1. Охарактеризувати предмет, завдання та основні методи психології вищої школи

2. Обґрунтувати навчально-професійну діяльність студента як провідну

3. Пояснити суперечливості та кризи студентського віку

4. Розкрити адаптацію студента до навчання у вищій школі, та психологічні умови її ефективності

5. Пояснити зміст поняття творчості як умови самореалізації особистості у вищій школі

6. Пояснити психологічні особливості управління навчально-виховним процесом у закладах вищої освіти

7. Проаналізувати психологічні особливості студентської групи та її структуру

8. Проаналізувати психологічні бар’єри в професійно-педагогічному спілкуванні викладачів і студентів

9. Пояснити психологічний зміст і основні прояви професійного стресу та синдрому «професійного вигорання» учасників освітнього процесу закладів вищої освіти

10. З’ясувати психологічні передумови успішності та неуспішності студентів у навчально-професійній діяльності

11. Андрагогіка як галузь педагогічної науки

12. Мета підготовки фахівця у вищій школі. Мета виховання у вітчизняній і зарубіжній педагогіці

13. Українська етнопедагогіка як джерело розвитку педагогічної науки і практики

14. Поняття і завдання дидактики вищої школи

15. Сутність процесу навчання у вищій школі

16. Методи і засоби навчання у вищому навчальному закладі

17. Формування (виховання, розвиток) фахівця

18. Виховальні відносини викладача і студентів у вищій школі, засоби їх забезпечення

19. Методи і форми виховання у вищому навчальному закладі

20. Тьюторський підхід у діяльності викладача

21. Зміст навчання хімії у старшій і вищій школі.

22. Методи навчання хімії у старшій і вищій школі.

23. Програмоване навчання хімії у старшій і вищій школі.

24. Організаційні форми навчання хімії у старшій і вищій школі.

25. Лабораторний практикум і його роль в навчанні хімії у старшій і вищій школі.

26. Самостійна робота здобувачів освіти у навчанні хімії.

27. Засоби навчання хімії.

28. Контроль за засвоєнням хімічних знань у старшій і вищій школі.

29. Інноваційні технології навчання хімії.

30. Сучасні форми і методи оцінювання у старшій і вищій школі.

31. Будова атома. Будова матерії.

32. Будова молекул і хімічний зв’язок.

33. Симетрія молекул.

34. Кислоти і основи.

35. Окиснення і відновлення. Окисно-відновні потенціали.

36. Стереоізомерія.

37. Енергетика хімічних реакцій.

38. Механізми хімічних реакцій.

39. Фізико-хімічні методи дослідження речовин.

40. Будова атома Карбону.

41. Природа хімічних зв'язків.

42. Сучасні уявлення про взаємний вплив атомів у молекулі. Індукційний ефект.

43. Мезомерний ефект.

44. Ізомерія органічних сполук.

45. Кислотно-основні властивості органічних сполук

46. Ароматичність

47. Гетероциклічні ароматичні системи.

48. Основи теорії хімічних перетворень

49. Заміщення біля атому Карбону.

50. Електрофільне і нуклеофільне заміщення в ароматичному ряду.

51. Поняття хімічної номенклатури, як системи офіційних назв хімічних елементів, і сполук, а також термінології, позначень та одиниць виміру, що застосовуються у хімічній науці.

52. Номенклатура IUPAC неорганічних сполук. Загальні правила номенклатури неорганічних сполук.

53. Номенклатура IUPAC органічних сполук. Специфіка україномовної хімічної номенклатури.

54. Сучасний хіміко-аналітичний контроль реальних об’єктів і його роль в промисловості, геології, сільському господарстві, медицині. Основні

55. Пробовідбір і пробопідготовка.

56. Концентрація і розподіл як стадії пробопідготовки.

57. Аналіз вод.

58. Аналіз повітря.

59. Аналіз ґрунтів і донних відкладень

60. Визначення екотоксикантів в об'єктах навколишнього середовища

61. Аналіз біологічних матеріалів.

62. Аналіз геологічних об'єктів.

63. Аналіз харчових і сільськогосподарських продуктів.

64. Відмінності якісного та кількісного аналізу органічних сполук від аналізу неорганічних речовин.

65. Підготовка речовини до аналізу.

66. Визначення фізичних констант.

67. Елементний аналіз.

68. Ідентифікація органічних речовин.

69. Якісний функціональний аналіз.

70. Кількісний функціональний аналіз.

71. Основи класичної теорії хімічної будови.

72. Фундаментальні складові матеріальних об’єктів

73. Симетрія молекулярних систем.

74. Поляризація молекул.

75. Електричні та магнітні властивості атомів і малих молекул.

76. Двохатомні молекули. Багатоатомні молекули.

77. Будова та властивості твердих тіл.

78. Математична модель хімічних перетворень.

79. Молекулярна енергетика горіння.

80. Каталіз та каталізатори. Вивчення впливу неорганічних каталізаторів та ферментів на перебіг хімічних реакцій.

81. Біогенний обмін речовин у біосфері

82. Жива речовина біосфери та її біогеохімічні функції

83. Газова функція живої речовини та біогенний кругообіг води

84. Концентраційна функція живої речовини.

85. Окісно-відновна функція живої речовини

86. Значення хімічних елементів у житті живих організмів

87. Вплив геохімічного середовища на розвиток та хімічний склад рослин

88. Біогеохімічне районування

89. Біологічний та біогеохімічний кругообіги елементів у біосфері

90. Ноосфера як етап розвитку біосфери

1. Охарактеризувати предмет, завдання та основні методи психології вищої школи

Об’єктом психологічної науки є соціальні суб’єкти, їх діяльність, зв’язки і відношення.

Предметом психології вищої школи є особистість викладача та студента в їх розвивальній педагогічній взаємодії.

Основними категоріями психології вищої школи є навчання, розвиток, виховання в єдності та взаємозв’язку.

Найважливіші практичнізавдання психології вищої школи:

• розробка наукової, психолого-методичної бази для контролю за процесом, повноцінністю змісту та умовами психічного розвитку студентів, їх особистісним зростанням і професійним становленням, зокрема в умовах кредитно-модульної системи навчання;

• обґрунтування оптимальних форм навчально-професійної діяльності та спілкування студентів, які сприяють засвоєнню ними всього розмаїття професійних функцій і важливих соціальних ролей;

• розробка особистісно-орієнтованих технологій навчання студентів, психологічне обґрунтування інноваційних дидактичних проектів і педагогічних експериментів у вищій школі;

• пошук ефективних шляхів (методів і засобів) забезпечення фундаментальної психологічної підготовки студентів, підвищення рівня їх загальної культури та психологічної компетенції як передумови демократизації, гуманітаризації та гуманізації освіти;

• надання психологічної допомоги та підтримки всім учасникам педагогічного процесу, особливо в періоди особистісних криз і професійного самоствердження.

Методи психології вищої школи – це способи наукового дослідження психологічнихособливостей діяльності й особистості ученьів, викладачів, керівників і колективів вишів.Головними методами у психології вищої школи виступають спостереження йексперимент.

Спостереження передбачає цілеспрямоване сприйняття і фіксацію психологічнихфактів. Наукове спостереження ретельно планується: визначається його мета, гіпотеза, схемапроведення, критерії відбору фактів згідно з об’єктом. Об’єктом спостереження слугують дії та вчинки учнів, викладачів.

Розрізняють декілька видів спостереження: повне і часткове; включене і невключене.Повне спостереження передбачає дослідження всіх психічних проявів, часткове – одногоз них. Включене спостереження має місце, коли дослідник є членомгрупи, яку вивчає. Невключене спостереження проходить тоді, коли дослідник перебуває зовні групи, яку вивчає.

На відміну від спостереження, в експерименті дослідник активно змінює умови діяльності досліджуваних з метою виявлення психічного факту, який вивчається. Хід експерименту, як і спостереження, фіксується в протоколі. Підготовка до проведення експерименту передбачає врахування вікових та індивідуальних особливостей досліджуваних.За кількістю досліджуваних експеримент буває груповим та індивідуальним.

2. Обґрунтувати навчально-професійну діяльність студента як провідну.

Розв'язанню завдань підготовки фахівців із вищою освітою сприяє навчально-професійна діяльність студентів, яка є провідною діяльністю цього віку. Що більш значуща для студента ця діяльність, то вищі її результати. Вона вимагає від майбутнього фахівця вищої навчальної (і наукової) активності, засвоєння нових психологічних норм і критеріїв соціокультурного розвитку. У процесі навчально-професійної діяльності та через неї досягаються основні цілі підготовки фахівців. Цій діяльності притаманні як загальні риси процесу учіння (механізми та етапи учіння, цілісність структури та єдність основних його компонентів тощо), так іспецифічні, зумовлені особливостями її мети і змісту, мотивації та форм організації навчання у ВНЗ. Навчально-професійна діяльність визначає професійне становлення студента, набуття ним професійно важливих знань, умінь і навичок, його особистісне зростання як фахівця (завершується професійне самовизначення, трансформується структура самосвідомості і формується соціально-професійний аспект «Я-концепції», «професіоналізуються» психічні процеси і стани та ін.). Саме у процесі навчально-професійної діяльності виникають новоутворення психічного розвитку студентського віку.

Для навчально-професійної діяльності студентів характерні такі ознаки:

1) Професійне навчання у вищій школі для майбутнього фахівця розпочинається під час формування професійних знань, умінь і навичок та засвоєння способів професійно-творчої діяльності. Доки студент не зіткнувся зі світом професійних теоретичних знань, у його досвіді немає повноцінної навчально-професійної діяльності, хоча одночасно він може досить інтенсивно опановувати способи здійснення різноманітних практичних перетворювальних дій, які ґрунтуються на узагальненнях емпіричного рівня.Теоретичні професійні знання мають бути включені в реальну навчальну діяльність студента. Це можливо за умови, коли наукові поняття стають знаряддями досягнення цілей і способом розв'язання прийнятих ним професійних завдань.

2) У вищій школі вивчають не основи наук (як у школі), а самі науки в їхньому розвитку. До того ж самостійна навчальна робота студентів зближується з науково-дослідною роботою викладачів, тобто забезпечується єдність навчальної та наукової роботи студентів. Вища школа – справжня наукова школа, яка формує системні фундаментальні знання. Студенти працюють із провідними вченими, спільно з ними беруть участь у розробленні наукових тем (курсові й дипломні роботи).

3) Відбувається професіоналізація викладання майже всіх наук. Що чіткіша професійна перспектива, то краще студент розуміє, навіщо і як будуть йому необхідні набуті наукові знання, тим успішніше він навчається.

4) Навчання студента має проблемний характер.

5) Для вищої школи характерні емоційність, мажорність усього процесу навчання.

Головна особливість навчально-професійної діяльності студента полягає в тому, що вона професійно спрямована, підпорядкована засвоєнню способів і досвіду професійного розв'язання практичних завдань і виробничих проблем, з якими випускники ВНЗ зустрінуться в майбутньому. Студенти оволодівають професійними знаннями, опановують професійне мислення, розвивають професійні здібності й творчість. Суттєвим для навчально-професійної діяльності є також посилення ролі професійних мотивів самоосвіти та самовиховання, які є найважливішою умовою розкриття можливостей особистості студента, потенціалу його професійного розвитку в подальшій виробничій діяльності.

3. Пояснити суперечливості та кризи студентського віку

Студентському віку притаманна кризова насиченість. Вікова криза характеризується різкими й суттєвими психологічними зрушеннями та змінами особистості, розвиток набуває бурхливого стрімкого характеру.

Ознаками кризи можуть бути такі:

1) сильна фрустрація, виникають сильні переживання незадоволеної потреби;

2) загострення рольових конфліктів «студент-викладач», «студент-студент»;

3) ціннісно-смислова невизначеність, неструктурованість особистості (наприклад, дехто вперше дізнається про можливість самоуправління, саморегуляції та самовиховання);

4) інфантильність (студент поводить себе як безвідповідальна людина) або вдаються до пияцтва, сексуальної розпусти, вживання наркотиків.

Кожен психологічний вік вирішує своє протиріччя. Криза 17-18 років пов’язана з потребою в самовизначенні після закінчення загальноосвітньої школи та пошуком свого місця в подальшому, вже самостійному житті. Це конструювання наступного етапу власного життєвого шляху, створення свого «Я» на майбутнє.

Найбільш кризовими ситуаціями студентського віку є такі:

1. Криза професійного вибору. Ця криза зумовлена тим, що вибір професії часто відбувається вже після вступу до вищої школи. Через це часто виникає дисонанс між несвідомо обраною професією та необхідністю отримання вищої освіти, нехай навіть із іншої спеціальності.

2. Криза залежності від батьківської сім’ї. З одного боку, молоді люди можуть жити окремо від батьківської сім’ї в студентському гуртожитку, мати виражену тенденцію до самостійності, проявляти особистісну зрілість, а з іншого, – емоційно-особистісна й побутова (особливо матеріальна) залежність від батьків.

3. Криза інтимно-сексуальних стосунків. Студентський вік відповідає періоду посилення сексуального потягу. Зростає потреба в інтимно-особистісних стосунках із психологічно-духовно близькою людиною (друг, коханий).

4. Кризові ситуації в навчально-професійній діяльності. Факторами, що провокують кризові ситуації в студентів, є деякі психотравмуючі особливості організації навчального процесу у вищій школі. Часто вивчення та успішна «здача» якої-небудь навчальної дисципліни стає самоціллю, а не засобом досягнення мети оволодіти професійними знаннями та навичками, необхідними для майбутньої роботи.

Серед суперечностей студентського віку особливо важливу роль має криза ідентичності, пов’язана з системою «Я». Ідентичність – це стійкий образ «Я», збереження та підтримка своєї особистісної цілісності, тотожності, нерозривності історії свого життя і власного «Я». Сутність кризи ідентичності: відбувається зіткнення цінностей, які інтеріоризовані в ранній юності, з тими, які формуються під час навчання у вищій школі через ідентифікацію себе з професійною моделлю.

Отже, знання особливостей студентського віку дозволяє зрозуміти сутність особистості кожного студента та своєчасно надати йому психологічну допомогу у визначенні самого себе і свого життєвого шляху. Така допомога особливо важлива у період адаптації першокурсників до нових вимог ВНЗ, до викладачів і однокурсників.

4. Розкрити адаптацію студента до навчання у вищій школі, та психологічні умови її ефективності

Адаптація – результат (і процес) взаємодії індивіда і навколишнього середовища, який приводить до оптимального його пристосування до життя і діяльності. Адаптація компенсує недостатність звичної поведінки в нових умовах. Через неї забезпечується можливість прискорення ефективного функціонування особистості в незвичайних обставинах. Якщо адаптація не настає, виникають додаткові труднощі в спілкуванні, в опануванні предмета діяльності, аж до порушення її регулювання.

Адаптація пов’язана зі зміною соціальної ситуації розвитку студента. Адаптація – це зміна самого себе (настанов, рис характеру, стереотипів поведінки тощо) відповідно до нових вимог діяльності, соціальних умов і нового оточення. Це входження в нову соціальну позицію і нову систему взаємин.

Форми адаптації студентів-першокурсників:

• Адаптація формальна, яка стосується інформаційної обізнаності з новими реаліями студентського життя, пристосування до умов нового навчального закладу, до структури вищої школи взагалі, до тих вимог, які ставляться перед студентами, усвідомлення своїх прав і обов’язків.

• Адаптація соціально-психологічна як процес внутрішньої інтеграції груп студентів-першокурсників і інтеграція цих груп зі студентським оточенням загалом; пристосування до нового соціального оточення (викладачі, однокурсники, сусіди в гуртожитку, соціальна структура великого міста тощо); перебудова наявних соціальних навичок і звичок; різкий перехід до самостійного життя.

• Дидактична адаптація, яка пов’язана з готовністю студента опанувати різноманіттям нових (порівняно зі шкільними) організаційних форм, методів і змісту навчально-професійної діяльності у вищій школі, до значного збільшення обсягу навчального матеріалу, до складної мови наукових текстів і вивчення спеціальних предметів тощо.

• Особистісно-психологічна адаптація пов’язана з прийняттям студентом нової соціальної позиції й опануванням нової соціальної ролі «студента» і «майбутнього фахівця».

Завдання викладача в адаптаційний період першокурсників: - допомагати і вчити студента самовизначатися за соціальними цінностями, а не за тимчасовими результатами діяльності, - бути цілеспрямованим; - включати студента в співтворчість; - допомагати в організації самостійної роботи та входженні в студентське середовище. Успішність адаптації залежить також від стану здоров’я і розвитку волі. Якщо є проблеми, тоді студенти вимагають особливої уваги та допомоги.

В адаптації студента до ВНЗ на старших курсах допомагає також студентська група, якщо вона стає колективом із позитивним мікрокліматом. Група стає референтною (значущою) для студента. Чуйне ставлення один до одного в студентській групі, допомога один одному зроблять процес входження в нову навчально-професійну діяльність і новий колектив комфортнішим, успішним для кожного студента.

На зміну адаптації до середовища приходить індивідуалізація своєї діяльності та поведінки. Індивідуалізація – потреба людини відрізнятися від інших людей у певному відношенні, щоб не бути (не відчувати себе) дуже схожим на них.