Материал: Ответы к билетам

2. розділяється на такі основні функціональні території, або зони:

Ø сельбищну;

Ø виробничу (в т.ч. комунально-складську і зовнішнього транспорту)

Ø ландшафтно-рекреацйну

До сельбищної зонивходять ділянки житлових будинків, громадських установ, у т.ч. науково-дослідних, проектних, навчальних та інших інститутів, внутрішньосельбищна вулично-дорожна і транспортна мережа, а також площі, парки, сади, сквери, бульвари та інші об’єкти зеленого будівництва й місця загального користування.Сельбищні зони розміщуються у взаємозв’язку з ландшафтом, з навітряної сторни щодо вітрів переважних напрямків, а також вище за течією річок по відношеню до промислових та сільськогосподарських підприємств з технологічними процесами, які є джерелами викидів у навколишнє середовище шкідливих та неприємних за запахом речовин. Територія сельбищної зони повинна розташовуватися на ділянках з ухилом до 10% з напрямком схилів на південний схід, південь, південний захід, бажано біля зелених насаджень та водного простору.У межах сельбищних зон розміщується переважно житлова та громадська забудова, яка повина мати зручний зв'язок з місцями прикладення праці, центром міста та зонами відпочинку.Виробнича зонапризначена для розміщення промислових підприємств і пов’язаних з ними виробничих об’єктів, ут.ч. комунально-складських, санітарно-захисних зон промислових підприємств, споруд зовнішнього транспорту і шляхів сполучення, внутрішньоміської вулично-дорожньої і транспортної мережі.Виробничі зони розміщуються з урахуванням забезпечення зручних транспортних та пішохідних зв’язків із сельбищними зонами. Промислові території повинні розміщуватися з підвітряної сторони, відносно сельбищної території. та мати добрий звязок із залізницею, автомобільними дорогами та водним шляхом, які б забезпечували підвезення сировини та вивезення готової продукції.Комунально-складська зона повинна розміщуватися, як і промислова, з підвітрянного боку по відношенню до сельбищної зони. Склади повинні мати зв'язок із залізницею та транспортний зв'язок з сельбищною зоною.Зона зовнішнього транспорту. призначається для обслуговування пасажирських та вантажних перевезень дальнього міжміського та приміського транспорту.До ландшафтно-рекреаційної зонивходять озеленені й водні простори у межах забудови міста і його зеленої зони, а також інші елементи природного ландшафту. До її складу можуть входити лісопарки, ландшафти, що охороняються, землі сільськогосподарського використання та інші угіддя, позаміські зони масового короткочасного і тривалого відпочинку, та курортні зони.Ландшафтно-рекреаційні зони розміщуються на території природних комплексів міста, тісно повязуються з сельбищними територіями та зеленою зоною приміської зони.В умовах крупного сучасного міста чітка диференціація міських територій за типом функціонального використанна часто викликає труднощі з огляду на тісне переплітання різноманітних функцій.У свою чергу, функціональні території підрозділяються на функціонально-правові райони. Так, соціально-ділова включає адміністративно-діловий, комерційно-діловий, культурно-видовищний, соціально-культурний, виробничо-діловий, історико-комерційний райони. В основі такої класифікації лежить спроба переходу від чисто функціональних ознак використання території до типології територій, що характеризують критерії, які описують досить широкий спектр ознак земельної ділянки, а також фактори управління землекористуванням і забудовою.

3. практиці проектування сучасних населених місць добре зарекомендувала себе так звана ступінчата система обслуговування.Згідно з цією системою обслуговування культурно-побутові заклади залежно від місця їх розташування в місті умовно поділяються на ступені.Зміст ступінчатої системи обслуговування полягає у тому, щоб створити послідовну низку закладів, які обслуговуючи визначений контингент населення, відповідно закріпляли б структурне членування міської території, Організація обслуговування населення за ступінчатою системою і структура території міста залежать від його величини. Адмінстративно-господарські і громадські споруди на території міста розташовують залежно від їх значення; заклади загальноміського значення в основному розташовують у центральній частині міста а заклади районного значення і мікрорайонного значення – у районах, які вони обслуговують. Обєкти мережі установ і підприємств культурно-обслуговування охоплюють:

- навчально – виховні установи;

- установи культури, мистецтва та культові споруди;

- установи охорони здоров я, спортивні та фізкультурно – оздоровчі, масового відпочинку і туризму;

- підприємства торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування та комунального господарства.

Сукупність мереж установ і підприємств обслуговування утворює єдину систему обслуговування, яка є важливим елементом соціальної інфраструктури міських і сільських поселень.

Основною вимогою до розміщення цих установ та підприємств

обслуговування в поселеннях є створення зручних умов для одержання населенням необхідного виду, рівня та якості послуг.

Це потребує вирішення містобудівних завдань розміщення одного чи комплексу установ та підприємств обслуговування з урахуванням величини міста.

Обєкти обслуговування залежно від характеру, кількості та рівня розвитку їх послуг, частоти звернення населення до них поділяються на установи і підприємства повсякденного, періодичного та епізодичного обслуговування.

Білет 12 1. Генеральна схема планування території України (далі - Генеральна схема) визначає пріоритети та концептуальні вирішення планування і використання території країни, вдосконалення систем розселення та забезпечення сталого розвитку населених пунктів, розвитку виробничої, соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури, формування національної екологічної мережі.

2.

3. планувальна структура 3.3 характеризує міський організм в єдності взаємозв'язку різних його частин (елементів), тобто в сукупності функціональних зон і транспортних магістралей.  Схема планувальної структури великого міста: 1 – загальноміський центр; 2 – підцентр; 3 – сельбищна територія; 4 – виробнича територія; 5 – ландшафтно-рекреаційна територія. Загальне завдання формування планувальної структури становить погоджене розміщення основних функціональних частин міста – місць праці, проживання та відпочинку відносно один одного. Серед аспектів цього завдання виділяються:раціональне розміщення промисловості й місць розселення;зручне для жителів просторове сполучення сельбищних місць і місць масового відпочинку;формування системи громадських центрів, їх функціональних і структурних одиниць; створення системи магістральних зв'язків між зонами міста; взаємна погодженість загальної структурної побудови міста з архітектурно-просторовою його композицією на основі розкриття й використання природних особливостей ландшафту.

Білет 13 1. Система регіонального розселення - це сукупність поселень, які об'єднані цілісністю наявних економічних зв'язків.

Обласні системи розселення істотно відрізняються одна від одної. Вони формуються під впливом різних факторів: розміщення продуктивних сил; економіко-географічного положення; поєднання природних умов і природних ресурсів; демографічної ситуації; розвитку соціально-економічної інфраструктури. Найпоширенішою із систем розселення є міська агломерація.

2.

До компетенції регіональних органів управління входять: розробка стратегії і тактики розвитку земельних відносин та системи землеробства; підготовка і затвердження прогноз-планів розвитку з врахуванням економічного і соціального факторів, а також соці­альних, економічних, екологічних та науково-технічних програм загальноре- гіонального значення. Органи обласного управління координують внутріш- ньообласні земельні відносини, стимулюють розвиток міжгалузевих систем землекористування, спільно з міськими та районними органами управління визначають території для розміщення нових виробничих об’єктів, контролю­ють стан довкілля і землекористування, регулюють внутрішньообласний рух конкурентоспроможних і екологічно безпечних типів землекористування.

3. Сельбищна зона 5.11 (територія) населених пунктів призначена для розміщення житлової забудови, підприємств обслуговування, громадських центрів, зелених насаджень загального користування, навчальних закладів, спортивних комплексів, підприємств, що не мають шкідливого впливу на гігієнічний стан міського середовища (науково-дослідні та проектні інститути, лабораторії, конструкторські бюро тощо), вулиць і доріг, автостоянок і гаражів.

При визначенні розміру сельбищної території враховується потреба кожної сім'ї в окремій квартирі чи будинку. Розрахункова житлова забезпеченість визначається диференційовано для міст в цілому і їх районів на основі прогнозних даних про середній розмір сім'ї і з урахуванням типів житлових будинків, об'ємів житлового будівництва, фонду, що створюється за рахунок коштів населення. 1 – межі житлового масиву, 2 - межі житлового району, 3 – центр обслуговування масиву, 4 – центр житлового району, 5 – центр місцевого значення, 6 – територія житлової забудови, 7 - виробнича територія, 8 – озеленена територія, 9 – магістральні і житлові вулиці

Білет 14 1. Міська́ агломера́ція  — форма розселення, територіальне скупчення населених пунктів (переважно міст), які об'єктивно об'єднані в єдине ціле (складну багатокомпонентну динамічну систему) інтенсивними, функціональними, у тому числі економічними, трудовими та соціальними, культурно-побутовими, рекреаційними та іншими зв'язками, а також екологічними інтересами. Основними ознаками сучасних міських агломерацій є компактність (компактне розташування населених пунктів, переважно міських); наявність транспортних коридорів, що дозволяють забезпечити взаємодію різних видів транспорту і спільність засобів доставки населення і вантажів; доступність, яка дозволяє розширити межі агломерації, за наявності розвинутої системи транспортних коридорів; концентрація виробництва і трудових ресурсів; висока щільність населення; тісні економічні зв’язки; тісні трудові зв’язки; тісні культурно-побутові і рекреаційні зв’язки (заклади або місця відпочинку одного або декількох поселень частково обслуговують жителів інших поселень, відбуваються маятникові міграції із культурно-побутовими і рекреаційними цілями); тісні адміністративно-політичні й організаційно-господарські зв’язки (реалізуються шляхом постійних поїздок між поселеннями агломерації у справах бізнесу, суспільної роботи тощо); високий рівень функціональної зв’язаності (зближення складових елементів міської агломерації поселень, їхня функціональна взаємодоповнюваність); цілісність ринків праці, нерухомості, землі; правова самостійність поселень (розташування поселень у межах своїх адміністративних регіонів); багатокомпонентність (населені пункти з об’єктивних причин об’єднуються у складні багатокомпонентні системи); динамічність (здатність до швидкої адаптації до нових економічних і соціальних змін)

Білет 15

1.Головним загальним принципом містобудівного проектування (в широкому його розумінні) є багатоетапна послідовна деталізація планувальних вирішень. При цьому необхідно додержуватися змістовної спадкоємності на всіх об'єктних рівнях і відповідних їм стадіях (етапах) проектування.

2. Моноцентрична агломерація – формується на базі найбільшого або крупного міста і мережі відносно невеликих населених пунктів. Чисельність населення найзначнішого з них, як правило, складає менш 3% числа жителів центру агломерації.

3.

Білет 16 1.  Поліцентрична агломерація – формується на базі дещо рівнозначних за чисельністю населення міст-центрів (один з яких – головний – найважливіший) і поселень, які за своїми розмірами наближаються до вказаних міст – центрів..

2. Сельбищна зона складає одну з основних частин планувальної структури міста (60-80% площі території).Для розміщення сельбищних територій міста відводять ділянки з найбільш сприятливими природними й санітарними умовами, по можливості поблизу водоймищ і масивів зелені.У сельбищній зоні розміщують житлові будинки, установи й підприємства обслуговування, громадські й культурні центри, навчальні заклади, спортивні комплекси, науково-дослідні й проектні інститути, підприємства, що не мають шкідливого впливу на навколишнє середовище, також зелені насадження, вулиці, площі. ручність проживання в місті визначається правильним розміщенням житлових утворень стосовно природних факторів, місць праці й відпочинку, зв'язку із системою громадського обслуговування.Характер і структура сельбищної території знаходяться в тісній залежності від величини міста, його функціональної характеристики (промислове, курортне, місто науки та інші); природно-кліматичних особливостей. Але загальною основою формування просторової структури сельбищної зони є східчастий принцип формування системи громадського обслуговування. Відносно нього установи розміщують відповідно до їх призначення і частоти, з якою ними користується населення, що обумовлює радіуси дії цих установ, а отже, і території обслуговування.Крім того, організація сельбищної зони передбачає виділення компактних утворень житлової забудови, ізольованих від несприятливого впливу міського транспорту і в той же час зручно зв'язаних з його зупинками.З огляду на ці вимоги сельбищні території міст підрозділяють на структурні елементи: мікрорайон (збільшений квартал), житловий район, планувальний район. У найзначніших, значніших і великих містах, територія яких членується природними (водойми, яри, масиви зелені) і штучними рубежами (залізні дороги, автодороги, канали та ін.), створюють найбільш великі структурні елементи сельбищної зони – планувальні (міські) райони. Розмір таких районів, їхній функціональний склад і конфігурація в кожному конкретному випадку визначають відповідно до даної містобудівної ситуації. Кількість населення цих районів повинна становити від 100 до 300 тис. чол. у великих та значних містах; у найзначніших містах треба формувати праце- та соціально збалансовані сельбищно-виробничі утворення – планувальні зони, кількість населення яких не повинна перевищувати 450 – 900 тис. чол.У межах планувальних районів розміщують кілька (відповідно до місцевих особливостей) житлових районів, границями яких служать, крім природних і штучних рубежів, магістральні вулиці міського значення

Білет 17 1. Дехто із дослідників виділяє серед міграцій т.з. “маятникові”, тобто міграції напряму село-місто-село чи місто-село-місто, які здійснюють люди впродовж доби.     Вони живуть у селі (місті), їдуть на роботу в місто (село), повертаються назад додому в село (місто), здійснюючи поїздки за принципом маятника. Їх тільки умовно можна назвати міграціями, бо населення не змінює місця проживання. Такі поїздки правильніше називати “маятниковим” переміщенням людей.  маятникові — регулярні щоденні, або щотижневі поїздки на роботу або навчання за межі місця проживання. Маятникова міграція — це щоденні або щотижневі поїздки населення від місць проживання до місць роботи або навчання, що розташовані в різних населених пунктах. У маятникових міг­раціях бере участь значна частина міського й сільського населення. Радіус маятникової міграції для великих міст дорівнює близько 40—70 км, для середніх — 25—30 км. Маятникова міграція задовольняє матеріальні та соціальні потреби, але приводить до надмірної втоми, бо пов’язана також з витратами вільного часу мігрантами, що скорочує можливості їх відпочинку і відновлення сил, виховання дітей, підвищення освітнього і куль­турного рівня тощо.

Постійна (безповоротна) міграція — це переміщення населення, що супроводжується зміною постійного місця проживання. Масштаби зазначених переміщень, структура населення, яке в них задіяне, обумовлюють зміну кількісних і якісних характеристик населення конкретного населеного пункту, збільшують чи зменшують його трудовий потенціал. Прикладом постійної міграції є переселення сільських жителів до міст

2. Мікрорайо́н (від мікро і район) — первинна одиниця сучасної житлової забудови. Мікрорайон складається з комплексу житлових будинків і розташованих поблизу них закладів повсякденного культурно-побутового обслуговування населення (дитячі садки і ясла, школи, їдальні, магазини товарів першої необхідності), спортивних майданчиків і садів. Найпослідовніше проведення принципу мікрорайонування можливе переважно при забудові вільних територій.

Мікрорайон поділяється на три типи:

1. маленький (наприклад, Ракове у Хмельницькому)

2. середній (наприклад, Озерна у Хмельницькому)

3. великий (наприклад, Троєщина у Києві)

Житловий район – структурний елемент сельбищної території, площею 80 – 400 га, в межах якого формуються житлові квартали, розміщуються установи та підприємства, радіус обслуговування яких не більше 1500 м.У середніх і малих містах сельбищну територію підрозділяють безпосередньо на житлові райони. Середнє місто звичайно складається з двох-трьох житлових районів, мале, як правило, - з одного.Чисельність населення житлового району приймається у великих і середніх містах від 25 до 40 тис. чол., у значніших і найзначніших від 40 до 80 тис. чол. Розрахункову щільність населення на території житлового району рекомендується приймати від 110 – 170 чол./га, (малі міста) до 190 – 220 чол./га (найзначніші міста) відповідно до зон міста різної містобудівної цінності (переферійної і центральної) [ 3 ].У межах житлового району формується система магістралей районного значення, житлових вулиць і пішохідних алей, що забезпечують зручний підхід до установ обслуговування та зупинок громадського транспорту.Проектування житлових районів здійснюється на основі генерального плану міста, в якому вирішена система функціонального зонування, визначено розміщення сельбищних зон, встановлено межі планувальних районів, система магістральних вулиць, намічені місця розміщення загальноміських центрів, поверховість забудови (рис. 4.2). Загальна планувальна ідея формування житлових районів визначається залежно від величини міста, обрисів сельбищних територій, природних факторів. Відповідно до цих умов житлові райони можуть розташовуватися групами або окремо. Останнє характерно для міст із складним рельєфом чи пересічених водними перешкодами, ярами і інше. https://studfiles.net/preview/5434733/

3. Сприятливі природні умови є однією з найважливіших передумов для створення здорового, зручного і приємного для життя населення міста, що відповідає одночасно вимогам економіки його будівництва і експлуатації. Розумне використання природних умов може бути досягнуто лише на основі ретельного вивчення території, її природних водоймищ, зелених насаджень, рельєфу та інженерно-геологічних особливостей.

Основними вимогами до території населеного пункту є такі:

Рельєф території має відповідати вимогам забудови, організації міського транспорту і нормального водовідведення, по можливості, без станцій перекачування.

Територія має бути незаболоченою і не затоплюватися повеневими водами.

Ґрунти за своїм розрахунковим опором мають відповідати наміченому типу забудови.

Території житлових районів мають розташовуватися з навітряного боку відносно джерел забруднення повітря або, в крайньому разі, домінуючий вітер може бути дотичним до житлової території, а при наявності річки – вище за течією річки відносно підприємств, що викликають забруднення водоймищ.

Територія повинна бути забезпечена якісними, достатніми за своєю потужністю джерелами водопостачання та місцями для відводу каналізації.

Територія повинна мати розміри, що забезпечують можливість перспективного розвитку населеного місця.

Територія має бути забезпеченою зовнішніми автомобільними і залізними дорогами або, в разі відсутності таких, надавати можливість їхнього влаштування без особливих ускладнень.

На території, що відводиться під населене місце, не повинно бути корисних копалин, що мають промислове значення, але бажано, щоб вона була забезпечена місцевими будівельними матеріалами.