Материал: філософія, відповіді до екзамену, ФФМКТО

Поняття "рушійні сили суспільства" охоплює як об'єктивні, такі суб'єктивні фактори, котрі спонукають особу, соціальну групу, клас, народ до свідомих дій, спрямованих на перетворення чи збереження соціальної дійсності. Серед цих факторів головна роль належить потребам та інтересам (Див.: теми 20 і 24), і, в першу чергу, суперечностям, які протікають на фазі їх вирішення. Носіями цих потреб та інтересів були і залишаються люди, народні маси. їхня діяльність спрямована не лише на формування цих потреб та інтересів, а й на їх вирішення, що веде, в кінцевому результаті, до вирішення соціальних суперечностей.

Як уже говорилось, потреби є першим і найсильнішим спонукальним чинником діяльності загалом, трудової та виробничої, зокрема. Будучи об'єктивною властивістю, вони виражають необхідність людини до чого-небудь. Наявність потреб, невдоволеність існуючим станом речей підштовхують людину до об'єктивних дій, спрямованих на її задоволення. Це, в свою чергу, випрацьовує і нові сили, нові уявлення, способи спілкування та формує нові потреби.

Така діяльність є свідомою, цілеспрямованою, активною, і водночас опосередкованою через інтереси (усвідомлений чинник практичної діяльності), тобто реальною причиною соціальних дій та звершень.

Суспільна діяльність (практика), з одного боку, опосередковується існуючими потребами та інтересами, а з іншого - соціальним середовищем суб'єктів історичного процесу. Ця суперечність є вихідним моментом людської діяльності. Не існує жодної рушійної сили, котра прямо чи опосередковано не брала б участі у розгортанні та вирішенні протиріч. Досить часто потреба виступає стороною певного протиріччя ("виробництво - потреби" та ін.).

Соціальні протиріччя і є рушійною силою суспільного розвитку. Саме на основі них розв'язуються і виникають нові людські потреби та інтереси, мотиви й спонуки їх задоволення, задля котрих люди діють, ведуть боротьбу з природою і між собою, підкорюють природні сили, вступають у певні відносини, створюють суспільно-політичні організації, працюють, щось змінюють, утверджують.

В історії людства прослідковується не лише зростання та ускладнення потреб та інтересів, а й зростання та удосконалення механізмів і засобів людської діяльності. Ці два процеси діалектично пов'язані, нерозривні й обумовлюють один одного, сприяючи розвитку суспільства, суспільному прогресові.

88. Проблема життя і смерті в духовному досвіді людини.

Вищою, абсолютною цінністю є людське життя. Його сутність в історії людства

трактувалася по-різному: від боротьби за існування (Ч. Дарвін), способу існування

білкових тіл (Ф. Енгельс) - до космічного процесу якісних змін «життєвого пориву»

(А. Бергсон). Але, аксіологічний аспект осмислення життя полягає не стільки в

з'ясуванні її суті, скільки в пошуках відповідей на питання: «в чому сенс життя?»,

«навіщо людина живе?». Життя є загальною необхідною умовою здійснення всіх інших

(реальних і утопічних) цілей, завдань, мрій, які людина ставить перед собою. На

відміну від тварини, людина усвідомлює свою смертність, розуміє, що життя не

нескінченне. Тому, вона прагне продовжити своє життя, долучитися до вічного,

залишити про себе пам'ять. Але це вдається людині лише в тому випадку, якщо її життя

було наповнене сенсом. З'ясування і пошук цього сенсу виступають, таким чином,

попередніми умовами людського безсмертя. Сенс життя не може бути визначений

остаточно, тому що він не заданий наперед, а формується людиною на кожному

конкретному етапі її життя. Будь-які конкретні прив'язки до окремих цінностей мають

сенс, але не можуть охопити весь життєвий період. Сенс життя не може бути

вичерпаним навіть найповнішим переліком цінностей. Тому, якщо і можливе, то лише

найабстрактніше (а тому і малоцінне в практичному відношенні) його визначення. Сенс

життя полягає в самому житті, в тому, щоб бути Людиною при будь-яких обставинах, і

навіть всупереч їм.

Смерть - завершальний момент існування живої істоти. Невід'ємною рисою всіх

релігій є уявлення про смерть, як про кінець земного життя і перехід до вічного -

безтілесного, духовного. Як і все, що рано чи пізно закінчує своє існування і

переходить в небуття, так людина завершує своє життя процесом вмирання. Від усіх

інших живих істот людина відрізняється найбільше тим, що на протязі всього свого

індивідуального життя ніколи до кінця не досягає «цілей». В цьому сенсі вона постійно

не реалізовується. Людина не задовольняється існуючою ситуацією. І ця

незадоволеність містить в собі причини творчої діяльності, не укладені в її мотиви.

Тому завдання кожної людини - всебічно розвивати всі свої здібності, і, в міру

можливостей, вносити свій особистий вклад в історію, в прогрес суспільства, його

культури. В цьому і полягає сенс життя окремої особистості, який вона реалізує через

суспільство, але такий же і сенс життя суспільства і людства в цілому.

Життя людини триває в її дітях, онуках, наступних поколіннях. Людина створює

різні предмети, знаряддя праці, наукові праці, здійснює нові відкриття. Сутність

людини виражається в її творчості, в якій вона самостверджується, і за допомогою якої

забезпечує своє більш тривале соціальне існування.

89. Вплив нтр на умови існування і біологію людини.

 Соціальні наслідки науково-технічної революції можна звести до таких основних груп:

• загострення екологічної обстановки, виникнення проблеми виживання людства внаслідок забруднення та отруєння навколишнього середовища;

• зміна взаємовідносин у системі "людина-техніка" (робітник стає регулятором, наладчиком, програмістом і тим, хто керує технологічним процесом);

• зміна змісту і характеру праці (збільшується питома вага творчих, пошукових визначальних функцій, що веде до стирання суттєвих відмінностей між людьми розумової і фізичної праці);

• зростання питомої ваги висококваліфікованих робітників і спеціалістів, що зайняті обслуговуванням нової техніки і технології (це вивільняє трудові ресурси);

• підвищення вимог до культурно-технічної та інтелектуальної підготовки кадрів;

• прискорення структурних змін у співвідношенні сфер людської діяльності (перекачування трудових ресурсів із сільського господарства в промисловість, а з неї — в сферу науки, освіти, обслуговування). Це зумовлює зростання концентрації населення в містах, поглиблення міграційних процесів, значне скорочення робочого і збільшення вільного часу (звідси можливість гармонійного розвитку особистості);

• "інтернаціоналізації" суспільних відносин (зокрема, неможливо виробляти що-небудь в одній країні, не рахуючись з міжнародними стан дартами, цінами на світовому ринку, з міжнародним поділом праці);

• втрата людиною емоційності, інтелектуальне перевантаження, формалізація контактів, одностороння, технічна свідомість;

• однією із найсерйозніших проблем, породжених науково-технічною революцією, є проблема подальшого вдосконалення системи освіти.

НТР потребує постійної освіти, яка складається з двох підсистем: базова освіта і додаткова (що має здійснюватися переважно шляхом самостійної освіти).

Вимагається насамперед досконала підготовка кадрів. Адже виробництво в нинішніх традиційних галузях промисловості потребує від 35 до 57 відсотків некваліфікованих і малокваліфікованих робітників, 4—8 відсотків спеціалістів із середньою і 1 —2 відсотки з вищою освітою. На повністю автоматизованих виробництвах необхідно мати 40—60 відсотків кваліфікованих робітників з середньою освітою і 20—40 відсотків спеціалістів з вищою освітою.

90. Філософія і розвиток науки.

Оглавление

3. Структура: 2

4. Філософія Давнього Сходу 3

5. Філософія давньої Еллади (досократівська доба) 3

6. Мілетська школа 5

7. Натурфілософія Геракліта. Вчення про вогонь, логос 5

Йому належав твір під загальною назвою «Про природу», яка поділялась на три частини: «Про Всесвіт», «Про державу», «Про божество». Геракліт належав до так званих перших «філософів природи» – натурфілософів, чи «фізіологів». Зрозуміло, що питання натурфілософії складають серцеву ланку у спадщині філософа.Найістотнішим єднальним чинником мілетців з Гераклітом є натуралістичний принцип пояснення явищ дійсності зі стихійного матеріального начала – води, Апейрона, повітря, вогню.Таким стихійним матеріальним космотворчим елементом у Геракліта постає Вогонь – суперечлива сутність, постійно мінливе і плинне первоначало. Розглядаючи первоначало філософ дотримується думки про вічність як матерії, так і руху. Саме таким чином він намагається поєднати незмінну цілісність природної єдності із загальною змінністю та рухомістю.Космос у цілому і все, що перебуває у ньому філософ оголошує видозміною першовогню, наслідком його згущення та розрідження (спільний з мілетцями засіб пояснення виникнення речей).Водночас з фізіологічною спрямованістю вчення, Геракліт надає вогню життєдайної сили. Вогонь насичує «душею» всі речі, які з нього виникають, таким чином, що суцільно весь Космос постає як одушевлена дійсність. Вчення про Логос має таке ж істотне значення для філософії Геракліта, як і вчення про Вогонь. За загальним визначенням, Логос – це незнищенний, незмінний закон, закономірність, або ж міра мінливості і мінливих речей.Розуміння мінливості світу виражене Гераклітом у його відомому принципі: все тече, все змінюється, і у не менш відомій фразі: «Неможна двічі увійти в одну й ту ж річку». 5

8. Піфагореїзм 5

10. Елліністична філософія 7

11. Атомістика Демокріта 7

12. Філософія Сократа 8

13. Арістотель 9

14. Епікуреїзм. Стоїцизм. Скептицизм. 9

15. Неоплатонізм 10

16. Середньовічна філософія 11

17. Августін 12

18. Ансельм Кентерберійський 12

19. Філософське вчення Фоми Аквінського. 13

20. Відродження 14

21. Натурфілософія Відродження 16

22. Проблема методу пізнання 17

23. Проблема людини в філософії просвітництва 20

24. Філософська позиція Канта. 20

25. Гегель. 21

26. Матеріалізм Фейєрбаха 21

27. Марксистська філософія 22

28. Синергетика 26

29. Київська релігійно - філософська школа 26

31. Психоаналіз 28

32. Екзистенціалізм 28

33. Франкфуртська школа — критична теорія сучасного (індустріального) суспільства, різновид неомарксизму. Основні представники: Теодор Адорно, Макс Горкгаймер, Герберт Маркузе, Еріх Фромм, Вальтер Беньямін, Лео Левенталь, Франц Леопольд Нейман, Фрідріх Поллок, з «другого покоління» — Юрген Габермас, Оскар Негт. Термін «франкфуртська школа» є збірною назвою, вживаною до мислителів, пов'язаних з Інститутом соціальних досліджень у Франкфурті-на-Майні, самі представники критичної теорії ніколи не об'єднували себе під таким найменуванням. 29

34. неопозитивізм, структуралізм, герменевтика 29

Неопозитивізм (або третій позитивізм) виник у 20-х роках XX ст. і розвивався як течія, що претендувала на аналіз філософсько-методологічних проблем, висунутих у ході науково-технічної революції. Неопозитивізм як напрямок включає в себе різноманітні логіко-філософські школи. Виділимо основні з них. 29

35. Еволюція релігійної філософії у 20ст. 30

36. філософія київської русі 33

37. Світогляд східних слов’ян 36

39. філософія просвітництва в україні 39

Схема 4.4. Філософські погляди Г.Сковороди 43

41. К-М б 45

43. Життєві коріння і філософський сенс проблеми буття. 46

“Буття” – поняття, що багатьма мислителями минулого і сучасності покладене в основу філософських роздумів. Чому? Тому що філософські роздуми це думки про гранично загальні, глибинні засади навколишнього світу і про потаємні глибинні основи самого людського життя, це прагнення відповісти на питання, які породжені самим життям 47

44. Людина як суб’єкт історичного процесу.Народ та особистість в історії 52

45. аксіологія і сучасність 53

46. Антропосоціогенез. Єдність біологічного і соціального в людині. 56

Особистість і суспільство: індивідуалізація та соціалізація. 57

47. Індивід, індивідуальність, особистість як характеристика людини 58

59

Схема 13.1. Співвідношення змісту понять “людина”, “індивід”, “особистість”, “індивідуальність” 59

48. Проблема сенсу життя 61

49. Історичні типи суспільства 62

50. СУСПІЛЬСТВО І КУЛЬТУРА 63

51. Проблема свідомості у філософії 65

52. Методи, методологія та логіка наукового пізнання 66

53. Діалектика абсолютної і відносної істини 76

55. Пізнання як предмет філософського аналізу 80

56. Категорії діалектики 81

57. Свідомість і самосвідомість 89

58. гуманістичний вимір простору і часу 90

В історії культури людства категорії часу та простору завжди функціонували як умови пізнання світу, його власного існування, «інструменти» культурно-практичного опанування дійсності 90

59. виробничі основи життєдіяльності суспільства.архітектоніка суспільного виробництва 100

Суттєвими характеристиками будь-якого способу виробництва є продуктивні сили і виробничі відносини. Як основні параметри механізму його функціонування і розвитку, вони самі зазнають певних змін у цьому процесі, що в свою чергу, обумовлює виникнення якісно нових рис у способі виробництва, його продуктах 100

60. Філософія і наука 104

61. Сучасна наука про матерію. 106

63. Духовне життя суспільства і культура 110

65. Простір і час. 118

66. Детермінізм 124

67. Наукове пізнання 124

68. Свідомість і вищі форми псих діяльності 125

69. Природа як предмет філософського осмислення 127

70. Знання 128

71. Екологічна проблема: наукові, соціально-філософські й етико-гуманістичні аспекти. 135

72. Єдність чуттєвого і раціонального пізнання 141

73. діалектика спеціально-наукові теорії розвитку 145

74. філософія історії. Проблема цивілізаційного повороту та імперативи виживання людства 145

75. Проблема життя, його скінченність і нескінченність. 146

76. Закон єдності та боротьби протилежностей 147

77. Закон заперечення 147

78. Єдність і різноманітність світової історії, етапи формування всесвітньої людської історії… 147

79. Філософська концепція людини як основа наук про людину. 147

80. Періодизація майбутнього, методи і засоби його передбачення. 149

81. Сутність суспільного прогресу та його критерії. Історичні типи суспільного прогресу. 149

82. Глобальні проблеми і соціальний прогрес. Пріоритет загальнолюдських цінностей. 150

83. Діалектика кількісних і якісних змін. 162

84. Проблема джерел соціальної динаміки. Конструктивні та динамічні сили науково-технічного прогресу. 162

85. Історична необхідність і свобода особистості. 163

86. Людство як світове співтовариство і питання про гуманістичну міру прогресу. 166

87. Рушійні сили та суб’єкти історичного прогресу. Проблема інтересів. 166

88. Проблема життя і смерті в духовному досвіді людини. 168

89. Вплив НТР на умови існування і біологію людини. 169

90. Філософія і розвиток науки. 170