Для успішного навчання у ВНЗ важливо, щоб студент не просто вмів учитися самостійно, а спрямовував свою творчу пізнавальну активність на життєве самовизначення і професійне самоствердження.Потрібно мати як досить високий рівень загального інтелектуального розвитку (спостережливість і уважність, творча уява, сформованість операцій мислення і висока якість розуму та ін.), так і загальну ерудованість, широкі пізнавальні інтереси тощо. Звичайно, відсутність чогось можна дещо компенсувати підвищеною мотивацією навчально-професійної діяльності, працездатністю і посидючістю, ретельністю й акуратністю при виконанні завдань, однак усе ж таки існує певна межа.
Впливає на успішність студента і його «Я-концепція».
Важливим фактором успішності студента є індивідуальний стиль його навчально-професійної діяльності, що виявляється в стійких способах її здійснення відповідно до індивідуально-психологічних особливостей (темп роботи, період реагування, швидкість запам’ятовування та ін.) і наявних навчальних умінь і навичок. Одночасно важливо надавати студентам право вибору форми навчальної роботи, способу контролю і періоду звітності за її результати, залучати їх до визначення часткових цілей і змісту навчання, окреслювати обсяг навчальних завдань.
Успішність студентів визначається не лише станом організації навчального процесу у вищій школі, а й психологічними закономірностями навчально-професійної діяльності, рівнем сформованості в студентів учбових дій і операцій. Неврахування усього цього може бути однією з численних причин неуспішності студентів.
Серед психологічних причин неуспішності студентівє також такі:недостатній розвиток вольової сфери (низький самоконтроль і недостатня довільність психічних функцій);недисциплінованість і неорганізованість;несистематична робота, що знижує її ефективність;лінощі, пасування перед труднощами;емоційна нестабільність і високий рівень тривожності;не ідентифікація з роллю студента;великі прогалини в знаннях, у т. ч. і через недостатню шкільну підготовку;надання студентом переваги відпочинку, веселощам тощо.
Причинами неуспішності студентів можуть бути також
Нейрофізіологічні: загальна ослабленість організму (перевтоми, неякісне харчування, екологія, недостатня рухова активність та ін.); слабкий тип ВНД; порушення зору, слуху, артикуляції; мікропошкодження кори головного мозку (у т. ч. і через токсичний вплив нікотину, алкоголю і наркотиків).
Педагогічні причини: низька інтенсивність навчальної діяльності («від сесії до сесії»); низька її ефективність (невміння вчитися); пропуски занять; відсутність індивідуального, диференційованого підходу з боку викладачів; незадовільні побутові умови проживання, важкий матеріальний стан, відсутність допомоги й підтримки від батьків.
Шляхи усунення цих недоліків:
Перевести набування знань у процес самостійної пізнавальної діяльності студентів. Підвищувати результативність організації самостійної роботи систематичним контролем і оцінкою її результатів.
Виховувати культуру мислення студентів.
Критичне ставлення до педагогічного процесу. Треба вміти критично оцінювати самого себе, щоб уникати помилок бездіяльності та не скорочувати тим самим самого себе, не обмежувати можливості розвитку своїх потенційних сил.
Андрагогіка — це теорія навчання дорослих, яка виходить з того, що мета сучасного підходу до освіти полягає у сприянні розвитку та збагаченні цілісної особистості, прояву її самобутності, актуалізації її здібностей. Андрагогіка об'єднує знання про специфіку навчання дорослої людини з урахуванням її віку, освітніх та життєвих потреб, реальних можливостей, індивідуальних особливостей і досвіду, психіки і фізіології. Ця наука вивчає зміст, форми, методи та засоби організації навчання дорослих людей з метою полегшення їхнього навчання, вдоволення їхніх освітніх потреб, підвищення операціональності отриманої освіти під час вирішення життєвих проблем, досягнення індивідуальних цілей, самореалізації особистості.
До основних завдань андрагогіки належать:
осмислення предмету, об'єкту андрагогіки, ролі освіти в житті і діяльності дорослої людини;
прогнозування розвитку освіти дорослих як загальноцивілізаційного процесу;
вивчення становлення і розвитку освіти дорослих у світі і в Україні;
розробка, опис і систематизація понятійного апарату для системи освіти дорослих;
формування і оцінювання професійну компетентність спеціаліста;
відбір змісту освіти і форм навчання дорослих;
розвиток активної позиції дорослого в процесі освіти;
розвиток диференціації та індивідуалізації навчання відповідно до соціальних і особистісних потреб дорослих;
розвиток післябазової професійну і неформальну освіту безробітних, забезпечення психологічної підтримки, орієнтації й адаптації в нових соціально-економічних умовах;
На освіту дорослих покладається виконання низки функцій, зокрема, використання соціального досвіду й залучення до розв'язання сучасних проблем суспільства (соціальна); регулювання відносин у швидкозмінному зовнішньому середовищі (адаптивна); доступ до необхідної інформації, її пошук, відбір, систематизація, відтворення, використання (інформаційна); компенсування недоліків попередніх рівнів освіти й забезпечення балансу власної компетентності і сучасних вимог до професії (компенсаційна); оволодіння новими методами, способами дій (розвивальна функція). Водночас саме реалізація соціокультурної функції освіти дорослих уможливлює їх саморозвиток, самоорганізацію, оновлення, зміни та прогностичний вплив на соціальні процеси
У сучасних умовах відбувається розширення функцій освіти, зокрема актуалізується переосмислення практики і теоретичного обґрунтування освіти дорослих, розробки закономірностей і принципів, цілей, змісту, форм, методів і засобів навчання дорослих. З цих позицій необхідно висвітлити питання про предмет андрагогічної науки. Як наука, що пізнає й узагальнює практику освіти дорослих, андрагогіка дає знання, що дозволяють формулювати і реалізовувати основні цілі освіти дорослих. Вона створює теоретичні, методологічні і методичні основи діяльності, яка допомагає дорослим набути загальні і професійні знання, досягнення культури і переглянути життєві принципи. Андрагогіка розглядає освіту в контексті життєвого шляху людини.
Мета освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.
Освіта в Україні ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями і народами.
Вища освіта спрямована на забезпечення фундаментальної наукової, загальнокультурної, практичної підготовки фахівців, які мають визначати темпи і рівень науково-технічного, економічного та соціально-культурного прогресу, формування інтелектуального потенціалу нації на всебічний розвиток особистості як найвищої цінності суспільства. Вона має стати могутнім фактором розвитку духовної культури українського народу, відтворення продуктивних сил України.
Основні принципи освіти в Україні такі:
доступність для кожного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;
рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку;
гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;
органічний зв'язок зі світовою та національною історією, культурою, традиціями;
незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій;
Вища освіта забезпечує фундаментальну, наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їхніх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їхньої кваліфікації.
На відміну від вітчизняної педагогіки, завжди характеризувалася деяким монізмом і глобалізмом цілей, педагогіка західна дотримується курсу помірності, практичності, досяжності
Наша вітчизняна система виховання завжди мала свій позитивний досвід, вона і надалі покликана розвивати віру дітей у соціальний прогрес, у свою Батьківщину — Україну, в реальність духовних принципів та ідеалів. Невипадково японці вважають, що повинні розвивати свою діловитість і стати фізично сильними, як американці, і духовно міцними, як ми. Американський президент закликав до реформи в освіті, а, як відомо, реформується те, що не задовольняє країну. В американській школі головним є виховання у підростаючого покоління життєздатності, оптимізму, готовності до самозбереження шляхом самодисципліни, волі і мобілізації особистісних сил, швидкої адаптації до оточення. Отже, у відповідності до мети, виховання в американській школі спрямоване на задоволення вузько практичних потреб людини. "У американців немає вищого сенсу, ніж побутовий комфорт, їм притаманна бідність духовного життя..." — пише відомий педагог І. Гончаров. Отже, у кожній школі світу свої "хвороби" і свої досягнення.Наприклад, у нас уже діють дитячі садки за системою італійського педагога М. Монтессорі, організовуються Вальдорфські школи.
Етнопедаго́гіка — галузь педагогіки, що включає в себе емпіричні педагогічні знання, навички, досвід певного етносу у вихованні підростаючого покоління. В етнопедагогіці загальнолюдські надбання трудового, етичного, естетичного виховання втілюються в системі виховання даного народу.
Українська етнопедагогіка включає в себе такі розділи педагогічних знань як народне дитинознавство, батьківська, родинна педагогіка, народна дидактика і народна педагогічна деонтологія.
Після тривалого періоду ігнорування і заборони в Україні національної системи нині виховання в загальноосвітній школі, у дошкільних і позашкільних закладах стає на шлях відродження, науково-педагогічного осмислення і обґрунтування. По-новому осмислюється значення і роль етнопедагогіки у вихованні майбутніх громадян Української держави. Прийняття Державної національної програми «Освіта» надало процесам етнопедагогічного відродження цілеспрямованого характеру на державних засадах.
Українська народна педагогіка — складова народознавства (українознавства) й водночас один із засобів його реалізації на практиці, тобто є основою педагогіки народознавства.
У 60-х роках XX століття Генадієм Волковим у педагогічну науку запроваджено термін «етнопедагогіка». Якщо поняття «народна педагогіка» охоплює емпіричні педагогічні знання без належності до конкретної етнічної спільноти, то поняття «етнопедагогіка» пов'язане з конкретною етнічною належністю педагогічних традицій. Вона досліджує можливості й ефективні шляхи реалізації прогресивних педагогічних ідей народу в сучасній науково-педагогічній практиці, способи встановлення контактів народної педагогічної мудрості з педагогічною наукою, аналізує педагогічне значення явищ народного життя і визначає їх відповідність сучасним завданням виховання.
Дидактика (грец. didaktikos - повчальний) - галузь педагогіки, спрямована на вивчення і розкриття теоретичних основ організації процесу навчання (закономірностей, принципів, методів, форм навчання), а також на пошук і розроблення нових принципів, стратегій, методик, технологій і систем навчання.
Навчання, викладання, учіння – це основні категорії дидактики.
Навчання – це спосіб організації освітнього процесу. Воно є найнадійнішим способом здобування систематичної освіти. В основі будь-якого виду чи типу навчання закладено систему «викладання – навчання».
Викладання – це діяльність науково-педагогічних працівників, яка виявляється у:
передаванні інформації;
організації навчально-пізнавальної діяльності студентів;
наданні допомоги в разі труднощів у процесі навчання;
стимулюванні інтересу, самостійності й творчості студентів;
оцінці навчальних досягнень студентів.
Завдання дидактики полягає у тому, щоб науково обґрунтовувати зміст освіти, досліджувати і пояснювати закономірності процесу навчання і умови його оптимальної організації, розробляти і упроваджувати в педагогічну практику більш досконалі моделі навчального процесу, новітні технології, методики та методи навчання. Дидактика, як наука, аналізує залежності, що обумовлюють хід і результати процесу навчання, визначає методи, організаційні форми і засоби, що забезпечують результативність запланованих цілей і завдань. Дидактика охоплює систему навчання всіх предметів та на всіх рівнях навчальної діяльності.
Найважливішими завданнями дидактики вищої школи є:
– розкриття педагогічних закономірностей, що діють у межах освіти і навчання, і використання їх з метою вдосконалення навчального процесу у вищій школі
– розроблення теорії вищої освіти;
– конструювання (модернізація) освітніх технологій;
– удосконалення змісту підготовки фахівців різних профілів (визначення оптимальних шляхів, вибір методів, форм, технологій навчання).
За широтою охоплення педагогічної діяльності виокремлюють загальну дидактику і конкретні (прикладні) дидактики, які називають методиками викладання. Прикладні дидактики (методики) вивчають особливості перебігу навчального процесу, зміст, форми і методи викладання конкретних навчальних предметів. Кожен навчальний предмет має свою специфіку і відповідно свою методику викладання.
Головні завдання методик викладання:
1) На основі вивчення специфіки процесу навчання конкретної дисципліни розкрити закономірні властивості її викладання.
2) Визначити вимоги до викладання предмету і навчально-пізнавальної діяльності учня (студента).
3) Розробити методи, прийоми, засоби, організаційні форми навчання з урахуванням специфіки конкретного навчального предмету.