Материал: Основи парабанківської системи в Україні

Основи парабанківської системи в Україні

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПАРАБАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ

.1 Суть парабанківської системи.

.2 Елементи парабанківської системи.

.3 Місце небанківських фінансових інститутів на фінансовому ринку.

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ФУНКЦІОНУВАННЯ ПАРАБАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

2.1 Аналіз діяльності небанківських інститутів в Україні.

.2 Оцінка ролі пара банківських систем в розвитку України.

РОЗДІЛ 3. підвищення ефективності функціонування парабанківських фінансових інститутів на фінансовому ринку в Україні

3.1 Перспективи розвитку парабанківської системи.

.2 Напрями вдосконалення пара банківської системи.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Ринкова трансформація національної економіки прискорила розвиток фінансового сектора України, передусім у площині формування його інститутів, як банківських, так і небанківських. Нерозвиненістю вітчизняних інститутів фінансового ринку обумовлює високі трансакції витрати в процесі залучення коштів суб’єктами господарювання, отже особливого значення набуває підвищення ефективності діяльності небанківських фінансових інститутів, які надають вузькоспеціалізовані фінансові послуги для домогосподарств і різноманітних суб’єктів господарювання.

Актуальність теми: За умов економічної кризи особливої актуальності набули проблеми розвитку саме небанківських фінансових інститутів, які в цій фазі економічного циклу ефективно здатні конкурувати з банками на фінансовому ринку, надаючи вузькоспеціалізовані фінансові послуги.

Метою дослідження є аналіз сучасного стану парабанківської системи та перспективи в її розвитку.

Завданням відповідно до визначеної мети сформовано наступний комплекс завдань:

.        Визначити теоретичні основи парабанківської системи в Україїні. А саме:

.1.     Сформулювати суть парабанківської системи;

.2.     Розкрити елементи небанківських фінансових інститутів;

.3.     Установити місце небанківських інститутів на ринку.

.        Дати оцінку діяльності парабанківській системі в Україні, а саме:

.1. Розгянути діяльність небанківських інститутів України;

.2 З’ясувати роль парабанківської системи в розвитку України.

. Встановити підвищення ефективності функціонування парабанківських фінансових інститутів на фінансовому ринку України а саме:

.1. Схарактеризувати перспективи розвитку парабанківської системи;

.2. Сформулювати напрями вдосконалення парабанківської системи.

Об’єктом мого дослідження є парабанківська система: інвестиційні, лізингові, факторингові, страхові, фінансові компанії, пенсійні фонди, кредитні товариства.

Предметом - теоретичні та практичні аспекти діяльності парабанківської системи в Україні.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПАРАБАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ

.1 СУТЬ ПАРАБАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

В Україні банківська система вже сформована та досить ефективно функціонує. Вона представлена різними типами банків та має відносно повноцінне нормативно-правове забезпечення. Натомість, пара банківська система перебуває лише на етапі становлення та повинна подолати високий бар’єр недовіри з боку економічних суб’єктів.

У науковій літературі наводиться кілька тлумачень дефініції «пара банківська система».

Так Гладчук О.М. і Дубина М.В. наводять таке визначення: пара банківська система - система елементами якої, є сукупність різноманітних видів небанківських фінансово-кредитних інститутів у їх взаємозв’язку та взаємозалежності, яка існує в тій чи іншій країні в певний історичний проміжок часу та функціонує в межах єдиного фінансового механізму.

Версаль Н.І. під пара банківською системою розглядає сукупність небанківських фінансових посередників, які акумулюють грошові кошти економічних суб’єктів, спеціалізуючись на виконанні кількох операцій або обслуговуючи обмежене коло клієнтури, і підпорядковуються різним регулюючим органам.

Парабанківська система, переважно, функціонує у вузьких секторах ринку, де вимагаються спеціальні знання та технічні засоби і прийоми, особливо в таких сферах як: залучення дрібних заощаджень домогосподарств; фінансування інноваційної діяльності; страхування; мікрокредитування; забезпечення соціальних гарантій; довгострокове інвестування капіталу; розміщення цінних паперів промислових підприємств.

Парабанківські (небанківські) фінансово-кредитні установи відрізняються від банківських наявністю вузької спеціалізації запропонованих послуг. Крім того, основною сферою банківської діяльності є виконання трьох базових операцій - депозитних, кредитних та розрахункових. У сукупності їх можуть здійснювати лише банківські установи. Ті ж фінансові посередники, для яких такі операції не є базовими, відносяться до парабанківських.

Таблиця 1.1.

Порівняльна характеристика діяльності банків та небанківських фінансових інститутів

Виокремлення небанківських фінансових інститутів як об’єкту дослідження зумовлене існуванням певних відмінностей в їх посередницькій діяльності в порівнянні з діяльністю банків.(табл. 1.1) Системний характер формування і функціонування небанківського сектору як сукупності небанківських фінансових інститутів, що в своїй діяльності спрямовані на задоволення різноманітних індивідуалізованих коротко-, середньо- та довгострокових потреб у фінансових ресурсах домогосподарств та різноманітних суб’єктів господарювання шляхом надання вузькоспеціалізованих фінансових послуг, які відрізняються від банківських установ, зорієнтованих на надання стандартизованих фінансових послуг.

Так інститути спільного інвестування, головним чином, надають послуги з довгострокового інвестування фінансових ресурсів домогосподарств і суб’єктів господарювання, недержавні пенсійні фонди - довгострокового пенсійного захисту населення, страхові компанії - середньострокового страхування фізичних і юридичних осіб, кредитні спілки - середньострокового кредитування домогосподарств, фінансові компанії - середньо і довгострокового кредитування та інвестування фінансових ресурсів фізичних та юридичних осіб, ломбарди - короткострокового кредитування домогосподарств.

.2 ЕЛЕМЕНТИ ПАРАБАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

До складу пара банківської системи входять спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (СКФІ) та поштово-ощадні установи.

Діяльність спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів полягає в обслуговуванні певних типів клієнтів (часто на пільгових умовах) або поширюється на такі сфери кредитування, які є ризикованими для комерційних банків (сільське господарство, будівництво, дрібне підприємництво).

Поштово-ощадні установ, в свою чергу,займаються мобілізацією дрібних заощаджень громадян через поштові відділення та кредитування на цій основі інших фінансово-кредитних установ та держави.

Основними елементами фінансово-кредитних установ є:

·        Інвестиційні компанії та фонди;

·        Лізингові компанії;

·        Факторингові компанії;

·        Брокерські та дилерські фірми;

·        Страхові компанії;

·        Пенсійні фонди;

·        Фінансові компанії;

·        Ломбарди;

·        Кредитні товариства;

·        Трастові компанії тощо.

Інвестиційні компанії бувають двох типів: відкритого і закритого. У першому випадку інвестиційні компанії зобов’язуються викупити свої акції в акціонерів, у другому - ні.

Лізингові компанії - установи, які купують предмети довгострокового кредитування (машини, обладнання, споруди виробничого призначення, транспортні засоби тощо) і надають їх в довгострокову оренду (на 5-8 років і більше)фірмі-орендарю, яка поступово сплачує лізинговій компанії вартість взятого в оренду майна. Таке майно є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Лізинг, як правило, здійснюється за відповідним договором, який регулює правовідносини між суб’єктами угоди, і, залежно від особливостей здійснення таких операцій, може бути фінансовим або оперативним.

Оперативний лізинг являє собою угоду, за якою лізингоодержувач на своє замовлення отримує уплатне користування від лізингової компанії основні засоби на строк, менший від строку, за який амортизується 90% вартості, визначеної в день укладення такої угоди. Після закінчення строку дії договору, лізингоодержувач має право його продовжити, або повернути об’єкт лізингу лізинговій компанії.

Фінансовий лізинг визначається як договір, внаслідок укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60% вартості об’єкта лізингу,визначеної в день укладення угоди. Після закінчення строку дії договору об’єкт лізингу переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю

Факторингові компанії - це фінансові організації, на користь яких з боку виробників здійснюється переуступка права отримання платежів від покупців за постачання товарів або надання послуг.

Страхові компанії - це фінансові інститути, які функціонують з метою охорони майнових й особистих інтересів фізичних та юридичних осіб, шляхом відшкодування їм втрат, що виникають в наслідок стихійного лиха, нещасних випадків або інших несприятливих умов.

Страхові компанії, здебільшого, спеціалізуються на одному виді страхування, серед яких прийнято розрізняти:

-       Майнове (загальне), об’єктом якого виступають різноманітні цінності - будинки, споруди, обладнання, машини та інше майно.

-       Особисте страхування, при якому об’єктом страхових відносин є події у житті фізичних осіб (вік, стать, здоров’я, працездатність людини);

-       Перестрахування, що полягає у страхуванні вже застрахованих суб’єктів з метою зниження ризику та перерозподілу відповідальності по оплаті страхових збитків.

Пенсійні фонди - це спеціалізовані фінансові установи, що займаються мобілізацією та використанням коштів пенсійного призначення. Вони утворюються за рахунок внесків працюючих та роботодавців, і володіють досить значними сумами грошових коштів. За формою власності пенсійні фонди можуть бути приватними або державними.

Приватні пенсійні фонди створюються різними фірмами і корпораціями для виплати пенсій та допомог своїм робітникам і службовцям. Кошти цих фондів формуються за рахунок регулярних відрахувань із заробітної плати працівників, відрахувань з прибутку підприємства, а також за рахунок прибутку від операцій самих фондів.

Державні створюються за ініціативою центральних та місцевих органів влади, а їх ресурси формуються за рахунок відрахувань з бюджетів різних рівнів, а також внесків працівників державних структур. Як правило, розміщення активів державних пенсійних фондів здійснюється на основі більш обережної інвестиційної політики, ніж приватних і передбачає вкладення коштів здебільшого в облігації державних позик.

Фінансові компанії є кредитними інституціями, що спеціалізуються на наданні споживчих позик, кредитуванні дрібних та серніх підприємств, оформлення чеків та залученні строкових вкладів. Крім того, фінансові компанії можуть здійснювати торгівлю нерухомостю, факторингові операції, страхування тощо.

Ломбарди - це фінансові установи, виключним впливом діяльності яких є надання на власний ризик фінансових кредитів фізичним особам за рахунок власних або залучених коштів, під заставу рухомого майна на визначений строк під визначений відсоток, а також надання ломбардних послуг.

Ломбарди видають позички на строк від 1 дня до 3 місяців у розмірі 75% від вартості оцінки заставлених речей і до 90% вартості виробів із дорогоцінних каменів, металів, годинників у золотій оправі тощо. Відсоткова ставка за кредит встановлюється ломбардом самостійно, зазвичай у розмірі 0,46% за добу. Оцінка речей, що здається на зберігання або під заставу для одержання позички, здійснюється за домовленістю сторін, а вироби з дорогоцінних метілів - за державними розцінками. Для розвитку своїх оерацій ломбарди можуть користуватись банківським кредитом.

Кредитні товариства - це установи, що утворюються для задоволення потреб їх членів (кооперативів, підприємств малого і середнього бізнесу, фізичних осіб) у кредитуванні. Капітал цих фінансових організацій формується шляхом купівлі членських паїв та сплати спеціального внеску учасниками. Основними видами діяльності кредитних товариств є падання коротко- і середньострокових кредитів, а також здійснення посередницької діяльності.

Кредитні спілки - це громадські організації, створювані на добровільних засадах з метою фінансового та соціального захисту її членів залучення їх особистих заощаджень для взаємного кредитування. Засновниками кредитних спілок є група фізичних осіб, об’єднаних спільними ознаками (територіальними, професійними тощо). Видача позик кредитними спілками здійснюється під мінімальні відсоткові ставки. Базуючись на засадах кооперацій, кредитні спілки фінансують підприємницькі проекти своїх членів, при цьому не маючи на меті отримання прибутку.

.3 МІСЦЕ НЕБАНКІВСЬКИХ ФІНАНСОВИХ ІНСТИТУТІВ НА ФІНАНСОВОМУ РИНКУ

У дослідженнях виділяють дві концепції щодо функції фінансових посередників в економічній системі: концепція ефективного розміщення ресурсів в економічній системі та концепція стимулювання економічного зростання за допомогою змін у грошовому обігу. Прихильники першої концепції стверджують, що роль фінансових інститутів полягає у посередництві між економічними агентами з метою подолання диспропорцій при розміщенні фінансових ресурсів. Друга концепція щодо ролі фінансових посередників в економіці базується на положенні щодо стимулювання економічного зростання здійснюється шляхом змін у грошовому обігу.

Функціонування небанківських фінансових інститутів на фінансовому ринку шляхом надання вузькоспеціалізованих фінансових послуг дозволяє впливати не тільки на економічний розвиток, але й на соціальні аспекти. Саме вузька спеціалізація розширює спектр діяльності небанківських фінансових інститутів, водночас це ускладнює контроль за їх функціонуванням наглядовими органами.