Після визначення змісту підприємницької ідеї та виду діяльності, здійснюється комплекс робіт по підготовці засновницьких документів.
Мотиваційна система підприємницької діяльності являє собою набір різноманітних стимулів і заохочень бізнесу.
Державні мотиви розвитку підприємництва характеризуються поняттями притаманними всім галуззям, областям, підприємцям (підприємствам).
Окремою ієрархічною структурою у механізмі мотиваційних чинників є мотиви підприємств та об’єднань, що функціонують для задоволення конкурентоспроможності товару, стійкості виробництва та стабільності самого підприємства.
Перелік документів, які подаються державному реєстратору, наведено на рис. 1.
За розміром підприємства бувають малі, середні і великі. В Україні підтримку малим фірмам здійснює Асоціація малих підприємств. Відповідно до законодавства України до малих належать підприємства з чисельністю працюючих: в промисловості та будівництві - до 200 чол., в науці та науковому обслуговуванні - до 100, в інших галузях виробничої сфери - до 50, в галузях невиробничої сфери - до 25, в роздрібній торгівлі - до 15 чоловік.
Малі підприємства створюються на основі різноманітних форм власності в усіх видах господарської діяльності. Основна кількість малих підприємств створюється в роздрібній торгівлі, сфері обслуговування.
Досвід роботи таких невеликих підприємств показав, що вони спроможні швидко реагувати на зміни попиту споживачів, насичуючи ринок товарами та послугами; краще використовують вільні ресурси; оновлюють техніку і технологію, реагуючи на досягнення науково-технічного прогресу; посилюють конкуренцію; самостійно створюють нові робочі місця.
Малі підприємства відіграють важливу роль в економіці розвинутих країн. На їх долю у США припадає близько 50% валового внутрішнього продукту країни, в Японії - понад 50%. У нашій промисловості на невеликі підприємства припадає близько 10% загального обсягу виробництва.
На розвиток малих підприємств в Україні потенційно впливає вигідне економіко-географічне розташування держави на перетині торгівельних шляхів, наявність потужного виробничого потенціалу, висококваліфікованих трудових ресурсів, науково-дослідної бази, рекреаційних ресурсів.
У ринковій економіці треба мати підприємства
різних видів і розмірів, намагатися знаходити оптимальні співвідношення між
ними.
Рис. 1. Вимоги щодо документації, яка подається державному реєстратору
Бізнес через власну інфраструктуру стає невід’ємним компонентом ділових стосунків. Взаємовідносини між діловими партнерами, найманими працівниками, працівниками та працедавцями сприяють реалізації ділових інтересів. Форми інфраструктури бізнесу в ринковій економіці є різні: банки, біржі, кредит, податки, фінанси; інформаційні технології та ділової комунікації; система страхування; консалтингові і аудиторські компанії і т.д.
Фінансова система країни складається з державних фінансів; фінансів підприємств усіх форм власності; фінансів населення та фінансів громадських організацій. Основою даної системи є фінанси підприємств, що реорганізовуються під впливом ринку.
Повноцінне функціонування будь-якого суб’єкта господарювання не можливе без належного забезпечення вільними коштами. Справа в тому, що співвідношення залучених і власних коштів не є величина стала. Вона може змінюватися в залежності від господарської та ринкової кон’юнктури, загального стану економіки або ж під впливом різних вимог державних регулюючих органів.
З метою поповнення браку вільних коштів використовують кредити. Розрізняють короткострокові (10, 60, 90 днів), середньострокові (від 1 до 8 років), і довгострокові кредити (на 10 та більше років).
Залучення кредитів в практиці ведення бізнесу є нормою. Для отримання кредиту в банківській чи іншій кредитній (кредитна спілка) установах потрібно представити наступні документи:
– заяву про виділення кредиту із точним зазначенням його суми і періоду погашення;
– економічне обґрунтування видачі кредиту;
– контракти з клієнтами із зазначенням схеми їх реалізації;
– різні форми гарантій;
– договір про страхування кредитних операцій.
Користування кредитами передбачає оплату відсотків банкам чи іншим кредитним установам.
Банки - кредитно-фінансові установи, які займаються операціями із залученням і нагромадженням вільних коштів, посередництвом у платежах, надають кредити.
Як свідчить практика всіх країн світу, існує дворівнева банківська система. Її перший рівень являє собою центральний національний банк. До його функцій входять грошова емісія, регулювання грошового обігу, регулювання офіційно встановленої грошово-кредитної та валютної політики. Другий рівень представлений комерційними банками. До них входять:
– комерційні або їх ще називають депозитні банки. Основою діяльності є прийняття депозитів та видача короткострокових кредитів;
– інвестиційні банки займаються розміщенням власних і запозичених коштів у цінні папери. При цьому вони виступають посередниками між підприємцями та вкладниками коштів на тривалий період;
– іпотечні банки надають довгострокові кредити. В даному випадку заставою виступає нерухоме майно;
– ощадні банки, основною місією яких є обслуговування населення;
– страхові та пенсійні фонди.
Поява комерційних банків була спричинена переходом від централізованої до ринкової економіки як альтернатива державним банківським структурам.
Лізингові компанії. Альтернативним, більш вигідним способом фінансування господарської діяльності без залучення кредиту є лізинг. Він реалізується у формі довгострокової оренди машин та обладнання.
Взагалі існує широкий спектр лізингових послуг. Серед найбільш поширених виділяють обладнання і технології, ліцензії, транспортні засоби, "ноу-хау", програмні засоби і т.д. на практиці розрізняють такі види лізингових операцій:
– лізинг з неповною оплатою є угодою на термін менший, чим необхідно для повного фізичного зносу обладнання;
– лізинг зі спеціальним обслуговуванням - це угода, за якої лізингодавач бере на себе повну відповідальність за ремонт, обслуговування та інші зобов’язання, що пов’язані з правом власності;
– лізинг з повною оплатою являє собою угоду, яка укладається на термін рівний циклу життю машин та обладнання. При цьому лізингодавач отримує повну його купівельну вартість протягом базового періоду;
– роздільний лізинг - це форма фінансового лізингу, за якої лізингова фірма фінансує частину операції. При цьому вона є власником майна та зберігає інші майнові права. Друга частина коштів забезпечується позичальниками банку або іншими кредитними установами;
– поворотний лізинг передбачає продаж власником майна лізинговій фірмі із подальшим взяттям його в оренду на умовах фінансового лізингу.
Лізингові угоди оформляються контрактом із зазначенням прав та обов’язків сторін. Тривалість такого контракту від трьох до п’яти років. Дана форма підприємницької діяльності ще не дуже поширена в Україні.
Провадження будь-якого виду бізнесу не можливе без присутності ризику. В його основі є відсутність невизначеності, брак повномасштабної інформації, неможливість прогнозування подій. Поява ризику спричинення можливістю вибору рішення із кількох наявних варіантів та відсутністю гарантій в тому, що саме обраний варіант буде вірним.
Ризик є від’ємним елементом процесу існування організації на ринку у вигляді отримання максимального прибутку. Ризиковим ситуаціям в бізнесі властиві такі ознаки:
– наявність невизначеності;
– присутність альтернативи та необхідність вибору;
– можливість реальної оцінки наявних альтернатив;
– зацікавлення в результатах вибору.
Кредитування є найбільшою та найприбутковішою операцією комерційних банків. Головною умовою банківського кредитування є вчасне повернення позики (тобто в обумовлені строки). Тому при наданні позики вкрай важливим для банку є детальний аналіз можливих масштабів ризику.
Як свідчить практика, більшість банківських кредитів не повертаються не по причині відсутності коштів, а за відсутності бажання це робити. Такі ситуації розв’язується через звертання банку до судових органів. Тут можливе вирішення судового позову не на користь банку, пов’язане із недосконалістю укладення кредитної угоди. Саме тому вкрай необхідна оцінка кредитного ризику із врахуванням юридичного ризику.
Існує значна кількість факторів, які опосередковано впливають на кредитний ризик банку:
– недосконалий менеджмент;
– неадекватна структура первинного капіталу;
– шалені темпи зростання реалізації продукції;
– конкуренція;
– економічні коливання.
Враховуючі всі перечисленні фактори, існує об’єктивна необхідність їх моніторингу з боку банків. При цьому необхідно визначити ступінь допустимості та виправданості ризику або ж вироблення схеми уникнення, при можливості, зменшення збитків банку від проведення тієї чи іншої операції.
На практиці розрізняють також поняття економічного ризику. Він пов’язаний із непередбачуваністю, випадковістю поведінки господарських суб’єктів, що можуть завдати збитків підприємцю. За умов ринкової економіки важко передбачити всі можливі наслідки економічної діяльності суб’єктів господарювання. У будь-якому випадку, протягом власної діяльності підприємець тим чи іншим чином ризикує власним капіталом та доходами. Як висновок щодо вищезазначеного варто сказати, підприємницька діяльність і ризик ходять поруч.
Наявна небезпека підприємницького ризику у великих масштабах стимулює до економії ресурсів і коштів. Це в свою чергу спонукає фірми детально аналізувати рентабельність проектів.
Аналіз ризику буде більш ефективним коли поділити його на дві категорії: рівень ризику і ризик часу.
Рівень ризику визначається шляхом порівняння ризику тих або інших вкладень. Мати справу із великою корпорацією значно зменшує ризик, а ніж вести бізнес із дрібною фірмою, яка займається виробництвом аналогічного продукту. Така співпраця має значення при позиці коштів. Так, менш ризикові компанії можуть позичати гроші під нижчий відсоток, ніж фірми із високим ризиком.
До другої категорії належить ризик часу. Чим довший термін вкладу, тим більший ризик. Інвестування прийнято називати безпечним за умови вкладення їх на короткий термін та відсутності збитків. При вкладені інвестицій на довгий термін, вони визнаються критичними або ризиковими.
Розрізняють страховий і нестраховий ризик. Ризик, що пов’язаний з пожежею, втратами від негоди, крадіжками, нещасними випадками із працівниками обчислюються страховими компаніями на підставі статистичних даних. Виходячи з цього, даний вид ризику страхується. При цьому підприємству можуть повністю чи цілковито відшкодувати втрати у вигляді страхових виплат.
Ефективний розвиток будь-якого підприємства в умовах ринку неможливий без планування його діяльності. Так визначається мета підприємницької діяльності, стратегія, засоби її досягнення. У світовій економіці такі плани отримали назву бізнес-планів. В нас дані плани з’явилися із впровадженням ринкових елементів. У бізнес-планів розглядається комплекс заходів, пов’язаних з реалізацією підприємницької ідеї. Виходячи з цього, бізнес-план слід розглядати як документ із системою заходів, спрямованих на реалізацію підприємницького проекту.
Поява бізнес-плану була спричинена наступними факторами:
– плинністю кадрів на керівних посадах підприємницьких структур;
– необхідністю повномасштабного реагування на зміни на ринку;
– можливістю одержання коштів для активізації підприємницької діяльності.
Розробка бізнес-плану досить трудомісткий процес, що здійснюється авторами задуму (проекту). До цієї роботи можуть залучатися фінансисти, юристи, менеджери, маркетологи і інші фахівці. Розробка бізнес-плану здійснюється в три етапи:
Підготовчий. Пошук виконавців, експертів, консультантів; розподіл обов’язків; розробка календарного графіка виконання робіт та збір вихідної інформації.
Розробка бізнес-плану. Продукування багатоваріантності розрахунків, узгодження окремих розділів та уточнення вихідної інформації.
Презентація бізнес-плану. Ознайомлення потенційних інвесторів, працівників підприємства із основними положеннями документу.
Нормативною базою не регулюється структура і зміст бізнес-плану.
Бізнес-план пишеться від третьої особи. Точність, коректність, відсутність зайвих розрахунків і пояснень стають запорукою успішного його складання. Для ілюстрації текстового матеріалу використовуються таблиці, схеми, діаграми, фотографії. Після завершення роботи над документом необхідно звернутися до спеціаліста за редагуванням.
На практиці розрізняють дві групи банківських рахунків:
– рахунки, які використовуються безпосередньо клієнтами;
– рахунки призначені для проведення операцій виключно банками.
В рамках першої групи виділяють наступні різновиди клієнтських рахунків: поточні, валютні, бюджетні, депозитні, кредитні, рахунки типу "П" і "Н".
Поточні рахунки. Такі рахунки підприємства відкривають в будь-якому банку, при цьому основний поточний рахунок може бути в одному банку, а додаткові поточні рахунки - в інших. Даним видом рахунків користають для здійснення різного роду платежів. З цього ж рахунку підприємства сплачують податки і інші обов’язкові платежі.
Валютні рахунки відкриваються не в обов’язковому порядку. Існує практика відкриття так званих мультивалютних рахунків. Для цього клієнт заявляє про свої вимоги. Технічно номер рахунку залишається такий же, змінюється тільки код валюти у номері рахунку. Таке переоформлення здійснюється безкоштовно.
Бюджетні рахунки відкриваються безпосередньо Казначейством для організацій, що фінансуються із державного бюджету. Даний вид рахунків не є поширеним.
Депозитні рахунки відкриваються для внесення клієнтом шляхом нарахування чи внесення готівкою суми депозиту.
Кредитні рахунки відкриваються банком при оформленні кредиту чи відкритті кредитної лінії. З цього рахунку на рахунок клієнта перераховується сума кредиту. Клієнт не має права керування даним рахунком. Він лише переводить на нього коштів із своїх поточних рахунків для погашення кредиту.
Рахунки типу "П" відкриваються представництвам іноземним компаніям для ведення комерційної діяльності на території України.
Рахунки типу "Н" призначаються суто для проведення некомерційних операцій посольствами та консульствами іноземних держав.