- вермахт мав дворічний досвід ведення війни в Європі і переважав радянські війська у професійній підготовці.
Не можна не виділити і суб'єктивні фактори, які призвели до трагічних наслідків літа-осені 1941 р. Вся відповідальність за військові поразки лежить на керівництві партії, армії й держави, особисто на Сталіні:
- боротьба між різними угрупованнями в Червоній армії загальмувала переозброєння військ новою технікою;
- помилковою виявилась військова доктрина про ''війну малою кров'ю на території ворога'';
- було допущено грубі прорахунки у визначенні часу війни, оперативній побудові і розташуванні військ в три ешелони, що дало можливість вермахту завдати удару по кожному угрупованню окремо;
- напередодні війни Сталін відмовився привести війська західних округів в бойову готовність, хоч мав точні дані про початок війни від розвідки та військових;
- репресії 1937-1938 pp. знищили кращі офіцерські і командні кадри Червоної армії.
Восени 1941 р. ситуація на фронтах набула для Радянського Союзу трагічного характеру.
24 вересня командуючий групою армій ''Центр'' фон Бок скорегував план наступу і захоплення Москви (''Тайфун''). Німецькі війська нараховували 1708 тис. чол., 13 500 гармат і мінометів, 1170 танків і 615 літаків. Радянські фронти, які прикривали Москву, мали в своєму складі 1100 тис. чол., 7652 гармат і мінометів, 774 танки, 1 тис. літаків.
Перший етап німецького наступу на Москву тривав з 30 вересня по початок листопада 1941 p.; другий етап - з 15-18 листопада до початку грудня 1941 p.; третій етап - від 5 грудня 1941 p., коли розпочався контрнаступ радянських військ, до весни 1942 р.
У ході контрнаступу радянських військ під Москвою група армій ''Центр'' зазнала великих втрат: було знищено 38 дивізій (170 тис. чол.), у тому числі 11 танкових і 4 моторизованих.
Поразка під Москвою назавжди поховала міф про непереможність німецьких армій, завдала остаточного удару по планах блискавичної війни. Перемога радянських військ означала початок повороту у Великій Вітчизняній і Другій світовій війні.
Не дивлячись на поразку під Москвою в грудні 1941 p., стратегічна ініціатива залишалась у вермахту. Влітку 1942 р. розпочався наступ німецьких військ з метою захопити райони Кавказу, Дону, Кубані, Нижньої Волги, розгромити війська Червоної армії, заволодіти запасами нафти, а після цього завдати вирішального удару в напрямку Москви.
Успіху нового наступу гітлерівських армій сприяли три важливі обставини: прорахунки Ставки і особисто Й.Сталіна у визначенні напрямку головного удару ворога (таким вважався московський напрямок); поразки радянських військ у Криму (липень 1942 р., падіння Севастополя) та під Харковом (Сталін прийняв авантюрне рішення про наступ радянських військ в районі Харкова в травні 1942 р,); відсутність Другого фронту в Європі.
В середині липня 1942 р. сили вермахту вийшли до р.Дон і розгорнули наступ на Сталінград. Розгорнулась Сталінградська битва (17 липня 1942 - 2 лютого 1943 p.). 23 серпня 6-а армія фон Паулюса вийшла до Волги і одержала можливість тримати місто під ураганним вогнем.
Щоб припинити відступ радянських військ, 28 липня 1942 р. Сталіним був підписаний наказ №227, відомий як наказ ''Ні кроку назад''. Сутність його полягала в тому, що відступаючі бійці і командири розглядались як боягузи і дезертири й підлягали покаранню відповідно до умов військового часу. За власні прорахунки і помилки Сталін перекладав відповідальність на армію.
14 жовтня німецькі війська після потужної авіаційної та артилерійської підготовки пішли на штурм міста. Почались жорстокі вуличні бої. Обидві сторони зазнали важких втрат. 14 листопада німці почали останній штурм міста, їм вдалося на окремих ділянках пробитися до Волги, але це був їхній останній успіх. У відповідності з планом ''Уран'' 19 листопада 1942 р. радянські війська силами трьох фронтів - Південно-Західного, Сталінградського і Донського - перейшли в контрнаступ. У вирішальний момент Сталінградської битви перевага в живій силі і техніці вже була на боці радянської армії. Вона нараховувала 1106 тис. чол., 15 500 гармат і мінометів, 1463 танків і самохідних гармат, 1350 бойових літаків. їм протистояло до 1 млн. солдат і офіцерів вермахту, 10 290 гармат, 675 танків і штурмових гармат, 1216 бойових літаків.
23 листопада 1942 р. радянські війська замкнули кільце навколо 330-тисячного угруповання ворога.
Щоб прорвати оточення і допомогти армії Паулюса, група армій ''Дон'' (командуючий генерал-фельдмаршал Манштейн) завдала потужного танкового удару в грудні 1942 р. в районі м.Котельниково, але була відкинута радянськими військами.
Після відмови фон Паулюса капітулювати почалось знищення німецьких військ, деморалізованих, змучених голодом і холодом. Не дивлячись на заборону Гітлера, 2 лютого 1943 р. 100 тис. із 330 тис. оточених німців здалися в полон, інші загинули.
Перемога під Сталінградом мала велике історичне значення:
- вона поклала початок корінного перелому в ході Великої Вітчизняної та Другої світової війни;
- розгром ворога завдав удару по військовій машині третього рейху, престижу німецької армії, моральному духу вермахту;
- почався загальний наступ радянських військ від Ленінграда до Кавказу;
- було нанесено удар по фашистському блоку загалом. Японія і Туреччина відмовились вступити у війну проти СРСР. Керівництво Румунії та Італії (їх армії були серед тих, хто був розгромлений під Сталінградом), а також Угорщини і Фінляндії почали шукати виходу із війни;
- поразка фашистів та їх союзників стала могутнім імпульсом для антинацистського та національно-визвольного рухів, сприяла консолідації сил антигітлерівської коаліції.
Однак навесні 1943 р. німецьке верховне командування вирішило знову заволодіти ініціативою. Відповідно до плану ''Цитадель'' гітлерівське керівництво ставило завдання розгромити радянські війська на Курському виступі і завдати удару Моск- І ві. Німецькі армії, що готувались до наступу, нараховували 900 тис. чол., 2700 танків і самохідних гармат (серед них машини нових зразків - ''Тигр'', ''Пантера'', ''Фердинанд''), 10 000 гармат і мі- ; нометів, 2000 літаків.
Радянське командування дістало точні відомості про підготовку німців до наступу. І хоч на цей час сили Червоної армії значно переважали сили вермахту - 1336 тис. чол., 3306 танків і САУ, 19,3 тис. гармат і мінометів, 2650 бойових літаків - було прийнято рішення про ''навмисну оборону'' з метою обезкровити воєнний потенціал німців і завдати їм контрудару.
5 липня 1943 р. почалася Курська битва. 12 липня 1943 р. під Прохоровкою німці зазнали тяжкої поразки в ході найбільшої танкової битви в історії Другої світової війни.
23 липня німецький наступ було зупинено по всьому фронту, а 3 серпня радянські війська перейшли в контрнаступ по лінії Орел-Курськ-Бєлгород. До 23 серпня було звільнено Орел, Бєлгород, Харків. В ході Курської операції було знищено 500 тис. солдат і офіцерів вермахту, 1,5 тис. танків та іншої військової техніки.
Історичне значення Курської битви:
- розгромлено кращі дивізії німців;
- стратегічна ініціатива перейшла до Червоної армії, почався загальний наступ радянських військ по всьому фронту;
- були закладені передумови до висадки англо-американських військ і розпаду німецького блоку.
В результаті перемоги під Курськом радянські війська вийшли до Дніпра. З серпня по грудень 1943 р. тривала битва за Дніпро, яка завершилась проривом німецької оборони - ''Східного валу'', визволенням Києва 6 листопада 1943 р. і початком визволення Правобережної України.
В 1944 р. радянські війська завдали удару по нацистах на протязі всього радянсько-німецького фронту. З 14 січня по 1 березня 1944 р. були повністю розгромлені німецькі війська під Ленінградом. Закінчилась 900-денна блокада легендарного міста, яке втратило не менше 800 тис. осіб.
Головний удар по ворогу взимку і навесні 1943 р. був нанесений на Правобережній Україні і в Криму. З 24 січня по 17 лютого 1944 р. силами 1-го та 2-го Українських фронтів була проведена Корсунь-Шевченківська операція. В ході бойових дій тут було оточено і знищено 55 тис. солдат і офіцерів вермахту. За тактикою і військовим мистецтвом оточення і знищення німецького угруповання в районі Корсунь-Шевченківського одержало назву ''другого Сталінграду''.
За наступом на Правобережній Україні 8 квітня почалась Кримська операція 4-го Українського фронту. Вона завершилась 12 травня 1944 р. повним розгромом німецько-фашистського угруповання і визволенням Криму. Не дивлячись на жорстокий опір ворога, 9 травня 1944 р. було визволено Севастополь. В цих боях ворог втратив 100 тис. вбитими і пораненими, а також військову техніку.
Влітку був нанесений потужний удар по фінській армії на карельському перешийку. 2 вересня 1944 р. уряд Фінляндії підписав перемир'я з СРСР. Радянський Союз залишив за собою територію, яка відійшла до нього в 1940 р. У жовтні 1944 р. відповідно із згодою норвезького уряду радянська армія вступила на територію Норвегії.
Вагомі перемоги радянської армії спонукали союзників до відкриття Другого фронту в Європі.
Розвиваючи успіх союзних держав, влітку 1944 р. радянські війська провели дві стратегічні операції - Білоруську ''Багратіон'' (23 червня - 29 серпня) і Львівсько-Сандомирську (13 липня - 29 серпня).
В результаті цих операцій зазнала нової поразки німецька група армій ''Центр''. Радянська армія звільнила Білорусію, частину Литви і Латвію, підійшла до кордонів Східної Пруссії, форсувала ріки Нарев і Вісла. Протягом 1944 р. було розбито ще 3 угруповання німців.
Велике значення для радянсько-німецького фронту, успіхів союзників мали Яссько-Кишинівська і Прибалтійська операції. В жовтні 1944 р. в результаті Карпатсько-Ужгородської операції була повністю звільнена територія України. Восени 1944 р. ворога майже повністю було вигнано з території СРСР, радянські війська вступили на територію Болгарії, Югославії, Чехословаччини, Угорщини і Норвегії.
З перших годин нападу фашистської Німеччини на СРСР стало зрозумілим, що розрахунки Гітлера на міжнародну ізоляцію СРСР зазнали краху. В день початку агресії У.Черчілль заявив: ''Кожний, хто воює проти Гітлера, - друг Англії, кожен, хто воює на його боці,- ворог Англії''. 22 червня 1941 р. у звернені до нації англійській прем'єр заявив, що Великобританія надасть ''Росії і російському народу всю допомогу, яку тільки зможе''. Про свою підтримку СРСР заявив і президент США.
Таким чином, з початком радянсько-німецької війни почала формуватися антигітлерівська коаліція.
1 жовтня між СРСР, США та Великобританією в Москві була підписана трьохстороння угода про допомогу Радянському Союзу зброєю і продовольством. Поставки (400 танків, 500 літаків щомісяця, а також стратегічна сировина) почались одразу ж. Перша військова техніка (особливо танки) з'явилася на радянсько-німецькому фронті під час битви під Москвою. Допомога союзників головним чином відбувалась північними морськими конвоями під охороною британських військово-морських сил. Незважаючи на значні втрати від німецьких човнів і літаків, з жовтня 1941 р. по червень 1942 р. СРСР одержав 3 тис. літаків, 4 тис. танків, 20 тис. різноманітних транспортних засобів. Відповідно до закону про ленд-ліз США надав СРСР безпроцентний кредит в 1 млрд. доларів (листопад 1941 p.). Першою спільною акцією СРСР і Великобританії стала окупація Ірану з метою не допустити зближення з Німеччиною.
В серпні 1941 р. У.Черчілль і Ф.Рузвельт підписали Атлантичну хартію, до якої приєднався і Радянський Союз (вересень 1941 р,). Атлантична хартія висунула наступні завдання: знищення нацистської тиранії, роззброєння агресора, загальне роззброєння світу.
Вступ США у Другу світову війну сприяв завершенню утворення антигітлерівської коаліції. 1 січня 1942 р. 26 держав світу на чолі з СРСР, США та Великобританією підписали у Вашингтоні Декларацію Об'єднаних націй, яка будувалась на принципах і завданнях Атлантичної хартії. У Декларації зазначалось, що повна перемога над нацизмом є запорукою захисту життя, свободи і незалежності всіх народів.
В умовах створення антигітлерівської коаліції радянське керівництво визнало емігрантські уряди Польщі, Чехословаччини, Франції.
Найголовнішим у взаємовідносинах між СРСР, США та Великобританією з самого початку стала проблема відкриття Другого фронту. Спочатку це планувалось на 1942 р., але замість цього союзники провели успішну операцію у Північній Африці.
У зв'язку з втратою СРСР в 1941 р. важливих промислових і сільськогосподарських районів, радянське керівництво сподівалось одержати від союзників допомогу й економічного характеру. Уряд США частково задовольнив потреби СРСР в жирах, а також поставив тисячі тонн цукру та інші необхідні товари. Наприкінці 1941 р. стали функціонувати ще два маршрути (через Іран і Далекий Схід), якими постачалась допомога СРСР.
28 листопада - 1 грудня 1943 р. відбулась Тегеранська конференція за участю Ф.Рузвельта, Й.Сталіна й У.Черчілля. її метою була координація дій союзників для повного розгрому нацистського блоку та облаштування післявоєнного миру. Не дивлячись на протиріччя, які виникли між керівниками союзних держав (Черчілль пропонував відкриття Другого фронту на Балканах, Сталін - в Північній Франції, звідки відкривався найкоротший шлях до кордонів Німеччини), СРСР домігся необхідних для нього рішень ключових питань:
- відкриття Другого фронту в Південній Франції не пізніше травня 1944 p.;
- перенесення кордонів Польщі на захід до Одеру і визнання майбутнього східного кордону по ''лінії Керзона'';
- визнання радянських претензій на Кенігсберг;
- визнання анексії прибалтійських держав.
Сталін дав згоду на участь СРСР у війні з Японією після розгрому нацистської Німеччини. На Тегеранській конференції обговорювались питання про утворення міжнародної організації безпеки після війни.
Тегеранська конференція сприяла зміцненню антигітлерівської коаліції і наблизила час остаточного розгрому німецького блоку.
4-11 лютого 1945 p., коли наближалась перемога над Німеччиною, відбулась нова зустріч ''великої трійки'' в Ялті — Кримська конференція. На конференції було розглянуто питання про майбутнє Німеччини (окупація її військами СРСР, США, Великобританії, Франції, репарації та ін.), про порядок роботи ООН, про новий устрій в Європі. Радянський Союз ще раз підтвердив свою
позицію вступити у війну з Японією після розгрому гітлерівської Німеччини.
17 липня - 2 серпня 1945 р. відбулась Потсдамська конференція. Й.Сталін, Г.Трумен, який став президентом США після смерті Ф.Рузвельта, У.Черчілль (з 28 липня новий прем'єр-міністр К.Еттлі) вирішували долю післявоєнного миру.
В центрі уваги стояло німецьке питання: демілітаризації та денацифікація країни, покарання воєнних злочинців, репарації, кордони Німеччини з сусідами та ін. Радянський Союз підтвердив, шо вступить у війну з Японією відповідно ялтинській угоді.
В порядок денний були включені питання про мирні договори з Італією, Румунією, Болгарією, Угорщиною та Фінляндією. Не дивлячись на протиріччя між учасниками конференції (США намагались вплинути на хід конференції успішним випробуванням ядерної бомби), вона дала позитивний імпульс в розвитку міжнародних відносин в умовах післявоєнного миру.
На жаль, цей історичний шанс країни-переможниці не використали. Через рік почалася ''холодна війна'', яка зайняла цілу історичну епоху.