КУРСОВА РОБОТА
З дисципліни "Макроекономіка"
на тему: "Грошово-кредитне
регулювання держави і його особливості в Україні"
Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичні основи грошово-кредитного регулювання та структура грошово-кредитної системи України
1.1 Сутність поняття, структура та етапи розвитку грошово-кредитного регулювання України
1.2 Механізм дії та структура грошово-кредитної системи України
1.3 Методи грошово-кредитного регулювання
Розділ 2. Аналіз грошово-кредитної системи України
2.1 Сучасний стан основних показників орієнтування грошово-кредитної системи
2.2 Динаміка основних показників орієнтування грошово-кредитної системи
2.3 Економічне становище м. Києва за січень 2015 року
Розділ 3. Шляхи вдосконалення грошово-кредитного регулювання в Україні
3.1 Особливості сучасної монетарної стратегії України
3.2 Шляхи підвищення ефективності грошово-кредитного регулювання економіки
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Розвиток фінансово-кредитної системи країни визначається ефективністю монетарного регулювання, що базується на використанні дієвого інструментарію грошово-кредитної політики. На кожному етапі економічного розвитку країни центральний банк визначає цілі своєї діяльності, що передбачають пріоритетність використання окремих інструментів. В Україні на законодавчому рівні формуються основні засади грошово-кредитної політики на кожний рік, де визначається перелік інструментів та методів, за допомогою яких відбувається регулювання фінансово-кредитної системи країни.
Розвиток кредитних систем, ринку позичкових капіталів дещо зменшили безпосередній вплив центрального банку на формування попиту та пропозиції грошової маси. За таких умов зростає ефективність інструментів опосередкованого впливу на діяльність грошово-кредитної системи. Допоміжні інструменти регулювання грошово-кредитної політики відіграють також не останню роль: вони доповнюють дію основних інструментів.
Дослідження сучасної грошово-кредитної політики та основних засад її формування набирають актуальності через необхідність пошуку пріоритетних інструментів монетарного регулювання. Аналіз досвіду застосування Національним банком України тих чи інших інструментів дає змогу визначити рівень ефективності грошово-кредитної політики та запропонувати можливі шляхи його підвищення.
Дослідженню сучасної грошово-кредитної політики України та основних засад її формування присвячена значна кількість наукових праць, зокрема О. Папаіки, А. Щетиніна, М. Савлука, Б. Івасіва, О. Лимаря, І. Вєтрової, О. Дзюблюка, Д. Осипчука, О. Гнатіва, Н. Гелухова, В. Прадун, С. Лєонова, М Мороза. Незважаючи на значні здобутки вітчизняних вчених, існує необхідність подальшого аналізу ефективності грошово-кредитної політики, особливо в умовах фінансової нестабільності, задля пошуку шляхів подолання недоліків монетарного регулювання та підвищення його результативності. Саме це і визначає актуальність і практичну цінність дослідження основних засад формування сучасної грошово-кредитної політики Національного банку України.
Метою є розробка на основі аналізу застосування інструментів грошово-кредитного регулювання Національного банку України пропозицій щодо підвищення ефективності монетарної політики.
Предметом даної роботи виступають дослідження ефективності використання інструментів грошово-кредитної політики на кожному з етапів її формування, і особливо - за останній період.
Об’єктом роботи виступає національна економіка, її реальний сектор, банківська сфера.
Для досягнення мети роботи необхідно виконати наступні завдання:
- розглянути сутність поняття, структуру та етапи розвитку грошово-кредитного регулювання України;
- проаналізувати динаміку основних показників орієнтування грошово-кредитної системи;
- дослідити ефективність інструментів грошово-кредитної політики;
- запропонувати шляхи підвищення ефективності грошово-кредитного регулювання економіки.
Інформаційну основу курсової роботи складають нормативні акти, офіційні статистичні дані; науково-методична література; матеріали періодичних видань та ресурси мережі Інтернет.
грошова кредитна україна монетарна стратегія
Грошова система - це законодавчо встановлена форма організації грошового обороту в країні. Вона є складовим елементом господарського механізму і регулюється законами, встановленими державою. Кожна промислово розвинена країна має власну грошову систему, яку розвиває й вдосконалює для розвитку національної економіки.
Грошова система країни формується історично, що позначається на структурі та змісті її елементів. Основними з них є:
) масштаб цін;
) найменування грошової одиниці;
) валютний курс;
) види готівкових грошових знаків, які мають законну платіжну силу;
) регламентація безготівкового обороту
) державний апарат, який здійснює регулювання грошового обороту.
Масштаб цін - історично обумовлений елемент грошової системи, що визначає ваговий вміст у грошовій одиниці металу, який у відповідний період виконував роль грошей. Встановлений державою золотий (чи срібний) вміст грошей виступав важливим елементом системи ціноутворення в країні. В умовах обігу паперових грошей масштаб цін втратив своє вагоме значення як елемент грошової системи. Масштаб цін відіграє важливу технічну роль при виконанні грошима функції міри вартості.
Найменування грошової одиниці (національної валюти), як правило, виникає історично. Становлення державної незалежності України обумовило перехід до найменування стародавньої грошової одиниці, що використовувалась в Київській Русі - гривні.
Валютний курс - ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошових одиницях інших країн.
Держава визначає види готівкових грошових знаків, що мають статус законного платіжного засобу на її території. До них відносяться: банківські білети, казначейські білети та розмінна монета.
Основним компонентом грошової маси в сучасних умовах є не готівкові знаки, а залишки на рахунках в банках та небанківські кредитних установах. Вони використовуються для платежів шляхом перерахувань коштів з рахунку платника на рахунок їх одержувача. Принципи функціонування грошей, що знаходяться на рахунках ("грошей безготівкового обігу" або "електронних" в умовах проведення платежів на базі електронно-обчислювальної техніки), визначаються державою через регламентацію безготівкового обороту.
Операції щодо готівкових та безготівкових розрахунків здійснюють банки та небанківські установи. Однак безпосереднє регулювання грошового обороту здійснюють банки, що зумовлює виділення їх як самостійного елемента грошової системи. Механізм регулювання характеризується побудовою самої банківської системи - її організацією за однорівневим чи дворівневим принципом.
Сучасна грошова система характеризується наступними загальними рисами:
розвитком та розширенням в грошовому обороті безготівкових розрахунків при одночасному скороченні готівкових;
переходом до нерозмінних на золото кредитних грошей, які за своєю природою небагато чим відрізняються від паперових грошей;
збереженням в грошовому обігу декількох країн поряд з кредитними грошима паперових грошей у формі казначейських білетів;
відміною офіційного золотого вмісту грошових одиниць, демонетизацією золота;
випуском банкнот в обіг з метою кредитування господарства, держави, а також приросту офіційних золотих і валютних резервів;
посиленням державного регулювання грошового обороту в зв'язку з постійним порушенням базового принципу грошової системи - відповідності кількості грошей об'єктивним потребам економічного обороту, яке веде до інфляційного процесу.
Кредитна система - це, по-перше, сукупність кредитно-розрахункових відносин, форм і методів кредитування; по-друге, сукупність кредитно-фінансових інститутів.
Кредит - це складова обороту грошей, що виражає економічні відносини, які виникають між кредитором і позичальником з приводу одержання останнім позики в грошовій чи товарній формі на умовах повернення, терміновості та платності. Кредитні відносини між банками і клієнтами виникають не тільки при одержанні останніми позики, а й під час розміщення ними заощаджень у вигляді внесків на поточних і депозитних рахунках.
Розрізняють такі форми кредиту:
· Комерційний;
· Банківський;
· Споживчий;
· Державний;
· Міжнародний.
Комерційний кредит має товарну форму і надається одним суб'єктом господарювання (підприємством) іншому у вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу. Комерційний кредит оформляється векселем. Метою комерційного кредиту є прискорити реалізацію товарів. Відсоток за комерційним кредитом, який входить в суму векселя, нижчий, ніж по банківському кредиту. Розмір комерційного кредиту обмежений величиною вільних капіталів, що знаходяться у підприємців. Банківський кредит надається позичальникам у вигляді грошових позик. Об'єкт банківського кредиту - грошовий капітал. Позичальником може бути підприємець, держава, сектор домогосподарства. Кредитор - це користувач грошових коштів, насамперед банк. Банківський кредит виходить за межі комерційного, оскільки він не обмежений напрямом, терміном та сумами кредитних угод. Сфера використання банківського кредиту - нагромадження капіталу, перетворюючи в капітал частину грошових доходів і заощаджень населення. Банківські позики класифікуються залежно від:
· економічної сфери застосування - внутрішні та міжнародні;
· структури банківської системи - кредити центрального банку і кредити комерційних банків;
· сфери використання - виробничі та споживчі;
· строку (терміну) користування: короткострокові - до одного року, середньострокові - до 3 років та довгострокові - понад 3 роки.
Споживчий кредит надається приватним особам. Його об'єктом, як правило, є товари довгострокового користування (меблі, автомобілі, побутова техніка, тощо), різноманітні послуги. Різновидом споживчого кредиту є довгострокові (на тривалий термін) позики приватним особам на купівлю або будівництво житла.
Державний кредит - це сукупність кредитних відносин, в яких позичальником або кредитором є держава чи місцеві органи влади. У провідних країнах доходи від внутрішніх позик стали другим після податків джерелом фінансування державних витрат. Заощадження населення, що зберігаються в ощадному банку (якщо останній є державним), кошти, мобілізовані страховою системою, а також суми коштів, що залучені у населення за допомогою позик, в сукупності становлять внутрішній державний борг.
Державний кредит може виступати у різних формах. Наприклад, натуральні позики (хлібні, цукрові), у вигляді цінних паперів, облігацій внутрішньої позики, казначейських зобов'язань та інших кредитних документів. Кредитна діяльність держави потрібна особливо в низькорентабельних, але необхідних для відтворення галузях (житлове будівництво, інфраструктура, сільське господарство тощо).
По-перше, це перерозподільча функція. З допомогою кредиту вільні грошові капітали та доходи підприємств, домогосподарств, держави акумулюються і перетворюються в позиковий капітал, який за плату надається в користування.
По-друге, регулювання економіки також здійснюється проведенням відповідної кредитної політики на державному рівні. Держава змінює обсяг і динаміку кредитів з метою впливу на господарські процеси, бере участь у процесі руху позикового капіталу від джерел до сфер застосування, регулює доступ позичальників на ринок позикових капіталів, полегшуючи або ускладнюючи отримання позик. Кредит сприяє концентрації та централізації капіталу, стимулює створення нових підприємств (у вигляді акціонерних товариств), а також об'єднань підприємств.
Складовою частиною кредитної системи є банківська система як сукупність різноманітних видів банків та банківських інститутів у їх взаємозв'язку. В Україні центральним банком є Національний банк. Він має функціонувати досить автономно від уряду. Його головне завдання - забезпечення стійкості національної валюти - гривні, - її купівельної спроможності. В цьому відношенні функції Національного банку навіть вище державних, оскільки дії держави відображають, як правило, інтереси окремих галузей, підприємств і соціальних груп. Центральний банк відстоює загальнонародні інтереси і повинен проводити незалежну політику.
Важливою складовою кредитної системи є різні небанківські кредитно-фінансові інституції.
У країнах Європи та в Японії банки не мають суворих обмежень у виборі вкладень (портфель банку) та контролі над діяльністю корпорацій. Характерним в цьому відношенні є банківська система Німеччини, де функціонують понад 4000 банків двох типів: універсальні, спеціалізовані та близько 49 000 банківських установ.
В Україні законодавчо не
визначена "модель" комерційного банку. Як свідчить практика,
комерційні банки в Україні є універсальними. Універсальний банк має тісні
зв'язки з підприємствами, виконує нетрадиційні банківські операції (на відміну
від "консервативної моделі"). Це відповідає домінуючій в останні
10-20 років тенденції до універсалізації банківських операцій.
Грошові системи сформувались в XVI-XVII століттях з появою та затвердженням капіталістичного способу виробництва, хоча окремі елементи з'явились в більш "ранній період". З розвитком товарно-грошових відносин та капіталістичного способу виробництва відбуваються суттєві зміни в грошовій системі.
Тип грошової системи визначається змістом її елементів та їх взаємодією, які, обумовлюють тенденції розвитку та закономірності функціонування грошової системи. Як елемент господарського механізму країни грошова система відображає - властиву йому сукупність економічних відносин, в зв'язку з чим набуває характеру системи ринкового чи неринкового типу.
Неринкову грошову систему відрізняє наявність значних обмежень щодо функціонування грошей (талони, карткові системи розподілу тощо), використання адміністративних методів регулювання грошового обігу (лімітування кредитів, раціонування видачі грошей тощо), розмежування сфер готівкового та безготівкового обігу, заборони певних грошових операцій, здійснення контролю за грошовими операціями юридичних осіб та громадян тощо.
Грошову систему ринкового типу характеризує вільне функціонування грошей. Зберігаються лише певні обмеження проведення грошових операцій на рівні банків як елементу грошової системи країни. При цьому регулювання грошового обігу проводиться шляхом використання економічних методів впливу на обсяг, динаміку та структуру грошової маси.
Відповідно до механізму регулювання валютних відносин виділяють грошові системи відкритого та закритого типу. У відкритій грошовій системі відсутні обмеження на проведення валютних операцій юридичними та фізичними особами. Режим регулювання валютних відносин та визначення валютного курсу забезпечують органічне включення національної економіки в світову. Грошова система закритого типу передбачає використання валютних обмежень, які зумовлюють ізоляцію національної економіки від світової. За таких умов валютний курс не відображає реальної інвалютної ціни грошової одиниці країни, і фактично виступає як формальний елемент грошової системи.
Історично системи металевого обігу реалізувались у формі біметалізму та монометалізму.