2) грошова допомога по безробітті і інші соціальні виплати, які в ситуації економічного спаду збільшуються унаслідок збільшення числа безробітних, і, навпаки, за наявності економічного зростання, в результаті якого відбувається зниження безробіття, дані виплати автоматично знижуються.
Вбудовані стабілізатори не усувають причин циклічних коливань рівноважного ВНП навколо його потенційного розміру, а тільки обмежують розмах цих коливань.
Який вид фіскальної політики використає держава
залежить від економічного стану країни в цілому, головним при виборі
застосування політики є правильне визначення економічного циклу, та вибір
доцільного механізму фіскальної політики.
За допомогою фіскальної політики держава безпосередньо може впливати на розвиток економіки, добиваючись її стійкого зростання, стабільності цін і повної зайнятості дієздатного населення.
Така політика полягає в тому, щоб вчасно передбачати спад виробництва і зростання безробіття, а також наростання інфляційних процесів в економіці і відповідним чином впливати на них. При наступаючому спаді виробництва уряд збільшує державні витрати і скорочує податки з метою збільшення сукупних витрат і інвестицій. Тим самим воно сприяє підйому виробництва і збільшенню зайнятості. При настанні інфляції, навпаки, державні витрати зменшуються, а податки збільшуються.
Всі заходи, що передбачають подібного роду державне регулювання економіки, одержали назву дискреційної політики. Разом з грошово-кредитною політикою вона грає найважливішу роль в керівництві держави макроекономікою, тобто явищами, пов'язаними із зайнятістю, витратами і доходами населення, стабільністю цін і стійким розвитком виробництва.
Проте макрорегулювання не обмежується тільки безпосередніми діями держави в особі його органів управління. Якби не існувало ніяких інших регуляторів, то нам залишалося б лише чекати, коли представники уряду відмітять негативні явища в економіці і вживуть заходи до їх усунення. А реалізація таких заходів зажадає відомого часу, поки вони будуть точно сформульовані, затверджені законодавчою владою, а потім, нарешті, реалізовані.
Як відбувається саморегуляція, або автоматична зміна, податкових надходжень? В економічну систему вбудована прогресивна система оподаткування, яка визначає податок залежно від доходу. З підвищенням доходів прогресивно збільшуються податкові ставки, які затверджуються урядом наперед. При збільшенні або зменшенні доходу автоматично підвищуються або знижуються податки без якого-небудь втручання уряду і його органів управління і контролю. Така вбудована стабілізаційна система стягування податків достатньо чутливо реагує на зміни економічної кон'юнктури: в період спаду і депресії, коли доходи населення і підприємств падають, автоматично знижуються і податкові надходження. Навпаки, в період інфляції і буму номінальний дохід росте і тому автоматично підвищуються податки.
У економічній літературі з цього питання існують різні точки зору. Сто років тому багато економістів висловлювалися за стабільність податкових зборів, бо вона, на їх думку, сприяє стійкості економічного стану суспільства. В даний час є немало економістів, що дотримуються погляду протилежної і що навіть заявляють, що об'єктивні принципи, які лежать в основі вбудованих стабілізаторів, слід вважати за краще некомпетентному втручанню державних органів управління, які нерідко керуються суб'єктивними думками, схильностями, перевагами. Разом з тим існує також думка, що не можна цілком покладатися на автоматичні стабілізатори, оскільки в певних ситуаціях вони можуть неадекватно реагувати на останні, і тому потребують регулювання з боку держави [9, с.148].
Виплати посібників з соціальної допомоги безробітним, малоімущим, багатодітним сім'ям, ветеранам і іншим категоріям громадян, а також державна програма підтримки фермерів, агропромислового комплексу теж здійснюються на основі вбудованих стабілізаторів, бо велика частина таких виплат реалізується за рахунок податків. А податки, як відомо, ростуть прогресивно разом з доходами населення і підприємств. Чим вищі ці доходи, тим більше податкових відрахувань до фонду допомоги безробітним, пенсіонерам і іншим категоріям тих, що потребують державній допомозі роблять підприємства і їх працівники.
Не дивлячись на значну роль вбудованих стабілізаторів, вони не можуть повністю подолати будь-які коливання економіки.
Інший найважливіший елемент - зміна ставок податків. Коли прогнозується короткий спад виробництва, то на додаток до вбудованих стабілізаторів з'являються рішення про зменшення податкових ставок. Хоча прогресивна система оподаткування дає можливість автоматично змінювати податкові надходження до бюджету, які знижуватимуться із зменшенням об'єму виробництва і доходів, але це може виявитися недостатнім, щоб вплинути на виниклу негативну ситуацію. Саме в цей період виникає необхідність зменшити ставки податків і збільшити державні витрати, щоб сприяти підйому виробництва і подоланню його спаду [13, с.120].
Дискреційна фіскальна політика передбачає також додаткові витрати на соціальні потреби. Хоча трансфертні виплати, що мають потребу регулюються за допомогою вбудованих стабілізаторів (підвищуються або знижуються у міру надходження податків, залежних від доходів), проте, уряд може здійснити спеціальні програми допомоги цим категоріям громадян у важкі часи економічного розвитку. Таким чином, приходимо до висновку, що ефективна фіскальна політика повинна спиратися, з одного боку, на механізми саморегулювання, закладені в економічну систему, а з іншою - на ретельне, обережне дискреційне регулювання економічної системи з боку держави і його органів управління. Отже, регулятори економіки, що самоорганізовуються, повинні функціонувати погоджено з свідомим регулюванням, організованою державою.
Взагалі кажучи, весь досвід розвитку ринкової економіки, особливо нашого сторіччя, свідчить про те, що в розвитку економіки і інших систем соціального життя самоорганізація повинна йти нога в ногу з організацією, тобто свідомим регулюванням економічних процесів державою.
Проте таке регулювання досягається непросто.
Почну з того, що необхідно своєчасно прогнозувати спад або інфляцію, коли вони
ще не почалися. Спиратися в таких прогнозах на статистичні дані, на мою думку,
навряд доцільно, оскільки статистика підводить підсумок минулому, і тому з неї
важко визначити тенденції майбутнього розвитку. Надійнішим інструментом
прогнозування майбутнього рівня ВВП є щомісячний аналіз випереджаючих
індикаторів, до якого часто звертаються політичні діячі розвинених країн. У
цьому індексі указується 11 змінних, що характеризують поточний стан економіки,
в числі яких середня тривалість робочого тижня, нові замовлення на споживчі
товари, ціни ринку акцій, зміну замовлень на товари тривалого користування, зміну
цін деяких видів сировини і т.п. Ясно, що якщо відбувається, наприклад,
скорочення робочого тижня в оброблювальній промисловості, зменшуються
замовлення на сировині, скорочуються замовлення на споживчі товари, то з
відомою вірогідністю можна чекати в майбутньому спаду виробництва. Проте,
визначити точний час, коли наступить спад, досить важко. Але навіть в цих
умовах пройде немало часу, перш ніж уряд прийме відповідні заходи. До того ж на
користь наступаючої виборчої кампанії воно може здійснити такі популістські
заходи, які не оздоровлять, а тільки погіршать економічний стан. Всі такого
роду позаекономічні чинники йтимуть врозріз з потребами досягнення стабільності
виробництва. Ефективна фіскальна політика повинна враховувати реальний стан
економіки, а саме повинна бути стимулюючою, тобто збільшувати державні витрати
і зменшувати податки в період спаду виробництва, що намітився. В період
інфляції, що почалася, вона повинна бути стримуючою, тобто підвищувати податки
і зменшувати державні витрати.
Ефективність фіскальної політики багато в чому залежить від швидкості реакції уряду на зміни в економіці.
У даному зв'язку існує декілька перешкод, які знижують ступінь ефективності вживаної фіскальної політики.
По-перше, це так званий "розрив сприйняття", під яким мається на увазі проміжок часу між початком спаду або інфляції і тим моментом, коли відбувається усвідомлення цих тенденцій. Дуже важко передбачити майбутній характер економічної активності. Хоч і існують деякі показники, що дозволяють прогнозувати економічні зміни, все ж таки досить важко точно "розглянути" їх.
По-друге, існує так званий "адміністративний розрив". Колеса демократичного управління крутяться досить повільно. Звичайно значний проміжок часу відокремлює момент, коли приходить розуміння необхідності фіскальних заходів, від того моменту, коли ці заходи насправді вживаються. У уряду іноді йде так багато часу на коректування фіскальної політики, що економічна ситуація встигає повністю змінитися і пропоновані заходи стають абсолютно недоречними.
По-третє, існує розрив між тим моментом, коли уряд ухвалює рішення про фіскальні заходи, і часом, коли ці заходи почнуть надавати дію на виробництво, зайнятість і рівень цін. Якщо ставки податків можна зрадити досить швидко, то фактичне здійснення державних витрат на суспільні роботи вимагає тривалого планування і ще тривалішого будівництва відповідних об'єктів. Тому такі витрати приносять вельми сумнівну користь як засіб подолання коротких спадів у 6-18 місяців.
Фіскальна політика формується на політичній арені, і це багато в чому ускладнює її застосування для стабілізації економіки.
Як відомо, економічна стабільність - це не єдина мета державної політики у області витрат і оподаткування. Уряд займається і такими питаннями як забезпечення населення суспільними товарами і послугами, а також перерозподілом доходів. Іноді потрібно нехтувати економічною стабільністю ради досягнення вагомішої мети, таких як, наприклад, перемога у війні.
У політичних інтересах бюджетний дефіцит деколи підноситься як щось вельми привабливе, а бюджетний надлишок, навпаки, сприймається досить хворобливо. Це означає, що в суспільстві в якийсь момент може виникнути політична схильність до дефіциту, тобто у фіскальній політиці може запанувати пристрасть до стимулюючих фіскальних заходів. Зниження податків дуже популярно в політичному плані, так само як і нарощування державних витрат, особливо якщо виборчі округи конкретних політиків одержують від цього виграш. Підвищення ж податків звичайно викликає незадоволеність виборців, та і згортання державних витрат досить ризикований захід для політиків.
Деякі економісти стверджують, що переслідувана політиками мета - це зовсім не захист інтересів національної економіки, а швидше власне переобрання на новий термін. Окремі економісти навіть висловлюють припущення про існування політичного ділового циклу, тобто циклу, що має політичне походження. Вони стверджують, що політичні діячі можуть маніпулювати фіскальною політикою ради отримання максимальної підтримки з боку виборців, навіть якщо їх фіскальні рішення надають дію, що дестабілізувала, на економіку. В цьому випадку фіскальна політика може бути погіршена заради політичних інтересів. Це можливе погіршення фіскальної політики явище дуже тривожне, але також і дуже важко доказове.
Навіть при тих обставинах, що в реальній
економіці існують деякі моменти, що знижують ефективність фіскальної політики,
її застосування дозволяє в тій чи іншій мірі згладити коливання економічних
циклів. Позитивний ефект від застосування фіскальної політики може бути
досягнутий тільки якщо біля штурвала знаходяться професійні фахівці - аси своєї
справи.
Розглянемо формування фіскальної політики в Україні, насамперед із з’ясування того, якою вона була протягом останніх років. Аналіз фіскальної політики в Україні, почну із з’ясування того, наскільки послідовною вона була. Про послідовність фіскальної політики можна судити по структурі податкових надходжень і державних видатків.
Як доходи, так і видатки зведеного бюджету в І кварталі 2012 року зростали доволі високими темпами (16.8% та 17.1% відповідно) на фоні низької інфляції. Зростання доходів уповільнилося. Наявність первинного профіциту зведеного бюджету на рівні 1.7% ВВП свідчить про збереження помірно жорстких фіскальних умов. Водночас доступ на фінансові ринки залишився вкрай обмеженим [12, с. 20].
Пропоную розглянути статистичні дані, приведені в макроекономічному огляді НБУ за останні роки:
) Доходи (див. рис.3.1):
на фоні уповільнення росту ВВП у I кварталі 2012 року зростання доходів зведеного бюджету залишилося істотним, хоча темпи уповільнилися (16.8% порівняно з 25.8% у І кварталі 2011 року). Доходи, на відміну від 2011 року, зростали як за рахунок податкових надходжень, так і неподаткових. Так податкові надходження збільшилися в I кварталі на 14.4% порівняно з 39.2% у 2011 році та внесок у зростання доходів становив 12.5 в. п., а неподаткові надходження - на 35% та 4.4 в. п. відповідно. У свою чергу збільшення податкових надходжень відбулося здебільшого за рахунок податку на прибуток підприємств та податку на доходи фізичних осіб. Обсяги податку на прибуток підприємств у I кварталі 2012 року зросли на 2.9 млрд. грн., або 24.8% (у 2011 році - на 23.3%) та внесок у зростання - 3.4 в. п. Варто відзначити, що саме у І кварталі сплачувався податок на прибуток, який отриманий у ІV кварталі 2011 року, за ставкою 23%, тоді як у 2011 році податок сплачувався за ставкою 25%. Унаслідок зростання номінальної заробітної плати надходження від податку з доходів фізичних осіб збільшилися в I кварталі на 2.1 млрд. грн., або 16.5% (у 2011 році - на 19.8%). Надходження від акцизного збору в I кварталі зросли на 1.2 млн. грн., або 17.7% (у 2011 році - на 30.9%). На фоні уповільнення економічної активності надходження від ПДВ у I кварталі зросли лише на 2.2 млрд. грн., або 7.6% і їх внесок у зростання - 2.6 в. п. Бюджетне відшкодування ПДВ грошовими коштами в І кварталі становило 11.4 млрд. грн., що на 27.4%, або на 2.4 млрд. грн. більше, ніж у 2011 році, на фоні збільшення експорту зернових. Неподаткові надходження збільшилися на 35.5%, або на 3.7 млрд. грн. порівняно з I кварталом 2011 року. Серед них перерахування від перевищення валових доходів над видатками Національного банку України в I кварталі становили 2.4 млрд. грн. (у 2011 році - немає), що сприяло збільшенню дохідної частини зведеного бюджету
) Видатки (див. рис.3.1):
темпи зростання видатків у I кварталі перевищили зростання доходів: 17.2%, або на 14.5 млрд. грн. (на 17.8% у I кварталі 2011 року). Видатки збільшилися за рахунок як поточних та капітальних видатків, так і обслуговування боргу. Водночас частка поточних видатків у загальній структурі видатків продовжила знижуватися і становила 88.6%, тоді як частка капітальних видатків помітно збільшилася порівняно з І кварталом 2011 року: на 1.9 в. п. до 5.7%.
Поточні видатки (за винятком обслуговування боргу) збільшилися у I кварталі на 11.2 млрд. грн., або 14.7% та внесок у зростання видатків - 13.3 в. п. На стан поточних видатків у I кварталі 2012 року вплинули, зокрема, такі фактори: помірне збільшення видатків на оплату праці з нарахуваннями (на 14.9% порівняно з 15.2% у I кварталі 2011 року); стримане підвищення поточних трансфертів населенню (на 8.6% порівняно з 23.2% у I кварталі 2011 року), що, зокрема, пов’язано зі скороченням видатків на покриття дефіциту Пенсійного фонду України для виплати пенсій за рахунок коштів державного бюджету;
зростання субсидій і поточних трансфертів підприємствам (установам, організаціям) (на 19.4% порівняно зі скорочення на 39.5% у I кварталі 2011 року).