Роки |
2005 |
2006 |
2007 |
2008 |
2009 |
2010 |
Травмовано |
2907 |
2502 |
2165 |
1704 |
1238 |
1102 |
у т.ч., смертельно |
236 |
198 |
188 |
144 |
112 |
102 |
Загинуло 112 працівників проти 144, що на 32 менше, ніж у 2008 р.
Найбільш травмонебезпечними є такі категорії працівників: механізатори, водії, сторожі (охоронники). Основними причинами нещасних випадків є порушення вимог інструкцій з охорони праці та правил дорожнього руху.
Окремо розглянемо стан травматизму в Одеській області.
В області 21328 піднаглядових суб’єктів господарювання, виробничих об’єктів – 164265, зареєстрованих об’єктів підвищеної небезпеки – 390. Посадовими особами органів нагляду призупинялася експлуатація майже 13937 об’єктів та виконання робіт. До адміністративної відповідальності за порушення вимог чинного законодавства з охорони праці притягнуто 4345 працівників, у т.ч. 1349 керівників. Сума штрафів становила понад 348 тис.грн.
У 2009 р. кількість нещасних випадків загального травматизму зменшилася на 33,2%, або на 116 випадків (травмовано 233 особи, за 2008 р. – 349). Кількість нещасних випадків зі смертельними наслідками порівняно з минулим роком зменшилася на 14,7% (смертельно травмовано 29 осіб, за
2008 р. – 34).
Ефективність заходів щодо поліпшення умов і охорони праці оцінюється, у першу чергу, за показниками соціальної ефективності, які передбачають створення умов праці, що відповідають санітарним нормам і вимогам правил безпеки. Покращення умов і охорони праці призводить до зменшення кількості виробничих травм, загальної і професійної захворюваності; до скорочення чисельності працівників, що працюють в умовах, які не відповідають санітарно-гігієнічним нормам; зменшення кількості випадків виходу на пенсію за інвалідністю внаслідок травматизму чи професійної захворюваності; скорочен-ня плинності кадрів через незадовільні умови праці тощо. Соціально-економічна ефективність розраховується з метою: – економічного обґрунтування планових заходів, необхідних для вибору оптимальних варіантів технологічних, ергономічних та організаційних рішень; – визначення фактичної ефективності заходів щодо поліпшення умов і охорони праці; – оцінки результатів управління виробництвом на різних рівнях; – розрахунку необхідних витрат для приведення умов праці на робочих місцях у відповідність до нормативних вимог; – визначення раціональних розмірів матеріального стимулювання працівників підприємства, науково-дослідних, конструкторських і проектних організацій за розробку і запровадження працеохоронних заходів. Оцінка соціально-економічної ефективності працеохоронних заходів здійснюється на підприємствах усіх форм власності, у тому числі на робочому місці, дільниці, у цеху. Вона може визначатися також по галузі та в державі в цілому. Показники соціальної і соціально-економічної ефективності розрахову-
ються як відношення величин соціальних або соціально-економічних результа-тів до витрат, необхідних для їх здійснення. Такі показники характеризують кількість умовних одиниць сукупного об'єму соціального чи соціально-економі-чного результату в розрахунку на одиницю витрат. Показники соціальної і соціально-економічної ефективності використову-ються для визначення фактичного рівня питомих витрат, необхідних для зменшення кількості працюючих у незадовільних умовах, зниження рівня травматизму, захворюваності, плинності кадрів на різних підприємствах та в економіці в цілому. Оцінювати економічні аспекти охорони праці слід за допомогою методів оцінки соціальної й економічної ефективності заходів для створення умов праці, що відповідають чинним нормативним актам з охорони праці.
Здійснення витрат на охорону праці підприємством є необхідним у процесі організації виробничого процесу. Розрахунок показника ефективності витрат підприємства на заходи з охорони праці є позитивним моментом у визначенні доцільності та результативності здійснення заходів з охорони праці.
Немає нічого ціннішого за здоров'я людини та життя у чистому довкіллі. Згідно з оцінками експертів Всесвітньої організації охорони здоров'я людське здоров'я на 8% залежить від стану охорони здоров'я у країні, де ця людина мешкає, на 18% від її генетики та на 74% – від способу життя, у тому числі від умов праці та діяльності.
Як відомо, свою професійну діяльність людина здійснює на робочому
місці – частині виробничого простору одного або групи працівників, оснащеній технологічним обладнанням, інвентарем, інструментом, робочими меблями, необхідними для виконання певного виду робіт. І саме тут виникає необхідність здійснення активного процесу впровадження заходів з охорони праці. Працівники – найцінніші ресурси на підприємстві, і останнє, задля уникнення на людей впливу негативних чинників, що виникають як результат неефективної організації робочого місця чи небезпек, зобов'язане здійснювати заходи щодо охорони праці. Однак такі заходи можуть різною мірою впливати на досягнення цілей: невеликі суми вкладень можуть позитивно вплинути на охорону праці, а інколи величезні капіталовкладення дають незначний результат.
Саме тому необхідним є розрахунок показника ефективності витрат підприємства на заходи щодо охорони праці. Він визначається як відношення розміру річної економії від поліпшення умов і безпеки праці до суми вкладень підприємства в охорону праці за формулою:
ЕЕФ = ЕР / ВЗАГ ,
де:
Ер – річна економія від поліпшення умов і охорони праці на підприємстві
(прибуток чи зменшення збитків);
ВЗАГ – загальні витрати підприємства на охорону праці.
Можна застосовувати дві методики розрахунку економії від поліпшення умов і охорони праці при визначенні ефективності витрат підприємства на охорону праці:
● за економічними показниками, представленими у звітності підприємства (форма № 1-ПВ (умови праці), № 1-УБ (відомча), № 7-тнв та інші);
● за показниками, що ґрунтуються на зіставленні зміни основних соціально-економічних результатів за певний період (зменшення рівня травматизму і захворюваності, пільг і компенсацій за роботу в несприятливих умовах праці, зменшення плинності кадрів).
Загальні витрати підприємства на охорону праці визначаються за формулою:
ВЗАГ = В1 + В2 + В3 +В4 + В5 +В6 ,
де:
● В1 – витрати на пільги і компенсації за шкідливі умови праці (додаткові відпустки, скорочений робочий день, лікувально-профілактичне харчування, отримання молока чи інших рівноцінних продуктів, підвищені тарифні ставки, доплати за умови та інтенсивність праці, пенсії на пільгових умовах);
● В2 – витрати на ліквідацію наслідків аварій на виробництві (вартість зіпсованого устаткування, інструментів, зруйнованих будівель, витрати на врятування потерпілих, розслідування нещасних випадків, виплати зарплати і доплати за час простою, вартість ремонту частково зіпсованого обладнання, машин і механізмів, будівель і споруд, вартість підготовки чи перепідготовки працівників замість вибулих внаслідок загибелі чи інвалідності);
● В3 – витрати на штрафні санкції (за недотримання нормативних вимог, за порушення вимог законодавства, за час вимушеного простою через небезпечність виконання робіт та через припинення робіт органами державного нагляду за охороною праці, за недотримання договірних зобов'язань з іншими підприємствами, за ураження населення, житлового фонду, приватного майна та забруднення довкілля, за несвоєчасну сплату страхового внеску, несвоєчасне інформування Фонду соціального страхування про кількість працівників, річний фактичний обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг), річну суму заробітної плати на підприємстві, нещасні випадки на виробництві та професійні захворювання, що сталися на підприємстві, про зміни технології робіт, виду діяльності підприємства або його ліквідацію);
● В4 – витрати на заходи з охорони праці за рахунок джерел фінансування, регламентованих нормативними актами держави;
● В5 – витрати на заходи з охорони праці за колективними договорами;
● В6 – витрати на заходи з охорони праці з фонду охорони праці підприємства.
Отже, покращення умов праці, підтримання на належному рівні шкідливих та небезпечних чинників виробничого середовища, зниження показників виробничого травматизму та професійної захворюваності супроводжується не тільки соціальним, а й економічним ефектом. Економічна ефективність здійснюваних заходів залежить від співвідношення покращення умов праці (оцінених у грошовому виразі) та суми витрат підприємства на охорону праці. Як результат, зростає період професійної активності працівників, зростає продуктивність праці, скорочуються видатки, пов'язані з виробничим травматизмом та професійною захворюваністю, скорочуються видатки на пільги та компенсації.
Питання
3.1. Потенційні небезпеки в с.г. виробництві.
3.2. Загальні вимоги безпеки до обслуговуючого персоналу, виробничих і побутових приміщень у тваринництві.
3.3. Загальні вимоги безпеки при виконанні робіт в рослинництві.
3.4. Загальні вимоги безпеки при роботах з пестицидами та мінеральними добривами.
Література
[ 1 ], с. 199–204; 273–277; 312–316.
Промислова безпека – система, або комплекс правових та організаційно- технічних заходів, спрямованих на забезпечення безпечної експлуатації об’єктів, машин, механізмів і устаткування підвищення небезпеки та виконання технологічних процесів з метою запобігання аварій та нещасних випадків.
У сільському господарському виробництві є багато небезпек. Особливу увагу необхідно приділяти потенційно небезпечним (особливо небезпечним) об’єктам. Це такі об’єкти, робота з якими при порушенні вимог безпеки може призвести до травм або інших тяжких наслідків.
Основними особливо небезпечними об’єктами в сільськогосподарському виробництві є:
– рухомі машини і механізми;
– пестициди і мінеральні добрива;
– обладнання, що працює під тиском;
– статична електрика;
– напруга в електричній мережі;
– тварини;
– хвороботворні мікро- і макроорганізми;
– склади, що містять запаси речовини для дезінфекції і дератизації сховищ для зерна, тваринницьких приміщень;
– склади із запасами отрутохімікатів для сільського господарства;
– склади горючо-мастильних матеріалів.
Вимоги безпеки праці при роботах з використанням особливо небезпечних об’єктів викладені в даному розділі.
Безпеку праці необхідно розглядати як похідну ефективності комплексу проведених профілактичних заходів.
Базою розробки такого комплексу профілактичних заходів є всесторонній аналіз виробничого травматизму. Аналіз передбачає вивчення ряду показників і факторів. Основними з них є:
– причини і обставини небезпечних випадків;
– травмуючий фактор (джерело травм);
– вид травми;
– наслідки травматизму;
– питома вага небезпечних випадків по галузі виробництва;
– розподіл травм по професіям потерпілих, віку і стажу їх роботи, часу і
сезонності;
– соціально-економічні збитки.
Кожне тваринницьке підприємство необхідно розглядати як складну біоекологічну систему, яка містить чотири елементи: людину, машину, тварину і виробниче середовище. Функціонування кожного елемента системи залежить від багатьох факторів і вони взаємопов’язані.
Між елементами цієї системи діють відповідні взаємозв’язки. При відмові хоч би одного взаємозв’язку починають формуватися небезпечні ситуації, які призводять до нещасних випадків.
У тваринництві джерела травм можна умовно розділити на чотири особливі і відмінні одна від одної групи: вибухонебезпечні, пожежонебезпечні, епізоотичні і токсичні.
У тваринництві основні аварійні ситуації та нещасні випадки – це результат порушення правил безпеки при обслуговуванні бугаїв-плідників; відсутність огороджень карданних і ланцюгових передач; знаходження потерпілих в зоні маневрування мобільних машин, транспортерів; падіння з висоти та ін.