просування за службою;
забезпечення прийнятного рівня освіти;
набуття практичного досвіду;
підвищення кваліфікації працівників управління;
провадження періодичної атестації.
Важливим стимулом кваліфікаційного зростання управлінського працівника і розвитку його ініціативи є систематичне просування за службою. Однак менеджер повинний твердо знати, що воно залежатиме від того, як він підвищує свою ділову кваліфікацію, наскільки активний у роботі.
Просування менеджера, фахівця може здійснюватися у формі:
переміщення в межах тієї ж посадової категорії і розмірів зарплати, але з розширенням виконуваних функцій;
підвищення заробітної плати без підвищення в посаді;
просування його щаблями посадових сходів.
Перша форма просування доцільна в роботі з молодими менеджерами - розширення функцій і повноважень є стимулом для розвитку їх активності й ініціативи.
Друга і третя форми прийнятні для працівників з досвідом у роботі, здатних самостійно вирішувати серйозні проблеми.
При оцінці значення просування менеджера службою потрібно враховувати, що занадто тривале перебування його на одній, особливо низовій, посаді знижує його інтерес до роботи.
Одним з факторів, що визначають ефективність праці в управлінні, є освіта. Висока освіта управлінських працівників позитивно відбивається на їх участі у винахідництві і раціоналізації - працівник з більш високим рівнем освіти вносить у поліпшення економіки свого підприємства більший внесок, прискорює науково-технічний прогрес і широко використовує його результати у виробництві.
Варто враховувати деякі обставини у розвитку творчої активності:
новаторство припускає певний ступінь ризику і пов'язані з ним витрати;
новаторство повинне морально і матеріально заохочуватись;
надмірна опіка впливає на ініціативу менеджера, особливо, коли вказівки і розпорядження викладені в письмовій формі.
Керівникам необхідний і достатній практичний досвід . Дотримання цієї умови, як і попередньої, досягається кропіткою діяльністю служб із підбору персоналу і слугує вихідним пунктом у підвищенні ефективності управлінської праці.
Щоб підтримувати освіту і досвід на прийнятному рівні і перетворити в постійно діючий фактор підвищення ефективності праці, необхідно їх систематично удосконалювати. Мова йде про систему підвищення кваліфікації працівників. Підвищення кваліфікації спрямоване на удосконалювання і поглиблення знань, умінь і навичок працівника в конкретному виді діяльності.
Стимулюючу роль у підвищенні ефективності праці менеджерів виконує їх періодична атестація. Основна мета атестації - виявити здібності того чи іншого працівника, визначити міру його винагороди. При цьому активізується почуття відповідальності і спонукає його до більш повного використання своїх здібностей і досягнення кращих результатів у праці. Атестація дозволяє більш обґрунтовано вирішувати питання щодо просування працівників службою. Атестацію доцільно проводити не рідше 1 рази в 3-5 років.
На підставі характеристики, атестаційного листа і бесіди із працівником атестаційна комісія дає одну з наступних оцінок його діяльності:
відповідає займаній посаді;
відповідає займаній посаді за умови поліпшення роботи і виконання рекомендацій комісії з повторною атестацією через рік;
не відповідає займаній посаді.
Зрозуміло, підвищення ефективності управлінської праці не обмежується тільки розглянутими напрямками. На неї впливають і наступні фактори:
удосконалення виробничої структури організації;
раціональна організація виробництва і праці, у тому числі управлінського персоналу;
оптимізація організаційної структури, форм і методів керування;
удосконалення комунікаційних процесів тощо.
Ефективність є дуже складною і багатогранною економічною категорією, оскільки оцінює не тільки результат будь-якої діяльності, але й витрати, яких зазнали понесені для досягнення цього результату (ефекту). І тут виникає таке протиріччя: з одного боку, основною метою діяльності є максимізація результату (ефекту); з іншого боку, при обмеженості ресурсів та високої їх вартості необхідно домагатися раціонального зменшення їх використання. Однак, не є можливо досягнути високих результатів при зменшенні всіх видів витрат. Отже, першочерговою умовою отримання позитивного результату (ефекту) є оптимізація структури застосовуваних ресурсів у розрізі співвідношення постійних і змінних витрат.
Ефективність - відносна величина, що характеризує результативність затрат.
Завдання визначення ефективності виникає в різних ситуаціях, і його раціональне вирішення в конкретних умовах передбачає застосування тих чи інших підходів або методик. Можна виділити такі загальні напрями, за якими визначається ефективність: оцінювання ефективності виробництва з метою формування оптимальної стратегії управління ним, оцінювання ефективності підприємства з метою визначення його привабливості як потенційного об’єкта інвестування. оцінювання ефективності підприємства на макрорівні з боку держави.
Система показників ефективності має:
відображати витрати всіх видів ресурсів, що споживаються на підприємстві;
створювати передумови для виявлення резервів підвищення ефективності виробництва;
стимулювати використання всіх резервів, наявних на підприємстві;
забезпечувати інформацією стосовно ефективності виробництва всі ланки управлінської ієрархії;
виконувати критеріальну функцію.
показники ефективності використання основних фондів;
оборотних фондів;
матеріальних ресурсів;
праці;
порівняльної економічної ефективності;
узагальнюючі показники економічної ефективності виробництва.
Найбільшого поширення в практиці оцінювання ефективності набули показники порівняльної ефективності (економія приведених витрат; річний економічний ефект (чиста поточна вартість); термін окупності інвестицій (капітальних вкладень); норма рентабельності (внутрішня норма прибутковості) інвестицій), оскільки вони дають змогу з ряду альтернативних економічних рішень вибрати оптимальне.
Щодо підвищення ефективності діяльності підприємства, на наш погляд, коріння вирішення проблеми мотивації високоефективної праці на вітчизняних підприємствах слід шукати не на шляху масової зміни форм власності на засоби виробництва, а швидше в теорії системного управління підприємством.
Для підвищення ефективності діяльності підприємства слід звернути увагу на виробниче планування, розміщення промислового устаткування, створення робочих місць (зменшення кількості переналадок), використання системи постачання «точно в строк», скасування заготівлі продукції на тривалий період.
Не можна не відзначити і тієї обставини, що українські політики і менеджери проявляють незвичайну і, на мій погляд, перебільшену турботу про залучення інвестицій. Тим часом, як показує світовий досвід, чисто управлінськими засобами можна добитися вражаючих успіхів і на старому устаткуванні. Так, на початку 80-х років минулого століття маленький завод «Тойота», що випускав двигуни, був оснащений американськими верстатами зразка 60-х років. У технічному відношенні він був безнадійно відсталим порівняно з сучасними підприємствами. Але у розрахунку на одного зайнятого цей завод виготовляв двигунів у 4,5рази більше і якість двигунів «Тойота» була вищою у порівнянні з продукцією американських автогігантів.
Таким чином, значне підвищення ефективності функціонування підприємств можливе за умови застосування лише управлінських методів.
Як показує досвід провідних підприємств світу, навіть, не маючи сучасного обладнання, тільки за допомогою ефективного менеджменту, можна суттєво знизити витрати виробництва і підвищити ефективність функціонування підприємства.
Важливим поштовхом до цього є використання мотиваційного
механізму залучення працівників підприємств до участі в його управлінні,
посилення стимулів до створення і впровадження раціоналізаторських пропозицій.
ВИСНОВКИ
Управління, як і будь-який інший вид діяльності, вимагає своєї конкретної оцінки, визначення його ефективності.
Поняття "ефективність управління" не одержало поки чіткого визначення і тлумачення ні в науковій літературі, ні в практиці управління. У вітчизняній і закордонній науковій літературі з менеджменту відзначаються спроби поділу понять "результативність управління" і "ефективність управління". Результативність управління розуміється як його цільова спрямованість на створення потрібних, корисних речей, здатних задовольняти певні потреби, забезпечити досягнення кінцевих результатів, адекватних поставленим цілям управління. У подібному трактуванні поняття "результативність управління" характеризується результатом, ефектом, що досягається суб'єктом управління завдяки його впливу на об'єкт управління.
Застосуванню цієї якісної залежності для кількісної оцінки ефективності управління перешкоджає низка обставин, пов'язаних з поняттям "ефективність":
) виникає проблема оцінки результатів, що не зводяться до єдиного вимірника;
) складно віднести отримані результати на рахунок визначеного суб'єкта чи виду управління;
) необхідно враховувати фактор часу - багато управлінських заходів дають ефект через деякий час (підбор кадрів, їхнє навчання тощо);
) неправомірно вважати результати керованих процесів підсумком тільки управлінської діяльності. Основна частина продукту створюється виробниками, а не управлінцями. Тому некоректно порівнювати результат усього господарювання з витратами тільки на управління. Виникає обґрунтоване бажання поставити в знаменник попередньої формули ефективності витрати на здійснення всієї діяльності, а не тільки управління.
Ефективність управління можна
вимірювати за результатами керованих об'єктів і процесів. І все ж встановлення
ефективності власне управління можливе, але за допомогою іншого використання
вихідної логічної формули.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1 Афанасьєв М. Основи менеджменту: Навч.- метод. посіб. / Харківський держ. економічний ун- т. - Х. : ВД "ІНЖЕК", 2003. - 481с.
Баєва О. В. Основи менеджменту: Практикум/ О. В. Баєва, Н. І. Новальська, Л. О. Згалат-Лозинська. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 522 с.
Белінський П. І., Лук'янова Л. М., Маниліч М. І. Основи теорії менеджменту організацій: Навч.-метод. посібник / П.І. Белінський (заг.ред.). Чернівці, 1999. - 188с.
Вершигора Е. Менеджмент: Учебное пособие/ Евгений Вершигора,. - М.: Инфра-М, 2004. - 256 с.
Виханский О. Менеджмент: [Учебник]/ О. С. Виханский, А. И. Наумов. - 2-е изд. - М.: Фирма "Гардарика", 2003. - 415 с.
Галицкий В.П Забезпечення ефективної діяльності організації.К., 2002.
Герчикова И. Менеджмент: Учебник : [Для экон. спец. вузов]/ Ирина Герчикова,. - 2-е изд., перераб. и доп.. - М.: Банки и биржи, 2002. - 478 с.
Гріфін Р. Основи менеджменту: Підручник для студ. екон. спец./ Рикі Гріфін, Володимир Яцура,. - Львів: БаК, 2001. - 605 с.
Єрмошенко М. Менеджмент: Навчальний посібник/ Микола Єрмошенко, Сергій Єрохін, Олег Стороженко,; Національна академія управління. - К.: Національна академія управління, 2006. - 655 с.
Кузьмін О. Основи менеджменту: Підручник/ Олег Кузьмін, Ольга Мельник,. - К.: Академвидав, 2003. - 414 с.
Мартиненко М. Основи менеджменту: Підручник/ Микола Мартиненко,. - К.: Каравела, 2005. - 494 с.
Осовська Г. Основи менеджменту: Підручник/ Галина Осовська, Олег Осовський,. - 3-е вид., перероб. и доп.. - К.: Кондор, 2006. - 661 с.
Робінс С. Основи менеджменту: учбовий посібник/ Стефан П. Робінс, Девід А. ДеЧенцо,; Пер. с англ. А. Олійник, М. Корчинська, Р. Ткачук,. - К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2002. - 671 с.
Рудінська О. Менеджмент: Посібник/ Олена Рудінська, Світлана Яроміч, Ірина Молоткова, ; М-во освіти і науки України, Одеський нац. ун-т ім. І.І.Мечникова. Економіко-правовий фак-т, Регіональний ін-т держ. управління. - К.: Ельга Ніка-Центр, 2002. - 334 с.
Скібіцька Л. І. Менеджмент: Навчальний посібник для вищих навч. закладів/ Л. І. Скібіцька, О. М. Скібіцький; Мін-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2007. - 415 с.
Стадник В. Менеджмент: Посібник/ Валентина Стадник, Микола Йохна,. - К.: Академія, 2003. - 463 с.
. Стеценко І. Основи менеджменту. Хто такий менеджер: Навч. посібник. К. : А.С.К., 2004. - 224с.
Хміль Ф. Менеджмент: Підручник для студ. вуз./ Федір Хміль,. - К.: Академвидав, 2005. - 607 с.
Шегда А. Менеджмент: Учебник/ Анатолий Шегда,. - 3-е изд., испр. и доп.. - К.: Знання , 2006. - 645 с.
Шокун В. Основи менеджменту: Навч. посіб. для дистанц. навчання / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". - К. : Ун-т "Україна", 2005. - 340с.