Материал: Основи парабанківської системи в Україні

Рис. 2.12. Динаміка кількості укладених пенсійних контрактів, тис. шт.

Станом на 01.07.14р. серед учасників НПФ переважну більшість становили особи віком ві 25 до 50 років, а саме 64,2 %, та особи вікової групи від 50 до 60 років (24,2%). Частка учасників НПФ вікової групи старше 60 років становить 7,6%, вікової групи до 25 років - 4,0%. (рис. 2.13.)

Рис. 2.13. Розподіл учасників НПФ за віковими групами

.2     
ОЦІНКА РОЛІ ПАРАБАНКІВСЬКИХ СИСТЕМ В РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

В Україні банківська система вже сформована та досить ефективно функціонує. Вона представлена різними типами банків та має відносно повноцінне нормативно-правове забезпечення. Натомість, парабанківська система перебуває лише на етапі становлення та повинна подолати високий бар'єр недовіри з боку економічних суб'єктів.

Парабанківська система переважно функціонує у вузьких секторах ринку, де вимагаються спеціальні знання і прийоми (залучення заощаджень домогосподарств; фінансування інноваційної діяльності; страхування; мікрокредитування; забезпечення соціальних гарантій; довгострокове інвестування; розміщення цінних паперів промислових підприємств).

Парабанківська система (ПС) складається з спеціалізованих фінансово-кредитних установ.

(СФКУ) і поштово-ощадної системи (ПОС). СФКУ характеризується тим, що їх діяльність спеціалізується на обслуговування певних типів клієнтів або певних сфер, що є надмірно ризикованим для банків. Поштово-кредитні установи акумулюють грошові кошти широких верств населення за допомогою своєї розгалуженої системи.

Гроші надаються іншим фінансово-кредитним установам, центральним і місцевим органам виконавчої влади, фондам, спілкам. Такі установи - малоризикові, а відсоткові ставки за депозитними вкладами - низькі.сновними видами парабанківських фінансово-кредитних установ є: інвестиційні компанії та фонди; лізингові та факторингові компанії; брокерські та дилерські фірми; страхові компанії; пенсійні фонди; фінансові компанії; ломбарди; кредитні товариства; трастові компанії тощо.

Парабанківські установи акумулюють кошти підприємств, установ, організацій та населення, зобов’язання яких не є платіжними засобами, а типові пасивні операції не містять депозитів до запитання юридичних і фізичних осіб, не є об’єктом кредитного регулювання і не впливають на пропозицію грошей. Зростанню впливу парабанківських установ сприяють зростання доходів населення, розвиток ринку цінних паперів, надання фізичним та юридичним особам специфічних послуг, які не можуть надавати банки, або є для них недостатньо привабливими.

Специфіка небанківських кредитно-фінансoвих установ полягає в тому, що вони здійснюють діяльність на фінансовому ринку та не випускають власних боргових зобов’язань. Усі зміни у вартості активів і пасивів розподіляються серед акціонерів, а єдиними емітованими парабанками цінними паперами - є інструменти власності. На відміну від них, усі банківські установи випускають власні боргові зобов’язання для додаткового залучення коштів. Оскільки мета парабанків полягає у збиранні грошей і забезпеченні потреб клієнтів, вони не мають можливості покривати свої боргові зобов’язання інакше, ніж через додаткове залучення коштів акціонерів або отримання зовнішніх кредитів.

Таблиця 2.2.

Специфіка інституціональних інвесторів як фінансових організацій

Для подальшого розвитку системи парабанківських посередників необхідно реформувати систему державного регулювання на фінансовому ринку шляхом можливого об’єднання Держфінпослуг та ДКЦПФР, удосконалити державний контроль за діяльністю парабанківських посередників на фінансовому ринку, розробити та впровадити систему ранньої діагностики банкрутства парабанківських посередників, впровадити механізми гарантування вкладів клієнтів посередників від можливого їх банкрутства (фонд гарантування вкладів), сприяти підвищенню довіри економічних суб’єктів до діяльності парабанківських установ. Впровадження зазначених заходів та реформування фінансового ринку загалом та парабанківських посередників зокрема сприятиме якісному покращенню діяльності даних установ та підвищить рівень довіри до них фізичних та юридичних осіб.

РОЗДІЛ ІІІ. ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПАРАБАНКІВСЬКИХ ІНСТИТУТІВ НА ФІНАНСОВОМУ РИНКУ В УКРАЇНІ

3.1    ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПАРАБАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

Подальший ефект та стабільний розвиток системи пара банківських посередників залежить, у першу чергу, від розуміння необхідності проведення кардинальних змін державного регулювання діяльності даних установ та впровадження сукупності заходів економічного та організаційного характеру.

Фінансово-економічна криза показала, що державний контроль за діяльністю парабанкіських посередників в україні є надто недосконалими і потребує якісного удосконалення. Дана ситуація продемонструвала, що Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг не може ефективно здійснюапти контроль за діяльністю пара банківських посередників, особливо страхових компаній, кредитних спілок. Так банкрутство деяких великих страхових компаній та зловживання, що були виявлені у деяких національних кредитних спілках, показали, що державний контроль з боку держави взагалі майже відсутній. Численні анулювання ліцензій серед кредитних спілок після того, як до Держфінпослугпочали надходити листи від клієнтів про відмову пара банківськими посередниками віддавати їхні кошти, свідчить, що у регулятора відсутні механізми оцінки потенційних ризиків банкрутства даних установ, розробка та впровадження яких є обов’язковою уомовою подальшого якісного регулювання діяльності пара банківських посередників.

Тривалий час середе науковців триває дискусія щодо інституційного реформування регулювання фінансового ринку. Багато вчених, аналізуючи закордонний досвід регулювання фінансового ринку, вказують на його центричність, тобто контроль та регулювання зза діяльністю фінансових установ здійснює єдиний державний орган. На сьогодні в Україні їх три: національний банк України, Державна комісія з регулювання фінансових ринків та Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР). На мою думку, об’єднання регулюючих органів лише позитивно вплинуло на розвиток пара банківських установ. Але варто врахувати і вітчизняний досвід та традиції, що складалися на українському фінансовому ринку. Я вважаю, найбільш доцільним було б об’єднання Держфінпослуг та ДКЦПФР, що дало б змогу сконцентрувати регулювання всіх пара банківських посередників в одній установі, адже зараз діяльність страхових компаній, кредитних спілок, ломбардів, фінансових установ, НПФ здійснює Держфінпослуг, а інститутів спільного фінансування - ДКЦПФР.

Однак, реформу щодо об’єднання двох установ не можна проводити зараз, адже на сьогодні головним завданням цих регуляторів є стабілізація ситуації на фінансовому ринку та подолання наслідків фінансово-економічної кризи. Об’єднання Держфінпослуг та ДКЦПФР повинно відбуватися поступово, а програма утворення нового Уповноваженого органу на фінансовому ринку повинна містити чіткі терміни його створення.

Важливою складовою подальшого розвитку парабанківських посередників є створення інституцій, які б захищали дані установи від шахрайства, а їх клієнтів від можливого банкрутства даних установ. Для кредитних парабанівських установ важливою складовою подальшого розвитку є створення фонду гарантування вкладів фізичних осіб для кредитних спілок, які найбільше видають кредитів серед парабанківських посередників, використання послуг кредитних бюро з метою зниження кредитних ризиків, для страхових компаній - створення подібно до бюро кредитних історій бази данних недобросовісних клієнтів, які вчиняли шахрайські дії і тим створювали збитки страховикам, для інститутів спільного інвестування - система гарантування коштів інвесторів, яка ефективно діє у розвинених країніх світу. Саме створення такої системи гарантування внесків івесторів сприяло б підвищення довіри та збільшенню інтересу до діяльності цих установ не лише юридичних, а й фізичних осіб.

Ефективний розвиток небанківських фінансових інститутів Україні залежить передусім від належного інституційного та правового забезпечення їх діяльності. На рівні законодавчого забезпечення основними завданнями є завершення процесу формування нормативно-правової бази щодо функціонування небанківських фінансових інститутів; вдосконалення процедури їх банкрутства; визначення чіткого переліку фінансових установ, які відносяться до небанківських та інше. Важливим завданням також є відродження довіри населення до фінансових інститутів шляхом запровадження ефективної системи захисту прав дрібних інвесторів; формування загальної позитивної громадської думки.

Для стимулювання інвестиційного потенціалу небанківських фінансових інститутів потрібно: здійснювати постійний моніторинг і контроль за їх діяльністю; підвищити норми капіталізації даних інститутів; створити фонди гарантування вкладів їх клієнтів для подальшої розбудови ефективної системи захисту інтересів інвесторів; оптимізувати структуру та обсяги активів, які можна вкладати за відповідними напрями кожному з небанківських фінансових інститутів; підвищити вимоги до саморегулювання організацій; сприяти подальшій розробці і впровадженню стандартів розкриття інформації на фінансовому ринку; стимулювати розвиток організаційного фондового ринку, активізувати функціонування позабіржового фондового ринку для обігу цінних паперів венчурних фондів; створити ефективну систему податкового стимулювання інвесторів; розширити мережі небанківських фінансових інститутів і вирівняти їх територіальні диспропорції розміщення.

У сфері регулювання та нагляду зза функціонуванням небанківських фінансових інститутів протягом останніх років спостерігаються позитивні зрушення щодо забезпечення прозорості діяльності окремих установ та захисту прав споживачів цих послуг. Враховуючи досвід вітчизняної системи нагляду за фінансовими інститутами та зарубіжний досвід, надані пропозиції щодо запровадження нормативів для деяких небанківських фінансових інститутів (страхових компаній, НПФ та інші); впровадження у практику нових методик нагляду у сфері регулювання, в основу яких покладено не тільки аналіз статистичних данних, але й дослідження ризиків, що виникають у діяльності інститутів; вдосконалення порядку формування резервів на можливі витрати при здійсненні операцій інвестування та кредитування небанківськими фінансовими інститутами; вдосконалення нагляду за діяльністю ебанківських фінансових інститутів; стимулювання раннього попередження можливих фінансових проблем в функціонуванні даних інститутів; поступового підвищення рівня їх капіталізації.

На разі перспективним та актуальним є потреба у створенні фондів гарантування вкладів клієнтів небанківських фінансових інститутів. Це сприятиме поліпшенню захисту прав споживачів послуг небанківських фінансових інститутів та підвищить їх конкурентні позиції на ринку.

.2      НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПАРАБАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

Ефективний розвиток небанківських фінансових інститутів в Україні залежить передусім від належного інституційного та правового забезпечення. На рівні законодавчого забезпечення першочерговими завданнями є завершення процесу формування нормативно-правової бази щодо небанківських фінансових посередників, діяльність яких регулюється нормативними актами Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг; вдосконалення процедури банкрутства; визначення чіткого переліку фінансових установ, які відносяться до небанківських фінансових посередників і діють на ощадно-договірній основі.

В сфері регулювання та контролю за функціонуванням небанківських фінансових посередників протягом останніх років спостерігаються позитивні зрушення щодо забезпечення прозорості діяльності окремих небанківських фінансових установ та захисту прав споживачів цих послуг. Враховуючи досвід вітчизняної системи банківського нагляду та зарубіжний досвід регулювання і нагляду за небанківськими фінансовими посередниками, внесено пропозиції щодо запровадження системи нормативів для небанківських фінансових посередників, які надають фінансові послуги ощадно-договірного характеру; впровадження у практику нових методик нагляду у сфері регулювання небанківських фінансових посередників, в основу яких покладено не тільки аналіз статистичних даних, але й дослідження ризиків, що виникають у кожній окремій групі; вдосконалення порядку формування резервів на можливі втрати при здійсненні операцій кредитування окремими небанківськими фінансовими установами; вдосконалення системи пруденційного нагляду та стимулювання розвитку системи раннього попередження можливих фінансових збитків окремих небанківських фінансових установ; поступового підвищення рівня капіталізації у відповідності до зростання показників усього небанківського фінансового сектора і ринку фінансових послуг.

Необхідно створити фонди гарантування вкладів фізичних осіб - споживачів фінансових послуг небанківських фінансових посередників, які функціонують на ощадно-договірній основі. До таких фінансових посередників запропоновано віднести страхові компанії, недержавні пенсійні фонди та фінансові компанії, які надають послуги управління фінансовими активами для фінансування будівництва. Організація відповідного фонду створить підґрунтя формування цілісної системи захисту прав споживачів фінансових послуг небанківських фінансових посередників.

А також концепцію реформування організаційної структури Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг. Необхідно усунути дублювання окремих функцій та завдань між її структурними підрозділами; необхідно вдосконалити регулювання страхового ринку з метою забезпечення підвищення ефективності його діяльності та уникнення можливих ризиків, пов’язаних із банкрутством (через створення департаментів: страхового нагляду, пруденціального нагляду, інспектування страхових компаній та методологічного забезпечення діяльності страхових компаній); забезпечення нагляду за тими напрямками, що не врегульовані в існуючій системі (за фінансовими компаніями, що залучають кошти фізичних і юридичних осіб, фондами фінансування будівництва, технічними небанківськими фінансовими посередниками); акцентування діяльності Державної комісії у напрямі захисту прав вкладників ощадно-договірних небанківських фінансових посередників.

ВИСНОВКИ

Таким чином, розвиток парабанківських посередників є важливою складовою ефективного функціонування фінансового ринку та розвитку національної економіки загалом. Моя робота показала, що фінансово-економічна криза мала значний вплив на розвиток парабанківської системи, але вплив цей був неоднозначним. Для одних установ він став руйнівним та стримуючим (страхові компанії, кредитні спілки. Інститути спільного інвестування) для інших стимулюючим (ломбарди, факторингові компанії).

Проаналізувавши перший розділ можна зробити такі висновки: парабанківська система - це система елементами якої, є сукупність різноманітних видів небанківських фінансових інститутів у їх взаємозв’язку та взаємозалежності. До парабанків належать: інвестиційні, лізингові, факторингові, страхові, фінансові компанії, пенсійні фонди, кредитні товариства, брокерські та дилерські фірми тощо.

Щодо розділу другого. Я провела аналіз кожного елемента парабанківської системи. Стосовно ринку страхування, за аналізований період (І квартал 2013 року - ІІІ квартал 2014року) концепція ринку збільшилась на 49,2%. Групування кредитних спілок з 01.07.2013 - 01.07.2014р.р. зросло на 1%, з 59% до 60%. Протягом І півріччя 2014 року факторингові компанії уклали 58853 договорів загальним обсягом 2 429,4 млн. грн. разом з тим виконали 50 902 договорів на суму 1 886,2 млн. грн. З приводу ломбардів, за аналізований період значних змін в структурі залучених ломбардами коштів не відбулося. Вони почали залучати більше коштів на платній основі від банків і менше - від юридичних осіб. Протягом І півріччя 2013р. - І півріччя 2014р. кількість НПФ зменшилась на 8 установ. До І кварталу 2013 року кількість пенсійних контрактів поступово збільшувалась з 69,7тис. шт. до 75тис. шт., а з ІІ кварталу 2014 поволі знизилась з 74,6тис. шт. до 61,3тис. шт..