19—21 серпня 1991 р. в СРСР було здійснено невдалу спробу державного перевороту. Одразу після провалу почався стрімкий процес розпаду країни. Республіки заявили про свій вихід із Союзу, було проголошено ряд актів і декларацій про незалежність.
24 серпня 1991 р. Верховна Рада УРСР прийняла «Акт проголошення незалежності України», що проголосив Україну незалежною демократичною державою. Було прийнято рішення про проведення 1 грудня 1991 р. Всеукраїнського референдуму на підтвердження Акту проголошення незалежності України та призначено вибори Президента України.
В умовах гострої політичної боротьби, зростання національної самосвідомості української нації, збільшення прихильників ідеї національного відродження й суверенітету України, наростання економічної кризи 1 грудня 1991 р. відбулися референдум і вибори
Президента України.
До бюлетеня для голосування було включено шість кандидатів: В. Гриньов, Л. Кравчук, Л. Лук'яненко. Л. Табурянський. В. Чорновій, І. Юхновський. За Л.Кравчука проголосувало 61,8% виборців, і Голова Верховної Ради України Леонід Кравчук став першим Президентом України.
На референдумі понад 90 % громадян України проголосували за «Акт проголошення незалежності України», незважаючи на те, що на референдумі СРСР 17 березня 1991 р 70% населення України висловилося за збсрсжсння єдності СРСР.
Висновок Найважливішим результатом проведення Всеукраїнського референдуму стала поява на політичній карті світу нової
самостійної держави — України.
1 грудня 1991 р. відбулися дві події історичної ваги – понад 90% громадян, які взяли участь у Всеукраїнському референдумі, висловилися за незалежність України, водночас було обрано Президента республіки – Л.Кравчука.
Одним з найперших Державотворчих кроків було запровадження атрибутів державності:
1.Фіксація кордонів. 4 листопада 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон «Про державний кордон України», який проголошував недоторканість кордонів, визначав порядок їхньої охорони та правила переходу.
2.Визначення громадянства. 8 жовтня 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон «Про громадянство України». Відповідно до цього Закону громадянство надавалось усім хто проживав на території республіки, незалежно від соціального стану, статі, політичних та
релігійних поглядів, хто не являвся на момент набуття чинності Закону громадянином інших держав і не заперечував проти отримання громадянства України.
3. Визнання національної символіки як державної. У січні – лютому 1992 р. низкою постанов Верховна Рада затвердила державним гімном мелодію М. Вербицького «Ще не вмерла Україна», синьо-жовте знамено – державним прапором, а тризуб – малим гербом України
4.Запровадження власної грошової одиниці. З метою виходу з рубльової зони в 1992 р. на території республіки було започатковано обіг купонів багаторазового використання, а 2 вересня 1996 р. відповідно до Указу Президента на зміну купону прийшла справжня національна валюта – гривня.
5.6 грудня 1991 р. побачив світ Закон «Про Збройні сили України», у якому Україна як незалежна держава і суб’єкт міжнародного права офіційно проголошувала створення власних збройних сил.
Активне державотворення можна було розгортати лише за умови створення відповідної законодавчої бази, а цей процес надзвичайно ускладнювався відсутністю самостійної національної правової системи. Дві спроби зрушити з місця конституційний процес – винесення на всенародне та громадське обговорення в 1992 – 1993 рр. двох варіантів проекту Конституції України – закінчилися невдачею: Верховна Рада не затвердила жоден з них.
Кравчук не втілив передвиборчу програму соц.економ. реформ, не зумів подолати соц.економ кризу. Протистояння з Верховною радою вилилось у політичну кризу, що завершилась призначенням дострокових президенських і парламентських виборів.Вибори до ВР відбулися у березні 1994 р. за мажоритарою системою. Вибори президента пройшли у червні-липні 1994р у два тури. Перемогу здобув Кучма.Конституційний процес в Україні почався ще у 1990 р. За пезиденства Кучми підготовка нового основного закону пішла активніше, проте ВР гальмувала прийняття проекту. і Кучма призначив проведення всеукраїнського референдуму з ухвалення Конституції. Щою не допустити затвердження конституції з надширокими повноваженнями президента, ВР 28 червня 1996 р.
ухвалила Конституцію України.
Прийняття Конституції завершило період державного становлення, закріпило правові основи незалежності України. Наша країна реально стала невід'ємною частиною європейського і світового співтовариства.
В Конституції Україна визначена як незалежна, суверенна, демократична, соціальна і правова держава. За формою правління Україна є республікою, за державним устроєм - унітарною, тобто єдиною, соборною державою.
Система прав і свобод людини і громадянина, гарантованих Конституцією, відповідають загальновизнаним демократичним стандартам, закріпленим міжнародно-правовими актами. Відповідно до Основного закону, утвердження і забезпечення прав і свобод є пріоритетним напрямом діяльності держави.
З прийняттям Конституції завершилося остаточне формування законодавчої, виконавчої і судової влади в Україні. Главою держави є Президент, який виступає гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав та свобод людини і громадянина. Президент обирається громадянами держави строком на 5 років. Єдиним органом законодавчої влади є парламент - Верховна Рада, яка обирається громадянами держави один раз у 4 роки у кількості 450 депутатів. Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет міністрів, відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді. Органами державної влади на місцях є обласні.
районні, а також у містах Києві та Севастополі відповідні державні адміністрації. їх голови призначаються Президентом України, а оперативне керівництво місцевими державними адміністраціями здійснює Кабінет міністрів.
Конституція визнає і гарантує місцеве самоврядування, яке здійснюється як безпосередньо, так І через органи місцевого самоврядування - сільські, селищні, міські, районні та обласні ради У цілому Конституція визначає всі основні засади та напрями внутрішньої і зовнішньої політики держави, орієнтири реформування
нашого суспільства Вона є першоосновою подальшої розбудови України як демократичної, соціальної і правової держави.
Європейський вибір України було визначено на етапі формування засад зовнішньої політики держави, він ґрунтувався на її життєво важливих інтересах, історичному прагненні українського народу бути невіддільною частиною єдиної Європи.
14 червня 1994 р. у Люксембурзі була підписана, а 1 березня 1998 р. після ратифікації всіма Державами-членами ЄС набула чинності Угода про партнерство і співробітництво між Європейським Союзом та Україною.
Упродовж перших майже тридцяти років незалежності України її відносини з ЄС нагадують радше наміри, а не угоду про входження України до європейського політичного, правового, економічного простору. (Україні не надано статусу асоційованого члена ЄС, до чого наша держава прагнула останніми роками). Для вступу до ЄС самого бажання України чи доброї волі західноєвропейських країн виявилося замало, потрібен цивілізований рівень розвитку економіки, інститутів громадянського суспільства, правової й політичної культури всіх верств.
16 травня 2008 року Україна стала членом Світової організації торгівлі (СОТ).
1 вересня 2017 р. після тривалого процесу ратифікації Угода про асоціацію між Україною та ЄС набула чинності у повному Загальними напрямками зовнішньої політики України є:
•розвиток двосторонніх відносин, участь в європейському співробітництві;
•розбудова відносин у рамках СНД;
•участь у роботі ООН, інших міжнародних організацій.
Всучасній Україні багатопартійна політична система дістала своє закріплення на конституційному рівні.
Політичні партії в Україні намагаються сприяти формуванню і вираженню політичної свободи громадян, приймають участь у виборах. Крім Конституції статус політичних партій в Україні закріплено в Законі України "Про об’єднання громадян", а також у виборчому законодавстві.
Характеризуючи програмні настанови та практичну політику націонал-радикалів та націонал-демократів, треба наголосити, що головним спрямуванням їхньої діяльності є ідея розбудови незалежної української держави і все, що з цим пов’язане. Як свідчить навіть невеликий досвід практичної політичної діяльності цих партій, саме державотворчій ідеї вони схильні підпорядковувати інші сфери суспільного життя (економічні, духовні, соціальні, моральні тощо). А відокремити націонал-радикалів від націонал-центристів можна за методами, якими вони користуються у своїй діяльності.
Так, до націонал-радикалів належать Всеукраїнське об’єднання "Державна самостійність України"(ДСУ), Конгрес українських націоналістів (КУН), Українська консервативна республіканська і Національна консервативна партії (УКРП і УНКП), Організація український націоналістів в Україні (ОУНУ), Українська національна асамблея (УНА), Українська народна самооборона(УНСО) і т. д. Для цих партій і рухів домінуючою є ідеологія інтегрального націоналізму, для якої характерні крайні вияви "етнічного патріотизму".
Головним для націонал-радикалів є розбудова незалежної Української держави. Державотворчий ідеї вони підпорядковують усю свою діяльність, а методи досягнення цієї мети вибираються, звичайно, найрадикальніші.
Після проголошення незалежності України було створено Комітет у справах національностей при Кабінеті Міністрів, згодом реорганізований у міністерство (нині – Державний комітет у справах національностей та міграції). На нього було покладено функції відродження та розвитку мов, культур, вільної реалізації духовних потреб усіх національностей, що проживають на території України.
1 листопада 1991 р. Верховна Рада України прийняла Декларацію прав національностей України. У ній підкреслювалось, що в Україні гарантуються рівні економічні, політичні, соціальні та культурні права всім народам, національним групам і громадянам. Іншим важливим документом став Закон "Про національні меншини в Україні". Він зафіксував право кожного народу на культурнонаціональну автономію, творення своєї національної культури, відродження історико-культурних традицій, використання національної символіки, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації, створення національних культурних та навчальних закладів. На теперішній час в Україні діють сотні організацій національних меншин.
Складною залишається проблема повернення кримських татар на історичну батьківщину, їх облаштування та надання українського громадянства, що створює напружене становище на Кримському півострові.
Україна рішучо виступає проти проявів сепаратизму як у своїй державі, так і в інших – Грузії, Азербайджані, Сербії та ін.
На теперішній час законодавча база щодо міжнаціональних відносин, яка функціонує в Україні, визнана світовим співтовариством взірцевою. У Верховній Раді України плідно працює Комітет із питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин.
"Помаранчева революція" – це акції протесту українських громадян, що були викликані масовими фальсифікаціями президентських виборів 2004 року на користь Віктора Януковича. Ці події отримали назву за кольором, який використовували прибічники кандидата в президенти Віктора Ющенка й опозиційної партії "Наша Україна".
31 жовтня 2004 року відбувся перший тур четвертих президентських виборів.
У західних і центральних областях перевага була на стороні Віктора Ющенка, у південних і східних, відповідно, Віктора Януковича.
Другий тур виборів відбувся 21 листопада 2004 року.
Віктор Янукович, розуміючи, що перевага не на його боці, для власної перемоги використав увесь можливий адміністративний ресурс, у результаті чого сфальсифікована явка на Донбасі зросла до 89,5% у Луганській і до 96,7% у Донецькій областях.
Ще 21 листопада прибічники партії "Наша Україна" встановлювати на Майдані Незалежності в Києві наметове містечко. Кількість мітингувальників сягнула великих цифр.
24 листопада Центральна виборча комісія затвердила офіційний протокол другого туру виборів, які суттєво різнилися від даних Національного екзит-полу. Голова Верховної влади Володимир Литвин оголосив, що жоден державний орган не має повноважень скасовувати результати виборів. Леонід Кучма в свою чергу закликав до незастосування сили відносно протестувальників і нагальну потребу пошуку виходу з тупикового становища.
Дні йшли, проте становище не змінювалося, переговори між сторонами не давали результатів. Нарешті, 27 листопада на позачерговому засіданні Верховної ради депутати висловили недовіру Центральній виборчій комісії. В цей час прибічники Януковича у східних і південних областях намагалися розгойдати сепаратистські настрої, що загрожувало цілісності країни, проте їхня спроба зазнала невдачі, не отримавши розвитку.
Остаточний вердикт очікувався від Верховного суду України, який, врешті, було оголошено 3 грудня: "враховуючи неможливість оприлюднення офіційних результатів другого туру виборів, провести повторне голосування 26 грудня 2014 року".
Після 12 днів Помаранчевої революції напруга, нарешті, спала, політики приступили до обговорення змін у виборчому законі, зміщення центру влади від президента до парламенту й уряду, перегляду складу Центральної виборчої комісії. 8 грудня, в результаті голосування Верховної ради, Україна перетворилася на парламентсько-президентську республіку. А 26 грудня, внаслідок перевиборів, новим президентом обрано Віктора Ющенка.
Улистопаді 2013лютого 2014 р відбулась революція гідності.
Причини:
●надмінра концентрація влади в руках президента Януковича.
●тотальна корупція
●найнижчий з європейських держав індекс економ. свободи
●наростання соц.економ проблем
21 листопада 2013 р. КБ України призупинив процес підготовки до підписання угоди про Асоціацію з ЄС, начебто в інтересах нац. безпеки України. На майдані незалежності розпочалась мирна акція протесту проти згортання європейського курсу України -- Євромайдан. У ніч з 29 на 30 листопада влада застосувала силу для розгону київського Євромайдану, побивши студентів. 1 грудня у Всеукраїнському Віче взяли участь 500 тис. протестувальників та європейські дипломати. У наростаючий конфлікт втрутились представники світової спільноти, які закликали владу утриматись від застосування сили.
Ухвалення ВР репресивних законів 16 січня 2014 р. стало поштовхом до силового протистояння. Закони надавали органам держ.влади свободу дій при покаранні учасників акцій протесту і мали на меті криміналізувати опозицію. Заборонялося рух у колонах більше п'яти автомобілів, встановленя наметів, носіння шлемів, допомога протистувальникам.
22 січня від куль снайперів загинули С. Нігоян та Михайло Жизневський. У лісосмузі Києвської області знайдено тіло Юрія Вербицького. Вони дали початок Небесній сотні загиблим мітінгувальникам під час революціі.
19-21 лютого тривав активний штурм майдану. СБУ заявило про проведення антитерористичної операції, саме в ці дні загинуло більшість мітингувальників.
21 лютого ВР відновила дію Конституції 2004 р. і відправила у відставку виконуючого обов'язки міністра внутрішніх справ Захарченка. В ніч на 22 лютого Янукович втік до Харкова де мав бути з'їзд сепаратистів, але його було зірвано і згодом Янукович з'явився у Росії. ВР більшістю голосів усунула Януковича. Позачергові вибори президента призначені на 35 травня 2014р.
Результати революції
Вибори Президента України 2019 — чергові, сьомі за рахунком вибори Президента України, перший тур яких відбувся 31 березня 2019 року, другий — 21 квітня 2019 року.
За результатами першого туру до другого туру вийшли Володимир Зеленський і Петро Порошенко.
7 квітня 2019 року ЦВК офіційно оголосила результати першого туру президентських виборів: Зеленський — 30,24% голосів, Порошенко — 15,95% 21 квітня 2019 року відбувся другий тур виборів найбільшу кількість голосів здобув Володимир Зеленський, на другому місці чинний Президент Петро Порошенко відповідно саме вони вийшли у другий тур виборів 21 квітня. Відповідно до закону дебати між кандидатами пройшли 19 квітня
Володиимир Олександрович Зеленський — шостий і чинний Президент України з 20 травня 2019 року. До вступу на посаду здобув популярність як шоумен, актор, комік, режисер, продюсер і сценарист. Був керівником «Студії Квартал-95» (2003—2019) і продюсером
телеканалу «Інтер» (2010—2012).
Розпочав кар'єру політика у 2019 році та балотувався на виборах президента України 2019 року. За підсумками голосування був обраний Президентом України.
Першими указами новобраний президент сформував керівництво Адміністрації Президента (главою ОП став Андрій Богдан) та призначив начальником Генерального штабу ЗСУ Руслана Хомчака 21 травня 2020 року Зеленський власним указом достроково розпустив Верховну Раду 8 скликання, призначивши позачергові вибори на 21 липня (замість чергових 27 жовтня).
11 вересня 2019 року президент підписав Закон України Про внесення змін до статті 80 Конституції України щодо недоторканності народних депутатів ухвалений Верховною Радою 3 вересня 2019 року. Згідно з змінами у новій статті говориться про те, що народним депутатам України не гарантується депутатська недоторканність і вони можуть без згоди Верховної Ради бути притягнуті до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані. Закон набув чинності з 1 січня 2020 року.
На сучасному етапі характер державно-церковних відносин – один з головних показників рівня розвитку і держави, і релігійного напряму, оскільки він характеризує рівень реалізації принципу свободи совісті як однієї з головних складових фундаментальних прав і свобод людини. В ХХІ ст. Церква та релігійні організації все частіше заявляють про себе як про діяльних учасників суспільних процесів. Релігійний фактор посідає важливе місце в суспільно-політичному й духовнокультурному житті. Українське законодавство закріплює принцип відокремлення Церкви від держави. Але в Україні спостерігається традиційно значний вплив релігійних інституцій на суспільні відносини, на політичні події, що пояснюється історичним значенням Церкви у житті слов’янських народів і особливістю національного менталітету, головною складовою якого є релігійна духовність. Історія показала, що роль релігії у процесах націєтворення виявляється значною або навіть вирішальною там, де: рамки націєтворчого етносу цілковито збігаються з релігійними рамками; релігія, у свою чергу, була чільним чинником етногенезу (суспільного міфу про етногенез); релігія була й залишається головним атрибутом, що виокремлює формовану націю від референтних для неї спільнот; націєтворчий етнос втратив інші важливі атрибути колективної ідентичності (мову чи спільну територію); релігійна інституція є найбільш інституалізованою силою
націєтворення.
Згідно з дослідженнями українських вчених, найбільшу шкоду навколишньому середовищу спричиняють транспорт, промисловість, енергетика та сільське господарство. Тому питання про впровадження природозберігаючих технологій у цих сферах життєдіяльності стоїть особливо гостро.
Протягом усіх минулих років питання забезпечення екологічної безпеки в Україні багато декларувалися, але реально не вирішувалися на рівні державного керівництва. Найочевиднішим прикладом є стан Дніпра в міській смузі столиці: головна водна артерія в буквальному сенсі перетворюється на болото. Скрізь можна спостерігати одну й ту саму тенденцію – екологічні проблеми накопичуються та консервуються. А чиновники незмінно оперують тезою про відсутність належних коштів в держбюджеті/місцевих бюджетах на вирішення цих проблем.
Транспорт належить до головних забруднювачів атмосферного повітря, водоймищ і грунтів. Відбувається деградація екосистем під впливом транспортних забруднень, особливо інтенсивно на урбанізованих територіях. Гостро стоїть проблема утилізації і переробки відходів, що з’являються при експлуатації транспортних засобів. Для потреб транспорту у великій кількості споживаються природні ресурси. Вихлопні гази автомобілів містять більш ніж 200 хімічних сполук-продуктів згорання палива, більшість з яких токсичні.
Не менш небезпечним забруднювачем оточуючого середовища є промислові відходи. В Україні основним джерелом утворення відходів є підприємства гірничо-промислового, хіміко-металургійного, машинобудівного, паливно-енергетичного, будівельного, агропромислового комплексів, а також комунальне господарство. Найтоксичнішими серед них є відходи, що містять важкі метали, нафтопродукти, непридатні для застосування отрутохімікати (пестициди), основна маса яких утворюється в Донецькій та Дніпропетровській областях. Під сховищами токсичних відходів перебуває майже 20 тис.га земель. Це сміття звозиться на звалища,
переважна більшість яких є джерелом інтенсивного забруднення води і повітря.
Після проголошення в 1991 р. незалежності, фактичного та юридичного оформлення української державності постала нагальна потреба у власних державних атрибутах і символіці. До прийняття нових державних символів в органах влади, установах і організаціях діяла символіка Української РСР.
Верховна Рада України затвердила Державний прапор. Державний прапор України – стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Ці кольори здавна використовувалися в символіці на українських землях, а в Галичині в XIX ст. були визнані національними. Подекуди українські патріоти віддавали перевагу малиновому та червоному кольорам. Однак на зламі ХІХ-ХХ ст. утвердився жовто-блакитний прапор. Він із деякими змінами використовувався в період УНР та Української Держави гетьмана П. Скоропадського, у Західно-Українській Народній Республіці, як державний прапор Карпатської України, а також українськими центрами в еміграції. У 1949 р. Українська національна рада за кордоном вирішила, що до остаточного встановлення державних символів незалежною владою України національний прапор є блакитно-жовтим (блакитний колір угорі і жовтий унизу).
Великий Державний герб, за Конституцією України, встановлюється з урахуванням малого державного герба та герба Війська Запорозького. Головним елементом Великого Державного герба України є знак Княжої Держави Володимира Великого.
В історичній літературі є прийнятим, що герб – це усталене відповідно до законів геральдики зображення, яке належить державі, місту або родині. Найстаріший герб української держави – земель Володимира Великого і його династії – тризуб, відомий із X ст. У галицьких князів гербом служило зображення лева, а у Війську Запорізькому – лицаря, козака з мушкетом. Після Акта злуки УНР і ЗУНР в 1919 р. тризуб було прийнято й на західноукраїнських землях, і Династичний знак Володимира Великого став символом соборної України.
19 лютого 1992 р. Верховна Рада України визнала тризуб малим Державним гербом. Ескіз великого Державного герба розроблено, однак ще не затверджено.
У XIX ст. українці, які не мали власного гімну, співали "Многая літа", пісні й вірші "Дай, Боже, в добрий час", "Мир вам, браття, всім приносим", "Заповіт" Т. Шевченка, молитву "Боже, Великий Єдиний" та інші твори. У 1863 р. у львівському часописі "Мета" було надруковано вірш П. Чубинського "Ще не вмерла України...". Того ж року композитор М. Вербицький написав до нього музику. Пісня швидко поширилася на українських землях і за кордоном. А в 1917 р. була офіційно визнана гімном української держави.
6 березня 2003 р. Верховна Рада прийняла Закон "Про Державний гімн України". Згідно зі статтею 1 цього закону, Державним гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького зі словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського з незначними змінами.