Під торгово-посередницькими операціями розуміються операції, пов'язані з купівлею-продажем товарів, які виконуються за дорученням виробників і споживачів незалежним торговим посередником, на основі чи догоди окремого доручення, що укладається між ними.
Після вибору методу експорту і встановлення контактів безпосередньо з чи імпортером через посередника, сторони приступають до обговорення і висновку контракту купівлі-продажу. Згідно з контрактом основними обов'язками експортера є: постачання товару, передача документів і прав власності на товар; імпортера - сплата ціни за товар і прийняття товару[68].
Механізм управління створюється і цілеспрямовано змінюється людьми, що здійснюють регламентацію всієї сукупності функцій, форм, методів, важелів і стимулів управління експортною діяльністю, щоб досягти найбільшої його ефективності в певних умовах. Складна система управлінської діяльності вимагає, щоб механізм управління забезпечував чітку взаємодію всіх його підсистем і рішення задач, що стоять перед ним.
Механізм управління - це сукупність організаційних структур, конкретних форм і методів керування, а також правових норм, за допомогою яких реалізуються діючі, у конкретних умовах, економічні закони, процес відтворення.
Взагалі управлінський механізм розглядається як узята в єдності вся сукупність економічних, організаційно-правових, морально-політичних і інших засобів впливу управлінського апарату на зовнішньоекономічні зв‘язки.
Як відомо, в управлінській діяльності виділяють три групи методів: економічні, організаційно-правові (адміністративні), соціально-психологічні. Усі ці методи взаємопов’язані між собою і складають інструменти управління. Чітко відпрацьований інструментарій виконання цих методів перетворюється на механізми управління [74, с. 129].
За Дахно І.І., механізм управління експортними операціями включає такі елементи [26]:
принципи управління експортними операціями;
систему форм і методів управління експортними операціями;
систему нормативних актів регулюючих експортну діяльність.
Між усіма компонентами механізму управління існують взаємозумовлені зв’язки.
Кожний із названих елементів управлінського механізму одержує також і визначене правове закріплення. Удосконалення механізму управління потребує подальшого підвищення ролі правових засобів у регулюванні зовнішньої торгівлі, пред'являє нові, більш високі вимоги до правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Звідси випливає необхідність постійного удосконалення чинного господарського законодавства, що покликано сприяти подальшому росту частки експорту і підвищенню його ефективності.
Механізм управління експортними операціями можна розглядати на трьох рівнях:
на рівні підприємства;
на рівні держави;
на міжнародному рівні[56,с.198].
Регулювання експортних операцій, так як і зовнішньоекономічної діяльності на міжнародному рівні здійснюється за допомогою міжнародних організацій, асоціацій, угод, конференцій, а саме:
СОТ, її головною метою є сприяння розвитку торгівлі як засобу економічного зростання і розвитку;
ЮНКТАД (Конференція ООН з торгівлі і розвитку) - спеціалізована організація ООН, що займається всією сукупністю питань сприяння розвитку міжнародної торгівлі на рівноправній і взаємовигідній основі. Основні функції Конференції: заохочення міжнародної торгівлі, особливо з погляду прискорення економічного розвитку; визначення принципів і політики, що стосуються міжнародної торгівлі і відповідних проблем економічного розвитку; розгляд і сприяння координації діяльності інших установ у межах системи ООН у галузі міжнародної торгівлі; ведення переговорів і ухвалення багатосторонніх правових актів у галузі торгівлі (у співпраці з компетентними організаціями ООН); узгодження політики уряду і регіональних економічних угруповань у сфері торгівлі та пов'язаного з нею розвитку[30, с 243].
Товарні угоди, асоціації імпортерів та експортерів відіграють важливу роль у координації політики і цін між експортерами й імпортерами на окремих світових товарних ринках, та мають безпосередній вплив на управління експортними операціями на міжнародному рівні.
Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється за допомогою адміністративних та економічних методів.
Адміністративні методи безпосередньо впливають на господарські відносини. Адміністративні методи найдоцільніше застосовувати за умов економічної нестабільності, зростання дефіциту та інфляції. Ними користуються, як правило, протягом короткого терміну з метою захисту економіки країни або її відродження через мобілізацію та оптимальне використання ресурсів. До них належать ембарго (повна заборона зовнішньоекономічної діяльності), ліцензування, квотування, специфічні вимоги до товару та ін.[55]
До найпоширеніших адміністративних інструментів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності належать квотування та ліцензування. Квотування - це кількісне обмеження імпорту або експорту певної категорії товарів, а ліцензування - це умови і порядок надання державними органами спеціального дозволу на ввезення або вивезення таких товарів. Перелік товарів, щодо яких встановлюються спеціальні експортно-імпортні режими чи взагалі забороняється експорт та імпорт, затверджується Кабінетом Міністрів України. Надання квот та ліцензій на експорт та імпорт товарів і послуг здійснюється Міністерством економіки. Експортно-імпортні операції з товарами понад встановлені квоти можливі за умови сплати ввізного (експортного) мита[71, с 20].
Економічні методи - діють через ринковий механізм. Економічні методи регулювання займають провідне місце в період стабілізації економіки. До них належать митні тарифи, збори, імпортні депозити (в галузі імпорту), пільгові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від сплати податків тощо (в галузі експорту).
Економічні методи, у свою чергу, поділяються на тарифні й нетарифні. Центральне місце в державному регулюванні зовнішньої торгівлі належить тарифному регулюванню, яке в Україні спирається на Закон "Про єдиний митний тариф". Митний тариф - це систематизований перелік товарів із зазначенням мита, яким вони обкладаються під час перетину митного кордону країни. Митні тарифи складаються з конкретних ставок мита. Мито - це податок, який стягується митними органами з товарів, що вивозяться або ввозяться на територію країни. Запровадження мита сприяє захисту національних виробників від іноземної конкуренції, забезпечує надходження коштів до державного бюджету, поліпшує умови доступу національних товарів на зарубіжні ринки. У міжнародній практиці застосовується експортне, імпортне, транзитне, антидемпінгове, компенсаційне та інші види мита. Найбільш широко в процесі державного регулювання зовнішньоторговельних операцій використовується імпортне (ввізне) мито, експортне (вивізне) мито застосовують лише окремі країни переважно до товарів традиційного експорту[41, с 402].
Важливим митним інструментом є антидемпінгове мито. Воно застосовується тоді, коли в країну ввозяться товари за цінами, які значно нижчі за ціни або навіть собівартість у країні - експортері, через що зазнають шкоди національні виробники аналогічних товарів. Антидемпінговим митом може обкладатися й експортна продукція, якщо її ціна суттєво менша за ціну інших експортерів подібних товарів. Ставка антидемпінгового мита не повинна перевищувати різниці між демпінговою ціною конкурентного товару та середньою ціною товару, що експортується або імпортується в країну.
До нетарифних методів державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності відносять: надання субсидій виробникам експортних товарів, пільгове експортне кредитування, застосування індикативних цін, установлення мінімальної митної вартості на окремі товари та ін. Субсидії спрямовано на підтримку національних виробників і за характером виплат їх поділяють на прямі й непрямі. Прямі субсидії надаються експортеру у формі безпосередніх виплат на відшкодування різниці між його витратами та отриманим доходом, а непрямі - є формою надання пільг в оподаткуванні, позик за більш низькими ставками, пільгових умов страхування тощо. Експортне кредитування передбачає фінансове стимулювання розвитку експорту національних товарів. Воно, як правило, здійснюється у формі надання державних кредитів національним експортерам під пільгові процентні ставки або іноземним імпортерам за умови придбання товарів лише вітчизняноговиробництва[76, с. 190].
У системі нетарифних інструментів є вагомими індикативні ціни, застосування яких спрямовано на збільшення валютних надходжень від експорту продукції і зменшення валютних витрат на закупівлю імпортних товарів. Індикативними називаються ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися на аналогічну продукцію на момент здійснення експортно-імпортних операцій. Такі ціни можуть запроваджуватись на товари, щодо експорту яких встановлено особливі режими, спеціальні імпортні процедури або антидемпінгові заходи.
Основою регулювання експортної діяльності підприємств України на зовнішніх ринках є Закон "Про зовнішньоекономічну діяльність", який дає визначення основним термінам, застосовуваним у практиці зовнішньоекономічної діяльності. Закріплює основні принципи і правила здійснення зовнішньоекономічної діяльності, визначає коло суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, їх права та обов'язки. Дає перелік можливих видів зовнішньоекономічної діяльності, законодавчо закріплює регулювання зовнішньоекономічної діяльності, регулює економічні відносини України з іншими державами та міжнародними міжурядовими організаціями. Захищає права та інтереси держави і суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, зумовлює відповідальність України як держави і суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності при порушенні ними Законів України чи обов'язків, пов'язаних з виконанням контракту, а також визначає застосовувані до них санкції[2].
Необхідною умовою перетинання митного кордону України при експорті продукції є виконання митних формальностей, порядок здійснення яких регулюється Законами України “Про митну справу в Україні” і “Про Єдиний митний тариф”, а також Митним Кодексом України[71].
Здійснення платежів у іноземній валюті регулюється Декретами Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” і «Про тимчасовий порядок використання надходжень в іноземній валюті», а також Законом України «Про порядок розрахунків в іноземній валюті». Перерахованими вище документами встановлений режим здійснення валютних операцій на території України, визначені принципи валютного регулювання, повноваження державних органів, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин[4, с. 18].
Результативність і ефективність управління експортною діяльністю на підприємстві, значною мірою залежить від того, яких принципів управління експортними операціями дотримуються керівники, приймаючи управлінські рішення, і які методи вони застосовують для їх реалізації. Правильний вибір забезпечить досягнення бажаного результату найменшими зусиллями. Опора на систему об’єктивних закономірностей управління здійснюється шляхом дотримання принципів ефективної управлінської діяльності.
Принципи, як елемент механізму управління - це певне правило, сформульоване на основі пізнання законів чи закономірностей чинити саме так. Тобто, це основні правила, ідеї, норми поведінки розробленні управлінською наукою та практикою, дотримання яких гарантує ефективне управління експортною та господарською діяльністю вцілому. Тому знання й урахування принципів у експортній діяльності є найважливішою умовою управління. Реальний механізм дії принципів управління полягає у визначенні й дотриманні їх вимог суб’єктом управління при здійсненні впливу на об’єкт управління.
В межах класичного підходу до управління, основоположним та головним принципом управління є - забезпечення прибутковості бізнесу, процвітання підприємництва та максимум добробуту персоналу фірми.
Сучасні принципи управління експортними операціями мають свої особливості і передбачають нове бачення процесів. Головна увага в управлінні експортними операціями спрямовується на людей як носіїв інтелекту. Управлінська діяльність зосереджує свої зусилля на тому, щоб [55, с. 191]:
навчити працівників спільно діяти і тим самим досягти синергізму (єдності, спільності) в роботі;
передбачає чесність і довіру в ділових відносинах - етику в міжнародному бізнесі оголошено золотим правилом;
прагне сформулювати таку організаційну культуру, яка б стимулювала саморозвиток працівників і їх бажання бути рівноправними членами компанії.
З огляду на це, найважливішим стають ті принципи управління, які дають змогу повністю розкрити потенціал людини і спрямувати його на користь організації:
розвиток творчих здібностей персоналу;
залучення співробітників до розроблення управлінських рішень;
опора на систему гнучкості лідерства серед персоналу та особисті контакти працівників із зовнішнім оточенням;
використання таких методів співпраці з людьми, які забезпечують їх задоволення роботою;
чесність і довіра в ділових відносинах;
орієнтація на високі стандарти роботи і прагнення до нововведень;
орієнтація на перспективу розвитку[28].
Важливим елементом в механізмі управління являються форми та методи управління експортними операціями на підприємстві.
Система форм та методів управління експортними операціями використовується практично кожною фірмою для удосконалення організації управління, яка б в результаті забезпечувала високий прибуток, високу конкурентноздатність експортної продукції, сприяла виходу на нові зовнішні ринки а також сприяла закріпленню стійких позицій на ринках, де вже працює підприємство.
В основу форм управління експортними операціями покладені принципи централізації та децентралізації.
Централізована форма управління передбачає здійснення керівництвом господарської діяльності підприємств, що входять в фірму, із одного центру, жорстку регламентацію і координацію їх діяльності, повна відсутність у них господарської самостійності, навіть, їх відповідальність за збут продукції завершується після відвантаження продукції органу фірми, що відповідає за збут[35, с. 80].
Така форма організації управління експортними операціями використовується, як правило, невеликими фірмами, які випускають одну продукцію або ж продукцію однієї галузі. Централізоване управління невеликої фірми організовується достатньо легко. Вище керівництво фірми зазвичай складається з президента фірми, який виступає одночасно і її керівником, та двух віце-президентів, один з яких завідує виробництвом продукції та питаннями її технології, інший займається збутом продукції та все, що з цим пов‘язано. Такі питання, як правовий захист інтересів компанії в її ділових відносинах з іншими фірмами та державою, ведення бухгалтерії, зазвичай доручають спеціалізованим фірмам[35].
Практично кожна фірма має свою організацію управління, яка постійно удосконалюється шляхом використання таких форм та методів, які б забезпечували найбільш високий прибуток, високу конкурентоздатність виробленої продукції, сприяли закріпленню стійких позицій на ринках та виходу на нові зовнішні ринки.
Таким чином, можна зробити висновки,
що механізм управління експортними операціями включає в себе цілу систему форм,
методів, інструментів регулювання експортними операціями на підприємстві, які в
першу чергу залежать від методів регулювання на міжнародному та державному
рівні регулювання. Тому механізм управління експортними операціями повинен
використовуватись практично кожною фірмою для удосконалення організації
управління, яка б в результаті забезпечувала високий прибуток, високу
конкурентоздатність експортної продукції, сприяла виходу на нові зовнішні ринки
а також сприяла закріпленню стійких позицій на ринках, де вже працює
підприємство.