Практикум – це один із видів лабораторних робіт у старших класах загальноосвітньої та у вищій школах. Головна мета його полягає в тому, щоб на практиці застосувати сформовані раніше вміння і навички, узагальнити й систематизувати теоретичні знання, засвоїти елементарні методи дослідницької роботи з хімії. Практикум передбачає самостійне виконання практичних і лабораторних робіт. Для зручності його проведення учнів, студентів поділяють на групи. Складають також графік почергового виконання ними завдань, спостережень, експериментів. Практикумами завершують вивчення великих тем курсу, тому їх проводять переважно наприкінці півріччя (семестру) або року.
Що стосується форм організації лабораторної роботи, то вони бувають фронтальні, групові, індивідуальні. Фронтальна форма організації лабораторної роботи передбачає, що учні класу виконують одну й ту саму роботу з допомогою ідентичного обладнання. Переваги фронтальної форми лабораторної роботи полягають в економії часу вчителя на розробку змісту та відбір роздавального матеріалу,в оперативності отримання зворотної інформації про її виконання,у можливості корегування та оцінювання результатів.
Групова форма організації лабораторної роботи полягає в тому, що з однієї й тієї самої теми для окремих груп учнів добирають різні завдання, інструктажі, дидактичні картки, обладнання. Її переваги полягають у можливості врахування індивідуальних особливостей учнів, рівня їхніх навчальних досягнень, інтересів,у наданні допомоги та взаємодопомоги, контролю, самоконтролю, взаємоконтролю; крім того, ця форма роботи дозволяє більш ефективно використовувати обладнання.
Сутність індивідуальної форми організації лабораторної роботи полягає в розробці індивідуальних завдань, виборі та диференціації дидактичного матеріалу, постановці різних цілей завдань роботи, різноманітності алгоритму виконання завдань, урахуванні темпу та ритму навчальної діяльності окремих учнів, рівня сформованості їхніх умінь і навичок самостійної роботи, теоретичної підготовленості. Диференційована форма організації лабораторної роботи вимагає більших витрат зусиль і часу вчителя на її підготовку. Крім того, значною мірою ускладнюється процес отримання зворотної інформації про виконання індивідуальних завдань та їхнього корегування. Незалежно від специфіки форм організації лабораторної роботи у процесі її виконання переважно використовують такі методи, як аналіз, синтез, порівняння, діагностування, висновки.
Використання мультимедійних комп'ютерних підручників, віртуальних лабораторій, має низку цінних переваг, особливо в умовах сільської школи, де маємо недостатнє забезпечення хімічних кабінетів необхідним обладнанням. Тому вчителями протягом останніх років успішно використовуються не лише досліди з „Віртуальної лабораторії ' та „В ідкритої хімії", а й програми для моделювання із „Сhem оffice". Учні класів природничого профілю із задоволенням складають комп'ютерні програми для діагностики, контролю та корекції рівня власних знань з окремих тем курсу хімії.
Встановлено, що комп'ютерні моделі хімічної лабораторії спонукають учнів експериментувати і отримувати задоволення від власних відкриттів. Використання сучасного комп'ютерного забезпечення у шкільній хімічній освіті, не знижуючи роль вчителя, сприяє підвищенню якості знань, реалізації творчого потенціалу учнів. Поряд з цим, зауважимо, що комп'ютерні технології не можуть повноцінно замінити класичні форми хімічної освіти за повнотою сприйняття учнями інформації.
Самостійна робота – це така робота, яка виконується без безпосередньої участі вчителя, але за його завданням у спеціально відведений для цього час. При цьому учні свідомо намагаються досягти поставленої у завданні мети, виявляючи зусилля і виражаючи в певній формі результати своїх дій (розумових чи фізичних).
Види самостійної роботи: робота з книгою; спостереження за демонстраційними дослідами і побудова умовиводів; учнівський хімічний експеримент (лабораторні досліди і практичні заняття); складання і розв’язування хімічних вправ і задач; робота під час прослуховування нового матеріалу (складання плану, конспектування і т.п.); творчі завдання (реферати, повідомлення, колекції); письмові роботи тренувального і контрольного характеру.
На уроках хімії самостійні роботи проводяться з різною дидактичною метою – для вивчення нового матеріалу, вдосконалення набутих знань і умінь, перевірки засвоєння їх учнями. Вивчати матеріал в процесі самостійної роботи можна в тому випадку, коли число "опорних" елементів знань перевищує число нових елементів і учні легко можуть встановити зв’язок між ними.
В освіті самостійну роботу організовують у двох основних напрямах:
1. Інтенсифікація самостійної роботи в процесі аудиторних занять. Аудиторна самостійна робота реалізується під час читання лекцій, семінарських і практичних занять, виконання лабораторних завдань, проведення консультацій, колоквіумів та ін.
2.Самостійна робота в позааудиторний час. До основних видів позааудиторної самостійної роботи здобувачів вищої освіти належать: – виконання домашніх завдань різного характеру, індивідуальних навчально-дослідних (розв’язування задач, переклад і переказ текстів, добір і вивчення літературних джерел, розроблення і побудова різних схем, моделей, діаграм, виконання графічних робіт, розрахунків); – підготовка і написання рефератів, доповідей, тез та інших письмових робіт; – виконання курсових проектів і робіт;
З перших уроків хімії у 8 класі слід навчати школярів працювати з підручниками. Їх основні функції: інформаційну, трансформаційну, систематизуючу, функцію закріплення і самоконтролю, розвивальну і виховну та інші.
Інформаційна функція передбачає, щоб у підручнику було зафіксовано той зміст хімічної освіти, який окреслено навчальною програмою, а також способи діяльності, необхідні у процесі навчання хімії.
Трансформаційна функція підручника полягає в педагогічній переробці обсягу хімічних знань, включеного у його зміст. На підставідидактичних принципів науковості та доступності основи хімічнихзнань перетворюються на навчальний матеріал.
Підручник орієнтує учнів на оволодіння прийомами наукової систематизації (дії у певній послідовності, групування хімічних елементів, речовин, хімічних реакцій за певними ознаками тощо) і сприяє формуванню в них логічного, науково-доказового мислення.
Із застосуванням інформаційно-комунікаційних технологій змінюється роль учителя, він стає консультантом-координатором, який допомагає учню правильно спланувати й здійснити навчальну діяльність. Завдання вчителя полягає в доборі відповідних засобів навчання з огляду на зміст програмового матеріалу, вікові та психологічні особливості учнів, рівень їхньої комп’ютерної грамотності. Створюються нові умови пошуку додаткових джерел інформації для вчителя та учнів.
Засоби навчання – допоміжні матеріальні засоби школи з їх специфічними дидактичними функціями.
Слово вчителя – найістотніший засіб навчання. За допомогою слова вчитель організовує засвоєння знань учнями, формування в них практичних умінь і навичок. Викладаючи новий матеріал, він спонукає учнів до роздумів над ним.
Підручник як важливий засіб навчання слугує учневі для відновлення в пам'яті, повторення та закріплення знань, здобутих на уроці, виконання домашнього завдання, повторення пройденого матеріалу.
Інші засобинавчання виконують різноманітні функції: одні заміняють учителя як джерело знань (кінофільми, магнітофон, навчальні пристрої та ін.); другі – конкретизують, уточнюють, поглиблюють відомості, які повідомляє вчитель (картини, карти, таблиці та інший наочний матеріал); треті – є прямими об'єктами вивчення, дослідження (машини, прилади, хімічні речовини, предмети живої природи); четверті – «посередники» між школярем і природою або виробництвом у тих випадках, коли безпосереднє вивчення останніх неможливе або утруднене (препарати, моделі, колекції, тощо); п'яті використовують переважно для озброєння учнів уміннями та навичками – навчальними і виробничими (прилади, інструменти та ін.); шості – символічні (знакові) засоби (карти, графіки, діаграми тощо).
Спеціальні технічні засоби навчання (ТЗН) – необхідний чинник засвоєння знань. До них належать: дидактична техніка (кіно-, діапроектори, телевізори, відеомагнітофони, електрофони), аудіовізуальні засоби; екранні посібники статичної проекції (діафільми, діапозитиви, транспаранти, дидактичні матеріали для епіпроекції), окремі посібники динамічної проекції (кінофільми, кінофрагменти та ін.), фонопосібники (грам- і магнітофонні записи), відеозаписи, радіо- і телевізійні передачі.
Комплексне використання аудіовізуальних засобів навчання на уроках хімії повинно враховувати пізнавальні закономірності навчальної діяльності учнів, їх підготовленість до сприймання і засвоєння навчального змісту за допомогою цих засобів; забезпечувати органічне поєднання їх з розповіддю вчителя, іншими засобами навчання.
Комп'ютеру належить чільне місце серед сучасних технічних засобів навчання. Перелік професій, пов'язаних з використанням комп'ютерів, дедалі ширшає. Тому вміти працювати з ними повинен кожний, і школа не може стояти осторонь цієї справи. Узагальнивши сучасні уявлення про можливості комп'ютеризації в царині освіти, можна виявити такі чотири напрями використання комп'ютерів: 1) комп'ютер як об'єкт вивчення; 2) комп'ютер як засіб навчання; 3) комп'ютер як складова частина системи управління народною освітою; 4) комп'ютер як елемент методики наукових досліджень.
За допомогою комп'ютера як засобу навчання можна реалізувати програмоване і проблемне навчання. Комп'ютер використовують для навчального моделювання науково-технічних об'єктів і процесів. Використання комп'ютера в процесі навчання сприяє також підвищенню інтересу й загальної мотивації навчання завдяки новим формам роботи і причетності до пріоритетного напряму науково-технічного прогресу; активізації навчання завдяки використанню привабливих і швидкозмінних форм подання інформації, змаганню учнів з машиною та самих із собою, прагненню отримати вищу оцінку; індивідуалізації навчання – кожен працює в режимі, який його задовольняє; Загалом спілкування з комп'ютером сприяє розвиткові інтелектуального, духовного та морального потенціалу учнів, виховує уміння планувати й раціонально будувати трудові операції, точно визначати цілі діяльності, формує акуратність, точність і обов'язковість.
Засвоєння змісту освіти оцінюється не як сума знань, умінь і навичок, а як загальна здатність учня до життєдіяльності, що підлягає систематичному контролю й діагностиці. Результати контролю та діагностики навчально-пізнавальної діяльності учнів виражаються в її оцінці. Слово «оцінка» означає характеристику цінності, рівень чи значення будь-яких об’єктів або процесів.
Оцінити – означає встановити рівень чи якість чогось. Стосовно навчально-пізнавальної діяльності оцінка – означає встановлення рівня виконання учнями завдань, поставлених перед ними в процесі навчання
Основними функціями оцінювання навчальних досягнень учнів є:
• контролююча – визначає рівень досягнень кожного учня (учениці), готовність до засвоєння нового матеріалу, що дає змогу вчителеві відповідно планувати й викладати навчальний матеріал;
• навчальна – сприяє повторенню, уточненню й поглибленню знань, їх систематизації, вдосконаленню умінь і навичок;
• діагностико-коригувальна – з’ясовує причини труднощів, які виникають в учня (учениці) в процесі навчання; виявляє прогалини у засвоєному, вносить корективи, спрямовані на їх усунення;
• виховна – сприяє формуванню умінь відповідально та зосереджено працювати, застосовувати прийоми контролю й самоконтролю, рефлексії навчальної діяльності.
Найбільш поширеними формами контролю знань студентів є: попередній (вхідний); поточний; рубіжний; підсумковий
Попередній контроль - діагностика вихідного рівня студентів. Він дає змогу визначити наявний рівень знань для використання їх викладачем як орієнтування у складності матеріалу. Формою попереднього контролю є вхідний контроль знань. Він проводиться на першому курсі, щоб оцінити реальність оцінок, отриманих на вступних іспитах з певного предмета. Поточний контроль знань є органічною частиною педагогічного процесу і слугує засобом виявлення ступеня сприйняття (засвоєння) навчального матеріалу.
Поточний контроль здійснюється під час проведення практичних, лабораторних та семінарських занять і має на меті перевірку рівня підготовленості студента до виконання конкретної роботи. Форма проведення поточного контролю під час навчальних занять і система оцінювання рівня знань визначається відповідною кафедрою.
Рубіжний (тематичний, модульний, блоковий) контроль знань є показником якості вивчення окремих розділів, тем і пов'язаних з цим пізна-вальних, методичних, психологічних і організаційних якостей студентів. Його завдання - сигналізувати про стан процесу навчання студентів для вжиття педагогічних заходів щодо оптимального його регулювання. Рубіжний контроль дає можливість перевірити засвоєння отриманих знань через більш довгочасний період і охоплює більш значні за обсягом розділи курсу.
Підсумковий контроль проводиться з метою оцінки результатів навчан-ня на певному освітньому рівні або на окремих його завершених етапах.
До підсумкового контролю належать семестрові, курсові і державні іспити, а також заліки перед іспитом. Основна мета іспитів - встановлення дійсного змісту знань студентів за обсягом, якістю і глибиною і вміннями застосувати їх у практичній діяльності.
Основними формами контролю знань студентів є контроль на лекції, на семінарських і практичних заняттях, у поза навчальний час, на консуль-таціях, заліках і іспитах.
Серед інноваційних технологій, виокремлюють технологію групової навчальної діяльності школярів. “Групова навчальна діяльність – це форма організації навчання в малих групах учнів, об’єднаних загальною навчальною метою при опосередкованому керівництві вчителем і в співпраці з учнями”. Учитель у груповій навчальній діяльності керує роботою кожного учня опосередковано, через завдання, які він пропонує групі та які регулюють діяльність учнів. Групова навчальна діяльність сприяє активізації й результативності навчання школярів, вихованню гуманних стосунків між ними, самостійності, уміння доводити і відстоювати свою точку зору, а також прислуховуватися до думки товаришів, культури ведення діалогу, відповідальності за результати своєї праці.
Проектна технологія навчання. Застосування проектної технології у навчально-виховному процесі здійснюється відповідно до загальнодидактичних принципів: науковості, наочності, природовідповідності, системності, зв’язку навчання з життям та принципів навчального проекту, дотримання яких забезпечує найбільшу ефективність проектної діяльності учнів.Основні підходи до її впровадження
1) виконання проекту на уроці (чи декількох уроках, або тижні проектів);
2) робота над проектом об’єднує урок та позаурочну діяльність учнів;
3) проектна діяльність школярів організується у позаурочний час, уключається у роботу позашкільних закладів освіти.
Технологія портфоліо – спосіб фіксування, накопичення й оцінювання (та самооцінювання) індивідуальних досягнень учня в певний період навчання; персональнаколекція робіт учня, що всебічно демонструє не тільки його навчальні і творчі результати, але й зусилля, докладені для їх досягнення.
Відповідно до поставленої мети розрізняють наступні види портфоліо:
1. Папка досягнень (представлення власних здобутків)
2. Рефлексивне П. (аналіз того, що вдалося та не вдалося)
3. Проблемно-тематичне П. (інформація та творчі роботи)
4. Презентаційне П. (представлення себе)
5. Комплексне П. (поєднання всіх видів портфоліо)
Портфоліо є інструментом моніторингу, оскільки дозволяє вчителю відстежувати і коригувати індивідуальний прогрес учня упродовж тривалого часу навчання;
Технологія формування критичного мислення, яка передбачає:
• акцент на пошук і самостійне отримання знань;
• активне використання попереднього досвіду і знань учнів;
• заохочення висловлювань власної точки зору, власної позиції, обмін думками на всіх рівнях взаємодії;
• створення умов для аргументації зроблених висновків, суджень, позицій;
• стимулювання спроб перевірки і застосування нових знань і досвіду.
Три стадії технології формування критичного мислення:
Стадія виклику. Актуалізація наявних в учнів знань і уявлень; пробудження інтересу до досліджуваної теми; активізація інтелектуальної діяльності; постановка учнем власних напрямків у вивченні проблеми.
Стадія осмислення. Отримання нової інформації по темі; класифікація отриманої інформації; коректування учнем напрямків вирішення проблеми.
Стадія рефлексії. Придбання нового знання; спонукання до подальшого розширення інформаційного поля; співвіднесення нової інформації і наявних знань; вироблення власної позиції, оцінка процесу.