Тема: «Правочини. Представництво та довіреність»
Поняття, види, умови дійсності правочинів.
Форма правочину. Нотаріальне посвідчення правочину та державна реєстрація права власності.
Недійсність правочину.
Поняття, підстави виникнення представництва.
Довіреність: поняття, види.
Правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 Цивільного кодексу України – далі ЦК).
Види правочинів:
І. Залежно від кількості сторін, що беруть участь у правочині (саме така класифікація запропонована в ЦК):
- односторонні - це дія однієї сторони, спрямована на встановлення, зміну, припинення цивільних прав і обов'язків. (Напр.: складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, відмова від права власності);
- двосторонні - це погоджена дія двох сторін (Напр.: купівля-продаж, найм, договір доручення);
- багатосторонні - в яких беруть участь 3 і більше сторони (Напр.: договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю, договір між власниками декількох земельних ділянок щодо пробивання свердловини).
ІІ. Залежно від наявності або відсутності обов'язку сторін надавати зустрічне матеріальне благо:
- безоплатні (Напр.: дарування, пожертви);
- оплатні (Напр.: договір перевезення, купівлі-продажу, оренди).
ІІІ. Залежно від вартості предмета правочину:
- дрібні побутові правочини - це оціночне поняття, визначається в кожному випадку індивідуально (здебільшого судом, іноді виходячи з прожиткового мінімуму, іноді з мінімальної заробітної плати іноді з розміру доходів особи) - це правочин, який задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість. (ст. 31 ЦК).
- правочини, що виходять за межі дрібних побутових.
(тобто це умови, яким має відповідати правочин):
1. зміст правочину не повинен суперечити закону, інтересам держави, суспільства, його моральним засадам (Напр.: договір купівлі-продажу кулемета між фізичними особами буде визнано недійсним, оскільки предмет договору вилучено із цивільного обігу.)
2. особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг дієздатності (Напр.: якщо неповнолітній без згоди батьків чи піклувальника уклав договір кредитування, то такий договір може бути визнаний у судовому порядку недійсним).
3. вільне волевиявлення учасників правочину (тобто не допускається укладення правочину внаслідок насильства, обману, помилки. Напр.: на Вас направили пістолет і пропонують Вам продати квартиру за 1 тис. грн.).
4. правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (правочини можуть укладатися в усній, письмовій формі, яку визначають самі сторони. В окремих випадках законодавець вимагає конкретної форми правочину під страхом його недійсності.) Які саме правочини і в якій формі укладаються розглянемо пізніше.
5. правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. (Інакше це вже буде фіктивний або удаваний (тобто російською «мнимый») правочин, і суд може визнати його недійсним).
Фіктивний правочин – це правочин, укладений лише для виду, без наміру створити юридичні наслідки (ст. 234 ЦК України) (Напр.: особа, яка має ризик бути засудженою із конфіскацією майна, оформлює договір дарування майна на інших осіб).
Удаваний правочин (ст. 235 ЦК України) – це правочин, укладений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді уклали (Напр.: найчастіше договором дарування приховується договір довічного утримання).
6. правочин, що вчиняється батьками, не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (Напр.: треба отримати дозвіл органу опіки та піклування або, коли батько бере кредит, то визначаючи суму місячної сплати, враховується, що в сім'ї є дитина).
За загальним правилом діє презумпція правомірності правочину (ст. 204) - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до п. 4 ст. 203 ЦК України однією з умов дійсності правочину передбачено дотримання форми правочину.
- усну;
- письмову.
Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
1. За загальним правилом, в усній формі можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами в момент їх вчинення (Наприклад, Ви укладаєте правочин купівлі-продажу квітів. Ви сплачуєте гроші, Вам віддають квіти. Правочин повністю виконується сторонами в момент його вчинення).
2. Виняток: правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, а також правочини, для яких письмова форма є обов'язковою. (Перелік правочинів, для яких нотаріальне посвідчення є обов'язковим міститься в ЗУ "Про нотаріат" від 02.09.1993 р та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України - Наказ Мінюст від 22.02.2012 № 296/5 та ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 1.07.2004р.)
У письмовій формі належить вчиняти (ст. 208 ЦК):
1) правочини між юридичними особами;
2) правочини між фізичною та юридичною особами, окрім правочинів, які можуть вчинятися усно;
3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (17 грн. *20= 340 грн.), окрім правочинів, передбачених ч.1 ст. 206 - які можуть вчинятися усно;
4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма (Ці правочини можна знайти в ЦК, див. кожен окремий правочин індивідуально).
Вимоги до письмової форми правочину (ст. 207 ЦК). ЗАКОНСПЕКТУВАТИ САМОСТІЙНО.
1. Правочин, укладений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або за домовленістю сторін.
2. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.
Отже, за діючим законодавством є тільки дві форми правочинів – усна та письмова, а у передбачених випадках письмова форма повинна супроводжуватися нотаріальним посвідченням.
(Перелік правочинів, для яких нотаріальне посвідчення є обов'язковим міститься в ЗУ "Про нотаріат" від 02.09.1993 р та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України - Наказ Мінюст від 22.02.2012 № 296/5)
З 01 червня 2009 року, набув чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» № 614-17, яким повноваження приватних та державних нотаріусів України повністю зрівняні.
Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Підставою недійсності правочину (ст. 215 ЦК) є недодержання в момент здійснення правочину сторонами ст. 203 ЦК, окрім ч. 4:
- не може суперечити актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства;
- виконання вимоги щодо необхідного обсягу цивільної дієздатності;
- вимоги щодо вільного волевиявлення учасників правочину;
- вимоги щодо спрямованості правочину на реальне настання правових наслідків;
- вимоги щодо недопущення вчинення батьками правочину всупереч інтересам дитини.
Але більш коректним і правильним було б додати ще й п. 4 ст. 203 ГК, оскільки є правочини, для яких письмова форма обовязкова і її недотримання призводить до недійсності правочину, а також є правочини, для яких обов'язкове нотаріальне посвідчення, інакше правочин буде недійсний (напр.: правочин, щодо купівлі-продажу квартири).
Ст. 215 ЦК розрізняє такі види недійсних правочинів:
- нікчемні - його недійсність встановлена законом і для визнання його недійсним не потрібно рішення суду (бо в суді нема чого доводити, адже наявність порушення закону очевидна).
У ЦК відсутня окрема стаття, в якій би перелічувались всі нікчемні правочини, але по тексту ЦК можна відшукати такі норми (напр.: ст. 219 відсутність нотаріального посвідчення, ст. 224 правочин, вчинений без дозволу органів опіки і піклування та ін.)
- оспорювані - визнається недійсним лише судом, якщо одна зі сторін заперечує його дійсність (це не означає, що обов’язково такий правочин буде недійсний, суд може визнати його дійсним). (Напр.: ст. 218 недодержання письмової форми, ст. 234 фіктивний правочин, ст. 235 удаваний правочин - для приховання іншого правочину).
1. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.
Тобто кожна із сторін зобов'язана повернути в натурі все, що вона одержала в результаті правочину, а в разі неможливості - відшкодувати вартість (за цінами на момент відшкодування).
2. Якщо недійсним правочином завдано збитки або моральної шкоди - вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
3. Особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів дивись у ст. 218-235).
Суд може визнати недійсною лише окрему частину правочину.
Недійсність частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин.
За загальним правилом учасники цивільних відносин особисто набувають цивільних прав та цивільних обов’язків шляхом укладення правочинів. Але не виключено випадки, коли вони за тих чи інших обставин позбавлені здатності чи можливості самостійно здійснювати необхідні юридичні дії.
Представництво забезпечує усунення юридичних (недієздатність або недостатній обсяг дієздатності) або фактичних (хвороба, відсутність у місці здійснення правочину, юридична необізнаність) перешкод, які не дають фізичній або юридичній особі самостійно укласти той чи інший правочин.
Представництво — це правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (ч. 1 ст. 237 ЦК).
Відносини представництва мають зовнішню і внутрішню сторону.
- Внутрішні відносини представництва - виникають між особою, яку представляють, і її представником.
- Зовнішні відносини представництва - бувають двох видів: відносини між представником і третьою особою та відносини між особою, яку представляють, і третьою особою.
1. договір - (напр.: юрист представляє інтереси особи в суді, або інша особа може заключити договір купівлі-продажу квартири).
2. закон - (напр.: батьки представляють інтереси неповнолітніх дітей або опікуни - інтереси недієздатної особи).
3. акт органу юридичної особи - (напр.: наказ про призначення працівника на посаду, пов'язану із здійсненням представницьких функцій. (Ч.4 ст. 95 ЦК) - керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності).
4. інші підстави, встановлені актами цивільного законодавства - (напр.: рішення суду про встановлення опіки над майном безвісно відсутнього- ст. 44 ЦК України).
1. правочини, які за своїм характером можуть вчинятися або виконуватися тільки особисто:
- заповіт (ст. 1234 ЦКУ);
- заяви про прийняття спадщини (ст. 1269 ЦК);
- укладення чи розірвання шлюбу (ст.34 СК);
- усиновлення (ст.223 СК);
- укладання трудового договору (ст. 24 КЗоТ), тощо.
Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє. (ст. 239 ЦК). Тобто особа, яка має виконувати обов'язки за договором, який був укладений представником і не бажає їх виконувати не може посилатися на те, що договір був укладений не нею особисто, а представником.