Зміст
Вступ
Розділ 1. Поняття фіскальної політики, її види і значення
1.1 Сутність і функції фіскальної політики
1.2 Дискреційна і автоматична фіскальна політика
Розділ 2. Фіскальна політика як система державного регулювання економіки
2.1 Принципи і механізми впливу фіскальної політики на економіку
2.2 Ефективність фіскальної політики
Розділ 3. Особливості фіскальної політики в економіці України
3.1 Ефективність фіскальної політики України
3.2 Методи збалансування державного бюджету України
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Пріоритетним завданням державної влади будь-якої країни є забезпечення стійкого довгострокового економічного розвитку задля підвищення добробуту населення та зміцнення потенціалу розвитку її майбутніх поколінь.
Успіх державної політики в фінансовому секторі багато в чому залежить від скоординованості як стратегічної, так і тактичної складових фіскальної політики, дій уряду як на рівні вироблення політики, так і на рівні проведення поточних операцій, їх взаємоузгодженості, підпорядкованості короткострокових вигод та інтересів довгостроковим загальнодержавним цілям.
Сучасна фіскальна політика визначає основні напрями використання фінансових ресурсів держави, методи фінансування і головні джерела поповнення скарбниці. Залежно від конкретно-історичних умов в окремих країнах така політика має свої особливості. Будь-який уряд завжди проводить деяку фіскальну політику, незалежно від того, усвідомлює воно це чи ні.
Серед основних завдань у вивченні фіскальної політики можна виділити вивчення основних принципів фіскальної політики в державному регулюванні економіки.
Після 2-ї світової війни саме фіскальна політика, спирається на використання державного бюджету, ставши основним засобом регулювання економіки розвинутих країн. Підвищення ролі державного бюджету було пов'язано з прискореним розвитком суспільного сектора економіки. У зв'язку з цим розширилися можливості активного впливу держави на відтворювальний процес в цілому.
Сьогодні тема фіскальної політики є дуже актуальною, оскільки економіка посада одне із найважливіших місць в житті суспільства, і від того, як уряд здійснюватиме бюджетно-податкову політику, залежить доля кожної людини, що живе в країні і доля всієї країни в цілому. Адже фіскальна політика має неабиякий вплив на державне регулювання, а саме - її елементи які є предметом вивчення фіскальної політики.
Отже, метою моєї роботи є визначення поняття фіскальної політики і її складових, позначення принципів, механізмів і інструментів дії фіскальної політики на господарську систему суспільства. У роботі я спробую провести усесторонній огляд об’єкту фіскальної політики як методу державного регулювання економіки, а також провести аналіз сучасної фіскальної політики України.
фіскальна політика державний бюджет
Фіскальна політика - це урядовий вплив на економіку через оподаткування, формування обсягу і структури державних витрат з метою забезпечення належного рівня зайнятості, запобігання й обмеження інфляції та згубного впливу циклічних коливань. Вона є головною складовою фінансової політики та дуже важливою ланкою економічної політики. Термін "фіскальна" походить від латинського fiscua, що в перекладі означає "державна казна".
Фіскальну політику ще називають бюджетно-податковою. Пояснюється така назва тим, що цей вид державного впливу на економіку здійснюється шляхом формування доходів держбюджету та несення витрат у вигляді державних закупівель, видатків у формі трансфертних та процентних виплат за борговими зобов'язаннями. Щоб зрозуміти загальні принципи державного регулювання, необхідно чітко виділити два компоненти фіскальної політики: витрати і податки.
За допомогою урядових витрат на закупівлю товарів і послуг можна збільшити або зменшити сукупні витрати, а тим самим впливати на обсяг національного виробництва. До урядових витрат відносяться всі бюджетні асигнування, направлені на будівництво доріг, шкіл, лікарень, установ культури, здійснення екологічної і енергетичної програм і інші суспільні потреби.
Витрати, що направляються на регулювання стійкого функціонування ринкової економіки, сприяють збільшенню або скороченню об'єму внутрішнього виробництва в періоди його спаду або підйому. Держава впливає на об'єм внутрішнього виробництва через свою податкову політику. Очевидно, що чим вищі податки, тим менший дохід матиме в своєму розпорядженні населення, а значить, тим менше купувати і зберігати. Тому розумна податкова політика припускає всесторонній облік тих чинників, які можуть стимулювати або гальмувати економічний розвиток і добробут суспільства.
На перший погляд, здається, що високі податки, сприяючи збільшенню державного доходу, працюватимуть на суспільство і бюджет країни. Але при найближчому розгляді виявляється протилежне: ні підприємству, ні трудівнику при надмірно високих податках працювати виявляється невигідним. Проте низькі ставки податків значно підірвуть державний бюджет і такі його найважливіші статті, як витрати на зміст бюджетних організацій і на соціально-культурні заходи. От чому при проведенні обережної і розумної податкової політики доводиться, що називається, сім разів відміряти і один раз відрізати.
До податкової системи кожної країни належать суб'єкти оподаткування, тобто ті, хто сплачує податки - фізичні особи та юридичні особи (підприємства), та об'єкти оподаткування - прибуток підприємств, заробітна плата, вартість майна, виторг фірми, кількість землі тощо. Одиниця оподаткування - це одиниця виміру об'єкта оподаткування. Податкова ставка - це величина податку на одиницю оподаткування. Для визначення величини податку кількість податкових одиниць множать на податкову ставку. Наприклад, податкова ставка величиною 20% для прибуткового податку з громадян означає, що за доходу у 200 гривень цей дохід розподіляється так: 40 гривень - державі, 160 - отримувачеві доходу.
Податкові ставки, що визначаються як відсоток, поділяються на такі види:
) пропорційні, коли ставка оподаткування є однаковою і не залежить від розмірів доходу;
2) прогресивні, коли ставки оподаткування зі збільшенням доходу зростають.
) регресивні, коли податкова ставка зі збільшенням доходу знижується.
Податки поділяють на прямі та непрямі. Прямі податки стягуються безпосередньо з індивідів та фірм. В Україні такими є прибутковий податок з громадян, податок з прибутку підприємств та ін. Непрямі - це податки, що встановлюються на товари та послуги і входять в їхню ціну. До таких податків в Україні належать акцизи, податок на додану вартість, мито. Непрямі податки сплачують ті громадяни і фірми, що купують оподатковувані товари й послуги.
Платниками податку з прибутку є виробничі підприємства, фінансові й некомерційні установи, які мають доходи, не звільнені від оподаткування.
Об'єктом оподаткування при стягуванні податку з майна є його вартість у період володіння ним або під час продажу чи успадкування. Протягом століть точиться дискусія про справедливість податку на майно: перерозподіляти багатство чи змиритися з тим, що від народження люди опиняються у нерівних умовах.
Акцизи - це непрямі податки, що входять у ціни певних товарів і стягуються в момент їх придбання. Акцизи поділяються на індивідуальні, коли оподатковується кожна одиниця товару, і універсальні, коли об'єктом оподаткування є обсяг продажу.
Найпоширенішим у світі видом універсального акцизу нині є податок на додану вартість, що міститься у ціні всіх товарів і послуг. Додана вартість - це різниця між виторгом підприємства і вартістю матеріалів і сировини, що куплені у постачальників. Ставка цього податку в Україні становить 20%. Формально його платниками є виробничі і торговельні підприємства, оскільки податок надходить у бюджет від них. Фактично його сплачують покупці підчас купівлі товарів і послуг
Мито - це податок на товари, які імпортуються. Мито є однин із важелів захисту національного ринку і поповнення бюджетних коштів.
Податкова система в Україні ґрунтується на двох основних податках - на додану вартість і на прибуток підприємств. Значення прибуткового податку з громадян та індивідуальних акцизів у надходженнях до державною бюджету менш вагоме. Частка податків зборів і платежів на соціальне страхування у ВВП України становить майже 50%. Це один із найвищих показників у світі.
Стягнення податків передбачає надання певних податкових пільг. Типовими пільгами є: неоподатковуваний мінімум заробітної і плати - мінімальна її сума, з якої не стягується прибутковий податок з громадян; капітальні знижки - зменшення ставки оподаткування прибутку, котрий отримують за допомогою капітального устаткування; прискорена амортизація - фактичне зменшення оподаткованих сум прибутку в перші роки використання устаткування.
Державні витрати на закупівлю товарів і послуг звичайно складають значну частину бюджету. Державний бюджет України містить чимало статей видатків, які можна згрупувати у шість основних напрямів:
) національна оборона;
) утримання державного апарату;
) фінансування бюджетного сектора економіки;
) соціальні видатки;
) фінансування розвитку економіки;
) проценти за державний борг. Обсяг кожного з напрямів видатків установлюється в законодавчому порядку і відбиває політику уряду.
У структурі видатків державного бюджету України найвагомішими є частки, пов'язані з утриманням державного сектора економіки (освіта, правоохоронна діяльність, охорона здоров'я, житлово-комунальне господарство, наука, культура, спорт тощо), з фінансуванням національної економіки, обслуговуванням державного боргу, а також заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Зараз в нашій країні склався величезний дефіцит державного бюджету, що приводить до фінансової розбалансованості народного господарства і тому вимагає особливо ретельного планування витрат, добиваючись максимальної ефективності. Значну роль в поповненні бюджету може зіграти не стільки розумна податкова політика, скільки міри по посилюванню податкової дисципліни. Це стосується перш за все кооперативів, орендних і спільних підприємств і особливо комерційних структур, які часто ухиляються від сплати податків, знаходячи всілякі лазівки в законах і інструкціях. Це свідчить про вельми низький рівень організації нашої фіскальної політики як по державних витратах, так і по оподаткуванню. У останньому випадку спостерігається, з одного боку, дуже високі податки на прибуток і додану вартість, що не дає можливості розвернути виробництво товарів народного споживання, а з іншого, - держава дуже багато втрачає від несплати тих цілком законних і обґрунтованих податків, від яких ухиляються багато комерційних структур, не говорячи вже про пряме розкрадання мільярдних сум з банків по підроблених документах і сприянні корумпованих посадовців.
Мабуть, багато недоліків в нашій податковій системі пояснюються тим, що у нас по суті справи вона тільки почала складатися. Багато законів і інструкції виявилися недосконалими і їх довелося уточнювати і доповнювати, особливо після розпаду Радянського Союзу. Успішному проведенню податкової політики заважають і старі погляди і психологічні установки, згідно яким податки вважалися типово буржуазним інструментом господарювання. Незайве нагадати, що в 60-і роки у нас був виданий закон про поступову відміну всіх податків, який, звичайно, ніколи не був введений, оскільки всякому ясно, що без податків ніяка держава існувати не може.
Оподатковуються доходи (майна) фізичних і юридичних осіб. Як нормативна форма, що накладається на доходи, податки характеризуються обов'язковістю і терміновістю платежу. Тому всяке ухилення від податків і невчасна їх сплата ведуть до відповідних юридичних і адміністративно-фінансових санкцій.
Принципово новим в нашому законодавстві є введення податку на прибуток, який більше відповідає структурі ринкового господарства, ніж існуючі раніше платежі, особливо ті, які йшли міністерствам. Хоча податки на прибуток все ще залишаються високими, проте поступово законодавчі органи починають усвідомлювати, що їх розміри повинні бути понижені, і поступово вони дійсно починають переглядатися. Разом з цим підприємствам надаються різні пільги, наприклад, при проведенні науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт і освоєнні нових і наукоємних технологій.
Отже, держава регулює сукупний попит і реальний
національний дохід за допомогою державних витрат, трансфертних виплат і
оподатковування.
Фіскальна політика як спосіб фінансового регулювання економіки здійснюється за допомогою могутніх важелів - оподаткування і державних витрат. У зв'язку з цим проводяться два види фіскальної політики: дискреційна і автоматична (вбудованих стабілізаторів).
При дискреційній політиці держава свідомо регулює оподаткування і бюджетні витрати для поліпшення економічного стану країни. Це регулювання різне на різних фазах економічного циклу. При підйомі виробництва, що супроводжується інфляцією, держава стримує ділову активність. Під час спаду бюджет стає дефіцитним, бо доходи фізичних і юридичних осіб зменшуються і відповідно скорочуються податкові надходження, а видатки з державного бюджету, наприклад виплати з безробіття, зростають. Для подолання спаду уряд може використати один із трьох основних варіантів фіскальних заходів:
) збільшити державні видатки;
) знизити податки;
) застосувати певну комбінацію першого та другого.
Фіскальна політика, заснована на вбудованих стабілізаторах, використовує такий механізм, який без участі держави усуває несприятливе положення на різних фазах економічного циклу. Так, на фазі підйому економіки, коли ростуть доходи підприємств і працівників завдяки прогресивному оподаткуванню, ще швидше збільшуються суми податків. Одночасно зменшується безробіття і поліпшується положення малозабезпечених сімей, унаслідок чого зменшуються виплати посібників з безробіття і ряд соціальних виплат. У результаті зменшується загальна величина сукупного попиту, чим стримується непомірне економічне зростання. На фазі кризи суми податкових надходжень автоматично зменшуються, а соціальні виплати зростають. В результаті зростає купівельна спроможність населення, що сприяє виходу з кризи.
Автоматична фіскальна політика - це автоматична зміна величини державних витрат, податків і сальдо державного бюджету в результаті циклічних коливань сукупного доходу. Недискреційна фіскальна політика припускає автоматичне збільшення чистих податкових надходжень до державного бюджету в періоди зростання ВНП, яке надає стабілізуючу дію на економіку. Ці зміни відбуваються під дією вбудованих стабілізаторів.
Вбудований стабілізатор - це економічний механізм, що дозволяє понизити амплітуду циклічних коливань рівнів зайнятості і випуску, не вдаючись до частих змін економічної політики уряду. Вбудовані стабілізатори економіки відносно пом'якшують проблему тривалих тимчасових недоліків дискреційної фіскальної політики, оскільки ці механізми включаються без безпосереднього втручання уряду.
Такими автоматичними стабілізаторами є:
) прогресивна податкова система, яка стримує зростання сукупного попиту в періоди економічного зростання, оскільки у міру зростання доходу населення піддається вищій ставці податків, і, навпаки, при зменшенні доходу, викликаного економічним спадом, відбувається стимуляція сукупного попиту, оскільки відбувається збільшення доходу, що розташовується, унаслідок зниження податкової ставки;