох підперіодів:
рання зрілість – про організацію дізнаються конкуренти;
проміжна зрілість – між організаціями ведеться конкурентна боротьба;
остаточна зрілість – конкурентна боротьба досягає найвищої гостроти.
Якщо менеджерами не втілюються нові ідеї в розвиток організації, не використовуються впровадження нової техніки, то організація переходить до етапу старіння. На стадії старіння (спаду) організації метою стає збереження досягнутих результатів. Поступово згортається діяльність, знижуються прибутковість, фінансова стійкість, спостерігається бюрократична криза. Така організація або банкрутує, або переходить до стану відновлення.
Відновлення – нова команда менеджерів, з новими ідеями, яка здатна забезпечити успіх і розвиток. На стадії відродження мета полягає в оновленні всіх функцій організації за рахунок колективізму і впровадження наукової організації праці (НОП), забезпеченні умов для зростання прибутковості, залученні значних обсягів інвестицій.
У процесі розвитку (еволюції) організація формує свою культуру, яка характеризує якісні аспекти управлінської діяльності та її відповідність економічним, організаційним, соціальним, екологічним, ергономічним, фізіологічним, естетичним, психологічним і технологічним вимогам.
Функції менеджменту можуть бути: основні, тобто ті, які беруть участь у будь-яких управлінських процесах, і часткові (спеціальні), за допомогою яких здійснюються лише певні управлінські процеси. До основних функцій відносяться планування, організація, мотивація та контроль, до часткових управління основним виробництвом, його технічною підготовкою, капітальним будівництвом тощо. Реалізація будь-яких спеціальних функцій здійснюється шляхом застосування основних функцій.
Планування, як основна функція менеджменту являє собою вид діяльності по формуванню засобів впливу, що забезпечують єдиний напрямок зусиль усіх членів фірми на досягнення загальних цілей. Планування як процес управління включає розробку і реалізацію засобів впливу: концепцію, прогноз, програму, план.
Функція організації складається у встановленні постійних і тимчасових взаємин між усіма підрозділами організації, визначення порядку й умови її функціонування. Це процес об’єднання людей і засобів для досягнення поставлених організацією цілей. Функції планування й організації тісно зв’язані між собою. У деякому змісті планування й організація поєднуються. Планування готує сцену для того, щоб реалізувати мету організації, а організація як функція управління створює робочу структуру, головним компонентом якої виступають люди.
Мотивація – це процес спонукання себе й інших до діяльності для досягнення особистісних цілей і цілей організації. Мотивувати персонал – це торкатися важливих інтересів, дати людям шанс реалізуватися в процесі трудової діяльності.
Контроль – це особливий вид діяльності на підприємстві, який зосереджений на спостереженні за процесом управління та на його оцінці. Контроль є кінцевою функцією менеджменту. У найзагальнішому виді контроль означає процес порівняння (зіставлення) фактично досягнутих результатів із запланованими. Контроль є таким типом діяльності щодо управління, який дає змогу вчасно виявити проблеми, розробити і здійснити заходи, спрямовані на коригування ходу та змісту робіт в організації до того часу, коли проблеми набудуть ознак кризи. Функція контролю не є кінцевим пунктом усього процесу управління організацією. На практиці такого кінцевого пункту не існує взагалі, тому що кожна управлінська функція спонукувана інший. Виникає свого роду поступовий круговий рух. Наприклад, інформація, отримана в процесі контролю, може використовуватися на етапі планування, організації і мотивації співробітників.
Менеджери високого рівня велику частину свого робочого часу витрачають на здійснення функцій планування і контролю, а більш низького рівня більше зайняті підбором кадрів, організацією їхньої праці. Однак на всіх рівнях управління вони у визначеній мірі використовують і виконують усі чотири функції управління: планування, організації, мотивації і контролю. Менеджерів на всіх рівнях оцінюють по двох основних критеріях: результативності (тобто можливості досягти бажаного результату) і ефективності (можливості досягнути результату з найменшими витратами).
Методи менеджменту – це сукупність способів і прийомів впливу на колектив працівників та окремих виконавців з метою досягнення цілей організації та ефективного виконання її місії. Методи менеджменту покликані забезпечити високу ефективність діяльності колективу, злагоджену роботу, сприяти максимальній мобілізації творчої активності кожного його члена, забезпечити своєчасну і дієву ліквідацію відхилень від накресленої програми дій.
Економічні методи менеджменту – сукупність прийомів і способів, що забезпечують використання об'єктивних економічних законів і інтересів у діяльності організації на основі товарно-грошових відносин з метою досягнення її цілей. Ці методи реалізуються через об’єктивні економічні закони і інтереси, які властиві конкретному способу виробництва. В систему економічних методів входять практично всі важелі механізму господарювання: ціна, кредит, фінанси, прибуток, економічні стимули (заробітна плата, премії, тощо), податки, бюджет, плани.
Організаційно-розпорядчі методи – це сукупність засобів і прийомів прямого керуючого впливу на організаційні відносини між працівниками в процесі функціонування системи (виробництва, надання послуг) з метою керування її станом у відповідності до умов, що змінюються. За характером впливу організаційно-розпорядчі методи діляться на два види:
методи організаційного впливу – організаційне регламентування, організаційне нормування, організаційно-методичне інструктування;
методи розпорядчого впливу – накази розпорядження, усні вказівки.
Соціально-психологічні методи менеджменту – це способи впливу на колективи людей, які основані на використанні наукових досягнень соціальної і загальної психології в управлінні виробництвом. Соціально-психологічні методи менеджменту можна поділити на дві основні групи методів:
соціальні – спрямовані на формування поведінки людей шляхом впливу на детермінанти їх діяльності (детермінанта - це властивість соціальної системи. В неї включаються потреби, ідеали, цілі, інтереси, задатки, нахили і т. п);
психологічні – управління людьми може бути успішним лише в тому випадку, якщо воно не буде суперечити законам психології, а, навпаки, буде використовувати фактори психологічного впливу на стан людини як інструмент управління. Для цього необхідно мати достатньо повну інформацію про особистість працівника, його психологічні властивості, особливості поведінки, мораль і ідеологічні переконання, його загальноосвітню і професійну підготовку тощо.
За своєю спрямованістю соціальні методи менеджменту поділяються на: методи управління соціально-масовими процесами, методи управління організованими групами, методи управління внутрішньогруповими процесами і явищами, методи управління індивідуально-особистісною поведінкою. Серед психологічних методів, які широко використовуються в менеджменті, виділяють такі: методи психологічного спонукання, методи формування соціально-психологічних відносин, методи гуманізації праці, методи професійного відбору і навчання.