Материал: Фіскальна політика

Починаючи з кінця 2010 року частка видатків на обслуговування боргу тримається на рівні близько 5.7% загальних видатків (у І кварталі 2012 року - 5.6%). Так обсяги обслуговування державного боргу в I кварталі 2012

року становили 5.6 млрд. грн., хоча темпи їх зростання суттєво уповільнилися (до 17.3% з 141.3% у 2011 році). Капітальні видатки в I кварталі становили 5.7 млрд. грн. (на 75.2% більше, ніж у 2011 році) і внесок у зростання - 2.9 в. п. (у 2011 році - 2.7 в. п.). Державне фінансування інфраструктурних проектів на стадії завершення підготовки об’єктів до Євро-2012 збереглося на достатньо високому рівні

)        Сальдо (див. рис.3.1):

Зведений бюджет виконано з незначним дефіцитом (0.7 млрд. грн.), який було сформовано за рахунок місцевих бюджетів. Профіцит державного бюджету в І кварталі 2012 року становив 0.98 млрд. грн. Беручи до уваги суттєві обсяги видатків на обслуговування державного боргу (5.6 млрд. грн.), зведений бюджет мав первинний профіцит на рівні 1.7% ВВП. Це в свою чергу свідчить про помірну жорсткість бюджетної політики. Основним джерелом фінансування дефіциту залишалися запозичення. Джерел зовнішнього фінансування на фоні складної ситуації в Європі майже не було. Так із зовнішніх джерел надійшло лише 0.7 млрд. грн. на фінансування спільних з міжнародними фінансовими організаціями проектів розвитку. Тому Уряд у I кварталі продовжив запроваджувати нові інструменти на внутрішньому фінансовому ринку: ОВДП, номіновані в іноземній валюті - євро (розміщено 205.2 млн. євро відповідно), і використовувати раніше запроваджені інструменти. Так на первинному ринку розміщено:

ОВДП, номінованих у іноземній валюті (долари США) - 534.4 млн. дол. США;

ОВДП з індексованою вартістю - 0.7 млрд. грн.

Рис 3.1 Зведений бюджет, млрд. грн.

Безпосередньо для фінансування дефіциту через механізм розміщення ОВДП, номінованих у гривні, було залучено 10.6 млрд. грн. "Нафтогаз” було здійснено випуск ОВДП в обсязі 6 млрд. грн. Приватизаційні надходження становили 4.1 млрд. грн.

Державний і гарантований державою борг України за станом на 31 березня 2012 становив 483.3 млрд. грн. [12, с.22]. Станом на 28 лютого 2013 року державний державою борг України склав 531.9 млрд. грн.

.2 Методи збалансування державного бюджету України

Удосконалення податкової системи починається з визначення принципів оподаткування та їх раціонального впровадження, на цій основі має будуватися податкове законодавство. Руйнувати та формувати нову законодавчу базу недоцільно, необхідно вносити корективи відповідно до змін у податковому просторі.

Одна з найскладніших соціально-економічних проблем ринкової трансформації економіки України є збалансування державного бюджету. Стратегічною метою стабілізаційної політики в умовах перехідного періоду є досягнення бездефіцитного бюджету або ж підтримання рівня бездефіцитності на мінімальному рівні. Для досягнення цієї мети можна використати два методи: інфляційний (пряма та прихована грошова емісія - монетизація дефіциту державного бюджету) та неінфляційний (запозичення на зовнішньому та внутрішньому фінансових ринках; збільшення податків; зменшення видатків).

Передусім слід звернутися до стандартних положень економічної теорії, що стосуються фіскальної політики, щодо яких окремі представники російської науки справедливо зазначають: "Багато в чому розпливчасті формулювання не дають цілісного уявлення про економічну політику, ефективність якої визначається використовуваною моделлю. Єдине, що потрібно одразу ж підкреслити, не слабкість економічної теорії в наданні політичних рекомендацій". І хоча я погоджуюся з цією думкою, загальні поради економістів-теоретиків (зокрема, кейнсіанського напрямку) на етапах подолання економічних криз зводяться до наступного:

)        проведення державою динамічної податкової політики, орієнтованої на

своєчасне реагування на зміни в економіці;

)        реалізація заходів податкового регулювання, спрямованих на створення стимулів для максимального використання факторів виробництва та умов економічного зростання;

3)      стимулювання сукупного попиту шляхом створення умов для інвестування та збільшення державних закупівель;

4)      мінімізація податкового тиску на економіку до настання фази піднесення.

Першу з наведених рекомендацій, враховуючи вітчизняні реалії, слід розглядати переважно в політичній, а не економічній площині. Шляхом законодавчого коригування умов справляння податків ми можемо забезпечити реагування на зміну економічної кон'юнктури, коректувати регулюючі заходи держави відповідно до цілей і завдань розвитку.

Що ж до задіяння важелів податкового регулювання і стимулювання, то в сукупності вони є потужним інструментом впливу на динаміку соціально-економічного розвитку суспільства, завдяки чому теоретично можуть застосовуватися будь-які їх комбінації. При цьому слід пам'ятати, що інтереси суспільства й держави в окремих питаннях чи на певних етапах можуть як збігатися, так і дещо різнитися. Те, що формально держава мала б відображати інтереси суспільства, зовсім не означає відсутності відхилень на практиці. Держава у своєму функціонуванні, як правило, представляє лише частину суспільства та проводить політику в інтересах цієї частини. Цим і пояснюється постійна нерозв’язаність проблеми меж податкових вилучень, забезпечення реалізації принципів справедливості й нейтральності, нерівномірності розподілу податковою тягаря. Зазначене, з різних точок зору, заслуговує на певну критику, однак не може бути подолане у кінцевому варіанті - й це слід визнати. Вітчизняний досвід використання податків як регуляторного засобу не лише не позбавлений цієї одіозної риси, а й примножує її негативні прояви. Вони до певної міри проглядалися практично в усіх рішеннях, що реалізовувалися через зміну ставок оподаткування різними податками, запроваджені різного роду пільгових механізмів окремих податків, преференційних територіальних зон, пільгових підсистем оподаткування.

Враховуючи викладене, можна сказати, що в Україні існує потреба у прийнятті остаточних рішень одночасно за декількома напрямами.

По-перше, з огляду на досвід попередніх років виникає сумнів стосовно доцільності застосування в майбутньому списання й реструктуризації податкової заборгованості. Основним їх негативним наслідком було порушення принципів справедливості в оподаткуванні, що призвело до отримання необґрунтованих конкурентних переваг одних господарюючих суб’єктів над іншими. При цьому головні економічні проблеми залишилися нерозв’язаними [16, с.186].

По-друге, влада має визначитися із ключовими напрямками використання податкових пільг. Так, зниження ставок податку на прибуток підприємств для окремих галузей та розширення складу валових витрат для них, як і запровадження пільг із ПДВ, дали деяке зростання рентабельності, приріст обсягів випуску продукції. Однак технологічного оновлення процесу виробництва не відбулося. Зокрема, з початком фінансової кризи знову в тяжкому становищі опинилася вітчизняна металургія, яка ще кілька років тому отримувала значні податкові пільги. А сьогодні ми бачимо, що падіння цін на її продукцію на світових ринках стало нокаутуючим ударом через застарілість технології, яка унеможливлює зниження витратності [16, с.423]. Тобто підприємства не вкладали заощаджені на пільговому оподаткуванні кошти в технологічне оновлення виробництва, а спрямовували їх переважно на фінансування поточної діяльності та інші потреби. Цільового призначення податкових пільг та цільового використання коштів, отриманих внаслідок користування ними, не було забезпечено, зокрема, через недосконалість національного податкового законодавства та слабкість системи податковою адміністрування.

Отже, постає питання: яким чином забезпечити податкове регулювання та стимулювання економічної активності у країні? Основні методи й інструментарій їх реалізації вироблені практикою (в тому числі світовою) та не потребують суттєвих змін, утім, можна вести дискусію щодо об'єктів і сфер їх застосування.

Запропоновані заходи податкового стимулювання потенційно здатні вплинути на виробництво товарів народного споживання. Поза увагою залишаються інші галузі, серед яких уже згадувана металургія, ряд видів машинобудування тощо. Для цих галузей, враховуючи неефективність податкових важелів (про що йшлося вище), доцільно застосувати інший напрям фіскальної політики - державні витрати. Вони можуть здійснюватися як у формі власне витрат на утримання держави та реалізацію ЇЇ функцій, так і у формі додаткових державних закупівель товарів і послуг.

В умовах сучасної фінансової економіки потрібно обережно здійснювати витрати на соціальні програми (зокрема, стосовно виплати допомоги громадянам). Хоча вони теж стимулюють сукупний ринковий попит, надмірне захоплення ними призводить у кінцевому підсумку до зменшення зацікавленості частини населення в підвищенні власного життєвого рівня, зниження економічної активності окремих індивідів, що згубно впливає на рівень виробництва у країні. Пряма підтримка населення, хоч і вельми популярна, має бути обмежена в обсягах на рівні мінімальної достатності. Визначення рівня соціальних видатків - надзвичайно важливе завдання для будь-якого суспільства. Розвинуті країни світу мають високі стандарти соціального забезпечення й відповідний рівень видатків на соціальні потреби. Україна також розуміє необхідність збільшення видатків соціального характеру, що, безумовно, актуально з огляду на рівень і якість життя населення. Водночас слід враховувати можливості бюджету щодо здійснення таких заходів на середньо - й довгострокову перспективу. Незважаючи на різні позиції щодо рівня видатків соціального спрямування, не викликає сумнівів те, що, по-перше, високий рівень соціального забезпечення населення не можливий у бідній країні, тому єдиною передумовою його підвищення є реалізація стратегії прискореного економічного зростання; по-друге, спрямованість державної політики на реалізацію стратегії прискореного економічного зростання не виключає збереження наявного рівня соціальної підтримки й навіть її збільшення за умов оптимізації структури соціальних видатків щодо забезпечення їх пріоритетного спрямування на розвиток людини. Соціальні видатки не слід розглядати в числі стимулів розвитку економіки чи антикризових засобів, а навпаки, їх нарощування можливе лише за умови поступального економічного розвитку.

Найефективнішими, з регулятивної точки зору, є ті закупівлі товарів і послуг, які стосуються купівлі матеріалів для будівництва об'єктів загальносуспільного значення, тощо. У цьому руслі своєчасною є ініціатива уряду з будівництва доріг, а також уже реалізований план підготовки до Євро-2012. Утім, перелік заходів може бути значно розширений за рахунок інфраструктури житлово-комунального господарства, мережі трубопроводів, залізниць (зважаючи на транзитне положення держави), мережі інформаційного забезпечення та ін. Спорудження об'єктів ринкової й соціальної інфраструктури є роботою на перспективний розвиток та сприятиме примноженню капіталу нації як тепер, так і в майбутньому. У зв'язку з цим постає питання щодо джерел фінансування таких закупівель і замовлень. Передусім слід наголосити, що реалізацію потужних проектів не повинна повністю проводити держава за рахунок бюджету, а має на умовах співучасті залучати приватний сектор.

Важливо також звернути увагу на взаємозв'язок фіскальної політики із грошово-кредитною. Річ у тім, що запропоновані заходи можуть дати очікувані результати лише за умов стабільності валютного курсу. Неузгодженість фіскальної і грошово-кредитної політик - проблема сучасної України. Складається враження, ніби просто немає розуміння важливості й безальтернативиості цих двох важелів у руках держави. Адже все інше, що можна застосувати, - приватизація, антимонопольне законодавство, структурна політика, промислова політика, політика в галузі зайнятості, - це лише сукупність заходів, які забезпечують підлаштування системи.

Таким чином, із метою подолання проявів фінансової кризи уряд повинен прийняти програму антикризових заходів, яка повинна передбачати затвердження основних напрямів фіскальної політики на найближчу перспективу, їх обґрунтування має враховувати найімовірніші методи запозичення коштів для покриття дефіциту державного бюджету.

Висновки

Фіскальна політика є видом економічної політики. Вона містить досить простий інструмент впливу на економіку, а саме видатки і податки. Змінюючи податки і видатки можна досягти важливих змін у макроекономічних процесах.

З викладеної інформації я можу зробити висновок, що податковий механізм в Україні потребує деякої корекції і змін.

Основним завданням для України повинно стати формування такої фіскальної політики, що дасть поштовх до зростання національної економіки, та можливість вирішення соціальних проблем.

В даний час висвічується необхідність вдосконалення і оптимізації інструментів державного регулювання економіки. В умовах, коли рівновага між доходами і витратами держбюджету нестабільна, слід активно шукати шляхи скорочення бюджетного дефіциту, і, перш за все, за рахунок витратної його частини. Виділення фінансових ресурсів під національні загальнодержавні програми повинне визначатися принципом раціональності.

Реформування діючої податкової системи повинне здійснюватися у напрямі створення сприятливих умов для товаровиробників, стимулювання вкладення зароблених засобів в інвестиційні програми, забезпечення пільгового податкового режиму для іноземних капіталів, що привертаються з метою рішення пріоритетних задач розвитку української економіки. При цьому важливим може опинитися світовий досвід у області фіскальної політики, який необхідно ретельно вивчити і застосувати з урахуванням сучасних реалій України.

Фіскальна політика формується на політичній арені, і це багато в чому утрудняє її застосування для стабілізації економіки. Деякі економісти навіть стверджують, що переслідувана політиками мета - це зовсім не захист інтересів національної економіки, а швидше власне переобрання на новий термін.

Але навіть при тих обставинах, що в реальній економіці існують деякі моменти, що знижують ефективність фіскальної політики, її застосування дозволяє в тій чи іншій мірі згладити коливання економічних циклів. Позитивний ефект від застосування фіскальної політики може бути досягнутий тільки, якщо на чолі уряду знаходяться справжні професіонали, аси своєї справи.

З одного боку, дана політика є ефективним інструментом в стабілізації економіки, усунення безробіття та стримання інфляції, а з іншого - вона може викликати бюджетний дефіцит і породжувати державну заборгованість та інфляцію. Тому вважаю, що розглянута сфера економіки держави повинна бути строго регульована і здійснювати своє функціонування в розрахунку пропорційного співвідношення до загального суспільного середньосоціального рівня життя населення.

Маю сподівання, що уряд України буде провадити розумну політику реформування податкової системи на благо всієї держави.

Список використаних джерел

1.      Агапова Т.А., Серегина С.Ф. Макроэкономика: Учебник/ Под общ. ред. д. э. н., проф. Сидоровича А. М.; МГУ им. Ломоносова - 5-е изд., перерараб. и доп. - М: "Дело и сервис", 2005. - С.65-66

2.      Баликоев В.З. Общая экономическая теория. - Новосибирск: ООО "Издательство ЮКЭА", 2004. - С.89-93.

.        Бровкова Е.Г. Фінансово-кредитная система государства: Учеб. Пособие для вузов. - К.: Сирин, 2007. - С.24-681

.        Бутук А.И. Экономическая теорія: Учеб. Пособие. - К.: Вікар, 2007.

.        Бюджет повної зайнятості та фіскальна політика/ Савченко А. Г.,

.        Вводный курс по экономической теории.: Учебник для лицеев // Под общ. ред. акад. Г.П. Журавлиной - М.: ИНФРА - М, 2005. - С.114-116.

.        Вініченко І.І., Гончаренко О.В., Дацій Н.В., Корецько С. О. Макроекономіка: Навч. Посібник. - К: Центр навч. літератури, 2006. - С.68-74.

.        Кемпбелл Р. Макконел, Стенлі Л. Брю "Економікс - принципи, проблеми і політика”, К., ХаГар, 1998. - С.21-35

.        Лютий І.О. Грошово-кредитна політика в умовах перехідної економіки: Монографія. - К.: Атака, 2006. - С.114-132

.        Макроекономічний огляд: Україна / Національний Банк України, 2012. - С. 19-21.

.        Общая экономическая теория (политэкономия): Учебник // Под общ. ред. акад.В.И. Видяпина, акад. Г.П. Журавлёвой. М.: ПРОМО-Медиа, 2003.

.        Рузавин Г.И. Основы рыночной экономики: Учебное пособие для вузов М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2007. - С.54-69

.        Поліпшення конкуренції позиції України засобами фіскальної політики/ Бадрак О. // Економіка України. - 2010. - №2. - С.13-19

.        Современная экономика. Общедоступный учебный курс // Под ред. проф. Мамедова О.Ю. - Ростов-на-Дону: Феникс, 2006.