Вибір напряму бакалаврського дослідження завершується чітким формулюванням назви теми. Назва теми бакалаврської роботи повинна бути лаконічною, відповідати обраній спеціальності та суті вирішуваної наукової проблеми, вказувати на мету наукового дослідження, його предмет і об’єкт, вказувати на проблему, що має бути вирішена. При цьому не бажано використовувати ускладнену псевдонаукового характеру термінологію, а також уникати назв, що починаються зі слів «Дослідження питання...», «Дослідження деяких шляхів...», «Деякі питання...», «До питання...», «Проблеми...» тощо, які достатньою мірою не відображають сутності досліджуваної проблеми.
Обираючи тему, необхідно ознайомитися з аналітичними оглядами та статтями у спеціалізованій періодичній літературі, новими статистичними даними, проконсультуватися зі спеціалістами-практиками у даній галузі.
Перед вибором теми дослідження слід проконсультуватись з науковим керівником та окреслити можливі напрями дослідження. Але, за будь-яких умов, слід обґрунтувати напрям дослідження та його джерельну базу.
Науковий керівник спрямовує роботу бакалаврського дослідження, допомагає дати оцінку варіантам рішень, але вибір рішень – це завдання студента, який, як автор, відповідає за правильність отриманих результатів та їх фактичну достовірність.
Після остаточного узгодження теми бакалаврської роботи з науковим керівником студент подає заяву на ім’я завідувача кафедри, в якій зазначає назву теми і повну назву об’єкта дослідження. Заява є підставою для призначення наукового керівника (Додаток Б).
Закріплення теми дипломної роботи, призначення наукового керівника та консультантів (за необхідністю) затверджується розпорядженням декана факультету.
Якість наукової роботи залежить не лише від вдалого добору необхідних матеріалів, а й від умілого використання їх, чіткої організації, систематичності й послідовності викладу, правильного оформлення наукового апарату. Тому важливим етапом у підготовці наукової роботи є складання її плану.
План бакалаврської роботи розробляється при безпосередній участі наукового керівника. План може мати вільну форму. Спочатку надається характеристика предмета дослідження, попередній план уточнюється у ході дослідження, але ж завдання залишаються незмінними.
У плані повинні відображатися основні структурні частини роботи, кожна з яких має свої цілі та зміст.
План включає: вступ; розділи, які поділяються на кілька підрозділів; висновки; список використаних джерел; додатки.
Після узгодження плану наукового дослідження науковим керівником розробляється завдання на бакалаврську роботу (Додаток В), яке додається до дипломної роботи в окремому конверті разом із відгуком наукового керівника та рецензією. У завданні на дипломну роботу бакалавра студент в обов’язковому порядку отримує на кафедрі календарний план підготовки роботи (див. Додаток В), згідно з яким готує матеріали та отримує відмітки наукового керівника про виконання окремих етапів дипломної роботи бакалавра. Науковий керівник бере участь у розробці плану, рекомендує літературу, статистичні матеріали, згідно графіку проводить бесіди та консультації, надає оцінку змісту роботи в цілому та окремим її частинам, а також дає згоду на представлення роботи до захисту.
ВАЖЛИВО: при недотриманні термінів календарного плану керівник кваліфікаційної роботи питання допуску до захисту такої роботи виносить на розгляд засідання кафедри.
Цей етап передбачає пошук необхідної літератури та її опрацювання. Фрагменти документів та наукової літератури, які студент згодом планує використати у тексті роботи, зберігаються у вигляді нотаток, зберігаючи одночасно відомості про автора джерела інформації, повну назву видання, типографську інформацію, локалізацію (наприклад, сторінку мережі Інтернет, дату та час отримання інформації з цієї сторінки).
Аналіз зібраного матеріалу передбачає його сортування та критичну оцінку. Важливо дотримуватися певної техніки такого дослідження, яка дозволяє досягнути економії часу і зусиль. Передусім потрібно встановити наукову цінність кожної окремої позиції зібраної літератури (не лише «універсальну», а швидше цінність і важливість щодо конкретної теми та завдань роботи). Ця вартість визначає і порядок аналізу цієї літератури. Одночасно, слід мати на увазі, що новіші праці, як правило, є повнішими і точнішими.
Вивчення літератури потрібно починати з праць, де проблема відображається в цілому, а потім перейти до вужчих досліджень. Читання наукової праці обов’язково супроводжується записами, що дає змогу краще запам’ятати зміст прочитаного та зрозуміти сутність праці, яка вивчається. Найкоротшою формою запису прочитаного є план – послідовний перелік питань, які розглядаються в науковій праці. Інша форма запису – анотація, яка є стислим викладом змісту наукової праці. На анотацію схоже резюме. Складнішою і досконалішою формою записів є тези. Найдосконалішою формою записів є конспект.
Звернення до праць інших авторів є абсолютно універсальною практикою. Таким чином можна продемонструвати, що нашу думку поділяють відомі й авторитетні дослідники. Можна використати працю відомого автора як приклад – такий підхід є особливо продуктивним, коли порівнюємо дві і більше позиції. Звернення до думок, фактів, сюжетів, викладених у працях попередників, дозволяє розглянути наукову роботу у контексті певної наукової дискусії, пов’язати її з ширшими темами й сюжетами. Нарешті, таким чином ми можемо покритикувати тих авторів, із поглядами яких не погоджуємося. Використовувати праці інших авторів можна шляхом цитування, перефразовування або узагальнення.
При виконанні дослівних виписок, які пізніше в тексті можуть стати цитатами, потрібно бути особливо обережними. Переписувати потрібно дослівно, включно з помилками і знаками пунктуації. Цитування варто звести до мінімуму і вдаватися до нього лише тоді, коли воно справді необхідне.
Формальні правила цитування: цитата повинна бути дослівною; цитата не повинна бути надто довгою; цитата повинна подаватися у лапках і супроводжуватися посиланням на джерело; вилучення певних фрагментів, яке дозволяє уникнути довгого цитування, позначається трикрапкою (...); пояснення, які розривають текст цитати, подаються у квадратних дужках – [ ]; цитати, які є незавершеним реченням, граматично узгоджуються з авторським текстом.
Перефразовування, переказування, як правило, становить матеріал для більшої частини тексту наукової роботи. Це означає, що вже на етапі нотаток студент починає писати текст своєї праці. У цьому випадку він намагається передати думку автора якнайближче до оригіналу, але використовуючи власну лексику. Вдаючись до цього способу, необхідно також визнати авторство ідеї за допомогою посилань на джерела. Правила, які дозволяють адекватно передати думки чужого тексту і при цьому уникнути плагіату, є наступними: виділити основні ідеї; змінити структуру речень; використовувати синоніми, слова з подібним значенням, змінювати форми слів.
Узагальнення дозволяє одним реченням передати зміст цілого розділу або цілої авторської праці.
Перефразовуючи, узагальнюючи або цитуючи праці інших авторів, передусім потрібно мати на меті висловлення власної позиції. Таким чином, використання чужих текстів дає можливість підтвердити власну думку, проілюструвати власну позицію, протиставити її думці авторитетів чи продемонструвати слабкість аргументації опонентів.
П
ВАЖЛИВО: дослівне запозичення чужого тексту, яке не супроводжується посиланням на джерело, називається плагіатом і суворо карається у науковому середовищі. Робота, автор якої допустився плагіату, знімається з розгляду, незалежно від стадії підготовки, без права її повторного захисту.
Ц
ВАЖЛИВО– визначити надійність джерела. Основні правила:
звертаємо увагу на репутацію джерела інформації, на компетентність її автора;
звертаємо увагу на те, первинним чи вторинним є джерело, на яке посилається автор.
На цьому етапі створюється власне наукове знання. Якщо попередні етапи були присвячені переважно роботі з емпіричним (фактичним, дослідним) матеріалом, то цей передбачає низку логічних операцій, спрямованих на його опис, аналіз, пошук зв’язків і залежностей між подіями та явищами. Дослідник намагається осмислити й порівняти наявні в його розпорядженні факти, можливі трактування цих фактів, відстежити тенденції та закономірності. На цьому етапі студент найповніше реалізує своє право на власне розуміння феномену чи сюжету, які є темою наукової роботи. Таке пояснення передбачає застосування певної ідеї, теорії, так званих «позаджерельних» (тобто теоретичних) знань.
Оскільки бакалаврська робота є випускною кваліфікаційною працею, її оцінюють не лише за теоретичною науковою цінністю, актуальністю теми дослідження і прикладного значення отриманих результатів, але й за рівнем загально-методичної підготовки наукового твору, що, насамперед, знаходить висвітлення у його композиції.
Композиція роботи – це послідовність розташування її основних частин, до яких відносять основний текст (тобто розділи і підрозділи), а також частини її довідково-супровідного апарату.
Традиційно склалася наступна композиційна структура бакалаврської роботи, основними елементами якої, у порядку їх розташування, є:
Титульний аркуш
Анотація
Зміст
Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів
Вступ
Розділи основної частини
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
Титульний аркуш містить назву міністерства та вищого навчального закладу, факультету та випускової кафедри де виконано бакалаврську роботу; прізвище, ім’я, по батькові автора роботи; повну тему роботи; відомості про наукового керівника; місто і рік виконання.
На зворотній стороні титульного аркушу робиться відмітка про реєстрацію дипломної роботи, допуск її до захисту та наводяться дані про рецензента.
Приклад оформлення титульного аркуша наведено у Додатку Г.
В анотації наводиться коротка характеристика основного змісту дипломної роботи та одержаних результатів дослідження.
Анотація завершується наведенням ключових слів, які повинні відображати основний зміст наукового дослідження. Ключові слова (основні поняття, терміни, що характеризують суть роботи) подаються у називному відмінку, друкуються в рядок великими літерами, через кому, їх загальна кількість повинна бути в межах п'яти-десяти слів.
Анотація подається українською та перекладається англійською мовами. Обсяг анотації – до сторінки через одинарний інтервал. Анотації українською та англійською мовами розміщуються на одній окремій сторінці одразу після титульної сторінки (зразок див. у Додатку Д). Нумерація сторінок не ставиться.
Далі йде зміст (Додаток Ж). Він відбиває структуру роботи: вступ, розділи основної частини, висновки, список використаних джерел. При необхідності подається перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів (після ЗМІСТУ перед ВСТУПОМ) (Додаток З), додатки (схеми, таблиці, графіки і т. ін.).
Вступ, обсяг якого не більше 5 сторінок (Додаток К), розкриває сутність наукової проблеми, її значущість, підстави і вихідні дані для розробки теми, стан розробленості, обґрунтування необхідності проведення дослідження у такій послідовності:
Актуальність проблеми, яка зумовила вибір теми дослідження (формулюється доцільність роботи для розвитку відповідної галузі науки шляхом критичного аналізу та порівняння з відомими розв’язаннями проблеми).
Обов’язковим елементом вступу має бути розкриття стану вивчення обраної теми (до 0,5 сторінки), а тому огляд наукової літератури (вітчизняної та зарубіжної) повинен засвідчити ґрунтовне ознайомлення дослідника з проблематикою дослідження, уміння критично осмислювати надбання попередників у цій царині, виокремлювати суттєве, визначати головне для подальших досліджень.
Наукове дослідження проводиться для того, щоб знайти вирішення проблем стану, функціонування, розвитку галузі науки, виробництва, діяльності окремого підприємства чи організації-об’єкта дослідження, якісних змін у сфері діяльності, створення нового продукту, новітніх методів управління розвитком підприємств і організацій, підвищення їх якості та ефективності, поліпшення умов праці тощо.
Тому правильне визначення проблеми, її чітке формулювання мають важливе значення, – вони задають напрям наукового пошуку. При обґрунтуванні актуальності теми бакалаврської роботи, перш за все, роботу слід пов’язати із загальним ходом проведених у даному напрямі досліджень. Зазвичай тут говорять про те, що йде розбудова відповідної галузі: розгорнулася широка робота, набуває першочергового значення, помітно (значно) зріс (посилився, пожвавився) інтерес (увага), спостерігається пожвавлення (повороту) інтересу, значну увагу приділяють, особливу увагу привертають, все ширше розвивається вчення, послідовно обстоюється ідея, характеризується посиленою увагою, однією з найважливіших проблем є тощо. Для цього студентові необхідно опрацювати відповідну фахову літературу.
Далі, як правило, йдеться про те, «як, чому і для яких потенційних користувачів» важливі чи цікаві результати дипломного дослідження з обраної студентом теми. Тут коротко перераховують основні здобутки вітчизняного (а при потребі – і зарубіжного) досвіду в обраній галузі, називаючи при цьому прізвища відомих науковців в алфавітному або хронологічному порядку. Нерідко у цій частині надається коротка, але влучна характеристика окремих вагомих праць, які є значним здобутком у даній галузі науки і відкрили перспективи її розвитку.
Після цього із загальної проблематики тієї галузі, про яку йде мова, виокремлюється проблема, яку досліджує студент і говориться про те, що тут ще не зроблено. Ця частина тексту, як правило, подається з нового абзацу й розпочинається словами але, однак, проте, разом з тим тощо, бо зміст цієї частини деякою мірою протиставляється сказаному вище – після певної кількості слів майже обов’язково йтиме заперечна частка (префікс) не (не-) (назвемо цю частину заперечною): до цього часу (поки що) не була (не стала) предметом (спеціального, монографічного) дослідження (ще не досліджена), немає спеціальних (узагальнюючих) праць, певне коло питань ще не (досі не було, не знайшло) належного висвітлення, залишається низка нерозв’язаних питань, досі немає синтезуючої (узагальнюючої) праці, немає єдиного погляду, коло питань залишаються не вивченими (не розробленими), недостатній рівень опрацювання проблеми, характеризується неоднозначністю наукової інтерпретації і т. ін. Зважте на те, що протиставлення цієї частини тексту попередній може передаватися й без заперечної частки не: (однак, проте, але) дана проблема висвітлена фрагментарно, є однією з найменш досліджених, увагу вчених привертали лише окремі часткові питання, присвячені лише окремі статті, є лише окремі часткові питання, залишилися поза увагою, багато питань залишаються дискусійними, потребує глибокого й детального вивчення, назріла потреба виділити й описати, відкритою залишається проблема, залишається важливим об’єктом наукового вивчення, вимагає всебічного вивчення (опрацювання), на кожному етапі наукового пізнання з’являються нові аспекти дослідження тощо. Утім ця частина тексту може передавати заперечній частині або стояти після неї.