Київ

2018

Національний університет фізичного виховання і спорту України

Кафедра туризму

Краєзнавчий опис маршруту

Реферат

Студентка факультету

Спорту та менеджменту

групи 12ЄС3

Афанасьєва Дар’я

Зміст

Зміст 2

Вступ: Голосіївський національний природний парк 3

Історія 4

Розташування 5

Природні умови 6

Краєзнавчий опис маршруту 7

Вело–лижна база в Голосіївському лісопарку 8

Монастир Голосіївський 9

Купіль (1) біля мон. Голосіївський (народна назва купель "Івановців") 11

Місцевість Мишоловка 12

Купель (2) "Свята купель в Китаєво" 13

Свято-Троїцький Китаївський монастир 14

Історія монастиря 15

Історичні духовні персоналії обителі 18

Печери Китаївського монастиря 19

Національний музей народної архітектури "Пирогово" 20

Висновки 22

Список інформаційних джерел 23

Вступ: Голосіївський національний природний парк

Націона́льний приро́дний парк «Голосі́ївський» — природоохоронна територія в місті Київ.

Історія

Проект Указу Президента України Про створення національного природного парку «Голосіївський» було погоджено рішенням Київської міської ради від 17 лютого 1994 року N 14.

Національний природний парк «Голосіївський» створено у місті Києві відповідно до Указу Президента України Віктора Ющенка від 27 серпня 2007 року № 794. Парк підпорядкований Міністерству охорони навколишнього природного середовища України. Загальна площа парку 4525,52 га, із яких 1879,43 га надані йому в постійне користування.

1 травня 2014 р. в. о. Президента України підписав Указ Президента України № 446/2014 "Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський». Цим указом до території НПП «Голосіївський» приєднано 6462,62 гектара лісів Святошинського лісопаркового господарства.

Розташування

Територія національного природного парку «Голосіївський» знаходиться в південній частині м. Києва, на захід від Дніпра на крайній півночі лісостепової фізико-географічної зони.

В межах території парку, розташовані:

• Національний університет біоресурсів і природокористування України,

• Ботанічний сад Національного університету біоресурсів і природокористування України,

• Голосіївська пустинь,

• Національний експоцентр України,

• Клінічна лікарня "Феофанія",

• Інститут бджільництва ім. П. І. Прокоповича,

• Національний музей бджільництва України,

• Головна астрономічна обсерваторія НАН України,

• Національний музей народної архітектури та побуту України,

• Всеукраїнський центр радіохірургії.

Північна частина парку включає урочища з переважанням широколистяних лісів, таких як Голосіївський ліс (разом з прилеглим до нього Голосіївським парком ім. Максима Рильського), урочищами Теремки і Бичок. Південна частина парку — це піщана надзаплавна тераса Дніпра, вкрита сосновими лісами. Ця тераса перетинається річкою Сіверкою, яка розгалужена на кілька рукавів. У її долині знаходиться значний масив вільхових лісів.

Природні умови

Голосіївський природний парк знаходиться в межах Київського плато, він складений кількома територіально роз'єднаними лісовими масивами. За характером природних комплексів територія парку належить до лісостепової зони. Основну площу парку займають ліси — 4232,8 га (понад 90 % території), болота — 66,2 га і водойми — 45,9 га. Ґрунти тут відносно багаті, сформовані на лесових відкладах. У Голосіївському лісі знаходиться дві системи балок — Дідорівська у його північно-західній частині й Китаївська у східній частині. По днищах головних балок протікають струмки, на яких створено каскади ставків.

Територія НПП «Голосіївський» знаходиться в області помірно-континентального клімату з фоновим мікрокліматичним впливом великого індустріального міста. За даними метеостанції «Київ» середньорічна температура становить +7,2 °C. Середньорічне значення температури найтеплішого місяця (липня) складає +19,5 °C, а найхолоднішого (січня) — -5,8 °C. За середньорічною кількістю опадів (600 мм) територія належить до територій достатнього зволоження.

Краєзнавчий опис маршруту Вело–лижна база в Голосіївському лісопарку

Вело-лижна база розташована в мальовничому куточку Голосіївського лісопарку. Протягом року на базі та в оновленому аудиторному фонді викладачами кафедри зимових видів та велосипедного спорту проводяться заняття з теорії та методики обраного виду спорту та підвищення спортивної майстерності з таких видів спорту як лижні гонки, біатлон, гірськолижний спорт, лижне двоборство, велосипедний спорт. Крім того, тут проводять заняття з лижної підготовки та оздоровчої рекреації і велосипедного туризму для студентів кафедр відповідних спеціалізацій.

Нині на вело-лижній базі університету здійснюють капітальний ремонт, після завершення якого запрацює нова гірськолижна траса з бугельним підйомником, штучним осніжувачем, ретраком і двома снігоходами.

Щорічно на території бази викладачі та студенти беруть участь у підготовці і проведенні районних та міських змагань з лижного та велосипедного спорту.

На вело-лижній базі планується проведення піших прогулянок, пробіжок, вело прогулянок, прогулянок на бігових лижах, навчання їзді на велосипеді та лижах, прокат велосипедів та лижного спорядження.

Монастир Голосіївський

Святитель Петро (Могила, † 1647, пам’ять 31 грудня / 13 січня) звернув увагу на особливу красу і відокремленість мальовничої околиці Києва – Голосієва. Він придбав частину лісу разом з невеликою галявиною в свою власність і побудував тут храм в ім’я великомученика Іоанна Сочавського і кілька будиночків-келій для братії. Таким чином, було покладено початок скиту Києво-Печерської Лаври, згодом названого Голосіївською пустинню.

З часом храм перейменували на честь ікони Божої Матері «Живоносне Джерело». У 1910-1912 роках на місці старого дерев’яного було побудовано новий кам’яний храм.

Крім храмів і келій в Голосіївській пустині знаходилися літня резиденція Київських митрополитів з домовою церквою на честь преподобного Іоанна Багатостраждального, Печерського, готель, господарський хутір Лаври та інші споруди.

У 1852 році обитель з благословення правлячого архієрея, святителя Філарета, Митрополита Київського і Галицького (Амфітеатрова), була названа Свято-Покровською.

У Голосіївській пустині подвизались святителі Петро (Могила) і Філарет (Амфітеатров, †1857, пам’ять 21 грудня / 3 січня), преподобні Парфеній Київський (Краснопевцев, †1855, пам’ять 17/30 березня) і Олексій Голосіївський (Шепелєв, †1917, пам’ять 11/24 березня), Христа ради юродиві Феофіл (Горенковскій, †1853, пам’ять 28 жовтня / 10 листопада) і Паїсій (Яроцький, †1893). Всі вони прославлені Українською Православною Церквою у лику місцево шанованих святих.

У 1926 році, через дев’ять років після жовтневого перевороту, Голосіївську пустинь закрили. У радянський період історії були зруйновані всі її храми і будівлі, за винятком будинку Київських митрополитів. Троє ченців-священнослужителів, які працювали в обителі в різний час, прийняли мученицьку смерть за Христа і клопочуть про нас перед Престолом Всевишнього. Це преподобно-мученик – Касіян (Кузик), Іполит (Семенов) і Філіп (Безуглий).

У роки Великої Вітчизняної війни через Голосіївську пустинь проходила друга лінія оборони за місто Київ. Тут велися запеклі бої. Проте жоден снаряд не потрапив на чернече кладовище, на якому був похований преподобний Олексій Голосіївський. І в роки гонінь, і в роки переслідувань, і в страшний воєнний час на його могилі завжди горіла лампадка і на її немеркнучий вогник йшли люди, спраглі до Небесного Світу.

У 1993 році обитель відкрили як скит Києво-Печерської Лаври. Скитоначальником був призначений Архімандрит Ісаакій (Андронік). У цьому ж році, 4 жовтня за новим стилем, були знайдені мощі преподобного Олексія Голосіївського та відкритий домовий храм на честь преподобного Іоанна Багатостраждального. У 1996 році, згідно з рішенням Священного Синоду, Голосіївська пустинь стала самостійним монастирем. У ній відновлені храм на честь ікони Божої Матері «Живоносне Джерело», і чернече кладовище; на місці колишнього митрополичого будинку побудована нова церква; виросли чернечий та адміністративний корпуси, будинок намісника з домовою церквою на честь святих Царствених Страстотерпців, готель та інші монастирські будівлі.

У богоугодній справу відродження святої обителі допомагають благочестиві парафіяни Голосіївської пустині. Як донині не збідніла наша земля преподобними, так вона не убожіє і добрими людьми, що мають добре серце і піклуються про відновлення зневажених святинь.

Купіль (1) біля мон. Голосіївський (народна назва купель "Івановців")

Купіль біля Свято-Покровського монастиря (Голосіївська Пустинь) не має давньої історії. Її побудували послідовники Порфирія Іванова в 1987 році.

Спочатку керівництво Голосіївського лісництва негативно поставилося до будівництва купелі і навіть погрожувало засипати її землею. Але з часом все змінилося, тепер це місце є гордістю лісництва, а зусиллями Київського еколого-культурного центру джерелу й купелі біля Голосіївської Пустині присвоєно статус «Пам'ятка природи».

Сама купіль і джерело поруч з нею виглядають дуже доглянутими, а судячи з інформації, розташованої на дошці поруч з купіллю, процес облагородження цього місця не припиняється і зараз.

Вода в купелі багата сріблом і купання в ній принесе користь організму.

Місцевість Мишоловка

Мишоло́вка (Миша́лівка) — колишнє село, а нині місцевість, на півдні Києва (у наш час — у межах міста, Голосіївський район) між Китаєвом та Багриновою горою. У міській смузі з 1923 року.

Вперше згадується як селище Миша́лівка — володіння Печерського монастиря у 1618 року. З цього іноді роблять висновок, що тут щось змішували за допомогою якогось млина. Можливо (хоч і малоймовірно), що так і було, але логічнішою видається саме назва Мишо́ловка — дуже вже нагадує справжню пастку ця улоговина між двома горами. Існує навіть легенда (створена у XX столітті), що козаки 1651 року заманили у цю пастку війська Радзивіла. Саме Мишоловкою з кінця XVIII століття називали село, що мало офіційний статус деревня Хотівської волості Київського повіту Київської губернії і у 1900 році налічувало 716 мешканців, які займалися хліборобством, а також працювали у Києві та заробляли перевезенням цегли (в Мишоловці працювало п'ять цегельних заводів).

Під час Великої Вітчизняної війни село було зруйноване, згодом відновлене. Зберігається садибна забудова. Біля школи є пам'ятник уродженці села Марії Боровиченко. На Мишоловці за адресою Армійська вулиця, 30/12 проживав Герой Радянського Союзу Михайло Цисельський.

Купель (2) "Свята купель в Китаєво"

Споруда святої купелі біля Китаївської пустині була розпочата в 2004 році, після того, як ігумен Мойсей в місці з братією приступив до розкопок в цих місцях і виявив залишки водозбірника, який входив в систему водопостачання Китаївської та Преображенської Пустині.

Проектування і будівництво системи водопостачання була розпочата в 1901 році. Ось як описував цю систему в своїх працях В. Титов: «Близько Преображенської Пустелі на південь від неї, в яру, знаходиться особливий двір, з водопроводом, який обслуговує Китаївську і Преображенську Пустелі, Самбурський хутір, свічковий завод і Китаївський господарський двір».

У тридцяті роки минулого століття ця система водопостачання була знищена разом з усіма спорудами Спасо-Преображенського скиту.

В результаті відновлювальних робіт з'ясувалося, що всю підводну частину – стіни й підлогу – було побудовано з дубових брусів, і вона добре збереглася. Надводну частину під час реставрації зробили з вільхових колод.

Ємність святої купелі більше 60 тисяч літрів, за деякими відомостями до 100 тисяч літрів, глибина 2,35 метра.

Температура води:

• Взимку — не нижче 5 градусів

• Влітку — не вище 13 градусів

Свято-Троїцький Китаївський монастир

Кита́ївська пу́стинь — монастир у Києві, місцевість Китаїв. Діяв у XVIII — на початку XX століття. Відновлений у 1990-ті. Межує з історичною місцевістю Корчувате.

Історія монастиря

Засвідчена документами історія обителі починається з 1716, і вже з цього ж століття Китаїв зажив слави київського Афону (тобто тихого, затишного місця), ставши місцем паломництва. Найвідомішими з китаївських старців (подвижників-ченців) були Досифей і Феофіл.

До кінця XIX століття остаточно склався архітектурний ансамбль монастирського подвір'я, яке мало форму шестикутника. До нього увійшли цегляна Троїцька церква (1763–1768), зведена лаврським будівничим Степаном Ковніром, 45-метрова дзвіниця, трапезна з церквами Дванадцяти апостолів і Трьох російських святителів — Петра, Олексія та Іони, будинок настоятеля, братський корпус, двоповерховий дім для старих священнослужителів, келійні корпуси та цегляна огорожа з економічною брамою. З 1898 року на території господарчого двору діяв лаврський свічний завод. До нового корпусу богодільні 1904 р. прибудовано церкву св. Серафима Саровського. У розбудові монастиря брали участь славетні київські зодчі Андрій Меленський, Володимир Ніколаєв та інші.

Ще з кінця XVIII століття Китаїв стає популярним місцем відпочинку. Серед найвідоміших китаївських дачників слід відзначити Григорія Сковороду, Миколу Лисенка, Михайла Грушевського. Звідси почався творчий шлях славетного тенора Івана Козловського.

У 1920-ті храми продовжували діяти, але сама пустинь ченцям вже не належала: у келіях розмістилася дитяча колонія, частина споруд використовувалася сільськогосподарськими закладами. 1930 року пустинь було остаточно ліквідовано, територію та будівлі передано Всесоюзному дослідному інституту плодового та ягідного господарства, організованому Володимиром Симиренком (з 1954 — Український НДІ садівництва). Дзвіницю розібрали в 1932 році, інші споруди сильно постраждали під час Другої світової війни. Після війни у пустині розміщувалися Республіканський навчально-виробничий комбінат бджільництва і Український науково-дослідний інститут захисту рослин.

Після реставрації на початку 1990-х років Троїцьку церкву як парафіяльну було передано УПЦ МП (1992) разом з відремонтованою трапезною з келіями. У 1994 році відродилося монастирське життя. Першим начальником відновленого скиту став архімандрит Пафнутій (Россоха, у схимі Феофіл; 1929–1996). Після археологічних досліджень 1993–1994 років було впорядковано печери, де освячено храм в ім'я св. Досифея. З 1996 року обитель має статус самостійного монастиря.

Історичні духовні персоналії обителі

У 1776 році монастир відвідав 22-х річний юнак Прохор Мошнін з Курська. Відомий чернець-дівиця Досифей вказав юнаку на Саровську пустинь, як місце постійного чернецтва. Прохор виконав настанови Досифея і увійшов у світову православну історію як святий чернець Серафим Саровський.

Християни Корчуватого трепетно зберігають пам’ять про ці важливі історичні події, оскільки знаменитий чернець, під час перебування в Китаївській пустині, проживав у віруючих селища Корчувате, що межує з відомими Китаївськими печерами, де постійно перебував чернець-дівиця Досифій.